Рішення № 80180995, 25.02.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

25 лютого 2019 року м. Чернігів справа № 927/734/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Степаненко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовних заяв за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРЕМІУМ» 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 1/36до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «МАЯК» 17111, с. Лихачів Носівського району Чернігівської області, вул. Шевченка, 6 04136, м. Київ, а/с 5 (адреса для листування) про звернення стягнення на предмет заставиза зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «МАЯК» 17111, с. Лихачів Носівського району Чернігівської області, вул. Шевченка, 6 04136, м. Київ, а/с 5 (адреса для листування) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРЕМІУМ» 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 1/36про визнання припиненими договорів застави та зобов’язання вчинити дії

Представники сторін:

від ПАТ «КБ «Преміум»: ОСОБА_1 – адвокат (ордер від 15.01.2019р.)

від ТОВ «АФ «Маяк»: ОСОБА_2 – адвокат, дов. від 10.05.2018р.

Рішення виноситься після перерв, оголошених в судовому засіданні з 25.01.2019р. по 14.02.2019р. та з 14.02.2019р. по 25.02.2019р., на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 25.02.2019р., на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

02 жовтня 2018 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРЕМІУМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «МАЯК» про звернення стягнення на предмет застави, згідно якої позивач просить в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Агрофірма «МАЯК» за Кредитним договором № 11/КЛ/13 від 28.05.2013р. зі змінами та доповненнями, внесеними Додатковими угодами № 1 від 08.08.2013р., № 2 від 15.08.2013р., № 3 від 19.12.2013р., № 4 від 20.12.2013р., № 5 від 07.03.2014р., № 6 від 31.03.2014р., № 7 від 01.09.2014р., № 8 від 27.02.2015р., № 9 від 28.01.2016р., № 10 від 16.06.2017р., перед ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» в загальній сумі заборгованості (станом на 17.08.2018р.) що складає 16 344 426,73 грн. (сума простроченої заборгованості по кредиту – 15 613 560,91 грн.; сума простроченої заборгованості по процентам – 730 865,82 грн.) звернути стягнення:

1) на предмет застави за Договором застави № 11/КЛ/13/З-1 від 24.07.2013р., укладеним між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 6779, відповідно до умов вказаного Договору застави з урахуванням всіх змін та доповнень, внесених до нього, а саме:

Мп /пНазваКіл-тьЗаводський номерДата вводу в експлуатаціюМісцезнаходження майна1Оприскувач ОП-200011444201117111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 152Сівалка СЗ-5,4129-11201117111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 153Сівалка зернова з системою інплант Кіnzе 36001620061200817111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 15Встановити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, а саме:

№п /пНазваЗаводський номерДата вводу в експлуатаціюМісцезнаходження майнаРинкова вартість, грн., без ПДВ1Оприскувач ОП- 20001444201117111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 1511 535,002Сівалка СЗ-5,429-11201117111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 1512 560,003Сівалка зернова з системою інплант Кіnzе 3600620061200817111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 158 516,00

2) на предмет застави за Договором застави № 11/КЛ/13/З-2 від 24.07.2013р., укладеним між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 6778, а саме:

- трактор колісний, марка КИЙ-14102, 2011 року випуску, заводський № 013061, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2;

- зерносушарка, марка РКТ-200МЕ, 2007 року випуску, заводський № 34108.

Встановити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, а саме:

трактор колісний, марка КИЙ-14102, 2011 року випуску, заводський № 0103061, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 - 27 458,00 грн., без ПДВ.;

зерносушарка, марка РКТ-200МЕ, 2007 року випуску, заводський № 34108 - 67 980,00 грн., без ПДВ.

3) на предмет застави за Договором застави № 11/КЛ/13/З-7 від 08.08.2013р., укладеним між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», а саме: сівалка СПУ-6Д (з загортачем Сп6д.16000 сб) в кількості 1 шт., що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Носівський район, с. Лихачів, вул. Шевченка, 15.

Встановити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною – 17 831,00 грн. без ПДВ.

4) на предмет застави за Договором застави № 11/КЛ/13/З-9 від 07.03.2014р., укладеним між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 166, а саме:

- колісно – транспортний засіб марки КАМАЗ № 55102, тип - вантажний, Самоскид-С, тип шасі - 5320М0380442, колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3, 1991 року випуску;

- колісно – транспортний засіб, трактор колісний, марки ATLES 946, заводський номер А0100526, реєстраційний номер 20025СВ, 2007 року випуску;

- причіп – самоскид – Е, модель 8350, колір синій, номер шасі 242095/4600, реєстраційний номер НОМЕР_4, 1984 року випуску.

Встановити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, а саме:

колісно – транспортний засіб марки КАМАЗ № 55102, тип - вантажний, Самоскид-С, тип шасі - 5320М0380442, колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3, 1991 року випуску - 34 800,00 грн. без ПДВ;

колісно – транспортний засіб, трактор колісний, марки ATLES 946, заводський номер А0100526, реєстраційний номер 20025СВ, 2007 року випуску - 83 820,00 грн. без ПДВ;

причіп – самоскид – Е, модель 8350, колір синій, номер шасі 242095/4600, реєстраційний номер СВ8417XX, 1984 року випуску - 7 580,00 грн. без ПДВ.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів внаслідок чого заставодержатель набув право звернення стягнення на предмети застави у відповідності з умовами укладених між сторонами договорів застави № 11/КЛ/13/З-1 від 24.07.2013р., № 11/КЛ/13/З-2 від 24.07.2013р., № 11/КЛ/13/З-7 від 08.08.2013р., № 11/КЛ/13/З-9 від 07.03.2014р. з додатковими угодами до них, якими забезпечені вимоги банку, що випливають з договору кредитної лінії № 11/КЛ/13 від 28.05.2013р. з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеного між сторонами.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2018р., зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження.

ТОВ «Агрофірма «МАЯК» (відповідач за первісним позовом) у відзиві на позовну заяву (т. 2, а.с. 6 – 80) заперечило проти позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень товариство зазначило, що для забезпечення належного виконання зобов’язань за кредитним договором, між банком та позичальником були укладені іпотечні договори і договори застави.

За твердженням відповідача, позивач 11 квітня 2018 року направив відповідачу вимогу № 01304/51 про погашення заборгованості за кредитним договором, а також вимоги № 01304/59, № 01304/60, № 01304/61 про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В подальшому, як стверджує відповідач, позивач 20 та 21 червня 2018 року зареєстрував право власності на об’єкти нерухомості, які були предметом іпотеки за іпотечними договорами, укладеними між сторонами.

Таким чином, набувши у власність предмети іпотеки, позивач реалізував право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Відтак, вважає відповідач, в силу вимог ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», завершення позасудового врегулювання спору передбачає недійсність зобов’язань до іпотекодавця, а тому основне зобов’язання боржника перед кредитором припинилось.

На думку відповідача, оскільки основне зобов’язання за кредитним договором припинилось, відповідно до ст. 593 Цивільного кодексу України та ст. 28 Закону України «Про заставу», припинена й застава.

Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджує про безпідставність нарахування позивачем процентів за користування кредитом до 16 серпня 2018 року включно, оскільки позивачем було направлено вимогу боржнику про дострокове погашення кредиту, що унеможливлює нарахування процентів після пред’явлення такої вимоги.

У відповіді на відзив від 03.12.2018р. (т. 2, а.с. 190 – 227) позивач за первісним позовом заперечує щодо доводів відповідача про припинення зобов’язань за кредитним договором після завершення позасудового врегулювання спору шляхом отримання позивачем права власності на предмети іпотеки. При цьому, ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» стверджує, що оскільки вартість іпотечного майна, отриманого банком у власність, є менше суми заборгованості по кредитному договору, тобто вся сума заборгованості не погашена, тому, враховуючи укладення між банком та відповідачем договорів застави, у банку виникло право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого рухомого майна.

У запереченнях від 17.12.2018р. (том 2, а.с. 238 – 271) відповідач за первісним позовом, з посиланням на судову практику, не погоджується з позицією ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» щодо продовження існування зобов’язань ТОВ «Агрофірма «МАЯК» по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування ним. Крім того, товариство звертає увагу суду на те, що повідомлення – попередження банку про звернення стягнення на предмети застави не відповідають вимогам закону, а тому відповідач вважає, що банком не було дотримано вимог законодавства при зверненні стягнення на предмети застави. Додатково ТОВ «Агрофірма «МАЯК» посилається на введення в дію з 04.02.2019р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03.07.2018р., яким внесені зміни в т.ч. до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

19 листопада 2018 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «МАЯК» до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРЕМІУМ» про визнання припиненими договорів застави та зобов’язання вчинити дії (том 2, а.с. 85 – 171), згідно якої товариство просить:

визнати договір застави № 11/КЛ/13/З-1 від 24.07.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 6779, укладений між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «Маяк» таким, що припинений;

зобов’язати ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» подати заяву державному реєстратору про припинення обтяження за договором застави № 11/КЛ/13/З-1 від 24.07.2013р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 6779, яке внесене до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним записом № 13812994;

визнати договір застави № 11/КЛ/13/З-2 від 24.07.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 6778, укладений між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «Маяк» таким, що припинений;

зобов’язати ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» подати заяву державному реєстратору про припинення обтяження за договором застави № 11/КЛ/13/З-2 від 24.07.2013р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 6778, яке внесене до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним записом № 13812993;

визнати договір застави № 11/КЛ/13/З-7 від 08.08.2013р., укладений між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «Маяк» таким, що припинений;

зобов’язати ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» подати заяву державному реєстратору про припинення обтяження за договором застави № 11/КЛ/13/З-7 від 08.08.2013р., яке внесене до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним записом № 13842684;

визнати договір застави № 11/КЛ/13/З-9 від 07.03.2014р., укладений між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «Маяк» таким, що припинений;

зобов’язати ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» подати заяву державному реєстратору про припинення обтяження за договором застави № 11/КЛ/13/З-9 від 07.03.2014р., яке внесене до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстраційним записом № 14231611.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2018р., зокрема, зустрічний позов ТОВ «Агрофірма «МАЯК» до ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» про визнання припиненими договорів застави та зобов’язання вчинити дії прийнято до спільного розгляду з первісним позовом; зустрічну позовну заяву об’єднано в одне провадження з первісним позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом, ТОВ «Агрофірма «МАЯК», з посиланням на ст. 509, 526, 593, 598 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», ст. 28 Закону України «Про заставу» стверджує, що внаслідок набуття банком права власності на предмети іпотеки припинились основні зобов’язання по кредитному договору. В зв’язку з припиненням основних зобов’язань припинились й забезпечувальні зобов’язання, тому, на думку позивача за зустрічним позовом, є припиненою застава за відповідними договорами. Крім того, позивач за зустрічним позовом стверджує, що внаслідок припинення застави у банку, в силу Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», виник обов’язок подати держателю або реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру.

У відзиві на зустрічну позовну заяву (том 2, а.с. 228 – 237) ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ», як відповідач за зустрічним позовом, проти позовних вимог заперечує, повторивши доводи та аргументацію своєї позиції, наведеної у первісній позовній заяві та у відповіді на відзив відповідача за первісним позовом. Додатково банк стверджує, що ним у письмових повідомленнях – попередженнях про звернення стягнення на предмет застави, які надсилались позивачу за зустрічним позовом, зазначено про намір банку скористатися своїм правом позасудового способу звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття права власності на таке майно. Після спливу терміну для погашення кредиту заставодавцю надіслано повідомлення про передачу предметів застави у володіння та власність банку, в якому визначено місце, дату та час прийому – передачі заставного майна. Прибувши за вказаною у повідомленні адресою для приймання рухомого майна, працівники банку встановили відсутність цього майна. За твердженням відповідача за зустрічним позовом, місцезнаходження майна, яке є предметом застави за спірними договорами застави, невідоме, що перешкоджає банку у реалізації свого права на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна.

Також, сторони по зустрічному позову скористалися своїм правом на подання відповіді на відзив та заперечення в яких підтвердили свої доводи і заперечення щодо предмета спору, викладені у попередніх заявах по суті справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.01.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25.01.2019р. В цій ухвалі вказані дії, здійснені судом для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

24 липня 2013 року між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» (заставодержателем) та ТОВ «Агрофірма «МАЯК» (заставодавцем) укладено договір застави № 11/КЛ/13/З-1 (далі по тексту – договір застави № З-1), в п. 1.1 якого зазначено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з договору кредитної лінії № 11/КЛ/13 від 28.05.2013р., укладеного між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», а також договорів про внесення змін та доповнень, що можуть бути укладені до нього в майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру (суми) Кредиту).

В п. 1.3 договору застави № З-1 сторонами визначено вимоги, які заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмета застави, зазначеного у п. 2.1 цього ж договору.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору застави № З-1 предметом застави є рухоме майно, перелік якого викладений в Додатку № 1 до цього договору, що є його невід’ємною частиною, а саме:

Мп /пНазваКіл-тьЗаводський номерДата вводу в експлуатаціюМісцезнаходження майна1Оприскувач ОП-200011444201117111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 152Сівалка СЗ-5,4129-11201117111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 153Сівалка зернова з системою інплант Кіnzе 36001620061200817111, Чернігівська обл., Носівський р-н, с. Лихачів, вул. Шевченка, 15Предмет застави належить заставодавцю на праві власності та обліковується на балансі заставодавця (балансовому рахунку № 104 «Машини та обладнання»), що підтверджується довідкою заставодавця № 7/6 від 24.07.2013р.

Вказаний договір підписаний представниками сторін та 24.07.2013р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 6779.

24 липня 2013 року між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» (заставодержателем) та ТОВ «Агрофірма «МАЯК» (заставодавцем) укладено договір застави № 11/КЛ/13/З-2 (далі по тексту – договір застави № З-2), в п. 1.1 якого зазначено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з договору кредитної лінії № 11/КЛ/13 від 28.05.2013р., укладеного між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», а також договорів про внесення змін та доповнень, що можуть бути укладені до нього в майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру (суми) Кредиту).

В п. 1.3 договору застави № З-2 сторонами визначено вимоги, які заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмета застави, зазначеного у п. 2.1 цього ж договору.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору застави № З-2 предметом застави є:

- трактор колісний, марка КИЙ-14102, 2011 року випуску, заводський № 0103061, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить заставодавцю на праві власності та зареєстрований, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії АС № 121862, виданим 04.05.2011р. ІДТН у Носівському районі;

- зерносушарка, марка РRТ-200МЕ, 2007 року випуску, заводський № 34108, яка належить заставодавцю на праві власності та зареєстрована, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії АБ № 504754, виданим 17.04.2008р. Носівською інспекцією ДТН.

Предмет застави належить заставодавцю на праві власності та обліковується на балансі заставодавця (балансовому рахунку № 105 «Транспортні засоби»), що підтверджується довідкою заставодавця № 11/6 від 24.07.2013р.

Вказаний договір підписаний представниками сторін та 24.07.2013р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 6778.

08 серпня 2013 року між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» (заставодержателем) та ТОВ «Агрофірма «МАЯК» (заставодавцем) укладено договір застави № 11/КЛ/13/З-7 (далі по тексту – договір застави № З-7), в п. 1.1 якого зазначено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з договору кредитної лінії № 11/КЛ/13 від 28.05.2013р., укладеного між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», а також договорів про внесення змін та доповнень, що можуть бути укладені до нього в майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру (суми) Кредиту).

В п. 1.3 договору застави № З-7 сторонами визначено вимоги, які заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмета застави, зазначеного у п. 2.1 цього ж договору.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору застави № З-7 предметом застави є сівалка СПУ-6Д (з загортачем Сп6д.16000 сб) в кількості 1 шт.

Предмет застави належить заставодавцю на праві власності та обліковується на балансі заставодавця (балансовому рахунку № 104 «Машини та обладнання»), що підтверджується довідкою заставодавця № 8/1 від 08.08.2013р.

Вказаний договір підписаний представниками сторін та 24.07.2013р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 6778.

07 березня 2014 року між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» (заставодержателем) та ТОВ «Агрофірма «МАЯК» (заставодавцем) укладено договір застави № 11/КЛ/13/З-9 (далі по тексту – договір застави № З-9), в п. 1.1 якого зазначено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з договору кредитної лінії № 11/КЛ/13 від 28.05.2013р., укладеного між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» та ТОВ «Агрофірма «МАЯК», а також договорів про внесення змін та доповнень, що можуть бути укладені до нього в майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру (суми) Кредиту).

В п. 1.3 договору застави № З-9 сторонами визначено вимоги, які заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмета застави, зазначеного у п. 2.1 цього ж договору.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору застави № З-9 предметом застави є:

- колісно – транспортний засіб марки КАМАЗ № 55102, тип - вантажний, Самоскид-С, тип шасі - 5320М0380442, колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_3, 1991 року випуску, який належить заставодавцю на праві власності та зареєстрований за ним, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії РСА № 747711, дата реєстрації 19.10.2006р.;

- колісно – транспортний засіб, трактор колісний, марки ATLES 946, заводський номер А0100526, реєстраційний номер 20025СВ, 2007 року випуску, який належить заставодавцю на праві власності та зареєстрований за ним, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії ЕА № 041781, дата реєстрації 12.07.2013р.;

- причіп – самоскид – Е, модель 8350, колір синій, номер шасі 242095/4600, реєстраційний номер НОМЕР_4, 1984 року випуску, який належить заставодавцю на праві власності та зареєстрований за ним, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СВС № 049700, дата реєстрації 05.09.2008р.

Вказаний договір підписаний представниками сторін та 07.03.2014р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 166.

У всіх чотирьох вищенаведених договорах застави містяться аналогічні умови щодо визначення обсягу основного зобов’язання, яке забезпечується заставою, а саме: в п. 1.1 договорів застави зазначається, що основне зобов’язання полягає у поверненні позичальником – ТОВ «Агрофірма «МАЯК» кредитних коштів, наданих останньому у формі мультивалютної кредитної лінії з лімітом у розмірі еквівалентному сумі 18 000 000,00 грн., зі строком повернення – до 27.02.2015р., та сплати процентів за користування кредитом, нарахованих із застосуванням процентних ставок у розмірах: 23% річних у гривні, 12,8% річних у доларах США та 12,5% річних у ОСОБА_2.

Отже, аналіз змісту вищенаведених договорів застави свідчить, що вони укладені між сторонами з метою забезпечення виконання основного зобов’язання, а саме виконання ТОВ «Агрофірма «МАЯК» зобов’язань за договором кредитної лінії № 11/КЛ/13 від 28.05.2013р. (далі по тексту – Кредитний договір).

Надаючи оцінку основному зобов’язанню, яке забезпечувалось договорами застави, укладеними між сторонами, суд виходить з наступного:

Кредитний договір, на підставі якого виникли основні зобов’язання, що забезпечені заставою, укладений між ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» (банком за договором) та ТОВ «Агрофірма «МАЯК» (позичальником за договором) 28 травня 2013 року.

Відповідно до умов цього договору банк зобов’язувався надати позичальнику в порядку та на умовах цього договору мультивалютну відновлювальну кредитну лінію, а позичальник зобов’язувався прийняти, належним чином використати та повернути (погасити) банку суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, а також виконувати інші зобов’язання, передбачені цим договором та чинним законодавством України. Загальний ліміт мультивалютної кредитної лінії встановлюється у розмірі, еквівалентному 18 000 000 (вісімнадцять мільйонів) грн. 00 коп. (п. 1.1 Кредитного договору).

В пункті 1.2 Кредитного договору визначено цільове призначення кредиту – поповнення обігових коштів.

Згідно п. 1.3 Кредитного договору, сторонами договору при його укладенні визначено кінцевий термін повного та остаточного повернення (погашення) позичальником кредиту – 27 лютого 2015 року.

За користування кредитними коштами в межах встановленого строку користування кредитом сторонами залежно від валюти кредиту встановлено процентну ставку за кредитом в таких розмірах: 23% річних – у гривні; 12,8% річних – у доларах США; 12,5% річних – у ОСОБА_2. При розрахунку процентів враховується перший день користування кредитом і не враховується останній день користування кредитом (п. 1.4 Кредитного договору).

В пункті 1.5 Кредитного договору сторонами обумовлено строки та порядок сплати процентів за користування кредитом – щомісячно, не пізніше 05 робочого дня місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п. 1.3 ст. 1 цього договору, в день дострокового повернення кредиту, або в останній день дії цього договору у разі його розірвання.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, банк надає позичальнику в користування грошові кошти в сумі, на строки та цілі, визначені цим договором, шляхом перерахування коштів, зазначених в письмовій заявці Позичальника, але не більше суми кредиту, встановленої в п. 1.1 ст. 1 цього договору, з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника.

Датою надання банком позичальнику кредиту вважається дата списання грошових коштів з позичкового рахунку позичальника (п.2.3 Кредитного договору).

В пунктах 2.6, 2.8 Кредитного договору сторонами узгоджено, що проценти за користування кредитом у національній валюті нараховуються виходячи із умови, що до розрахунку приймається календарна кількість днів у році та календарна кількість днів у місяці (методом «факт/факт»). У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені цим договором строки суми несплачених в строк платежів перераховуються на рахунок обліку прострочених кредитів та прострочених процентів.

У відповідності з п.п. 3.3.12 Кредитного договору позичальник зобов’язувався на першу вимогу банку достроково повернути кредит та сплатити нараховані проценти, штрафні санкції, та повністю виконати інші зобов’язання за цим договором відповідно до п.п. 3.2.5 ст. 3 цього Кредитного договору.

В статті 4 Кредитного договору сторонами передбачено, що для забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат банку, останній укладає договори іпотеки, застави і поруки, зокрема, в термін до 23.08.2013р. договір застави сільськогосподарської техніки (3 одиниці), що належить ТОВ «Агрофірма «МАЯК», заставною вартістю 837 824,00 грн. (п. 4.1.5 Кредитного договору в первісній редакції); в термін до 23.08.2013р. договір застави сільськогосподарської техніки (1 одиниця), що належить ТОВ «Агрофірма «МАЯК», заставною вартістю 61 216,00 грн. (п. 4.1.6 Кредитного договору в первісній редакції); в термін до 23.08.2013р. договір застави транспортних засобів (2 одиниці), що належать ТОВ «Агрофірма «МАЯК», заставною вартістю 406 260,00 грн. (п. 4.1.7 Кредитного договору в первісній редакції).

Відповідно до п. 8.6 Кредитного договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.

Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії примірника Кредитного договору, договір підписаний його сторонами та скріплений їх печатками, що за умовами цього договору свідчить про набрання ним чинності.

В подальшому між банком та позичальником укладені додаткові угоди № 1 від 08.08.2013р., № 2 від 15.08.2013р., № 3 від 19.12.2013р., № 4 від 20.12.2013р., № 5 від 07.03.2014р., № 6 від 31.03.2014р., № 7 від 01.09.2014р., № 8 від 27.02.2015р., № 9 від 28.01.2016р. до Кредитного договору за умовами яких сторонами договору вносились зміни щодо суми ліміту кредитної лінії, терміну остаточного повернення кредиту та відсоткових ставок за користування кредитними коштами.

При цьому, суд звертає увагу, що додатковою угодою № 8 від 27.02.2015р. до Кредитного договору, сторони передбачили, що виконання позичальником своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат банку забезпечується, окрім вказаних вище договорів застави, зокрема і заставою транспортних засобів (3 одиниці), що належать ТОВ «Агрофірма «МАЯК», загальною заставною вартістю 633 078,00 грн. (п. 4.1.12 Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 8 від 27.02.2015р.).

16 червня 2017 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду № 10 до Кредитного договору (далі по тексту – додаткова угода № 10), відповідно до якої сторони:

- домовились здійснити перерахунок процентів, нарахованих та несплачених за кредитним договором з 01.04.2016р. по 31.05.2017р. включно, виходячи з розміру процентної ставки - 19,5% річних;

- визначили графік погашення процентів, нарахованих та несплачених за період з 01.04.2016р. по 31.05.2017р. включно, а саме: в день укладення цієї додаткової угоди в сумі не меншій 1 143 934 грн. 70 коп.; в строк до 27.06.2017р. включно в сумі не меншій 2 669 180 грн. 97 коп.;

- з урахуванням раніш внесених змін до договору кредитної лінії встановили загальний ліміт мультивалютної кредитної лінії в розмірі 18 000 000,00 грн.;

- встановили кінцевий термін (дату) остаточного повернення (погашення) кредиту до 14 червня 2018 року включно, якщо такий термін (строк) не наступить раніше з підстав, що передбачені умовами договору або чинним законодавством України, та визначили графік зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінію: в період з 16.06.2017р. по 27.02.2018р. сума до погашення кредиту (зменшення ліміту кредитування) мала становити 1 400 000,00 грн., в період з 28.02.2018р. по 29.03.2018р. сума до погашення кредиту (зменшення ліміту кредитування) мала становити 1 400 000,00 грн., в період з 30.03.2018р. по 26.04.2018р. сума до погашення кредиту (зменшення ліміту кредитування) також мала становити 1 400 000,00 грн., в період з 27.04.2018р. по 14.06.2018р. остаточна сума до погашення кредиту визначена в розмірі 13 800 000,00 грн.;

- змінили розміри процентних ставок за користування кредитом: 19,5% річних – у гривні, по 16,0% процентів річних – у доларах США і ОСОБА_2.

В п. 6 вказаної додаткової угоди сторони передбачили обов’язок позичальника в строк до 04.07.2017р. включно внести відповідні зміни до всіх договорів забезпечення, зазначених в п. 4.1 ст. 4 «Забезпечення» Кредитного договору, щодо змін умов кредитування, передбачених в цій додатковій угоді, крім договору поруки № 11/КЛ/13/П-2 від 28.05.2013р., зміни до якого необхідно внести не пізніше 26.06.2017р. включно. У разі повного або часткового невиконання зазначених вище умов, терміном (датою) остаточного повернення кредиту та погашення у повному обсязі заборгованості за цим Кредитним договором є 05 липня 2017 року включно.

Згідно п. 8 додаткової угоди № 10, всі інші умови Кредитного договору, що не зазнали змін за цією угодою, залишаються чинними та без змін, та сторони підтверджують свої зобов’язання за ними. Станом на дату укладення цієї додаткової угоди банк не має до позичальника жодних претензій щодо виконання умов кредитного договору.

Як зазначено у п. 9 додаткової угоди № 10, вона є невід’ємною частиною Кредитного договору, набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за кредитним договором.

Доказів розірвання або визнання недійсними в судовому порядку як Кредитного договору, так і додаткових угод до нього на час розгляду даної справи сторонами не надано.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами на підставі Кредитного договору, є кредитними і регулюються нормами § 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з п. 2.1 Кредитного договору позивач за первісним позовом прийняв на себе зобов’язання надати позичальнику в користування грошові кошти в сумі, на строки та цілі визначені цим договором, шляхом перерахування коштів, зазначених у письмовій заявці позичальника, але не більше суми кредиту, встановленої в п. 1.1 ст. 1 договору з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, виписки по особовим рахункам позичальника за Кредитним договором – ТОВ «Агрофірма «МАЯК», банком виконані зобов’язання за цим договором в частині надання кредиту в сумі 18 000 000 (вісімнадцять мільйонів) грн., яка не перевищує загальний ліміт мультивалютної кредитної лінії.

Даний факт в ході вирішення спору сторонами не заперечувався.

В силу ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом п. 1.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 10 ТОВ «Агрофірма «МАЯК», як позичальник, зобов’язувалось повернути кредит в термін до 14.06.2018р. включно, якщо такий термін (строк) не наступить раніше з підстав, що передбачені умовами Кредитного договору або чинним законодавством України, але з урахуванням визначеного сторонами Кредитного договору графіку зменшення ліміту заборгованості.

Крім того, згідно з п. 3.3.2 Кредитного договору, позичальник зобов’язувався належним чином виконувати всі зобов’язання за цим договором, у т.ч. своєчасно та в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти у розмірі та строк, встановлений цим договором, суворо дотримуватися умов цього договору.

Як встановлено судом вище, умова щодо строку сплати процентів міститься в п. 1.5 Кредитного договору, згідно з якою сторонами передбачено, що сплата процентів за користування кредитом має відбуватися щомісячно не пізніше 05 робочого дня місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності до п. 1.3 ст. 1 цього договору, в день дострокового повернення кредиту, або в останній день дії цього договору у разі його розірвання.

В п. 1.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 10 сторонами встановлено, що кінцевий термін (дата) остаточного повернення (погашення) кредиту є 14 червня 2018 року, якщо такий термін не наступить раніше з передбачених договором або чинним законодавством підстав. Водночас сторонами кредитного договору узгоджено графік зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією з визначенням періоду сплати чергових платежів та сум, які позичальник мав сплачувати у такі періоди для зменшення ліміту кредитування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В п. 3.2.5 Кредитного договору також передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом та повного виконання інших зобов’язань за цим договором у разі настання одного із випадків, зокрема, при невиконанні або неналежному виконанні позичальником будь – якого з зобов’язань, визначених цим договором, договорами забезпечення або будь – якими іншими договорами, укладеними між банком і позичальником.

За твердженням позивача за первісним позовом, позичальник свої зобов’язання за Кредитним договором належним чином не виконував, в зв’язку з чим банком на адресу позичальника (відповідача за первісним позовом) направлено вимогу щодо погашення заборгованості від 11.04.2018р. № 01304/51.

Як вбачається із змісту вимоги щодо погашення заборгованості від 11.04.2018р. № 01304/51, яка адресована ТОВ «Агрофірма «МАЯК» (т. 1, а.с. 290), банк, стверджуючи про наявність простроченої заборгованості по кредитному договору в сумі 1 400 000,00 грн. та наявність строкової заборгованості в сумі 16 600 000,00 грн., заявив вимогу про виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором та погашення всієї суми заборгованості в строк до 01.05.2018р.

Факт отримання вимоги банку про погашення заборгованості відповідачем за первісним позовом не заперечувався.

Як зазначає позивач за первісним позовом у позовній заяві, вимога щодо погашення заборгованості залишилась позичальником без задоволення.

Відтак, за твердженням банку, позичальником зобов’язання за Кредитним договором у строк, встановлений банком у вимозі про дострокове погашення кредиту, не виконані.

Як зазначає ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» у позовній заяві, станом на 17.08.2018р. за позичальником обліковувалась заборгованість за кредитом в загальній сумі 16 344 426 грн. 73 коп., з яких: 15 613 560 грн. 91 коп. заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 730 865 грн. 82 коп. – заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках.

В зв’язку з тим, що, на думку позивача за первісним позовом, позичальник за Кредитним договором наявну у нього заборгованість не сплатив, тобто зобов’язання належним чином не виконав, позивач з посиланням на укладені між ним та відповідачем за первісним позовом договори застави просить в рахунок погашення існуючої заборгованості звернути стягнення на заставлене майно.

Отже, спір у даній справі стосується права позивача одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна.

Правовідносини, що виникають з приводу застави, регулюються § 6 глави 49 Цивільного кодексу України, Законом України «Про заставу» та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

За положеннями ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, є одним з видів забезпечувальних обтяжень.

За змістом ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, застава є однім із видів забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

В силу ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Аналогічним чином правова природа застави та підстави її виникнення визначаються у Законі Україні «Про заставу», який є спеціальним законом щодо спірних правовідносин.

Аналіз норм, які містяться в ст. 590 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України «Про заставу» свідчить, що підставою для звернення заставодержателем стягнення на предмет застави є факт невиконання основного зобов’язання, яке забезпечене заставою.

Таким чином, для вирішення спору щодо звернення стягнення на предмет застави є необхідним встановлення факту невиконання боржником основного зобов’язання, а відтак й наявність та розмір заборгованості.

Виходячи із змісту ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, належним виконанням зобов’язання є його виконання відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а також в строки, встановлені зобов’язанням.

Як встановлено судом вище, факт видачі кредиту позичальнику в сумі 18 000 000,00 грн., яка не перевищує ліміту кредитної лінії, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем за первісним позовом.

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 10 до цього договору, кінцевим терміном (датою) остаточного повернення (погашення кредиту) є 14 червня 2018 року, якщо такий термін (строк) не наступить раніше з підстав, що передбачені умовами цього договору або чинним законодавством України.

Водночас, в п. 6 додаткової угоди № 10 до Кредитного договору сторонами встановлено обов’язок позичальника в строк до 04.07.2017р. включно внести відповідні зміни до всіх договорів забезпечення, зазначених в п. 4.1 статті 4 «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ» Кредитного договору, щодо змін умов кредитування, передбачених в цій додатковій угоді, крім договору поруки № 11/КЛ/13/П-2 від 28.05.2013р., зміни до якого необхідно внести не пізніше 26.02.2017р. включно. У разі повного або часткового невиконання зазначених вище умов, терміном (датою) остаточного повернення кредиту та погашення у повному обсязі заборгованості за цим Кредитним договором є 05 липня 2017 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що в додатковій угоді № 10 поряд з визначенням кінцевого терміну остаточного повернення кредиту (14.06.2018р.) сторонами встановлено умову, за якою строк повернення кредиту може бути скороченим до 05.07.2017р. Такою умовою є невнесення позичальником у строк до 04.07.2017р. відповідних змін до всіх договорів забезпечення, перелік яких наведений у п. 4.1 ст. 4 «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ» Кредитного договору.

В ході розгляду справи сторонами не надано суду доказів, які підтверджують факт внесення позичальником за Кредитним договором до 04.07.2017р. або пізніше відповідних змін до всіх договорів забезпечення, визначених у п. 4.1 Кредитного договору.

Отже, враховуючи положення п. 1.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 10 та п. 6 цієї додаткової угоди, суд доходить висновку, що невиконання позичальником зобов’язань, викладених у абз. 1 п. 6 додаткової угоди № 10, свідчить про настання іншого терміну остаточного повернення кредиту – 05 липня 2017 року.

Відтак, виходячи із вищевикладеного, позичальник за Кредитним договором був зобов’язаний повернути кредитні кошти в сумі 18 000 000,00 грн. не пізніше 05 липня 2017 року.

За таких обставин, суд не приймає до уваги твердження позивача за первісним позовом, що вимога від 11.04.2018р. № 01304/51 щодо погашення заборгованості, яка надсилались ним на адресу позичальника, є вимогою про дострокове повернення кредиту, оскільки на момент її надсилання кінцевий строк повернення кредитних коштів вже настав.

В свою чергу з цієї ж підстави не приймається судом до уваги і твердження відповідача за первісним позовом, що строк виконання зобов’язання за Кредитним договором в частині повернення кредиту в повному обсязі був змінений банком шляхом пред’явлення позову до суду, за яким Господарським судом Чернігівської області було відкрите провадження у справі № 927/1148/17, тобто з 13.12.2017р.

Сторонами не надано суду доказів, які б підтверджували факт повернення позичальником кредиту в сумі 18 000 000,00 грн. у строк до 05.07.2017р.

Крім того, відповідно до п. 1.5 Кредитного договору, сторонами встановлено порядок та строк сплати процентів за користування кредитом – щомісячно, не пізніше 05 робочого дня місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, в день дострокового повернення кредиту, або в останній день дії цього договору у разі його розірвання.

Тобто, позичальник був зобов’язаний сплачувати нараховані проценти за користування кредитом щомісяця.

Із наданого позивачем за первісним позовом до матеріалів справи розрахунку заборгованості за процентами позичальника ТОВ «Агрофірма «МАЯК» за Кредитним договором (т. 1, а.с. 70 – 71) вбачається, що позичальником сплачувались проценти за користування кредитом в сумі 1 250 032 грн. 06 коп. - 13.05.2016р., та в сумі 1 143 934 грн. 70 коп. – 20.06.2017р., що також підтверджується виписками по особовим рахункам позичальника.

Інших доказів сплати позичальником нарахованих процентів за користування кредитом у строки, визначені в Кредитному договорі, сторонами суду не надано.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів, на підставі яких суд може дійти беззаперечного висновку про повернення позичальником за кредитним договором у строк до 05.07.2017р. суми кредиту в повному обсязі та суми нарахованих процентів, тому суд доходить висновку про доведеність позивачем факту існування заборгованості за Кредитним договором, тобто факту невиконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором.

Проте, встановлюючи фактичну суму заборгованості за Кредитним договором, суд враховує таке:

Матеріалами справи, а саме: витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.06.2018р. та від 21.06.2018р. (т. 2, а.с. 121 – 129) підтверджується, що 20 та 21 червня 2018 року ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» зареєстровано право власності на об’єкти нерухомості, які були предметами іпотеки по іпотечним договорам:

№ 11/КЛ/13/З-3 від 24.07.2013р., укладеного між сторонами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 6780;

від 28.05.2013р., укладеного між сторонами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №847;

від 28.05.2013р., укладеного між сторонами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 841, та забезпечували належне виконання зобов’язань по Кредитному договору.

Вказаний факт також підтверджується листом банку на адресу ТОВ «Агрофірма «МАЯК» від 16.07.2018р. № 01304/147 (т. 2, а.с. 36 – 38).

Як вбачається зі Звітів про експертну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості, проведеної 02.04.2018р. суб’єктом оціночної діяльності – фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 213 – 223), загальна вартість всіх об’єктів нежитлової нерухомості становила 8 873 455 грн. 71 коп.

Із наданого позивачем за первісним позовом до матеріалів справи розрахунку заборгованості ТОВ «Агрофірма «МАЯК» за Кредитним договором (т. 1, а.с. 68 – 71) вбачається, що банком 27.06.2018р. проведено зарахування 6 487 016 грн. 62 коп. на погашення процентів за користування кредитом, нарахованих станом на 20.06.2018р., а решта суми – 2 386 439 грн. 09 коп. направлена на погашення основної кредитної заборгованості по Кредитному договору, про що свідчить виписка по позичковому рахунку від 27.06.2018р.

Саме враховуючи вартість набутих у власність предметів іпотеки, позивач за первісним позовом стверджує, що загальна заборгованість позичальника за кредитним договором становить 16 344 426 грн. 73 коп., з яких: 15 613 560 грн. 91 коп. - сума основної заборгованості, а 730 865 грн. 82 коп. – сума несплачених процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 21.06.2018р. по 16.08.2018р.

Проте, з такою позицією суд не погоджується з огляду на таке.

Право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, передбачається ст. 1048 Цивільного кодексу України. При цьому, за змістом даної норми, розмір і порядок одержання процентів встановлюються сторонами саме в договорі, а у разі відсутності такої домовленості розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Аналіз п. 1.5 Кредитного договору свідчить, що в ньому містяться умови щодо порядку сплати процентів за користування кредитом - щомісяця не пізніше 5 робочого дня місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, в день дострокового повернення кредиту, або в останній день дії цього договору у разі його розірвання.

Тобто, суд доходить висновку, що сторони погодили порядок сплати процентів – щомісячні платежі, та строк їх сплати – не пізніше 5 робочого дня кожного місяця, а також в день закінчення строку, на який надано кредит.

Будь – які умови щодо нарахування процентів за користування кредитом поза межами встановленого договором строку кредитування в кредитному договорі відсутні.

Отже, суд вважає, що в день настання узгодженого сторонами строку повернення кредиту – 05.07.2017р., позичальник був зобов’язаний повернути всю заборгованість за кредитом разом зі сплатою нарахованих процентів за користування кредитом.

Відтак, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідна правова позиція щодо кредитних правовідносин викладена у постанові ОСОБА_7 Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, яка застосовується судом в силу приписів ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, в цій же постанові ОСОБА_7 Верховного Суду зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, оскільки, як встановлено судом вище, строк повернення кредиту за Кредитним договором настав 05 липня 2017 року, тому нарахування банком процентів за користування кредитом після цієї дати – з 06.07.2017р. до 16.08.2018р. є неправомірним.

Посилання ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» на п. 5.6 Кредитного договору в частині встановлення відповідальності позичальника у вигляді нарахування банком процентів за фактичне користування кредитом судом відхиляються, оскільки відповідальність за порушення грошового зобов’язання, яким є зобов’язання по сплаті процентів за користування кредитом, встановлена ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

В Кредитному договорі його сторонами не встановлено розміру процентів річних, який банк має право нараховувати за прострочення виконання позичальником виконання будь-якого грошового зобов’язання, зокрема, зі сплати процентів за користування кредитом. При цьому суд зауважує, що проценти за користування кредитом є частиною основного зобов’язання у кредитних відносинах й не є тотожними за своєю природою процентам річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, як міра відповідальності за порушення окремого зобов’язання – грошового.

Згідно з даними розрахунку заборгованості за процентами позичальника ТОВ «Агрофірма «МАЯК» за Кредитним договором станом на 05.07.2017р. сума нарахованих процентів за користування кредитом (з урахуванням сплачених позичальником в 2016 та в 2017 роках процентів в сумі 2 393 966 грн. 76 коп.) становить 3 005 756 грн. 35 коп.

Враховуючи, що позивачем за первісним позовом за рахунок вартості предметів іпотеки було погашено проценти, які неправомірно нараховані за період з 06.07.2017р. по 20.06.2018р., тому суд доходить висновку, що з вартості предметів іпотеки на погашення заборгованості по процентах мало бути направлено 3 005 756 грн. 35 коп., а решту суми – 5 867 699 грн. 36 коп. (8 873 455 грн. 71 коп. – 3 005 756 грн. 35 коп.) належало направити на погашення основного боргу (тіла кредиту). При цьому суд враховує, що позивачем за первісним позовом не надано суду будь – яких доказів погашення за рахунок вартості іпотечного кредиту інших платежів, які могли бути нараховані за умовами кредитного договору.

Таким чином, приймаючи до уваги не надання відповідачем за первісним позовом будь-яких належних та допустимих доказів які б підтверджували сплату позичальником кредитної заборгованості в повному обсязі, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості по кредиту в сумі 12 132 300 (дванадцять мільйонів сто тридцять дві тисячі триста) грн. 64 коп., а не 15 613 560 грн. 91 коп., як стверджує позивач за первісним позовом. Водночас, наявність 730 865 грн. 82 коп. заборгованості по процентах за користування кредитом, нарахованих позивачем за первісним позовом за період з 21.06.2018р. по 16.08.2018р., не підтверджується матеріалами справи в силу неправомірності нарахування банком процентів за вказаний період.

За таких обставин, сума заборгованості по Кредитному договору становить 12 132 300 грн. 64 коп.

Судом відхиляється позиція відповідача за первісним позовом щодо повного припинення основного зобов’язання за кредитним договором внаслідок задоволення банком своєї вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку виходячи з наступного:

Відповідно до частин 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За загальними нормами цивільного законодавства зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Отже, у кредитних правовідносинах про належне виконання зобов’язання можна говорити у випадках, коли сума отриманого кредиту повністю у встановлений кредитним договором строк повернута позичальником банку та сплачені нараховані відсотки, і після цього на підставі ст. 599 Цивільного кодексу України, кредитні зобов’язання припиняються.

Відповідачем за первісним позовом не заперечувалась правомірність звернення банком стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмети іпотеки. При цьому суд звертає увагу, що ТОВ «Агрофірма «МАЯК» не надано суду доказів, які б спростовували висновки звітів про оцінку нерухомого майна.

Згідно із дефініціями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, предметом якого є нерухоме майно.

В силу ст. 33 цього ж Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, якщо внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки вимоги кредитора за основним зобов’язанням задовольняються в повному обсязі, тільки в такому випадку основне зобов’язання вважається виконаним і зобов’язання вважається припиненим.

Водночас, як встановлено судом вище, вартості предметів іпотеки, яка була визначена на підставі оцінки цих об’єктів суб’єктом оціночної діяльності на момент набуття банком права власності на предмети іпотеки, не вистачило на погашення всієї суми заборгованості. Тобто, суму отриманого кредиту в повному обсязі позичальником банку не сплачено, що свідчить про невиконання на день вирішення спору основного зобов’язання за кредитним договором.

Відтак суд не знаходить правових підстав для ствердження про припинення основного зобов’язання після використання банком свого права на звернення стягнення на предмети іпотеки.

Посилання відповідача за первісним позовом на положення ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції до 04.02.2019р.), відповідно до якої після завершення позасудового врегулювання будь – які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними, судом відхиляються оскільки зазначені положення цієї статті не поширюються на правовідносини щодо права отримання задоволення вимог кредитора за рахунок іншого заставленого майна, які виникли у даному випадку між сторонами. Зобов’язання за кредитним договором не припинились в силу його невиконання, а вартості набутих банком у власність предметів іпотеки не вистачило на погашення боргу в повному обсязі, тому кредитор за приписами ст. 591 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 47 Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення всієї заборгованості.

Відповідна правова позиція щодо застосування ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі № 761/17280/16-ц.

Слід зазначити, що нормами чинного законодавства право кредитора на забезпечення належного виконання боржником основного зобов’язання декількома видами забезпечення не обмежується. Укладення кредитором інших забезпечувальних договорів, при цьому не тільки з боржником, а й з майновим поручителем, не суперечить законодавству.

Оскільки забезпечувальне зобов’язання носить додатковий, а не альтернативний основному зобов’язанню характер, тому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Отже, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем (кредитором) права власності на нього, кредитор не втрачає права вимоги до боржника або майнового поручителя щодо одержання задоволення порушеного основного зобов’язання за рахунок іншого виду забезпечення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі № 910/2535/18.

В силу ч. 1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України «Про заставу», звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

В п. 5.1 договорів застави № № З-1, З-2, З-9 сторонами визначені випадки, у разі настання яких заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (як в цілому та і на будь-яку його частину), його реалізацію та одержання задоволення своїх вимог з вартості предмета застави (в цілому чи будь-якої його частини), зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання будь-якого із зобов’язань, що випливають з кредитного договору (в тому числі, але не виключно, щодо повернення кредиту або його частини в строк, передбачений кредитним договором, та/або сплати процентів за користування кредитом та/або комісійної винагороди та/або виконання будь-яких інших грошових зобов’язань, передбачених кредитним договором.

Згідно п. 5.2 договорів застави № № З-1, З-2, З-9 звернення стягнення на предмет застави (в цілому чи на будь-яку його частину) відбувається на підставі рішення суду або в позасудовому порядку або шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

В договорі застави № З-7 порядок звернення стягнення на предмет застави та його реалізації передбачений в розділі 5, в п. 5.1 якого встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (як в цілому та і на будь-яку його частину), його реалізацію та одержання задоволення своїх вимог з вартості предмета застави (в цілому чи будь-якої його частини), зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання будь-якого із зобов’язань, що випливають з кредитного договору (в тому числі, але не виключно, щодо повернення кредиту або його частини в строк, передбачений кредитним договором, та/або сплати процентів за користування кредитом та/або комісійної винагороди та/або виконання будь-яких інших грошових зобов’язань, передбачених кредитним договором), а в п. 5.2 сторонами договору зазначено, що звернення стягнення на предмет застави відбувається на підставі рішення суду або в позасудовому порядку, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов цього договору.

Отже, звернення позивача за первісним позовом до суду з вимогами про звернення стягнення на предмети застави не суперечить приписам законодавства, що регулює правовідносини застави, та умовам договорів застави. При цьому, заставодержатель наділений правом на власний розсуд обирати порядок звернення стягнення на заставлене майно – на підставі рішення суду або у позасудовому порядку.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання позичальником основного зобов’язання за кредитним договором, тому у позивача за первісним позовом виникло право одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна на підставі договорів застави, укладених з відповідачем за первісним позовом.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначаються Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 цього Закону, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Така вимога узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» згідно з якими якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов’язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Позивач за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом надсилав повідомлення від 11.04.2018р. № 01304/53, № 01304/54, № 01304/55, № 01304/56 (том 1, а.с. 292 – 300) про порушення зобов’язання та попередження про звернення стягнення на предмети застави за договорами застави № З-1, № З-2, № З-7, № З-9.

В той же час, матеріали справи не містять доказів реєстрації ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження за всіма договорами застави.

За змістом ч. 2, 3 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов’язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов’язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача.

Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов’язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Таким чином, у боржника виникає обов’язок негайно передати на вимогу обтяжувача предмет обтяження у володіння останнього у випадку якщо зобов’язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

За правилами ст. 74, 80 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Оскільки ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» не було надано доказів реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження за всіма договорами застави, слід зробити висновок, що у ТОВ «Агрофірма «МАЯК» не виник обов’язок передати на вимогу обтяжувача предмет обтяження у володіння останнього.

З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення позовних вимог за первісним позовом відсутні у зв’язку з недотриманням ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» встановленого законодавством порядку звернення стягнення на заставне майно.

В той же час, у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом має бути також відмовлено з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, застава є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ст. 572, ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

За змістом ч. 3 ст. 2 Закону України «Про заставу», застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Отже, в силу похідного характеру застави, існує залежність застави від основного зобов’язання (вимоги), оскільки застава завжди слідує долі основного зобов’язання, а тому підставою для припинення застави є припинення основного зобов’язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Загальна умова припинення зобов’язання визначається у ст. 599 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як судом зазначалось вище, виходячи із приписів ст. 1049, 1054 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов’язань, що виникають з кредитного договору, є повернення позичальником отриманої суми кредиту та сплати нарахованих відсотків.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу» та ст. 593 Цивільного кодексу України застава припиняється, зокрема, у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом.

Судом встановлено, що зобов’язання за Кредитним договором в частині повернення суми кредиту в повному обсязі не виконані, а тому відсутні підстави для ствердження про припинення основного зобов’язання.

Суд критично відноситься до позиції позивача за зустрічним позовом щодо припинення основного зобов’язання внаслідок задоволення вимог кредитора за рахунок предметів іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, оскільки вартості предметів іпотеки, які банк отримав у власність, не вистачило на погашення всієї заборгованості, тобто вимоги кредитора за основним зобов’язанням в повному обсязі не задоволені, в зв’язку з чим відсутня обставина, яка зумовлює припинення основного зобов’язання.

При цьому суд вважає за необхідно відмітити, що припинення інших забезпечень основного зобов’язання, розмір якого є суттєвим при обранні кредитором видів забезпечення своїх вимог, при реалізації кредитором права застави на підставі одного із них суперечить принципу справедливості та розумності.

Посилання позивача за зустрічним позовом на ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку» (в редакції до 04.02.2019р.), як на визначену цим Законом підставу припинення основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою, залишається поза увагою суду, оскільки зі змісту даної норми слідує, що наслідком завершення позасудового врегулювання є недійсність наступних вимог кредитора (іпотекодержателя) до боржника щодо виконання основного зобов’язання лише в частині тих вимог, які задоволені за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки у відносинах між сторонами по даній справі, а саме: стосовно 8 873 455 грн. 71 коп.

Таким чином, оскільки основне зобов’язання не припинилось, тому відсутні підстави для припинення забезпечувального зобов’язання – застави, яка виникла на підставі договорів застави № З-1, № З-2, № З-7, № З-9.

Суд вважає недоречним посилання позивача за зустрічним позовом на приписи ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України від 03.07.2018р., оскільки у відповідності з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Відтак, суд не знаходить правових підстав для задоволення зустрічного позову в цій частині.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна.

В силу ч. 5, 6 ст. 43 Закону України «Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача. Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем.

Згідно зі ст. 44 цього ж Закону, записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження. Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п’яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п’ятирічний строк. Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п’яти днів зобов’язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов’язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Отже, виходячи із наведених норм, суд доходить висновку, що заява про припинення обтяження подається обтяжувачем у разі настання підстав, при яких обтяження припиняється.

Припинення обтяження може відбуватися, зокрема, у разі припинення забезпечувального зобов’язання, на підставі якого виникло обтяження.

Оскільки, зобов’язання за договорами застави № З-1, № З-2, № З-7, № З-9 не припинились, відсутні підстави для припинення обтяження.

За таких обставин, суд вважає, що у відповідача за зустрічним позовом не виникло обов’язку подати заяви про внесення записів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про припинення обтяжень, а відтак відсутні підстави для ствердження про порушення прав позивача за зустрічним позовом.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судового збору, судом при з’ясуванні сум судових витрат, які понесені сторонами, встановлено, що ПАТ «КБ «ПРЕМІУМ» за подання до суду первісної позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 4 081,20 грн.; ТОВ «Агрофірма «МАЯК» за подання до суду зустрічної позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 14 096,00 грн. Сплачений судовий збір покладається на його платників у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог як по первісному, так і по зустрічному позову.

Крім того, ТОВ «Агрофірма «МАЯК» у відзиві на первісний позов визначало попередній (орієнтовний) розмір судових витрат в сумі 17 000,00 грн. на професійну правничу допомогу. Однак доказів сплати цих витрат суду надано не було.

Керуючись ст. 74, 80, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРЕМІУМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «МАЯК» про звернення стягнення на предмети застави залишити без задоволення.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «МАЯК» до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРЕМІУМ» про визнання припиненими договорів застави та зобов’язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 01.03.2019р.

Суддя А.С.Сидоренко