Рішення № 80180010, 22.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2019Справа № 910/2876/17

За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в

особі Кабінету Міністрів України

До 1. Одеської обласної державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД»

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, 1.Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»

2. Міністерство інфраструктури України

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним

договору оренди

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників справи:

прокурор: Біньковська А.В.

від позивача: Субота О.В.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Чугунов М.В., Войцехівський О.В.

від третьої особи 1: Семака В.Ю.

від третьої особи 2: Новак А.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відповідачів, 1. Одеської обласної державної адміністрації та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» про визнання незаконним та скасування розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)»; визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладеного між Одеською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, площею 4,46 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2016р. за №13344819.

Обґрунтовуючи поданий позов прокурор посилався на те, що земельна ділянка кадастровий номер 5122755400:01:002:0129 знаходиться в акваторії Аджалицького лиману, яка Постановою №1073 від 30.08.2007р. Кабінету Міністрів України, з урахуванням змін внесених Постановою №406 від 03.06.2013р. Кабінету Міністрів України, надана в користування Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» як акваторія морського порту Южний, а отже належить до водних об'єктів загальнодержавного значення. Таким чином, на думку прокурора, розпорядження вказаною земельною ділянкою здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, а отже, остання не могла бути передана у користування відповідача 2 на підставі розпорядження відповідача 1. Крім того, за твердженнями прокурора, відповідачем 1 було порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі транспорту. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)». Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладеного Одеською обласною державною адміністрацією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, прокурор посилався на те, що у відповідності до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» акваторії морських портів не можуть бути об'єктами оренди, відповідачами порушено порядок надання у користування відповідної земельної ділянки без зміни її цільового призначення.

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позову надав заперечення, посилаючись на відповідність розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації та укладеного на підставі нього договору оренди вимогам чинного законодавства. Вказаним учасником судового процесу заперечено приналежність земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129 до акваторії морського порту Южний. До того ж, відповідачем 1 вказано на те, що під час відведення земельної ділянки у користування відповідача 2 не було порушено порядку зміни її цільового призначення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 2 у відзиві зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129 не належить до акваторії морського порту Южний, а слугуватиме основою для розміщення причалу. До того ж, вказаним учасником судового процесу зазначено, що правомірність оспорюваного розпорядження була встановлена в судових рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/1106/16 та Господарського суду міста Києва по справі №910/10646/16. Отже, на думку відповідача 2, оспорювані розпорядження було прийнято, а договір укладено у відповідності до діючих правових норм. До того ж, відповідачем 2 вказано на відсутності підстав для звернення до суду з розглядуваним позовом прокурором в інтересах держави.

Ухвалами Господарського суду м. Києва від 11.04.2016р. призначено судову експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (65026, Одеська область, місто Одеса, вул. Ланжеронівська, буд.21, ЄДРПОУ 02883110) та зупинено провадження у справі.

Ухвалою від 18.06.2018р. призначено повторну судову експертизу по справі №910/2876/17, проведення якої доручено Полтавському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Заслуж.пров.М.С.Бокаріуса та зупинено провадження по справі.

Постановою від 05.09.2018р. Київського апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2018р. у справі № 910/2876/17 скасовано; матеріали справи №910/2876/17 повернуто до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду по суті.

Ухвалою від 29.10.2018р. Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №910/2876/17 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» на постанову від 05.09.2018р. Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою від 22.01.2018р. судом призначено підготовче засідання на 26.12.2018р.

26.12.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2019р.

24.01.2019р. представником відповідача 2 було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/2876/17.

Ухвалою від 24.01.2019 суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відповідчем 2 відводу, та необхідність передачі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» про відвід судді Спичака О.М. для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа № 910/2876/17 була передана для розгляду заяви про відвід судді Ковтуну С.А.

Ухвалою від 31.03.2019р. відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи № 910/2876/17.

Ухвалою від 06.03.2019р. розгляд справи по суті призначено на 22.02.2019р.

У судовому засіданні 22.02.2019р. прокурором та представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких поданий позов підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача 2 було надано усні заперечення проти задоволення позовних вимог.

Представниками третіх осіб 1 та 2 було надано усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача 1 у судове засідання 22.02.2019р. не з'явився, представника не направив, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103049183988.

Наразі, з приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача 1 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 22.02.2019р.

В судовому засіданні 22.02.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

13.11.2015р. Одеською обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №773/А-2015 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до якого було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років орієнтовною площею 4, 46 га із земель водного фонду для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №818/А-2015 від 01.12.2015р. було внесено зміни до розпорядження № 773/А-2015 від 13.11.2015 р. голови Одеської обласної державної адміністрації, відповідно до якого у назві та тексті означеного розпорядження слова «для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту» замінено словами «для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту».

16.01.2016р. Одеською обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №21/А-2016 «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», відповідно до п. 1 якого було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» в довгострокову оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Згідно з п. 2 вищевказаного розпорядження було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер 5122755400:01:002:0129) загальною площею 4, 4600 га для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Відповідно до п.3 розпорядження було доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» виконувати обов'язки землекористувача згідно з вимогами статті 96 Земельного кодексу України; використовувати земельну ділянку з дотриманням вимог законодавства України та умов, зазначених у висновках погоджувальних органів державної влади; здійснити відповідні заходи щодо оформлення прав на земельні ділянки відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Пунктом 4 означеного розпорядження було доручено Комінтернівській районній державній адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» від імені обласної державної адміністрації, встановивши річну орендну плату за земельну ділянку відповідно до чинного законодавства, з урахуванням нормативної грошової оцінки та у разі необхідності вносити зміни до цього договору.

17.02.2016р. між Одеською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №21/А-2016 від 16.01.2016 р. надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 4, 4600 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту). Земельна ділянка надається в оренду для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту.

Згідно з п.2.1. договору в оренду надається земельна ділянка загальною площею 4,4600 га, у тому числі 4,4600 га під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129.

Відповідно до п.3.1 договору останній укладено строком на 49 років, який обчислюється з моменту державної реєстрації права оренди.

На виконання умов договору від 17.02.2016р. відповідачем 1 та відповідачем 2 було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки від 17.02.2016 р.

Як свідчить наявна в матеріалах справи інформаційна довідка №80324135 від 14.02.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 19.02.2016р. було зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5122755400:01:002:0129 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД».

Наразі, за твердженнями прокурора та позивача земельна ділянка кадастровий номер 5122755400:01:002:0129 знаходиться в акваторії Аджалицького лиману, яка Постановою №1073 від 30.08.2007р. Кабінету Міністрів України, з урахуванням змін внесених Постановою №406 від 03.06.2013р. Кабінету Міністрів України, надана в користування Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» як акваторія морського порту Южний, а отже належить до водних об'єктів загальнодержавного значення. Отже, на думку прокурора, розпорядження вказаною земельною ділянкою здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, а отже, остання не могла бути передана у користування відповідача 2 на підставі розпорядження відповідача 1. Крім того, за твердженнями прокурора, відповідачем 1 було порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі транспорту. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)». Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладеного Одеською обласною державною адміністрацією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, прокурор посилався на те, що у відповідності до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» акваторії морських портів не можуть бути об'єктами оренди, відповідачами порушено порядок надання у користування відповідної земельної ділянки без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 2, 3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частинами 1.2 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України - обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 1 ст.41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 3 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» унормовано, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

Одночасно, перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації незаконним та його скасування повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства, а вимоги про визнання договору оренди недійсним потребує доказування обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов прокурором зазначено, що земельна ділянка кадастровий номер 5122755400:01:002:0129 знаходиться в акваторії Аджалицького лиману, яка Постановою №1073 від 30.08.2007р. Кабінету Міністрів України, з урахуванням змін внесених Постановою №406 від 03.06.2013р. Кабінету Міністрів України, надана в користування Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» як акваторія морського порту Южний, а отже належить до водних об'єктів загальнодержавного значення. Таким чином, на думку прокурора, розпорядження вказаною земельною ділянкою здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, а отже, остання не могла бути передана у користування відповідача 2 на підставі розпорядження відповідача 1. Крім того, за твердженнями прокурора, відповідачем 1 було порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі транспорту. Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладеного Одеською обласною державною адміністрацією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, прокурор посилався на те, що у відповідності до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» акваторії морських портів не можуть бути об'єктами оренди, відповідачами порушено порядок надання у користування відповідної земельної ділянки без зміни її цільового призначення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Щодо тверджень прокурора та позивача стосовно морського порту Южний, суд зазначає таке.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що акваторія морського порту (портова акваторія) - визначена межами частина водного об'єкта (об'єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден. Аналогічне визначення міститься у ст.1 Закону України «Про морські порти України».

Згідно п.1 ч.1 ст.5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів.

Пунктами 2, 14-1 ч.1 ст.14 Водного кодексу України унормовано, що до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів; відведення акваторій морських портів.

За приписами ч.ч.1-3 Закону України «Про морські порти України» межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень Земельного кодексу України. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.

Постановою №1073 від 30.07.2007р. Кабінету Міністрів України «Про межі акваторії морського порту Южний», з урахуванням змін, внесених Постановою №406 від 03.06.2013р., надано у користування Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» акваторію в межах згідно з додатком за умови недопущення в подальшому передачі зазначеної акваторії або її частини іншим суб'єктам господарювання, зокрема, акваторію морського порту Южний. У вказаній Постанові визначено межі акваторії морського порту Южний.

У Постанові №1073 від 30.07.2007р. Кабінету Міністрів України «Про межі акваторії морського порту Южний» визначено, що акваторія порту (у системі координат WGS-84) включає: акваторію Аджалицького лиману; водний простір, обмежений дугою кола радіусом 2 милі від будинку берегової радіолокаційної станції з координатами 46° 36' 03,3" північної широти, 31° 01' 19,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 356, обмежену лініями, що з'єднують точки з такими координатами: 46° 31' 47,3" північної широти, 30° 57' 12,4" східної довготи; 46° 32' 47,3" північної широти, 31° 59' 55,4" східної довготи; 46° 31' 59,3" північної широти, 31° 00' 24,4" східної довготи; 46° 30' 53,3" північної широти, 31° 59' 55,4" східної довготи; 46° 30' 13,3" північної широти, 30° 58' 06,4" східної довготи; 46° 28' 55,3" північної широти, 30° 58' 42,4" східної довготи; 46° 28' 35,3" північної широти, 30° 57' 48,4" східної довготи; 46° 29' 52,3" північної широти, 30° 57' 12,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 357, обмежену лініями, що з'єднують точки з такими координатами: 46° 34' 29,3" північної широти, 31° 00' 42,4" східної довготи; 46° 35' 41,3" північної широти, 31° 05' 42,4" східної довготи; 46° 35' 04,3" північної широти, 31° 05' 54,4" східної довготи; 46° 33' 53,3" північної широти, 31° 01 00,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 358, обмежену лініями, що з'єднують точки з такими координатами: 46° 33' 47,3" північної широти, 31° 03' 54,4" східної довготи; 46° 34' 52,3" північної широти, 31° 07' 28,4" східної довготи; 46° 34' 33,3" північної широти, 31° 09' 06,4" східної довготи; 46° 34' 14,3" північної широти, 31° 09' 06,4" східної довготи; 46° 32' 53,3" північної широти, 31° 06' 18,4" східної довготи.

Як вказувалось вище, за поясненнями прокурора та позивача земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер №5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), належить до меж акваторії морського порту Южний, тоді як відповідачами вказані обставини не визнаються.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією із засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 11.04.2017р. Господарського суду міста Києва було призначено судову експертизу по справі №910/2876/17, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експерту поставлено наступне питання: чи належить земельна ділянка площею 4,4600 га, кадастровий номер №5122755400:01:002:0129, розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), що була надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» згідно Розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації, до меж акваторії морського порту «Южний», координати якої визначено Постановою №1073 від 30.08.2007р. Кабінету Міністрів України «Про межі акваторії морського порту Южний»?

За наслідками проведення судової експертизи експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз було складено висновок №17-1909 від 22.12.2017р. судової комісійної комплексної земельно-технічної експертизи з питань землеустрою.

В результаті дослідження по взаємному місцю розташування меж акваторії порту, координати якої визначено Постановою №1073 від 30.08.2007р. Кабінету Міністрів України «Про межі акваторії морського порту Южний» та земельної ділянки площею 4,4600 га, кадастровий номер №5122755400:01:002:0129, розташованої за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту), що була надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» згідно Розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації, судовим експертом встановлено, що вказана земельна ділянка не входить до меж акваторії морського порту Южний, координати якої визначено у вказаній вище постанові.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, суд знаходить його таким, що викликає сумнівів у його правильності, та відповідності критеріям повноти, ясності, обґрунтованості.

Зокрема, судом зазначалось, що у Постанові від №1073 від 30.07.2007р. Кабінету Міністрів України «Про межі акваторії морського порту Южний» визначено, що акваторія порту (у системі координат WGS-84) включає: акваторію Аджалицького лиману; водний простір, обмежений дугою кола радіусом 2 милі від будинку берегової радіолокаційної станції з координатами 46° 36' 03,3" північної широти, 31° 01' 19,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 356, обмежену лініями, що з'єднують точки з такими координатами: 46° 31' 47,3" північної широти, 30° 57' 12,4" східної довготи; 46° 32' 47,3" північної широти, 31° 59' 55,4" східної довготи; 46° 31' 59,3" північної широти, 31° 00' 24,4" східної довготи; 46° 30' 53,3" північної широти, 31° 59' 55,4" східної довготи; 46° 30' 13,3" північної широти, 30° 58' 06,4" східної довготи; 46° 28' 55,3" північної широти, 30° 58' 42,4" східної довготи; 46° 28' 35,3" північної широти, 30° 57' 48,4" східної довготи; 46° 29' 52,3" північної широти, 30° 57' 12,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 357, обмежену лініями, що з'єднують точки з такими координатами: 46° 34' 29,3" північної широти, 31° 00' 42,4" східної довготи; 46° 35' 41,3" північної широти, 31° 05' 42,4" східної довготи; 46° 35' 04,3" північної широти, 31° 05' 54,4" східної довготи; 46° 33' 53,3" північної широти, 31° 01 00,4" східної довготи; акваторію якірної стоянки N 358, обмежену лініями, що з'єднують точки з такими координатами: 46° 33' 47,3" північної широти, 31° 03' 54,4" східної довготи; 46° 34' 52,3" північної широти, 31° 07' 28,4" східної довготи; 46° 34' 33,3" північної широти, 31° 09' 06,4" східної довготи; 46° 34' 14,3" північної широти, 31° 09' 06,4" східної довготи; 46° 32' 53,3" північної широти, 31° 06' 18,4" східної довготи.

Тобто, з наведеного полягає, що встановлення приналежності земельної ділянки до акваторії морського порту Южний повинно було здійснюватись не обмежуючись співставленням координат земельної ділянки кадастровий номер №5122755400:01:002:0129 та водного простору, координати якого наведені у вказаній вище Постанові Кабінету Міністрів України, а і встановлення приналежності вказаної ділянки до акваторії Аджалицького лиману.

Проте, всупереч того, що згідно ст.12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок, однак судовими експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України обставини знаходження земельної ділянки в межах акваторії Аджалицького лиману встановлено не було.

За таких обставин, суд критично ставиться до результатів судової експертизи, які викладено у висновку №17-1909 від 22.12.2017р. Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз судової комісійної комплексної земельно-технічної експертизи з питань землеустрою.

Одночасно, в процесі розгляду спору, прокурором представлено до матеріалів справи висновок №1890/17-41 від 07.06.2017р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, який було складено на виконання постанови від 27.01.2017р. старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України.

В межах вказаної експертизи на вирішення експерта було постановлено, в тому числі, наступне питання: Чи накладається земельна ділянка (кадастровий номер №5122755400:01:002:0129), що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту) та надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», у межах акваторії Аджалицького лиману, на земельну ділянку, яка передана у постійне користування Державному підприємству «Адміністрація морських портів України»?

У висновку №1890/17-41 від 07.06.2017р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер №5122755400:01:002:0129), що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту) та надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» розташована в межах земельної ділянки площею 563,6509, яка перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на підставі розпорядження №1356-р від 07.10.2009р. Кабінету Міністрів України.

Наразі, судом прийнято до уваги, що Розпорядженням №1356-р від 07.10.2009р. Кабінету Міністрів України «Про надання державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний» у постійне користування земельної ділянки» Державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний» надано у постійне користування земельну ділянку, розташовану в межах наданої йому акваторії Аджалицького лиману. Судом також враховано, що відповідно до Розпорядження №133-р від 04.03.2013р. Кабінету Міністрів України внаслідок реорганізації державних підприємств морського транспорту, в тому числі, Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» шляхом виділу утворено Державне підприємство «Адміністрація морських портів України».

Тобто, з висновку №1890/17-41 від 07.06.2017р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, з урахуванням змісту Розпорядження №1356-р від 07.10.2009р. Кабінету Міністрів України «Про надання державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний» у постійне користування земельної ділянки» полягає, що земельна ділянка (кадастровий номер №5122755400:01:002:0129), що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту) та надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» належить до меж Аджалицького лиману, віднесеного згідно Постанови від №1073 від 30.07.2007р. Кабінету Міністрів України «Про межі акваторії морського порту Южний» до меж акваторії порту Южний.

Крім того, зі змісту наявного в матеріалах справи листа №349-зд від 18.03.2013р. Головного управління Держземагенства в Одеській області станом на 2013р. земельні ділянки, що відводяться Державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний» в постійне користування без зміни цільового призначення та забудови з метою забезпечення безпеки Мореплавства в межах акваторії Аджалицького лиману, обліковуються в рядку 94 «Землі запасу» загальною площею 711,6337 га, що розташовані на території Комінтернівського району Одеської області за межами населених пунктів сільських (селищних) рад, а саме Новобілярської селищної ради площею 707,1973 га, в тому числі, відкритих земель без рослинного покрову або з невизначеним рослинним покровом, в тому числі, піски (включаючи пляжі) - 1,8688 га, інші (графа 71) - 29, 9950 га та води під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами (графа 75) - 675,3335 га, тощо.

За таких обставин, за висновками суду, твердження прокурора та позивача стосовно того, що земельна ділянка з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту) та надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», на підставі спірного розпорядження належить до меж акваторії морського порту такими, що доказово належним чином обґрунтовані.

Як вказувалось судом вище, згідно п.1 ч.1 ст.5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів.

У п.п.2, 14-1 ч.1 ст.14 Водного кодексу України унормовано, що до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів; відведення акваторій морських портів.

За приписами ч.ч.1-3 Закону України «Про морські порти України» межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень Земельного кодексу України. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.

Отже, з наведеного полягає, що розпорядження акваторіями морських портів, у даному випадку земельною ділянкою, що належить до акваторії морського порту, може здійснюватись Кабінетом Міністрів України, а отже, розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» є таким, що не відповідає визначеній законом компетенції Одеської обласної державної адміністрації, внаслідок чого підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

При цьому, посилання прокурора в обґрунтування позову також на порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки та надання у користування земель водного фонду ніяким чином не впливають на викладені вище висновки суду щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД».

Одночасно, заперечення відповідача 2 стосовно того, що правомірність оспорюваного розпорядження була встановлена в судових рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/1106/16 та Господарського суду міста Києва по справі №910/10646/16, а отже є встановленою обставиною, суд оцінює критично з урахуванням наступного.

У ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказано, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тобто, з наведеного полягає, що встановленими та такими, що не підлягають повторному доказуванню є саме обставини, а не правова оцінка певних фактів та подій, чи більш того обґрунтованість позовних вимог в межах іншої справи.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/10646/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛСІДЗ БЛЕК СІ» до Одеської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД" про: визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 13.11.2015 р. № 773/А-2015 "Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)" зі змінами, внесеними розпорядженням № 818/А-2015 від 01.12.2015 р.; визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 16.01.2016 р. № 21/А-2016 "Про надання земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД" в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)"; визнання недійсним на майбутнє Договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5122755400:01:002:019), розташованої на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту), загальною площею 4, 4600 га, у тому числі 4, 4600 га під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, який 17.02.2016 р. було укладено між Одеською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "ЕНЕРГОПРОДУКТ ЛТД".

Рішенням від 17.08.2016р. Господарського суду міста Києва в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Зі змісту судового рішення полягає, що підставою для відмови в задоволенні позову було те, що відсутні докази які б свідчили про те, що позивач є заінтересованою особою, права та законні інтереси були порушені оспорюваним договором оренди земельної ділянки та розпорядженням. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідності оспорюваного розпорядження та договору вимогам чинного законодавства оцінка не надавалась.

Постановою від 26.10.2016р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 03.03.2017р. Вищого господарського суду України, рішення від 17.08.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/10646/16 було залишено без змін.

Одночасно, судом також враховано, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходилась справа №826/1106/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі" до Одеської обласної державної адміністрації про: визнання протиправною бездіяльності Одеської ОДА щодо порушення процедури розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі" від 20 липня 2015 року №06/469 про прийняття відповідного розпорядження на надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду на 49 років, орієнтовною площею 9,8572 га, із земель водного фонду, які не надані у власність або користування, для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Визирської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населених пунктів) зі зміною цільового призначення із земель водного фонду на землі транспорту; обов'язання Одеської ОДА розглянути клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі" у порядку, передбаченому чинним законодавством України; скасування розпорядження виконуючого обов'язки голови Одеської ОДА від 13 листопада 2015 року №773/А-2015 "Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю "Енерго Продукт ЛТД" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)" (зі змінами, внесеними розпорядженням від 01 грудня 2015 року №818/А-2015).

У подальшому від представника позивача надійшла письмова заява про зміну позовних вимог, а саме, окрім первісних позовних вимог, позивач також просив про скасування розпорядження виконуючого обов'язки голови Одеської ОДА №21/А-2016 від 16 січня 2016 року «Про надання земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Енерго Продукт Лтд» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)». Вказану заяву судом прийнято до розгляду та вирішення при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Постановою від 23.06.2016р. Окружного адміністративного суду міста Києва, яка залишена без змін ухвалою від 27.09.2016р. Київського апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Олсідз Блек Сі» було відмовлено.

Зі змісту вказаних судових рішень також полягає, що предметом оцінки суду були саме публічно-правові відносини Одеської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Олсідз Блек Сі» щодо розгляду клопотань та заяв останнього стосовно надання у користування земельної ділянки, проте ніяким чином не відповідність оспорюваного розпорядження та договору вимогам чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на наведене, суд не приймає до уваги посилання відповідача 2 на судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/1106/16 та Господарського суду міста Києва по справі №910/10646/16, які набрали законної сили, в якості належного доказового спростовування обставин, які покладено прокурором в якості обґрунтування позову.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд також вважає безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову прокурора в частині визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача 1, посилання відповідача 2 на неправомірність та необґрунтованість звернення до суду з розглядуваним позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. При цьому, суд зазначає наступне.

У ч.ч.1, 3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Частинами 2, 3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

При цьому, слід зазначити, що Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З огляду на викладене можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.02.2019р. по справі № 915/20/18.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. зі справи N 806/1000/17).

Суд зазначає, що фактично звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України обумовлено необхідністю захисту інтересів держави в сфері розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення.

Судом також вказувалось, що згідно п.1 ч.1 ст.5 Водного кодексу України, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів.

У п.п.2, 14-1 ч.1 ст.14 Водного кодексу України унормовано, що до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів; відведення акваторій морських портів.

За приписами ч.ч.1-3 Закону України «Про морські порти України» межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень Земельного кодексу України. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.

За таких обставин, оцінюючи предмет та підстави позовних вимог, виходячи з характеру спірних правовідносин, суд у даному випадку дійшов висновку, що звернення з розглядуваним позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України дійсно направлено безпосередньо на захист інтересів держави, а отже, за висновками суду, є правомірним. Крім того, судом було дійсно встановлено обставини порушення порядку розпорядження (передачі у користування) земельної ділянки, що належить до акваторії морського порту, а отже, залишення без розгляду позову з підстав необґрунтованості звернення прокурора могла б призвести до формалізації судового захисту та недотримання загальних засад здійснення господарського судочинства.

Наведеним вище спростовуються твердження відповідача 2 стосовно відсутності підстав для звернення до суду з розглядуваним позовом прокурором в інтересах держави.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладеного Одеською обласною державною адміністрацією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, площею 4,46 га, суд зазначає наступне.

Судом зазначалось, що за приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як було встановлено вище, 17.02.2016р. між Одеською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ПРОДУКТ ЛТД» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №21/А-2016 від 16.01.2016 р. надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 4, 4600 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту). Земельна ділянка надається в оренду для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту.

Згідно з п. 2.1. договору в оренду надається земельна ділянка загальною площею 4,4600 га, у тому числі 4,4600 га під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, кадастровий номер 5122755400:01:002:0129.

Відповідно до п.3.1 договору, останній укладено строком на 49 років, який обчислюється з моменту державної реєстрації права оренди.

На виконання умов договору від 17.02.2016р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 було складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки від 17.02.2016 р.

Як свідчить наявна в матеріалах справи інформаційна довідка №80324135 від 14.02.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 19.02.2016р. було зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5122755400:01:002:0129 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД».

З огляду на висновки суду стосовно наявності підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», договір, який було укладено на підставі вказаного розпорядження, також підлягає визнанню недійсним.

Крім того, як було встановлено вище, земельна ділянка з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новобілярської селищної ради (за межами населеного пункту) та надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» належить до меж акваторії морського порту Южний.

Одночасно, у ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вказано, що не можуть бути об'єктами оренди, в тому числі, акваторії портів, гідрографічні споруди, захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури і споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флоти.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відповідачів, Одеської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» про визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладеного Одеською обласною державною адміністрацією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, площею 4,46 га.

При цьому, відповідно до п.2.29 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно, з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Надаючи оцінку всім іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Отже, враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, виходячи висновків суду щодо задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо покладення судових витрат з оплати судового збору за подання позову про визнання незаконним та скасування розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)» - на відповідача 1, а за подання позову про визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладеного Одеською обласною державною адміністрацією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД», про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером №5122755400:01:002:0129, площею 4,46 га, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2016р. за №13344819 - на відповідачів 1 та 2 в рівних частинах.

15.01.2019р. представником Міністерства інфраструктури України було подано клопотання про розподіл судових витрат, в якому третя особа 2 просила суд розподілити витрати Міністерства інфраструктури України в сумі 306 грн., які було понесено на надсилання копій пояснень до позовної заяви та копій пояснень до апеляційної скарги на ухвалу суду про призначення повторної судової експертизи.

За висновками суду, вказане клопотання Міністерства інфраструктури України підлягає залишенню без задоволення з урахуванням наступного.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (ч.13 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Вище вказувалось, що статтею 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У п.269 рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04 вказано, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

З урахуванням наведеного суд звертає увагу на те, що згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Тобто, подання відповідних пояснень третьою особою є правом третьої особи, що вказує на те, що витрати, на їх надсилання до суду чи на адреси учасників справи не є неминучими у розумінні рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, а отже, не підлягають покладенню на сторін за наслідками вирішення спору у порядку ч.13 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження №21/А-2016 від 16.01.2016р. Одеської обласної державної адміністрації «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» в оренду на 49 років для будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури морського транспорту на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту).

3. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 17.02.2016р., укладений між Одеською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД».

4. Стягнути з Одеської обласної державної адміністрації (65032, Одеська обл., місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 4, ЄДРПОУ 00022585) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м.Київ, вул.Різницька, будинок 13/15, ЄДРПОУ 00034051) судовий збір в сумі 2400 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Продукт ЛТД» (67550, Одеська область, Комінтернівський район, смт.Нові Біляри, Одесько-Миколаївське шосе, 34, ЄДРПОУ 32497213) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м.Київ, вул.Різницька, будинок 13/15, ЄДРПОУ 00034051) судовий збір в сумі 800 грн.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 01.03.2019р.

Суддя Спичак О.М.