Рішення № 80179862, 22.02.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/119/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2019 Справа № 908/2310/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Рикун А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні справу

за позовом громадської організації "Клуб шанувальників активного відпочинку "Орбіта" (69032, м. Запоріжжя, вул. Єнісейська, буд. 10, к. 17)

до відповідача-1: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

до відповідача-2: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжя-Айс" (69097, м. Запоріжжя. АДРЕСА_1)

про 1) припинення права власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на бризкальний басейн №3, розташований за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Лермонтова, буд. 9;

2) про визнання права спільної часткової власності на 69/100 частин павільйону для виставки товарів народної творчості літ. В площею 207,6 кв. м., який розташований за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Лермонтова, буд. 9.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №14/08-18/1 від 14.08.2018;

від відповідача-1: ОСОБА_2, довіреність №87/01/01-10 від 27.12.2018;

від відповідача-2: ОСОБА_2, довіреність №01/03-20/03647 від 29.12.2018;

від третьої особи: ОСОБА_3, ордер ЗП №091923 від 15.01.2019;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 05.11.2018 звернулася громадська організація "Клуб шанувальників активного відпочинку "Орбіта" з позовом до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та до Запорізької міської ради про припинення права власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на бризкальний басейн №3 та про визнання права власності спільної часткової власності на 69/100 частин павільйону для виставки товарів народної творчості літ. В площею 207,6 кв.м., який розташований за адресою: м.Запоріжжя, вулиця Лермонтова, буд.9.

Підставою для звернення з позовом до суду зазначено виконання позивачем під час дії договору оренди бризкального басейну №38/08 від 03.07.2008 поліпшень об’єкту оренди, які призвели до створення нового об’єкту, які, на думку позивача, є його власністю.

Разом з позовом позивачем надана заява про забезпечення позову, яка заявлена на підставі ст. ст. 136-139 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою суду від 07.11.2018 позовну заяву залишено без руху.

19.11.2018 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 28/119/18, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.12.2018.

Ухвалою від 26.11.2018 повторно відмовлено громадській організації "Клуб шанувальників активного відпочинку "Орбіта" в задоволені заяви про забезпечення позову.

18.12.2018 від відповідачів надішли відзиви на позовну заяву та додаткові пояснення по суті спору, відповідно до яких відповідачі просять суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Відповідачі, зокрема, зазначають, що у п. 11.2 договору оренди сторони узгодили, що питання, не врегульовані договором, вирішуються згідно з чинним законодавством України. Вказують, що у правовідносинах щодо оренди державного та комунального майна не передбачено прийняття до експлуатації можливих новоутворень. Вважають, що до таких правовідносин має застосовуватись спеціальне законодавство. Посилаються на те, що за змістом ст. 345 Цивільного кодексу України особа може набути право власності на комунальне майно лише у разі приватизації. Зауважують, що договір оренди не містить умов про надання орендодавцем згоди на будівництво нового об’єкту, а також умов, за яких орендар стає власником новоствореної речі. Вважають, що не можна ототожнювати поняття поліпшення орендованого майна, про яке йдеться у ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», з поняттям поліпшення, в результаті якого створена нова річ, яке визначено нормою ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України. Вказують, що орендодавцем надавалася згода лише на реконструкцію, а не на будівництво нового об’єкту без відповідних дозволів, що встановлено рішенням судів у справі №808/742/17. Крім того, зазначають, що земельна ділянка, на якій розташовано спірний об’єкт, перебуває в постійному користуванні Комунального підприємства «Палац культури «Орбіта». Запорізька міська рада не вирішувала питання щодо розташування на цій земельній ділянці спірного об’єкту, який не відповідає її цільовому призначенню. Зауважують, що позовна заява не містить посилання на перешкоди у дотриманні вимог статей 26, 38, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у знесенні збудованого об’єкту або прийняття його до експлуатації в установленому порядку. Щодо обраного позивачем способу захисту відповідачі зазначають, що позивачем не доведено, що він є власником новоствореного майна в розумінні статей 331, 332 Цивільного кодексу України, а також має право на захист в розумінні ст. 392 Цивільного кодексу України. Тому відповідачі вважають, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі.

Ухвалою від 19.12.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 – товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжя-Айс", у якого знаходиться в оренді спірне приміщення, за яким позивач просить суд визнати право власності, оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки цього товариства. Відкладено підготовче засідання, судове засідання призначено на 16.01.2019.

16.01.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 25.01.2019.

Третя особа надала 25.01.2019 відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги недоведеними та безпідставними, просить відмовити позивачу в позові.

Ухвалою від 25.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання, судове засідання призначено на 06.02.2019.

Ухвалою від 06.02.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 22.02.2019.

В судовому засіданні 22.02.2019 були присутні представники позивача, відповідачів, третьої особи, здійснювалася фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу – програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представники відповідачів та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили в повному обсязі.

По закінченні судового засідання 22.02.2019 судом в порядку ст. 240 ГПК України прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

03.07.2008 Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради (орендодавець), комунальний заклад «Палац культури «Орбіта» (балансоутримувач) та громадська організація «Клуб шанувальників активного відпочинку «Орбіта» (орендар, відповідач) укладено договір №38/08 оренди бризкального басейну (далі – договір оренди).

За умовами п. 1.1 договору оренди орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.05.2008 №221/1 передає, а орендар приймає у строкове платне користування бризкальний басейн (фонтан №3 згідно з матеріалами технічної інвентаризації) (далі – майно) за адресою: вул. Лермонтова, 9 загальною площею 208,1 кв.м., який знаходиться на балансі комунального закладу «Палац культури «Орбіта», вартість якого визначена у звіті про оцінку і становить за незалежною оцінкою 14879,49 грн. станом на 01.06.2008.

Пунктом 1.2 договору оренди встановлено, що майно використовується орендарем на правах оренди для подальшої реконструкції та організації виставки товарів народної творчості.

За умовами п. 5.1 договору оренди орендар зобов’язується використовувати орендоване майно виключно за його цільовим призначенням, визначеним умовами цього договору.

Відповідно до пунктів 5.5, 5.6 договору оренди орендар зобов’язався капітальний ремонт виконувати тільки з дозволу орендодавця; виконувати перепланування або реконструкцію орендованого майна тільки з письмової згоди орендодавця, головного управління архітектури і містобудування міської ради та відповідних організацій, що володіють інженерними комунікаціями в даному районі в установленому чинним законодавством порядку.

Згідно з п. 6.2 договору оренди реконструкція, технічне переоснащення об’єкту оренди, якщо такі роботи сприяють підвищенню його вартості, здійснюються орендарем за умови обов’язкового попереднього погодження з орендодавцем. Для погодження орендар також надає перелік поліпшень, обсяг запланованих робіт, кошторис витрат на проведення робіт.

Згідно з п. 2.1 договору оренди орендар вступає у користування майном не раніше дати підписання сторонами цього договору, його нотаріального посвідчення та прийняття майна, яке оформлюється відповідним актом приймання-передачі.

Пунктом 10.1 договору оренди встановлено, що договір укладено строком на 10 років. Моментом обчислення строку дії договору є день його нотаріального посвідчення та передачі об’єкту за актом приймання-передачі.

03.07.2008 орендоване приміщення передано орендарю у фактичне користування за актом прийому-передачі.

Додатковою угодою від 27.04.2011 б/н сторони замінили орендодавця за договором з Управління комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, який прийняв на себе всі права, обов’язки та відповідальність орендодавця за договором оренди з дати підписання цієї додаткової угоди.

Додатковими угодами від 29.12.2012 та від 23.09.2014 вносились зміни до договору оренди щодо розміру орендної плати та порядку її сплати.

25.01.2017 до господарського суду Запорізької області звернувся Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради з позовом до Громадської організації “КЛУБ ШАНУВАЛЬНИКІВ АКТИВНОГО ВІДПОЧИНКУ “ОРБІТА” про розірвання договору оренди № 38/8 від 03.07.2008 та повернення майна шляхом виселення відповідача з підстав порушення відповідачем умов договору, а саме: систематичного порушення відповідачем строків внесення орендної плати, здійснення реконструкції орендованого майна без погодження проектної документації компетентними органами, нездійснення орендарем зобов’язань щодо проведення поточного та капітального майна та невиконання зобов’язань щодо страхування орендованого майна.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.04.2017 провадження у справі №908/154/17 в частині позовних вимог про розірвання договору оренди припинено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України через відсутність предмета спору, оскільки на час розгляду справи в суді договір оренди №38/08 припинив свою дію.

В частині вимоги про повернення бризкального басейну (фонтан № 3) шляхом виселення відповідача суд дійшов висновку щодо безпідставності такої вимоги, встановивши обставини щодо створення внаслідок реконструкції нового об’єкту нерухомого майна - павільйону для виставки товарів народної творчості.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2017 рішення господарського суду у справі №908/154/17 залишено без змін з тих же підстав. Постановою Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №908/154/17 постанову апеляційного суду залишено без змін.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки судове рішення у справі №908/154/17 прийнято за участі тих самих сторін спору та набрало законної сили, обставини, встановлені даним рішенням, вважаються встановленими та не потребують доведення знову.

У справі №908/154/17 судами встановлено, що дію договору оренди припинено з 03.04.2017 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Також судами встановлено, що відповідачем було погоджено реконструкцію об’єкта оренди, укладено договір № 016-16 підряду на проведення проектних робіт з “Реконструкції бризкального басейну для організації виставки товарів народної творчості за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, 9", на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 14.11.2016 № ЗП 082163141287 відповідачем проведена реконструкція бризкального басейну під павільйон для виставки товарів народної творчості по вул. Лермонтова, 9.

27.02.2017 ТОВ “ЗМБТІ” було складено акт, в якому зазначено, що за даними ТОВ “ЗМБТІ” станом на 01.01.2013, на підставі свідоцтва про право власності серія САЕ №510344, виданого виконкомом Запорізької міської ради 12.04.2012, бризкальний басейн № 3 зареєстрований за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. На підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 14.11.2016 №ЗП 082163141287 проведено реконструкцію бризкального басейну під павільйон для виставки товарів народної творчості по вул. Лермонтова, 9. Ринкова вартість бризкального басейну № 3 у складі ринкової вартості павільйону для виставки товарів народної творчості літ."В" складає 31/100 частину.

У висновку № 2-17 експертного будівельно-технічного дослідження від 03.04.2017 встановлено, що внаслідок виконання ГО “Клуб шанувальників активного відпочинку “Орбіта” будівельних робіт з реконструкції бризкального басейну (фонтан № 3) під павільйон для виставки товарів народної творчості по вул. Лермонтова, 9 в м. Запоріжжя, виник новий об’єкт (річ) “Павільйон для виставки товарів народної творчості” літ. В по вул. Лермонтова, 9 в м. Запоріжжя”.

Ураховуючи викладене та встановлені судами обставини щодо передачі за договором від 03.07.2008 № 38/08 об'єкту – бризкального басейну для подальшої реконструкції, погодження орендодавцем проведення такої реконструкції, а також з огляду на те, що сторони усвідомлювали, що зазначений об’єкт бризкальний басейн (фонтан №3) буде змінено, колегія погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про неможливість повернення саме зазначеного у договорі об’єкту шляхом виселення відповідача без проведення робіт щодо приведення об'єкта у первісний стан об’єкту.

На підставі вказаних обставин, посилаючись на норми ч. 4 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України, які визначають, що наймач стає співвласником нової речі, створеної в результаті поліпшення майна за згодою наймодавця, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, в якому просить припинити право власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на бризкальний басейн №3 та визнати за позивачем право спільної часткової власності на 69/100 частин павільйону для виставки товарів народної творчості літ. В площею 207,6 кв.м., який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 9.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та виникли з договору від 03.07.2008 №38/08 оренди бризкального басейну, що передбачав використання позивачем на праві оренди комунального майна.

Організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна, що перебуває в комунальній власності регулюється спеціальним Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна».

На момент укладення сторонами договору оренди від 03.07.2008 №38/08 вказаний Закон діяв у редакції Закону України від 27.04.2007 № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» (далі – Закон).

Частиною 1 статті 23 Закону було передбачено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Згідно з абз. 4 ч. 3 ст. 23 Закону орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Судовим рішенням у справі №908/154/17, яке має преюдиційне значення для розгляду даної справи, встановлено, що орендарем за згодою орендодавця було проведено реконструкцію об’єкта оренди, в результаті якої було створено новий об’єкт - павільйон для виставки товарів народної творчості по вул. Лермонтова, 9.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону, якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Вказана норма Закону є диспозитивною і надає сторонам можливість врегулювати свої правовідносини іншим чином.

Сторони узгодили в п. 10.5 договору оренди, що в разі розірвання договору чи приватизації орендованого майна, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визнаються власністю орендаря, якщо ці поліпшення можливо відокремити без шкоди для об’єкту оренди.

Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, витрати орендаря на здійснення поліпшення компенсуються при приватизації об’єкта оренди за рахунок зменшення вартості орендованого майна, визначеної ним шляхом незалежної оцінки, в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна.

Вартість поліпшень орендованого майна, які здійснені без згоди орендодавця та які неможливо виокремити без шкоди для приміщення, відшкодуванню не підлягають.

Таким чином, в договорі оренди сторони передбачили, що орендар стає власником тільки тих поліпшень, які здійснені за згодою орендодавця і які можливо відокремити від об’єкта оренди. Поліпшення, які неможливо відокремити, не стають власністю орендаря, а орендарю тільки компенсується їх вартість.

Суд зазначає, що у випадку створення в процесі реконструкції об’єкта оренди нової речі мають місце поліпшення, які неможливо відокремити від об’єкта оренди, оскільки вони становлять з об’єктом оренди одне ціле. Тому за умовами договору оренди такі поліпшення не стають власністю орендаря.

Суд визнав безпідставним посилання позивача у спірному випадку на норму ч. 4 ст.778 Цивільного кодексу України, яка визначає, що наймач стає співвласником нової речі, створеної в результаті поліпшення, оскільки наведена норма є загальною.

Частиною 2 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Спеціальною нормою ч. 4 ст. 23 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар стає власником новоствореної речі в частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства, визначених в абз. 1 ч. 3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

В даному випадку сторони відступили від загальних приписів законодавства і не передбачили в договорі можливості визнання за орендарем права власності на новостворену річ, а врегулювали це питання по-іншому.

Сторони обумовили в п. 2.3 договору оренди, що передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада в особі Запорізької міської ради, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Згідно з п. 2.5 договору оренди, у разі закінчення строку договору або його дострокового розірвання орендар передає орендодавцю та балансоутримувачу майно одночасно із підписанням акту приймання-передачі вказаного майна в 10-ти добовий строк у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Орендар, у свою чергу, зобов’язався згідно з п. 5.12 договору оренди у разі припинення дії договору оренди або дострокового розірвання договору повернути орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час його передачі в оренду, з урахуванням фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об’єкту оренди з вини орендаря.

У справі №908/154/17 орендодавцю було відмовлено в задоволенні позову про повернення орендованого майна тільки з тих підстав, що орендоване майно вже не існувало на момент вирішення спору в тому вигляді, в якому воно передавалось в оренду, що виключало можливість повернення орендодавцю саме об’єкта оренди. Тобто для повернення майна необхідно було привести його у попередній стан.

При цьому зауважено, що право власності на зазначене майно не було предметом спору у справі №908/154/17. Отже, питання про право власності на новостворений об’єкт судом не вирішувалось у справі №908/154/17. В судовому рішенні по цій справі відсутні висновки про те, що новостворений об’єкт є власністю орендаря (в цілому або в певних частках). Тому судове рішення у справі №908/154/17 не має преюдиційного значення для розгляду даної справи в частині обставин набуття орендарем права власності на новостворений об’єкт.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання права власності на спірний об’єкт мають доводитися позивачем у справі, що розглядається, в загальному порядку з урахуванням положень законодавства про захист права власності та приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України щодо обов’язку кожної сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд зазначає, що передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

У спорах про визнання права власності позивач повинен довести такі факти: наявність спірного майна, тобто його фактичне існування; обставини, що свідчать про набуття позивачем права власності на спірне майно на законній підставі; володіння позивачем спірним майном.

Недоведеність позивачем на момент подання позову факту наявності майна (його фактичного існування), на яке останній просить визнати за ним право власності, а також факту набуття права власності на це майно є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на таке майно.

Крім того, пред’являючи позов про визнання права власності в порядку ст.392 Цивільного кодексу України, позивач повинен надати докази вчинення відповідачем дій, що свідчать про порушення, оспорювання або невизнання ним права власності позивача.

Позивачем у позові про визнання права власності має бути особа, яка вже є власником. Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

В даному випадку згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.04.2012 серії САЕ №510344 та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 19.12.2018 зареєстровано право власності за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на бризкальний басейн №3 загальною площею 207,6 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Лермонтова, буд. 9, м.Запоріжжя.

Реєстрація права власності на новостворений спірний об’єкт - павільйон для виставки товарів народної творчості літ. В площею 207,6 кв.м., який розташований за адресою: м.Запоріжжя, вулиця Лермонтова, буд. 9, – відсутня.

Отже, наявна тільки реєстрація права власності на майно, яке було предметом оренди та існувало до проведення на цьому об’єкті будівельних робіт позивачем.

Позивач не надав суду жодних доказів, які підтверджують виникнення у нього права власності на новостворений спірний об’єкт.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2017 року Громадська організація «Клуб шанувальників активного відпочинку «Орбіта» звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом у справі №808/742/17 до відповідача: Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, третя особа: Запорізька міська рада, у якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 06.03.2017 № 2/1008-23.2/608 про накладання штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності;

- визнати протиправним та скасувати припис відповідача від 20.02.2017 № 1 про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема, будівельним нормам, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт;

- визнати протиправним та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду сектору по роботі з дозвільними документами Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області № 24 від 23.02.2017 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 14 листопада 2016 року №ЗП082163141287;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 23.02.2017 № 24 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 14.11.2016 №ЗП082163141287.

Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що відповідно до Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Перелік № 109), наведені 28 випадків, коли отримання містобудівних умов та обмежень не потребуються, зокрема, в пункті 18 вказано встановлення малих архітектурних форм, реконструкція елементів благоустрою без знесення (перенесення) інших споруд чи комунікацій. Позивач вважає, що оскільки Громадська організація «Клуб шанувальників активного відпочинку «Орбіта» здійснила реконструкцію елементу благоустрою без знесення (перенесення) інших споруд чи комунікацій, а також з урахуванням того, що бризкальний басейн (фонтан) було реконструйовано у малу архітектурну форму (павільйон) і реконструкцію було проведено в рамках площі забудови, попереднє отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки не є потрібним, що і було зазначено у декларації про початок будівельних робіт, відтак, відсутні підстави вважати відомості, вказані у декларації недостовірними та застосування до позивача штрафних санкцій.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2018 у справі №808/742/17 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області №2/1008-23.2/608 від 06.03.2017 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 57600 грн., припис відповідача № 1 від 20.02.2017 про зупинення виконання підготовчих та будівельних робіт, наказ відповідача № 24 від 23.02.2017 про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач надав докази передачі рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.05.2008 № 221/1 в оренду Громадській організації «Клуб шанувальників активного відпочинку «Орбіта» бризкального басейну по вул. Лермонтова, 9 у м. Запоріжжі для подальшої реконструкції та організації виставки товарів народної творчості, а також укладення договору оренди від 03.07.2008 № 38/08 терміном на 10 років. На цій підставі суд першої інстанції дійшов до висновку, що реконструкція об'єкту оренди проводилась у відповідності до вимог закону та договору оренди за погодженням з Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що основною рисою поняття «реконструкція» є повне або часткове збереження несучих і огороджувальних конструкцій, однак позивачем дані умови дотримано не було та фактично здійснено будівництво нового об'єкту з фундаментом, що підтверджується технічною документацією даного об'єкта. Зазначені висновки викладені також у висновку експертного будівельно-технічного дослідження №2-17 від 03.04.2017, проведеного за ініціативою позивача. Відтак, апеляційний суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо проведення перевірки та прийняті за її результатами рішення є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

Постановою Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №808/742/17 залишено без змін постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2018.

Верховний Суд відзначив, що підставами для скасування реєстрації декларацій про початок будівельних робіт чи про готовність об'єкта до експлуатації є виявлення у деклараціях недостовірних даних, внесених замовником, які дають підстави кваліфікувати об'єкт будівництва як самочинне будівництво.

За результатами проведеної перевірки встановлено недостовірність даних, наведених у декларації про початок будівництва, а саме: відсутність необхідності в отриманні містобудівних умов та обмежень, та фактичне виконання будівельних робіт без отримання містобудівних умов та обмежень.

На обґрунтування відсутності необхідності в отриманні містобудівних умов та обмежень позивач посилався на те, що ним здійснюється реконструкція МАФ без знесення (перенесення) інших споруд чи комунікацій (пункт 18 Переліку № 109).

Верховний Суд надав оцінку цим доводам та зазначив, що реконструкція передбачає збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин.

Саме виходячи із сутності поняття реконструкції об'єкта, неможливості виходу забудовника за межі площі забудови, законодавець встановив певні виключення щодо наявності у такого забудовника права власності чи користування земельною ділянкою.

Нове будівництво - це будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об'єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об'єктів незавершеного будівництва.

Як зазначив Верховний Суд, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до технічної документації об'єкта та висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 2-17 від 03.04.2017 позивачем фактично здійснено будівництво нового об'єкту з фундаментом. Із проектної документації щодо реконструкції бризкального басейну та матеріалів технічної інвентаризації вбачається, що при реконструкції об'єкта під павільйон для виставки товарів народної творчості відсутнє збереження елементів несучих та огороджувальних конструкцій.

В силу викладеного Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що замовник будівництва повинен був отримати містобудівні та обмеження, оскільки фактично проведені будівельні роботи не підпадають під ознаки реконструкції МАФ, визначені пунктом 18 Переліку № 109.

Частиною четвертою статті 26, частинами першою-третьою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження, технічні умови, завдання на проектування. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Відповідно до статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» однією з підстав вважати об'єкт самочинним будівництвом є виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, зокрема, якщо він збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Одним із таких документів у силу статті 26 цього ж Закону є містобудівні умови та обмеження.

На цій підставі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, що відомості, викладені в декларації, зареєстрованій Департаментом ДАБІ у Запорізькій області 14.11.2016 №ЗП082163141287, містять недостовірні дані щодо відсутності необхідності в отриманні містобудівних умов та обмежень, що є законною підставою для скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Також Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність прийнятого припису про зупинення будівельних робіт та постанови відповідача про накладення штрафу, як таких, що винесені на законних підставах, з дотриманням встановленої процедури та у межах наданих повноважень.

Таким чином, судовим рішенням у справі №808/742/17, яке набрало чинності, встановлено незаконність здійснення позивачем нового будівництва на об’єкті «бризкальний басейн №3», в результаті якого було створено спірний об’єкт, та фактично визнано цей спірний об’єкт самочинним будівництвом.

Згідно з нормами ч. ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно

Позивач не надав доказів визнання за ним права власності на спірне майно на підставі ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України за судовим рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У позові в даній справі позивач не посилається на норми ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України та не просить визнати за ним право власності як на самочинно збудоване майно. Також позивач не обґрунтував підстав для визнання за ним права власності на самочинно збудоване майно, зокрема, не надав доказів надання йому земельної ділянки під уже збудоване майно.

Крім того, позивач взагалі не підтвердив належними та допустимими доказами свої доводи про здійснення будівельних робіт в обсягах та на суми, які зазначені ним у позові. Зокрема, не надано визначених законодавством документів, які підтверджують здійснення будівельних робіт та їх вартість (декларації про початок будівельних робіт, договори підряду, акти виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, декларацію про готовність об’єкту до експлуатації тощо), а також не доведено факт понесення витрат на здійснення будівельних робіт саме позивачем (докази оплати робіт).

Також позивачем не надано звіту щодо ринкової вартості об’єкта оцінки на дату оцінки 22.02.2017, складеного станом на 23.02.2017, на який є посилання у висновку, що складений ФОП ОСОБА_4

Встановлені судом обставини з урахуванням приписів чинного законодавства свідчать про те, що позивач не набув право власності на спірний новостворений об’єкт.

Суд зауважує, що недопустимим є подання позову про визнання права власності в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України в разі, коли особа не є власником відповідного майна, але бажає ним стати. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і позов заявляється формально не для визнання, а для набуття права власності, позовна вимога про визнання за позивачем права власності спільної часткової власності на 69/100 частин павільйону для виставки товарів народної творчості літ. В площею 207,6 кв.м., який розташований за адресою: м.Запоріжжя, вулиця Лермонтова, буд. 9, не може бути задоволена.

Також позивачем не доведено правових підстав для припинення права власності на бризкальний басейн №3 у суб’єкта права власності – територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Виходячи зі змісту ст. 374 Цивільного кодексу України, право власності може бути припинене у випадках, встановлених законом, зокрема, у випадку відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; знищення майна тощо.

При цьому за приписами ч. 2 ст. 349 Цивільного кодексу України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

В даному випадку відомості про знищення майна, яке є предметом спору (бризкальний басейн № площею 207,6 кв.м.), до державного реєстру не вносились.

Натомість вказане майно передано Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради в наступну оренду для розміщення ковзанки із штучним льодом Товариству з обмеженою відповідальністю "Запоріжжя-Айс" за договором №50/18 оренди комунального майна по вул. Лермонтова, 9. Вказаний договір нотаріально посвідчено та внесено відомості про нього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Фактична передача об’єкта в оренду оформлена актом прийому-передачі від 29.11.2018.

За таких обставин позовна вимога про припинення права власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на бризкальний басейн №3 є безпідставною.

Крім того, суд зазначає, що позовні вимоги пред’явлені позивачем до двох відповідачів - Запорізької міської ради та Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Враховуючи те, що Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради не має майнового інтересу до спірного майна (не є власником спірного майна та не претендує на нього), він є неналежним відповідачем за позовними вимогами про припинення права власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на бризкальний басейн №3 та про визнання за позивачем права власності спільної часткової власності на 69/100 частин павільйону для виставки товарів народної творчості літ. В площею 207,6 кв.м., який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Лермонтова, буд. 9.

Враховуючи викладене, суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8563,18 грн. залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8563,18 грн. залишити за позивачем.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.03.2019.

Суддя О.В.Федорова