Рішення № 80178410, 20.02.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/9355/17

Провадження № 2/520/892/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кирикової О.О.,

за участю учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 міської ради – ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

представника третьої особи Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 міської ради

до ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача –

Київська районна адміністрація ОСОБА_1 міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача –

ОСОБА_6,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 міська рада 09 серпня 2017 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Київська районна адміністрація ОСОБА_1 міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_6, про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій позивач просить суд витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради – квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 24 квітня 2017 року на адресу юридичного департаменту ОСОБА_1 міської ради надійшов лист Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради від 20 квітня 2017 року за №359/01-12, яким повідомлено про наступні обставини.

Листом від 12 травня 2016 року за №320/02-16 КП «ЖКС «Вузівський» повідомив Київську районну адміністрацію ОСОБА_1 міської ради про смерть ОСОБА_7, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказана квартира не приватизована та знаходиться в комунальній власності.

Розпорядженням Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради від 23 травня 2016 року за №362 зазначену квартиру передано установі комунальної власності «Автотранспортне господарство ОСОБА_1 міськвиконкому» для подальшого її надання співробітникам, які мають право на покращення житлових умов та перебувають на квартирному обліку за місцем проживання.

На підставі клопотання керівництва установи комунальної власності «Автотранспортне господарство ОСОБА_1 міськвиконкому» від 25 травня 2016 року за №231, розпорядженням Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради від 31 травня 2016 року за №373 затверджено рішення загальних зборів трудового колективу (протокол від 24 травня 2016 року за №8), спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету (протокол від 24 травня 2016 року за №9) про надання житла ОСОБА_8 та видачу йому ордеру на жиле приміщення двокімнатної квартири № 1 в житловому будинку 25 по вул. Тульській у м. Одесі.

01 червня 2016 року Київською районною адміністрацією ОСОБА_1 міської ради видано ОСОБА_8 корінець ордеру №009558 серія КР на зазначену квартиру.

Одночасно, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано за гр. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2016 року №214, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_9

В подальшому право власності на зазначену квартиру зареєстровано за гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24 травня 2016 року за №644, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_10

Позивач також посилається на те, що як вбачається з договору купівлі-продажу від 19 травня 2016 року № 214, продавцю, ОСОБА_11, спірна квартира належить на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому ОСОБА_1 міської ради депутатів 12 червня 1998 року за реєстровим № 9-3553, зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» в книзі № 174 пр., на сторінці № 41, за № 5978.

Однак, відповідно до листа КП «Міське агентство з приватизації житла» ОСОБА_1 міської ради від 13.06.2016 року № 391/01-09 станом на 13.06.2016 року квартира АДРЕСА_2, не приватизована.

ОСОБА_12 міського господарства ОСОБА_1 міської ради від 30 червня 2016 року №01-70/262 повідомлено, що свідоцтво про право власності від 12 червня 1998 року за реєстровим №9-3553 на квартиру АДРЕСА_2, не оформлялось та не видавалось. Також повідомлено, що розпорядження органу приватизації від 21 березня 1997 року за № 93553 було видано на іншу квартиру іншим особам.

Згідно з листом КП «БТІ» ОСОБА_1 міської ради від 29 червня 2016 року №2861-08/113 станом на 31 грудня 2012 року право власності на зазначену квартиру не зареєстровано. Також повідомлено, що в книзі 174 пр на стор. 41, за №205 зареєстровано право власності на інші об'єкти нерухомості за іншою адресою.

Позивач також зазначив, що у провадженні ОСОБА_1 місцевої прокуратури №1 знаходяться матеріали до судового розслідування, внесеного 21 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015160010000044, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України, за фактом підроблення невстановленими особами свідоцтва Управління житлово-комунального господарства на право власності та технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 від 12.06.1998 року на ім'я ОСОБА_11, що у подальшому посприяло реєстрації шахрайським шляхом права власності на квартиру та потягло за собою вибуття із власності територіальної громади м. Одеси квартири АДРЕСА_4, чим спричинено шкоду в особливо великих розмірах.

Враховуючи вищевикладене, Київська районна адміністрація ОСОБА_1 міської ради звернулася до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування відповідних рішень про державну реєстрацію права власності.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року провадження у справі №815/5981/16 за вказаним позовом Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради про скасування рішень закрито, оскільки цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин щодо укладення договору купівлі-продажу, його посвідчення та набуття права власності на нерухоме майно, які регулюються цивільним законодавством та повинні вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

У зв'язку із зазначеними обставинами Київською районною адміністрацією направлено до юридичного департаменту ОСОБА_1 міської ради матеріали вказаної справи для подальшого звернення до суду з позовною заявою про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності за територіальною громадою міста.

На підставі викладеного, позивач вважає, що квартира АДРЕСА_5 підлягає витребуванню у ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради, оскільки право власності на вказану квартиру належить територіальній громаді м. Одеси, спірна квартира поза волею власника - позивача, вибула з комунальної власності, оскільки ОСОБА_1 міською радою не приймалося рішень щодо відчуження квартири № 1 по вул. Тульській. 25 у м. Одесі на користь будь-яких осіб, а тому позивач вважає, що право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_11 та ОСОБА_6 шляхом незаконного заволодіння та привласнення комунального майна, що суперечить діючому законодавству України та порушує права територіальної громади м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради як власника такого майна.

У зв’язку з чим, позивач був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом до суду для захисту прав та інтересів територіальної громади м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Враховуючи те, що спір по справі стосується нерухомого майна, яке територіально відноситься до Київського районну м. Одеси, а від так вказана цивільна справа підсудна Київському районному суду м. Одеси.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 10 серпня 2017 року відкрито провадження по справі на підставі вищевказаної позовної заяви та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21 вересня 2017 року вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі №520/9355/17 за позовом ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Київська районна адміністрація ОСОБА_1 міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_6, про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме:

- накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого майна: 925877151101;

- встановлено заборону суб'єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які дії пов’язані з державною реєстрацією речових прав щодо нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого майна: 925877151101.

19 жовтня 2017 року судом було ухвалено закінчити попереднє судове засідання та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні

05 грудня 2017 року відповідачем було надано до суду заперечення проти позовної заяви, в яких ОСОБА_3 просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підтвердженні жодним доказом, оскільки належним доказом підробки документів на приватизацію спірної квартири може бути лише вирок суду, який набере законної сили, по визнанню винними осіб, які дійсно вчинили кримінальні правопорушення з шахрайства та підробки офіційних документів на приватизацію. Однак, на цей час такі докази відсутні, а відтак ОСОБА_3 є законним власником спірного нерухомого майна, добросовісним його набувачем, яка не знала і не могла знати під час його придбання про будь-які помилки чи підробки з боку посадових осіб офіційних органів влади.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2017 року витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОСОБА_1 міської ради належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо об'єкту нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого майна 925877151101. Витребувано у приватного нотаріуса ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_9 належним чином завірену копію договору купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, від 19 травня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №214, та належним чином завірені копії документів, які стали підставою для укладення вказаного договору. Витребувано у приватного нотаріуса ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_10 належним чином завірену копію договору купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, від 24 травня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №644, та належним чином завірені копії документів, які стали підставою для укладення вказаного договору.

02 січня 2018 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли витребувані докази від приватного нотаріуса ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_9

17 січня 2018 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли витребувані докази з Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОСОБА_1 міської ради.

19 лютого 2018 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли витребувані докази від приватного нотаріуса ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_10

В судовому засіданні 20 лютого 2019 року представника позивача ОСОБА_1 міської ради – ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити.

Відповідач – ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову та просили суд в його задоволенні відмовити.

Представника третьої особи Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради – ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити.

Третя особа - ОСОБА_6 в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, пояснення і заперечення проти позову не надав.

Судом, за згодою представників учасників по справі, було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності третьої особи – ОСОБА_6

Заслухавши пояснення представників учасників по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_1 міської ради необґрунтованим, а відтак не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що листом від 12 травня 2016 року за №320/02-16 КП «ЖКС «Вузівський» повідомив Київську районну адміністрацію ОСОБА_1 міської ради про смерть ОСОБА_7, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, а також зазначив, що квартира АДРЕСА_6 не приватизована та знаходиться в комунальній власності.

Розпорядженням Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради від 23 травня 2016 року за №362 зазначену квартиру передано установі комунальної власності «Автотранспортне господарство ОСОБА_1 міськвиконкому» для подальшого її надання співробітникам, які мають право на покращення житлових умов та перебувають на квартирному обліку за місцем проживання.

На підставі клопотання керівництва установи комунальної власності «Автотранспортне господарство ОСОБА_1 міськвиконкому» від 25 травня 2016 року за №231, розпорядженням Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради від 31 травня 2016 року за №373 затверджено рішення загальних зборів трудового колективу (протокол від 24 травня 2016 року за №8), спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету (протокол від 24 травня 2016 року за №9) про надання житла ОСОБА_8 та видачу йому ордеру на жиле приміщення двокімнатної квартири № 1 в житловому будинку 25 по вул. Тульській у м. Одесі.

01 червня 2016 року Київською районною адміністрацією ОСОБА_1 міської ради видано ОСОБА_8 корінець ордеру №009558 серія КР на зазначену квартиру.

Вказані обставини викладені в листі Київської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради адресованого до Юридичного департаменту ОСОБА_1 міської ради за №359/01-12 від 20 квітня 2017 року.

Після видачі 01 червня 2016 року Київською районною адміністрацією ОСОБА_1 міської ради ОСОБА_8 корінця ордеру №009558 серія КР на квартиру АДРЕСА_6, Київській районній адміністрації ОСОБА_1 міської ради з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, стало відомо, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано за гр. ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2016 року №214, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_9

Так, проміж вищевикладених обставин, щодо видання ордеру на вказану квартиру громадянину ОСОБА_8, судом встановлено, що 12 червня 1998 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому ОСОБА_1 міської ради народних депутатів на підставі розпорядження від 12 червня 1998 року за №112385, було видано свідоцтво про право власності на житло – квартиру АДРЕСА_6 на ім’я ОСОБА_11 (а.с.97).

На зворотній сторінці договору міститься штамп КП «ОМБТІ та РОН» про здійснену державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_11, 17.07.1998 року, кн.. 174, пр. стр. 47-5978.

19 травня 2016 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №214, на підставі якого ОСОБА_13 продав, а ОСОБА_6 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_6 (а.с.127).

Тієї ж дати, приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_9 було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_6, номер запису про право власності №14580084, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкту нерухомого майна за №59473701 від 19.05.2016 року.

24 травня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №644, за умовами якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_3 придбала нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_6 (а.с.170-171).

На підставі вказаного договору, приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_10 24.05.2016 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_3, номер запису про право власності 14638833, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкту нерухомого майна за №60093427 від 27.05.2016 року.

Позивач – ОСОБА_1 міська рада стверджує, що вказана квартира незаконно вибула з власності ОМР, свідоцтво, видане 12 червня 1998 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому ОСОБА_1 міської ради народних депутатів на підставі розпорядження від 12 червня 1998 року за №112385, стосовно – квартири АДРЕСА_6 на ім’я ОСОБА_11, ніколи не видавалось, є підробленим, а відтак ОСОБА_3 придбано спірну квартиру від особи, яка не мала на те законного права, а відтак квартиру слід витребувати з власності відповідача на користь територіальної громади міста Одеси, у зв’язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено належність власникові права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Так, статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення закріплюються і в статті 327 Цивільного кодексу України.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування .

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України від 21.05.1997р. № 280/97 "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч. 5 ст. 60 наведеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громаді передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

Розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, тобто без прийняття відповідного рішення, не є вираженням волі територіальної громади.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.391 ЦК України. власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Частиною 1 ст. 388 ЦК України, визначені випадки на витребування майна від добросовісного набувача власником. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності від імені територіальної громади м.Одеси виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто єдиною підставою для звернення до суду з позовом про витребування майна навіть у добросовісного набувача, є те, що з таким позовом може звернутись лише власник цього майна, а також підтвердити, що набувачем придбане майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже доведенню підлягає факт, чи правомірно набув право власності на спірну квартиру – ОСОБА_11

Як вже зазначалось, ОСОБА_11 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 12 червня 1998 року Управління житлово-комунального господарства виконкому ОСОБА_1 міської ради народних депутатів на підставі розпорядження від 112385, та зареєстроване в реєстрову книгу №9-3553.

Позивач в обґрунтування того, що вказане свідоцтво не видавалось посилається, як на доказ, на лист ОСОБА_12 міського господарства ОСОБА_1 міської ради від 30 червня 2016 року за №01-70/262 (а.с.26).

Так, з листа ОСОБА_12 міського господарства ОСОБА_1 міської ради від 30 червня 2016 року за №01-70/262, останній повідомляє, що відповідно до інформації комп’ютерної та архівної бази даних Свідоцтво про право власності №93553 від 12 червня 1998 року на квартиру АДРЕСА_1, не оформлялось та не видавалось. Розпорядження органу приватизації №93553 від 21 березня 1997 року було видано на квартиру №1 за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги, 6, на сім’ю Лисенко.

Однак, суд не приймає вказаний лист в якості належного доказу, оскільки ОСОБА_12 міського господарства ОСОБА_1 міської ради надано інформацію стосовно свідоцтва про право власності за №93553 від 12 червня 1998 року, однак предметом дослідження є належність видачі свідоцтва про право власності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року.

Позивачем доказів стосовно не видання свідоцтва про право власності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року на квартиру АДРЕСА_6, до суду не надано.

Також позивач в обґрунтування позовних вимог щодо підроблення і невидачі свідоцтва про право власності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року посилається на листи ОСОБА_14 підприємства «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_1 міської ради від 10.02.2016 року за №01-12/508 та лист ОСОБА_14 підприємства «Міське агентство з приватизації житла» ОСОБА_1 міської ради за №13.06.2016 року за №391/01-09.

Так, листом ОСОБА_14 підприємства «Міське агентство з приватизації житла» ОСОБА_1 міської ради за №13.06.2016 року за №391/01-09 повідомлено, що згідно бази даних станом на 13.06.2016 року квартира №1 за адресою: м. Одеса, вул. Тульська, 25, не приватизована (а.с.27).

ОСОБА_14 підприємства «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_1 міської ради від 10.02.2016 року за №01-12/508 сповіщено, що станом на 31.12.2012 року, в ОСОБА_14 підприємстві право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано та не було зареєстровано. Також в ОСОБА_14 підприємстві в книзі №174 пр. на стр.41, р.№205 зареєстровано право власності на 4 квартири АДРЕСА_7, 6, та дві частки квартири №29 (а.с.24).

Однак, судом вказані листи, як належні докази також не приймаються, оскільки в матеріалах справи на а.с. 100, одночасно міститься лист ОСОБА_14 підприємства «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_1 міської ради від 11.05.2016 року за №8122-11/1274, яким підтверджено, що станом на 31.12.2012 року, право власності на квартиру АДРЕСА_8, в комунальному підприємстві зареєстровано за ОСОБА_11, на підставі свідоцтва нерухомого майна №112385 від 12.06.1998 року (а.с.100).

Крім того, надана інформація ОСОБА_14 підприємством «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_1 міської ради в листі від 10.02.2016 року за №01-12/508, щодо надання інформації про реєстрації нерухомого майна, записаного в книзі №174 пр. на стр.41, р.№205, взагалі не стосуються предмета спору в цій справі, оскільки, як вбачається на наданій до суду копії спірного свідоцтва про право власності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року, міститься запис про реєстрацію права власності від 17 липня 1998 року за №кн.174 пр.стр. 47-5978.

Отже судом не приймаються вказані листи, як належні докази, оскільки матеріали справи містять протиричливі один одному докази, видані одним тим самим органом місцевого самоврядування, та позивачем не надано інших доказів на усунення цих суперечностей.

Крім того, позивачем не надано до суду інформації на підтвердження стосовно якого нерухомого майна, було здійснено 17 липня 1998 року в КП «ОМБТІ та РОН» запис №кн.174 пр.стр. 47-5978, чи взагалі він був здійснений, а відтак ці обставини є не спростованими.

Щодо наданих позивачем доказів, суд зазначає, що 26 листопада 2018 року представником позивача було надано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копію свідоцтва про право власності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року виданого стосовно нерухомого майна – квартири АДРЕСА_9, копію розпорядження органу приватизації від 12 червня 1993 року за №112385.

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Судом в судовому засіданні 27 листопада 2018 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 міської ради про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів було відмовлено, з підстав пропущення представником позивача строків на подання до суду доказів, клопотання про поважність пропуску такого строку позивачем не заявлено, з урахуванням того, що судом вже було розпочато розгляд справи по суті.

Однак, враховуючи, що вказані документи наявні в матеріалах справи, беручи за основу те, що першочерговим є захист порушених прав та інтересів, з метою повного, всебічного, об’єктивного розгляду справи, для забезпечення ефективності справедливого розгляду справи та ухвалення справедливого рішення суду, суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи наявність в матеріалах справи доданої представником позивача копії свідоцтва про право власності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року виданого стосовно нерухомого майна – квартири АДРЕСА_9, виникає також наявність суперечливих один одному доказів в матеріалах справи.

Доказів стосовно того, яке саме свідоцтво є належним та не підробленим, до суду не надано, з урахуванням того, що суд не є тим органом, який встановлює такі обставини, оскільки для з’ясування цих обставин, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право.

Крім того, якщо враховувати, що в ОСОБА_12 міського господарства ОСОБА_1 міської ради за №9-3553 наявне свідоцтво про право власності на житло, видане 12 червня 1998 року стосовно нерухомого майна – квартири АДРЕСА_9, суд не приймає, як безумовний доказ того, що вказане свідоцтво є належним, оскільки до суду не надано доказів на підтвердження того, що на підставі цього свідоцтва було зареєстровано право власності на зазначену квартиру.

Судом також встановлено, що у провадженні ОСОБА_1 місцевої прокуратури №1 знаходяться матеріали до судового розслідування, внесеного 21 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015160010000044, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України, за фактом підроблення невстановленими особами свідоцтва Управління житлово-комунального господарства на право власності та технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 від 12.06.1998 року на ім'я ОСОБА_11, що у подальшому посприяло реєстрації шахрайським шляхом права власності на квартиру та потягло за собою вибуття із власності територіальної громади м. Одеси квартири АДРЕСА_4, чим спричинено шкоду в особливо великих розмірах.

Однак, до суду не надано відповідних доказів на підтвердження визнання винних осіб у вказаному кримінальному правопорушенні, а також доказів на підтвердження того, що в рамках кримінального розслідування встановлено факт підробки зазначеного технічного паспорту на квартиру та свідоцтва про право владності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року виданих стосовно квартири АДРЕСА_1, а також не надано відповідних висновків проведених експертиз в рамках кримінального провадження.

Крім того, свідоцтво про право владності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року видане стосовно квартири АДРЕСА_1 не оскаржувалось та недійсним у судовому порядку не визнавалось.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що матеріали справи в одній мірі містять суперечливі один одному докази, суд вважає не доведеним факт не видання свідоцтва про право владності на житло №9-3553 від 12 червня 1998 року стосовно квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов’язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_3, про витребування від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради квартиру АДРЕСА_1, є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, судові витрати понесені позивачем до відшкодування не підлягають.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, п.п.15.5 п.15 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 міської ради (місцезнаходження: 65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) до ОСОБА_3 (місце проживання: 65000, АДРЕСА_10), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Київська районна адміністрація ОСОБА_1 міської ради (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_6 (місце проживання: 65000, м. Одеса, вул. Канатна, 128), про витребування від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради – квартиру АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено – 28 лютого 2019 року.

Головуючий Калініченко Л. В.