Рішення № 80174849, 20.02.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/411/19

В справі № 760/9809/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2019 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Гак Г.М.

позивача- ОСОБА_4

представника відповідача- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частини будинку, горища та підвалу в натурі та припинення спільної часткової власності на будинок, суд

В С Т А Н О В И В :.

В травні 2016 року позивачка звернулася до суду з позовом і, з урахуванням поданих уточнень, просить:

-виділити їй в натурі частину будинку АДРЕСА_1, яка відповідає її Ѕ частині у праві спільної часткової власності та складається з: коридору 2-1 нежитловою площею 7, 4 кв. м, коридору 2-2 нежитловою площею 6, 4 кв. м., житлової кімнати 2-3 площею 12, 5 кв. м., житлової кімнати 2-4 площею 9, 2 кв. м., житлової кімнати 2-5 площею 11, 3 кв. м., кухні 2-6 площею 6, 5 кв. м., санвузла 2-7 площею 3, 5 кв. м., кладової 2-8 площею 1, 7 кв. м., кладової 1-6 площею 0, 7 кв. м., сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В»;

-виділити їй ті частини підвалу та горища, які знаходяться над та під відповідними приміщеннями;

-припинити право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1.

Посилається в позові на те, що на підставі договору дарування від 04 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зінов’євим С.В. та зареєстрованим в реєстрі під № 1-1973, вона є власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1.

В пункті 3 договору дарування зазначено, що спірний будинок складається з дерев'яної будівлі літ. «А», сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», гаражу літ. «Г», споруджень № 1-7, № І-ІІ.

Інша частина будинку з 2001 року і по теперішній час належить на праві власності відповідачці.

Тобто, спірне майно є домоволодінням, яке належить їм на праві власності в рівних частинах та є об'єктом спільної часткової власності.

До 2015 року вони, як співвласники, користувалися спільним майном в порядку, визначеному усною домовленістю між ними.

Однак відповідачка порушує ці домовленості, без її та те згоди користується частиною домоволодіння, яка перевищує визначену частку в спільній власності, перешкоджає їй в користуванні належною їй частиною, згоди щодо порядку виділу частин в натурі вони дійти не можуть.

Спірне домоволодіння не є неподільною річчю і може бути поділене без втрати його цільового призначення.

Житловий будинок під літ. «А» умовно поділено на 2 квартири, які зазначені в Технічному паспорті під окремими номерами та кожна з яких обладнана окремим входом, санвузлом, кухнею і в спільному користуванні жодне з приміщень будинку літ. «А» не перебуває.

Вона проживає в квартирі № 2.

Площі квартир є практично рівними, так само як і сукупні площі житлових та нежитлових кімнат.

З огляду на те, що площа квартири № 2 менша за площу квартири № 1, вважає за доцільне, окрім всіх приміщень квартири № 2, виділити їй в натурі також і кладову 1-6, площею 0,7 кв. м., оскільки такий поділ є найбільш раціональним і логічним, а сторони отримають у власність ті приміщення, якими фактично користуються, враховуючи підвал та горище, які знаходяться над та під відповідними приміщеннями.

Зазначає також, що сарай літ. «Б» та вбиральня літ. «В» мають бути виділені їй, оскільки знаходяться ближче до її квартири, а також всі ремонтні роботи у відповідних приміщеннях виконувалися за її рахунок.

Гараж має бути виділений на користь відповідачки, оскільки знаходиться ближче до її квартири.

Враховуючи викладене, вважає, що такий варіант поділу домоволодіння не порушить прав жодної зі сторін, а тому просить задовольнити позов.

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала.

Представник відповідачки в судовому засіданні проти позову заперечував.

Посилався на те, що 16 червня 2001 року між ОСОБА_5, яка діяла від свого імені та від імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3, та ОСОБА_6, був укладений договір міни.

Предметом вказаного договору з одного боку виступала квартира АДРЕСА_2, що належала на той момент відповідачці та її матері на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Жовтневої райдержадміністрації м. Києва 06 січня 2000 року, а з іншого Ѕ частина житлового будинку під АДРЕСА_1, що на той момент належала ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, посвідченого Переяслав-Хмельницькою держконторою 22 листопада 2000 року.

Окрім Ѕ частини зазначеного житлового будинку за договором міни їм також було передано надвірні споруди та гараж під літерою «Г».

05 липня 2001 року ОСОБА_5 подарувала відповідачці належну їй частину будинку.

Після укладення та оформлення договору міни разом з Технічним паспортом на житловий будинок ОСОБА_6 було передано копію рішення Жовтневого районного суду міста Києва від 28 квітня 2001 року, яким спірний будинок був поділений між його співвласниками.

04 листопада 2005 року позивачка стала власником Ѕ частини житлового будинку за договором дарування.

Права позивачки, як співвласника, з боку відповідачки не порушувалися, кожна з них користувалася та користується належними їм частинами будинку.

Виходячи з цього та приведеного рішення суду про поділ будинку, вважає, що позивачка пропустила строк для звернення до суду і просить у позові відмовити.

Представники третіх осіб - Київської міської ради та Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання не з'явилися, направили до суду свої пояснення і просять розглядати справу в їх відсутності.

Представник третьої особи - Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» в судове засідання неодноразово не з'являвся, про час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Про причини неявки суд до відома не ставив.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За змістом ч. ч.1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що позивачка на підставі договору дарування від 04 листопада 2005 року є власником Ѕ частини будинку АДРЕСА_1.

16 червня 2001 року між ОСОБА_5, матір»ю відповідачки, яка діяла в своїх інтересах та інтересах відповідачки, та ОСОБА_6 був укладений договір міни, на підставі якого відповідачка та її мати стали власниками Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 в рівних частках.

05 липня 2001 року на підставі договору дарування ОСОБА_5 подарувала належну їй частину будинку відповідачці, внаслідок чого остання встала власником Ѕ частини будинку.

/ т.1, а.с. 13; 34 - 35 /

Рішенням Жовтневого районного суду міста Києва від 28 квітня 2001 року спірний будинок був поділений між його співвласниками на той час ОСОБА_6 та ОСОБА_7, кожному співвласнику було виділено Ѕ частину спірного будинку та визначено порядок користування земельною ділянкою.

/ т.1, а.с. 41 - 42 /

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Частиною 2 статті 183 ЦК України встановлено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Статтями 380, 381 та 382 ЦК України визначено, що об'єктом права власності на житло може бути житловий будинок, садиба і квартира.

У відповідності до ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, буд 40, складається з головної речі, якою є жилий будинок садибного типу і приналежних речей, якими є господарські будівлі і споруди: сарай, вбиральня, гараж тощо.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» визначає, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

У відповідності до роз'яснень Міністерства з питань житлово-комунального господарства один будинок, відповідно до вимог ст. 183 ЦК України, відноситься до неподільних речей.

В роз'ясненнях Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, зокрема, зазначено, що при розгляді питання надання висновку щодо можливості поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частини з об'єкта, слід звернути увагу на те, щоб об'єкт був подільний відповідно до ст. 183 ЦК України.

Виділ у натурі частки майна, що є у спільній частковій власності можливий лише за умови подільності одного об'єкта на два.

Якщо об'єкт нерухомого майна є неподільною річчю, виділ в натурі частки з такого об'єкта або поділ такого об'єкта не проводиться.

Поділу на самостійні об'єкти нерухомого майна можуть підлягати домоволодіння, які складаються з двох або більше садибних житлових будинків.

При цьому мають утворитися самостійні об'єкти нерухомого майна, до складу яких мають входити цілі садибні житлові будинки з допоміжними господарськими будівлями (або без таких).

Результатом поділу домоволодінь є створення самостійних окремих об'єктів - житлових будинків або домоволодінь.

Домоволодіннями вважаються об'єкти нерухомості, які складаються з двох або більше житлових будинків з господарськими будівлями або без таких, що розташовані на одній земельній ділянці за одною поштовою адресою.

Не допускається створення самостійних об'єктів нерухомого майна, якщо на земельній ділянці розташовано менше двох садибних житлових будинків.

/ т.2, а.с.2 - 12 /

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що спірний будинок складається з одного будинку та прибудинкових споруд.

Позивачка в судовому засіданні зазначила, що метою даного позову є отримання окремої поштової адреси та подальшого будівництва на земельній ділянці.

Звертаючись до суду, позивачкою в процесі судового розгляду справи 15 травня 2018 року був наданий Висновок товариства з обмеженою відповідальністю об'єднання «УКРСЕРВІС» щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, буд 40.

/ т.1. а.с. 208 - 2016 /

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З Висновку, наданого позивачкою, вбачається, що він не відповідає на головні питання спору сторін, а саме: чи є спірний об'єкт нерухомості домоволодінням та чи підлягає цей об'єкт нерухомості поділу на самостійні об'єкти нерухомого майна у відповідності до вимог ст. 183 ЦПК України.

Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи.

Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи.

Питання призначення експертизи позивачкою перед судом не порушувалося.

В той же час, з наданого нею Висновку вбачається, що він підписаний керівником товариства, а виконаний експертом технічної інвентаризації об»єктів нерухомого майна ОСОБА_8

З кваліфікаційного сертифікату даної особи від 06 жовтня 2016 року вбачається, що він пройшов атестацію, що підтверджує його відповідність кваліфікаційним вимогам у сфері діяльності, пов»язаної із створенням об»єктів архітектури, професійну спеціалізацію, необхідний рівень кваліфікації і знань за категорією: Інженер з інвентаризації нерухомого майна.

Тобто, дана особа не є судовим експертом у розумінні вимог Закону України « Про судову експертизу».

Крім того, надаючи такий висновок про наявність технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна - спірного будинку, в ньому не зазначено про можливість виділу належної позивачці частки в порядку вимог ст.ст.183, 364, 365 ЦК України.

При цьому сторони підтвердили, в тому числі рішенням суду від 28 квітня 2001 року, що спірний будинок між ними, як співвласниками, поділений, і кожна сторона користується своєю частиною будинку.

В пункті 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи викладене, відсутності визначених законом доказів можливості виділу належної позивачці частки з спірного будинку, суд не знаходить підстав для задоволення її вимог.

Керуючись ст.ст. 15, 16,183, 186, 317,19, 321, 364, 365, 380, 381, 382 ЦК України, ст. ст. 2,4,5, 12-13, 76-81, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ частини будинку, горища та підвалу в натурі та припинення спільної часткової власності на будинок відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 лютого 2019 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва