Рішення № 80173150, 22.02.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/757/19

Справа №754/12907/17

РІШЕННЯ

Іменем України

22 лютого 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді Журавської О .В.

при секретарі Касян А.Р.

за участю

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Тетяна Євгенівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_5 (далі позивач) звернувся в суд з позовом про визнання договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, серія та номер 1718 від 14.12.2016 р., посвідченого Приватним нотаріусом КМНО Парфеньонок Т.Є. (номер запису про право власності №18016840 від 14.12.2016 р.) недійсним та скасування державної реєстрації речових прав на вказане нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивує тим, що він є власником АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.1992 р. В 2017 р. йому стало відомо, що незнайомі люди зламали замок до квартири та повиносили меблі. З'ясувалось, що нові власники ніби то придбали вказану квартиру, проте позивач її нікому не продавав, довіреності на вчинення таких дій не надавав. Як з'ясувалось пізніше, квартиру зареєстровано на відповідача ОСОБА_6, яка придбала її на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_8, який нібито володів нею на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2010 р. Проте, ОСОБА_8 ніколи не був власником спірної квартири, його право власності на неї не було зареєстровано. Враховуючи, що квартира вибула з володіння позивача не з його волі, він вимушений звертатись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.10.2017 р. було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

10.10.2017 ухвалою суду задоволено заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру.

20.11.2017 р. до суду зі сторони Приватного нотаріуса КМНО Парфеньонок Т.Є. надійшли письмові заперечення, у відповідності до яких вимоги позову не визнає, посилаючись на те, що для посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу їй були подані належні документи, вона належним чином встановили коло осіб, які вчиняли правочин, перевірила відповідність волевиявлення осіб щодо вчинення нотаріальної дії. Вказує на те, що позивачем не надано до суду докази недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу, та недійсності договору купівлі-продажу від 21.05.2010 р., укладеного між ним та ОСОБА_8

22.01.2018 р. зі сторони ОСОБА_6 до суду надійшли заперечення, у відповідності до яких вимоги позову не визнає, посилаючись на те, що при посвідченні оспорюваного договору нотаріусу був наданий документи, які підтверджували право власності ОСОБА_8 на спірну квартиру, нотаріусом було перевірено всі дані, необхідні для посвідчення договору. Вказує на те, що рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.05.2010 р., укладеного між позивачем та ОСОБА_8 відсутнє, при цьому позивач не просить суд витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача, та останній не є стороною оспорюваного правочину.

10.05.2018 р. ухвалою суду витребувано в Приватного нотаріуса КМНО Парфеньонок Т.Є. документи, на підставі яких був посвідчений договір купівлі продажу від 14.12.2016 р., зареєстрований в реєстрі за № 1718.

22.06.2018 р. до суду надійшли витребовувані документи.

30.05.2018 р. до суду зі сторони позивача надійшов позов зі зміненим складом відповідачів, у відповідності до якого вимоги пред'явлені до Приватного нотаріуса КМНО Парфеньонок Т.Є. та ОСОБА_6 Підстави, предмет та вимоги позову залишились не зміні. При цьому, позивач послався також на те, що ОСОБА_8 не міг укласти оспорюваний договір купівлі-продажу, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2

18.07.2018 р. до суду надійшов відзив Приватного нотаріусу КМНО Парфеньонок Т.Є. у відповідності до якого, посилається на обставини викладені в письмових запереченнях від 20.11.2017 р., та на те, що доказів того, що ОСОБА_8 та ОСОБА_8, який був власником спірної квартири, одна й та сама особа не надано.

18.07.2018 р. до суду надійшов відзив зі сторони ОСОБА_6, у відповідності до якого посилається на викладене в запереченнях, поданих 22.01.2018 р., та на те, що на момент укладання оспорюваного договору купівлі-продажу, спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_8, що підтверджується відповідними доказами, останній був зареєстрованим в ній. Позов не містить посилань на те, яким саме нормам ЦК України чи іншим актам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, при цьому договір купівлі-продажу, укладений між позивачем та ОСОБА_8 не визнано недійсним, причини доя визнання його недійсним не вказано.

11.09.2018 р. до суду зі сторони позивача надійшов позов зі зміненим складом учасників справи, у відповідності до якого відповідачем по справі визначено ОСОБА_6, третьою особою Приватного нотаріуса КМНО Парфеньонок Т.Є. Підстави, предмет та вимоги позову залишились не зміні.

В судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладене в ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнала, посилаючись на викладене в поданих запереченнях та відзиві.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення вимог позову, посилаючись на викладене в відзиві.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 14.12.2016 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу АДРЕСА_1.

У відповідності до п. 2 вказаного договору, документом, підтверджує право власності продавця на відчужувану квартиру, є договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Телегою Т.М. 21.05.2010 р. за реєстровим номером 2463.

Згідно з договором купівлі-продажу спірної квартири від 21.05.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Телегою Т.М. за реєстровим номером 2463, він укладений між ОСОБА_5 (позивачем по справі) та ОСОБА_8

Відповідно до п. 1 вказаного договору, об'єкт, що відчужується належить продавцю на підставі дублікату договору купівлі-продажу квартири, виданого 15-ю Київською державною нотаріальною конторою 22.11.2004 р. за реєстровим номером 8-2898, взамін втраченого оригіналу договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 15-ю Київською нотаріальною конторою 10.03.1992 р. за реєстровим №2у-198, зареєстрованого 28.12.2004 р. в КБТІ.

Як вбачається з матеріалів, наданих на виконання ухвали суду, для посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу було надано належні документи, які підтверджували право власності ОСОБА_8 на спірну квартиру, а саме договір купівлі-продажу від 21.05.2010 р., довідку КМ БТІ від 19.02.2016 р., були отримані Інформаційні довідки з державного реєстру речових прав на майно, та встановлено особи, які вчиняли вказаний правочин.

За змістом ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зокрема, в позовній заяві позивачем не викладено обставин та підстав, а також не надано доказів нікчемності та/або недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ним та ОСОБА_8 21.05.2010 р., на підставі якого було укладено оспорюваний правочин.

Судом під час розгляду справи доказів вказаного не здобуто.

Позивачем не наведено обставин та не надано доказів не відповідності договору вимогам ст. 203 ЦК України, або існування обставин, визначених ст. 215-236 ЦК України, не надано доказів на підтвердження того, що спірна квартира вибула з його права власності не з його волі, а саме доказів відсутності волевиявлення позивача при укладанні договору від 21.05.2010 р., тощо.

У відповідності до довідки КМ БТІ від 19.02.2016 р. КВ-2016 №1216, АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_8 Вказане також підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на майно.

Вказані обставини та подані на їх підтвердження докази, позивачем не спростовані.

Поданий стороною позивача лист КМ БТІ від 13.06.2017 р. №9 (а.с. 12) не містить печаток підприємства, а тому не може бути прийнятий судом як належний доказ по справі.

Отже, стороною позивача не надано належним, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували право власності ОСОБА_8 на спірну квартиру, станом на день укладання оспорюваного договору., у зв'язку з чим посилання останнього на те, що ОСОБА_8 не мав права на продаж спірної квартири спростовані матеріалами справи.

Зокрема, суд критично оцінює посилання позивача на те, що ОСОБА_8 не міг підписувати оскаржуваний правочин, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2

З актового запису про смерть №148 від 27.06.2013 р. вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, виданий 02.07.2007 р. Бахмацьким РВ МВС в Чернігівській області. (а.с. 180)

У відповідності до документів, на підставі яких посвідчувався оспорюваний договір, останній укладався між відповідачем та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_2, виданий Бахмацьким РВ МВС України в Чернігівській області 19.01.2009 р.

Отже, в суду відсутні достатні підстави вважати, що ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, з яким укладено оспорюваний договір є однією й тією ж самою особою.

Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказів недійсності договору купівлі-продажу від 14.12.2016 р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 серія та номер 1718 від 14.12.2016 р., посвідченого Приватним нотаріусом КМНО Парфеньонок Т.Є. (номер запису про право власності №18016840 від 14.12.2016 р.), з підстав вказаних в позові суду не надано, в процесі розгляду справи не здобуто.

Враховуючи все вище зазначене суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 316, 317, 319, 321, 328, 386, 372, 392 ЦК України, статтями 7, 10, 76-81, 247, 259, 263-265,280-282 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Тетяна Євгенівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складено 28.02.2019 р.

Суддя