Рішення № 80172378, 20.02.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/25612/18

Провадження №: 2/752/3267/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1, третя особа - Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

у грудні 2018 року Київський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовував, тим що ОСОБА_1 працювала у Київському міському центрі зайнятості на посаді заступника начальника відділу доходів та контролю за надходженням коштів до Фонду Голосіївського районного центру зайнятості, а з 20.05.2011 року - на посаді головного спеціаліста відділу організації працевлаштування населення.

Згідно з направленням від 27.07.2011 року б/н Київський міський центр зайнятості направив ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України для участі у конкурсних випробуваннях за заочною формою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр з напрямку підготовки "Менеджмент організацій і адміністрування".

Наказом Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 11.08.2011 року № 251/1 ОСОБА_1 була зарахована з 11.08.2011 року до складу студентів магістратури факультету економіки та управління за спеціальністю 8.18010018 "Адміністративний менеджмент".

Наказом Київського міського центру зайнятості від 26.08.2011 року № 124-к ОСОБА_1 головного спеціаліста відділу організації працевлаштування населення Голосіївського районного центру зайнятості переведено на посаду заступника начальника цього ж відділу.

31.08.2011 року у трьохсторонньому порядку між Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України, Київським міським центром зайнятості та ОСОБА_1 був укладений договір № МФАМ/10/11 про підготовку магістра за спеціальністю "Адміністративний менеджмент".

Згідно п. 1.1. договору предметом договору є підготовка за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття фахівця з повною вищою освітою з подальшим працевлаштуванням в органах державної служби зайнятості.

Пунктом 4.4. договору визначено прибуття після закінчення навчання в ІПК ДСЗУ в ЦЗ та відпрацювати переважно за отриманим фахом в державній службі зайнятості не менше трьох років.

Наказом Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 25.05.2012 року № 179 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію "магістр з адміністративного менеджменту" за спеціальністю 8.18010018 "Адміністративний менеджмент" та видано диплом магістра державного зразка НОМЕР_1.

06.12.2012 року ОСОБА_1 подала до Київського міського центру зайнятості заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 07.12.2012 року, а 07.12.2012 року наказом № 241-к була звільнена.

Оскільки за навчання ОСОБА_1 було сплачено 8 520,00 грн., а остання не виконала п. 4.4. договору, у відповідності до пп. 5.2.3. п. 5.2. договору остання зобов'язана відшкодувати вказану вартість навчання.

Ухвалою від 16.01.2019 року відкрито провадження у цивільній справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Відповідач відзив на позовну заяву не подала.

Третя особа пояснення не надала.

У відповідності до гл. 10 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; кількість сторін та інших учасників справи (ч. 2 ст. 274 ЦПК України).

При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, ОСОБА_1 працювала у Київському міському центрі зайнятості на посаді заступника начальника відділу доходів та контролю за надходженням коштів до Фонду Голосіївського районного центру зайнятості, а з 20.05.2011 року - на посаді головного спеціаліста відділу організації працевлаштування населення (а.с. 6, 7).

Згідно з направленням від 27.07.2011 року б/н Київський міський центр зайнятості направив ОСОБА_1 до Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України для участі у конкурсних випробуваннях за заочною формою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр з напрямку підготовки "Менеджмент організацій і адміністрування" (а.с. 8).

Наказом Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 11.08.2011 року № 251/1 ОСОБА_1 була зарахована з 11.08.2011 року до складу студентів магістратури факультету економіки та управління за спеціальністю 8.18010018 "Адміністративний менеджмент" (а.с. 9-10).

Наказом Київського міського центру зайнятості від 26.08.2011 року № 124-к ОСОБА_1 головного спеціаліста відділу організації працевлаштування населення Голосіївського районного центру зайнятості переведено на посаду заступника начальника цього ж відділу (а.с. 11).

31.08.2011 року у трьохсторонньому порядку між Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України, Київським міським центром зайнятості та ОСОБА_1 був укладений договір № МФАМ/10/11 про підготовку магістра за спеціальністю "Адміністративний менеджмент" (а.с. 12-15).

Згідно п. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину з відповідними змінами свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вказаних підстав судом не встановлено, а позивачем доказів зворотного не надано.

Вказаний договір недійсним в установленому законом порядку не визнаний. Докази в матеріалах справи з даного приводу відсутні. Сторонами вказане не заперечено.

Згідно п. 1.1. договору предметом договору є підготовка за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття фахівця з повною вищою освітою з подальшим працевлаштуванням в органах державної служби зайнятості.

Пунктом 4.4. договору визначено прибуття після закінчення навчання в ІПК ДСЗУ в ЦЗ та відпрацювати переважно за отриманим фахом в державній службі зайнятості не менше трьох років.

Наказом Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 25.05.2012 року № 179 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію "магістр з адміністративного менеджменту" за спеціальністю 8.18010018 "Адміністративний менеджмент" та видано диплом магістра державного зразка НОМЕР_1 (а.с. 16-17).

06.12.2012 року ОСОБА_1 подала до Київського міського центру зайнятості заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 07.12.2012 року, а 07.12.2012 року наказом № 241-к була звільнена (а.с. 18-19).

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно пп. 5.2.3. п. 5.2. договору ОСОБА_1 зобов'язана відшкодувати вказану вартість навчання у випадку звільнення з роботи в системі державної служби зайнятості України за власним бажанням, без поважних причин або з ініціативи адміністрації відповідно до ч. ч. 3, 4, 5, 7, 8 ст. 40 КЗпПУ, ст. 41 КУпПУ, або за п. 1 ст. 36 КЗпПУ під час навчання або до закінчення трирічного строку з дня закінчення навчання.

Вартість навчання за спеціальністю 8.18010018 "Адміністративний менеджмент" становила 8 520,00 грн. (а.с. 20).

Враховуючи наведене, суд надходить до висновку про те, що ОСОБА_1, звільнившись до закінчення трирічного строку відпрацювання, порушила зобов'язання, встановлені договором № МФАМ/10/11 від 31.08.2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору, проте, відповідачем останні були проігноровані (а.с. 22-27).

За таких обставин суд надходить до висновку про те, що позовні вимоги Київського міського центру зайнятості є законними та обґрунтованими та такими, що підлягаю до задоволення.

В порядку ст. 141 ЦПК України, ураховуючи ціну позову та задоволення позову щодо вимоги майнового характеру, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним під час звернення з даним позовом до суду судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 11, 526, 610, 611, 626, 1166 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1, третя особа - Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості кошти в розмірі 8 520,00 грн. (вісім тисяч п'ятсот двадцять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості судовий збір у розмірі 1 762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - Київський міський центр зайнятості, 01033, м. Київ вул. Жилянська, буд. 47-Б, код ЄДРПОУ 03491091, р/р 37177404000286, МФО 820019, банк ГУ ДКСУ у м. Києві, код платежу: 50040400; для судового збору: р/р 37179301900001, банк Головне управління державної казначейської служби в м. Києві, МФО банку 820019;

Відповідач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адрес: АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27.02.2019 року.

Суддя В.С. Хоменко