Ухвала суду № 80170354, 27.02.2019, Радехівський районний суд Львівської області

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

27 лютого 2019 рокуСправа №451/234/19 Провадження № 2/451/600/19

Суддя Радехівського районного суду Львівської області Семенишин О.З., розглянувши

заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИЛА:

18 лютого 2019 року до Радехівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 26 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПриватБанк в особі керуючої Кам’янка-Бузьким відділенням ЗГРУ «ПриватБанк» ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №LVKBSE0000247. Предметом даного договору було надання готівки ОСОБА_1 через касу на строк з 26.02.2007 року по 26.02.2010 року у сумі 11500 (одинадцять тисяч п’ятсот ) гривень на ремонт житла. Щомісячно позичальник, згідно умов кредитного договору повинен був вносити Банку кошти(щомісячний платіж ) в розмірі 625 гривень 69 копійок. 29 січня 2019 року державним виконавцем Радехівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_4 за участі представника ПАТ КБ «Приватбанк» було складено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме накладено арешт на житловий будинок, який знаходиться в с.Бабичі Радехівського району. Дані дії державного виконавця було проведено на виконання виконавчого напису № 675 від 31 січня 2017 року виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на рахунок ПАТ КБ «Приватбанк» МФО305299 коштів на загальну суму 96942 (дев»яносто шість тисяч дев»ятсот сорок дні гривні) 32копійки. Вказана сума складається з наступних сум, а саме: - залишку заборгованості за кредитом в сумі 3472,79 гривень; -залишку заборгованості за відсотками в сумі 29536,28 гривень; - комісії в сумі 190, 00 гривень; - пені в сумі 63743,25 гривень. Також згідно виконавчого напису необхідно стягнути витрати, пов»язані із вчиненням виконавчого напису в сумі 3000,00 гривень, а всього з урахуванням витрат, пов»язаних з вчиненням виконавчого напису слід стягнути з неї кошти в сумі 99942 гривні( дев»яносто дев»ять тисяч дев»ятсот сорок дві гривні) 32 копійки. Вважає зазначений вище виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, так як відповідачем порушені вимоги ч.1ст.88 Закону України « Про нотаріат» відносно вимоги щодо безспірності заборгованості, а саме: розрахунок розміру заборгованості за основним боргом, а також розрахунок розміру пені та відсотків за користування кредитом відповідачем було зроблено самостійно, які повинні бути узгоджені між позивачем та відповідачем. Відповідач повинен був проінформувати позивача про розмір заборгованості позичальника на момент вчинення виконавчого напису і лише у разі відсутності заперечень з боку позивача стосовно розміру заборгованості вказана сума набула б статусу безспірної. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вимоги ч.1 ст.88 ЗУ « Про нотаріат» про безспірність заборгованості. Окрім того, згідно ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Фактично з дня закінчення кредитного договору 26.02.2010 року і до дня винесення приватним нотаріусом виконавчого напису, тобто до 31 січня 2017 року минуло майже 7 років. За таких обставин нотаріусом видано виконавчий напис в січні 2017 року незважаючи на те, що фактично вже на той час у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення боргу у зв’язку з порушенням строку позовної давності, яка згідно ст.257 ЦК України встановлюється терміном на 3 роки. Відповідно до ст.ст.34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють написи за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р.№ 1172 (далі Перелік). Пунктом 1 Переліку встановлено, що для одержання виконавчого напису на нотаріально посвідчених угодах, що передбачають сплату грошових сум передачу або повернення майна , а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Відповідачем не було додержані всі вище перелічені вимоги: не подані нотаріусу необхідні документи, які підтверджують безспірну заборгованість боржника та право вимоги стягувача. На момент дії кредитного договору у 2010 році заборгованість щодо погашення основної суми боргу була незначна, фактично невнесення кінцевої суми платежу сталося навіть не з її вини, однак про це їй стало відомо вже пізніше приблизно у 2016 році. Вона має намір погасити основну суму заборгованості перед банком, проте нарахування процентів та пені в зазначеній вище сумі вважає несправедливим і таким, що суперечить діючому законодавству. Згідно наказу Мінюсту «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» №20/5 від 03.03.2004 вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та ( або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушення. Виконавчий напис було зроблено із порушенням вимог законодавства України. Відповідно до ст.88 Закону України « Про нотаріат», виконавчий напис нотаріуса можливий за умови виникнення права вимоги, та вчиняється на підставі документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Пункт 287 Інструкції визначає, що виконавчий напис має містити в тому числі перелік документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис, але у тексті визначеного виконавчого напису приватним нотаріусом ОСОБА_2 не вказано жодного документа підтверджуючого суму безспірної заборгованості, документів підтверджуючих факт настання кінцевого терміну виконання зобов’язань. Станом на день подачі позовної заяви, за заявою Банку та на підставі виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем Радехівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області порушено виконавче провадження і винесено постанову про арешт майна божника. Вона переконана, що задля забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення у справі, з метою захисту прав учасників процесу суд має вжити заходів для забезпечення позову, шляхом винесення постанови про заборону органам державної виконавчої служби та відповідачу вчиняти будь-які дії стосовно належного їй майна до моменту вирішення справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається, окрім іншого, одночасно з пред’явленням позову – до суду, до якого подається позовна заява за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Подана позивачем заява про забезпечення позову відповідає приписам та вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, та таким чином вона підлягає невідкладному розгляду.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов’язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання.

У відповідності до ч.2 ст. 150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів суд дійшов висновку, що між сторонами виник спір стосовно виконавчого напису на стягнення коштів в розмірі 99942 гривні 32 копійки.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернулася до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а у заяві про забезпечення позову просить заборонити відповідачу АТ КБ «ПриватБанк» та органам Державної виконавчої служби Радехівського районного відділу ДВС ГТУЮ та третій особі вчиняти будь які дії стосовно належного їй майна до моменту вирішення спору по суті, хоч відповідач АТ КБ «ПриватБанк» не є власником майна позивача, а органам Державної виконавчої служби Радехівського районного відділу ДВС ГТУЮ не є учасником даної судової справи.

Керуючись ст. ст. 149-154,157,258-260,353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Ухвала суду може бути оскаржене до Львівіського Апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

СуддяОСОБА_5