Рішення № 80170314, 25.02.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9253/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«18» лютого 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого – судді Глинської Д.Б.

при секретарі Івасюті А.М.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові

справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

23 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, в якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд постановити рішення, яким:

- визнати протиправними дії Личаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова щодо відмови йому в перерахунку та виплати пенсії;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області здійснити йому перерахунок та виплату державної пенсії у зв’язку з підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у відповідності до ст.ст. 50, 54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплатити зазначену заборгованість з 23 травня 2017 року по день прийняття рішення у даній справі за відрахуванням фактично виплачених сум;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити йому нарахування та виплату компенсацію втрати частини пенсії (доходу) у зв’язку з порушенням строків її виплати за період з 03 серпня 2010 року по 31 березня 2017 року, з 23 травня 2017 року по день ухвалення рішення по даній справі, передбачену Законом України «Про компенсація громадянам втрати частини доходу у зв’язку з порушенням їх виплати»;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити йому перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з розміру основної (державної) пенсії, але не менше 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у разі зміни прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на його користь інфляційні витрати у розмірі 142 727,93 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог зіслався на те, що він, ОСОБА_1, перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області, як інвалід ІІ групи внаслідок захворювання, що пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС у 1988 році першої категорії та отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2011 року за його позовом до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення дій було визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова щодо не проведення перерахунку державної та додаткової пенсії йому, ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з січня 2010 року, а також зобов’язано цього відповідача здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії відповідно до вимог ст. ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з січня 2010 року по день постановлення рішення суду різницю між фактично нарахованими належними до виплати державної та додаткової пенсії відповідно до вимог Закону України №796 із змінами, внесеними Законом України №231-V від 05.10.2006.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2011 року було скасовано.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року його позов було задоволено частково та постановлено:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова щодо відмови йому в перерахунку та виплаті пенсії у відповідності до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 03 серпня 2010року;

- зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 03 серпня 2010 року відповідно до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з розміру основної (державної) пенсії не менше 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, втратили працездатність, визначеного законом, з врахуванням виплачених сум.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2012 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року залишено без змін.

28 вересня 2017 він звернувся до управління Пенсійного фонду із заявою про здійснення перерахунку та виплату йому пенсії згідно з Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», починаючи з 14 вересня 2011року по сьогодні.

Листом №4510/06-11 від 13 жовтня 2017 року Личаківське ОУПФУ повідомило позивача про те, що на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 по справі №25574/11/9104 управлінням було проведено перерахунок його пенсії за період з 03.08.2010 по 22.07.2011 відповідно до вимог ст.ст.50, 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На виконання рішення суду Управлінням Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова було здійснено перерахунок пенсії та нараховано суму неотриманої державної та додаткової пенсії йому, ОСОБА_1, за період з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2017 року, однак виплата не була здійснена та він не отримав жодних коштів.

31 березня 2017 року було погашено заборгованість та на його пенсійний рахунок було проведено безготівкове зарахування доплати пенсії в загальній сумі 61 562,37 грн. без компенсації за порушення строків виплати.

Через неправомірні дії відповідача він не зміг отримати фактичну виплату пенсії по перерахунку вчасно, крім того він потратив час, кошти та зусилля на доведення у суді свого права на перерахунок основної державної та додаткової пенсії, так ще й через повторні неправомірні дії Пенсійного фонду не змін вчасно отримати все таки доплату до пенсії вже згідно з рішень суду. Тобто фактично його право на отримання пенсії порушувалось протягом 8 років.

Крім того, згідно з даного рішення Шевченківського районного суду м. Львова йому було виплачено 61 562,37 грн., однак дана сума повинна була бути виплачена ще у 2011 році, по факту ж Пенсійний фонд нарахував йому ці кошти у жовтні 2011року, а виплачена у квітні 2017року. Інфляція в період з 2010 року по березень 2017 року становила 231.9%. Таким чином «здешевлення» виплачених коштів становило 142 727 грн. 93коп.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

З огляду на такі факти просить уточнені позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали, зіславшись на обставини, які викладені в адміністративному позові та просили його задовольнити.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ОСОБА_3 у в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, покликаючись на доводи, які викладені у відзиві на позов від 07 лютого 2019 року за № 244/08-01-4.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області в судове засідання не з’явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3, з’ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області, як інвалід ІІ групи внаслідок захворювання, що пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС у 1988 році першої категорії та отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебувала справа № 2а-348/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення дій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2011 року було визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова щодо не проведення перерахунку державної та додаткової пенсії йому, ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з січня 2010 року, а також зобов’язано цього відповідача здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії відповідно до вимог ст. ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з січня 2010 року по день постановлення рішення суду різницю між фактично нарахованими належними до виплати державної та додаткової пенсії відповідно до вимог Закону України №796 із змінами, внесеними Законом України №231-V від 05.10.2006.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2011 року було скасовано.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року його позов було задоволено частково та постановлено:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова щодо відмови йому в перерахунку та виплаті пенсії у відповідності до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 03 серпня 2010року;

- зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 03 серпня 2010 року відповідно до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з розміру основної (державної) пенсії не менше 8 (вісьми) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, втратили працездатність, визначеного законом, з врахуванням виплачених сум.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2012 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року залишено без змін.

28 вересня 2017 ОСОБА_1 звернувся до управління Пенсійного фонду із заявою про здійснення перерахунку та виплату йому пенсії згідно з Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», починаючи з 14 вересня 2011року по сьогодні.

Листом №4510/06-11 від 13 жовтня 2017 року Личаківське ОУПФУ повідомило позивача про те, що на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 по справі №25574/11/9104 управлінням було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 03.08.2010 по 22.07.2011 відповідно до вимог ст.ст.50, 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з ч. 4 ст. 54 наведеного Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір пенсії для інвалідів, відносно яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим, зокрема для осіб ІІ групи інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком.

Так, розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до І категорії передбачений ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , згідно з якої для інвалідів ІІ групи встановлюється в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ст. 53 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, та щомісячна компенсація сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується повністю, незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), інвалідом ІІ групи, то вона має право на отримання державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява N 10972/05) - вказав, що Закон про Державний бюджет України не може вносити зміни до чинного законодавства. Уразі необхідності зміни чи доповнення вносяться спочатку до відповідних законів. Якщо у проекті Закону про Державний бюджет України не забезпечується в межах наявних ресурсів фінансування в повному обсязі витрат, передбачених законодавством України, Верховна Рада України приймає Закон про Державний бюджет України, не змінюючи чинного законодавства. Це законодавство діє протягом бюджетного року в частині, що не суперечить Закону про Державний бюджет України (пункт 12.)

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визначено, що законом про Держбюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві, і, як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення № 5-рп/2002 від 20.03.2002 року, № 7-рп/2004 від 17.03.2004 року, №20-рп/2004 від 01.12.2004 року, № 6-рп/2007від 09.07.2007 року).

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 року у справі № 21-44а10).

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, позивач має право на державну та додаткову пенсію у розмірах, встановлених статтями 50, 54,67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

Положеннями ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов’язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-ІІІ) та «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – «Порядок…) для реалізації цілей та завдань згаданого Закону.

Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до пункту 2 «Порядку…» компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Також відповідно до п.3 даного «Порядку…» компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та «Порядком…» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що у відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області відсутні підстави для не нарахування і невиплати позивачу ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв’язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії, нарахованої та виплаченої на виконання ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року по справі № 2а-348/11 з 03 серпня 2010 року по 31 березня 2017 року та з 23 травня 2017 року по день прийняття рішення по даній справі.

Згідно з положеннями ст. 245 КАС України суд не може перебирати на себе функцію розрахунку та визначення розміру компенсації втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати.

З метою захисту порушених прав позивача ОСОБА_1 суд вважає, що слід зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії (доходу) у зв’язку з порушенням строків її виплати за період з 03 серпня 2010 року по 31 березня 2017 року та з 23 травня 2017 року по день прийняття рішення по даній справі.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат, то у задоволенні таких слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до вимог «Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 Головним управлінням юстиції у Львівській області актом приймання - передавання від 06 квітня 2015 року було передано до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 09 березня 2011 року по справі № 2а-348/11р. про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії ОСОБА_1 починаючи з 03 серпня 2010 року. Згідно з довідкою, виданою Управлінням Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Львова сума до стягнення становила 61 562,37 грн. Згадане вище судове рішення скеровано для подальшого виконання до Державної казначейської служби України за бюджетною програмою «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою».

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості за даною категорією судових рішень визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а погашення самої заборгованості здійснюється Державною казначейською службою України на підставі поданих рішень в порядку черговості.

31 березня 2017 року Державною казначейською службою України забезпечено перерахування коштів в сумі 61 562,37 грн. на рахунок позивача ОСОБА_1 на підставі поданого судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон) у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Державна казначейська служба України), протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Нарахування компенсації в розмірі трьох відсотків річних здійснюється виключно Державною казначейською службою України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ 01601) за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу, проте постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 року по справі №25574/11/9104, на підставі якої здійснено перерахування коштів позивачу носить зобов’язальний характер. Положення Закону не поширюється на рішення зобов’язального характеру, відтак відсутні законодавчі підстави для виплати компенсації у розмірі 3 % річних від несплаченої суми.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди в розмірі 10 000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз'яснено у п.п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не доведено, що бездіяльністю відповідача щодо не проведення своєчасно з ним відповідних розрахунків, йому було заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

При цьому суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Таким чином, позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку із бездіяльністю відповідача задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача здійснювати ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії в подальшому відповідно до статей 50, 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з розміру основної (державної) пенсії не менше 8-ми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії 75% від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відповідно до змін розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, суд зазначає, що така позовна вимога стосується можливого порушення права позивача на майбутнє, тому є передчасною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 10, 72, 73, 74, 75, 77, 229, 242, 243, 244, 245, 246 КАС України, ст. ст. 19, 55 Конституції України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Личаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова щодо відмови в перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області здійснити перерахунок та виплату державної пенсії ОСОБА_1 у зв’язку з підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у відповідності до ст.ст. 50, 54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з ч. 1 ст. 28 Закону України» «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплатити зазначену заборгованість з 23 травня 2017 року по 18 лютого 2019 року за відрахуванням фактично виплачених сум

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії (доходу) у зв’язку з порушенням строків її виплати за період з 03 серпня 2010 року по 31 березня 2017 року, з 23 травня 2017 року по 18 лютого 2019 року, передбачену Законом України «Про компенсація громадянам втрати частини доходу у зв’язку з порушенням їх виплати».

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити у зв’язку з їх безпідставністю.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 25 лютого 2019 року.

Суддя ОСОБА_4