Постанова № 801672, 15.05.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15.05.2007

Справа №2-16/2356-2007А

За позовом – Бахчисарайського виробничого підприємства Водопровідно – каналізаційного господарства (98404, м. Бахчисарай, вул.. Гагаріна, 6, ОКПО 05450357, р/р 260069384 в КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 324021)

До відповідача - Державної податкової інспекції в Бахчисарайському районі (98400, м. Бахчисарай, вул.. Сімферопольська, 3)

Про відміну податкового повідомлення – рішення

Суддя В.А.Омельченко

Секретар судового засідання Хлебнікова Н.С.

ПРЕДСТАВНИКИ:

03.04.2007 року

Від позивача – Целіщева Г.А. юр. дов. № 127/02 від 21.02.2007 року, Рябова В.П. гол. бухгалтер дов. № 180/01 від 14.03.2007 року

Від відповідача – Османов Е.Р., головний державний под. інспектор дов. № 326/0/10 від 01.03.2007 року

15.05.2007 року

Від позивача - Целіщева Г.А. юр. дов. № 127/02 від 21.02.2007 року, Рябова В.П. гол. бухгалтер дов. № 180/01 від 14.03.2007 року

Від відповідача – Османов Е.Р., головний державний под. інспектор дов. № 326/0/10 від 01.03.2007 року

Суть спору – Позивач Бахчисарайське виробниче підприємство Водопровідно – каналізаційного господарства, м. Бахчисарай звернувся до господарського суду АРК з позовною заявою до відповідача Державної податкової інспекції в м. Бахчисарай про відміну податкового повідомлення – рішення ДПІ в Бахчисарайському районі № 0000901503/1 від 04.01.2007 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що аналіз особових рахунків по розрахункам штрафних санкцій і платіжних доручень вказує на те, що в окремих випадках відповідач, ігноруючи призначення платежу, вказане в платіжних дорученнях, зараховував суми податків не в рахунок погашення поточних платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше. Позивач вважає, що цими діями відповідач, по –перше, штучно завищив суму штрафних санкцій, так як вони, у відповідності до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181 нараховуються на погашену суму податкового боргу, а по –друге, штучно створив нову податкову заборгованість, на яку при її погашенні будуть також нараховані штрафні санкції.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення – рішення прийнято на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» та відповідає нормам чинного законодавства України, а також вказує, що Бахчисарайське ВПВКГ в 2005 -2006 роках несвоєчасно призводило сплату узгоджених сум податкових зобов’язань по податку на додану вартість на підставі чого і був складений акт про несвоєчасність сплати узгоджених податкових зобов’язань та винесено податкове повідомлення – рішення, що оскаржується.

В ході розгляду справи була оголошена перерва судового засідання в порядку ст. 150 КАС України, після закінчення якої провадження по справі було продовжено.

Після вияснення усіх обставин справи, та перевірення доказів, суд перейшов до судових дебатів, які почалися в судовому засіданні, що відбулося 15.05.2007 року.

Після закінчення дебатів сторін, суд віддалявся для ухвалення рішення по даній справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, а також заслухавши представників сторін, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається з матеріалів справи 05.12.2006 року відповідачем був винесений акт № 30/15-3 про несвоєчасність оплати суми погодженого податкового зобов’язання.

В акті №30/15-3 вказано, що встановлений факт порушення підпункту 1 пункту 3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року № 2181- III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у виді несвоєчасного перерахування до бюджету погодженої суми податкового зобов’язання по збору на геологорозвідувальні роботи.

Відповідальність за вказане порушення передбачена п.п. 7 п. 1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року № 2181- III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі вказаного акту від 05.12.2006 року відповідачем було винесено податкове повідомлення –рішення від 06.12.2006 року № 0000901503/0 яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 70 452,88 грн.

Позивач оскаржував зазначене податкове повідомлення – рішення 06.12.2006 року № 0000901503/0 в порядку апеляційного узгодження. За результатами оскарження ДПІ в Бахчисарайському районі не знайшла підстав для відміни вказаного податкового повідомлення – рішення, та залишила без задоволення скаргу Бахчисарайського ВПВКГ.

Відповідачем за наслідками оскарження було виписано нове податкове повідомлення – рішення № 0000901503/1 від 04.01.2007 року, яке і є предметом оскарження.

Суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіркою було встановлено, що платником порушено вимоги п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р.

Відповідно до п.п. 17.1.7 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Згідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Згідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.00 р. і відповідно до Податкового роз’яснення щодо черговості погашення і окремих питань стягнення сум податкового боргу”, затвердженого Наказом ДПА України від 13.11.2002 р. №540, кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов’язань по податках і зборам ( обов’язковим платежам ), прямують на погашення податкових зобов’язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і торкається як самостійно розрахованих платниками податків податкових зобов’язань, так і податкових зобов’язань, розрахованих контролюючими органами.

Суд проаналізувавши представлені позивачем особові рахунки по розрахункам штрафних санкцій і платіжні доручення, а саме копії особових рахунків, а також розшифровки сум штрафних санкцій по спірному податковому повідомленню –рішенню з вказівкою, номеру, дати, суми платежу, призначення платежу по кожному платіжному дорученню, дійшов до висновку про те, що в окремих випадках відповідач, ігноруючи призначення платежу, вказане в платіжних дорученнях, зараховував суми податків не в рахунок погашення поточних платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.

Згідно пункту 30.1 статті 30 розділу IV Закону України “Про платіжні системи і переклад грошей в Україні” №2346-III від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми перекладу на рахунок одержувача.

Відповідно до ст.. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. ( ст.. 22 ). Конституція України має вищу юридичну силу ( ст.. 8 ).

Згідно до ст.. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст.. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь –які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Ст.. 8 Закону України “Про власність” встановлено, що цим законом встановлюються основні положення про власність в Україні частиною 2 цього Закону передбачено, що:

1. право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном;

2. право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.;

3. кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Ст.. 3 вказаного Закону передбачено, що суб’єктами права власності в Україні визначаються: народ України, громадяни, юридичні особи і держава. У відповідності зі ст.. 4 цього Закону власник на свій розсуд володіє та користується і розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до п. 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Отже чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

У відповідності до ст.. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.. 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.. 11 Законом України “Про державну податкову службу в Україні” не має права на переперевірку, а також самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначити призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ДПІ в Бахчисарайському районі діяла із значним перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначити призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів, суд вважає, що застосування п. 17.1. 7 ст. 7 Закону України “По порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. №2181 –III спірним податковим повідомленням – рішенням до позивача неправомірно і порушує право власності позивача, що є конституційним правом.

Однак відповідно до п. 6.1.7 Інструкції “Про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових ) санкцій органами державної податкової служби” визначається, що про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов’язань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, встановленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 р. №253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за № 567/5758 (із змінами і доповненнями ).

Нарахування таких штрафних санкцій в автоматичному режимі чинним податковим законодавством не передбачено.

Відповідач завищив суму штрафних санкцій, так як вони, у відповідності до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №2181 нараховуються на погашену суму податкового боргу, а по –друге, штучно створив нову податкову заборгованість, на яку при її погашенні будуть також нараховані штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.

Вступна та резолютивна частини постанови оголошені у судовому засіданні 15.05.2007 р.

Постанова складена в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ та підписана 23.05.2007 року .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 –164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити

2. Відмінити податкове повідомлення – рішення ДПІ в Бахчисарайському районі № 0000901503/1 від 04.01.2007 року

3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р № 31115095700002, отримувач Державний бюджет м. Сімферополя, код платежу 22090200, ЄДРПОУ 34740405, Банк ГУ ГКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026) на користь Бахчисарайського виробничого підприємства Водопровідно – каналізаційного господарства (98404, м. Бахчисарай, вул.. Гагаріна, 6, ОКПО 05450357, р/р 260069384 в КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 324021)03,40 грн. державного мита.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складання постанови в повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку передбаченому ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі не подання відповідної заяви ( ст. 254 КАС України)

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Омельченко В.А.