Рішення № 80165911, 28.02.2019, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/4254/18

Провадження № 2/314/190/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2019 року м.Вільнянськ

Справа № 314/4254/18;

провадження № 2/314/190/2019;

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кіяшко В.О.,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

учасники справи:

-позивач ОСОБА_1;

-відповідач ОСОБА_2;

-третя особа орган опіки та піклування Вільнянської районної державної адміністрації;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Вільнянської районної державної адміністрації про зміну місця проживання дитини та стягнення аліментів,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_4,

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач 20.09.2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дитини та стягнення аліментів. Позовні вимоги позивач мотивував тим, що сторони раніше перебували у зареєстрованому шлюбі. Від вказаного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05.11.2014 року шлюб між ними розірвано. Місце проживання доньки згідно затвердженої мирової угоди визначено з відповідачкою. Але після цього обставини життя змінилися. На теперішній час через неадекватну поведінку відповідачки життя та здоров’я дитини постійно знаходиться під загрозою, що полягає у психологічному тиску, застосуванні фізичної сили, у зв’язку з чим, дитина перебуває у нервовому стані. Нарізі донька проживає разом з позивачем та не бажає повертатися до матері. При цьому, відповідачка ніде не працює, поводить себе неврівноважено, не може забезпечити належне виховання та умови проживання дитини та її навчання. Крім того відповідач притягалася до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. За таких обставин, позивач вважає, що подальше проживання дитини з відповідачем, яке визначене затвердженою мировою угодою, несе загрозу життю та здоров’ю дитини. У зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали, просили суд його задовольнити в повному обсязі на тих підставах, що в ньому зазначені.

Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник органу опіки та піклування Вільнянської районної адміністрації позов підтримала, не заперечувала проти його задоволення та надала до суду висновок від 27.12.2018 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заяви, клопотання інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Вільнянського районного суду Запорізької області Беспалько Т.Д. від 24.09.2018 року заяву про самовідвід головуючого судді у справі ОСОБА_6 задоволено, передано справу на повторний розподіл між суддями (а.с. 22).

24.09.2018 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа надійшла до провадження судді Вільнянського районного суду Запорізької області Кіяшко В.О. (а.с. 23).

Ухвалою суду від 01.11.2018 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання в приміщенні Вільнянського районного суду Запорізької області (а.с. 27-29).

22.11.2018 року у підготовчому судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про уточнення позовних вимог, яке задоволено та долучено до матеріалів цивільної справи (а.с. 49).

Ухвалою суду від 14.12.2018 року підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 74-75).

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Вислухавши позивача та його представника, відповідача, свідків, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, надані сторонами, суд

встановив

сторони раніше перебували у зареєстрованому шлюбі. Від вказаного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05.11.2014 року шлюб між ними розірвано. Місце проживання доньки згідно затвердженої мирової угоди визначено з відповідачкою. Але після цього обставини життя змінилися. На теперішній час через неадекватну поведінку відповідачки життя та здоров’я дитини постійно знаходиться під загрозою, що полягає у психологічному тиску, застосуванні фізичної сили, у зв’язку з чим, дитина перебуває у нервовому стані. Нарізі донька проживає разом з позивачем та не бажає повертатися до матері. При цьому, відповідачка ніде не працює, поводить себе неврівноважено, не може забезпечити належне виховання та умови проживання дитини та її навчання. Крім того відповідач притягалася до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. За таких обставин, позивач вважає, що подальше проживання дитини з відповідачем, яке визначене затвердженою мировою угодою, несе загрозу життю та здоров’ю дитини.

Оцінка аргументів учасників справи та доводів щодо порушення прав, застосовані норми права.

Доводи позивача, викладені в позовній заяві, суд вважає обґрунтованими з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, позивачі розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Обраним позивачем предметом спору у даній справі і способом захисту права, передбаченим ст. 16 ЦК України, є зміна місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Рішення суду повинно бути мотивованим і обґрунтованим, і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно закону.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України встановлено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

За положеннями ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою дитиною вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 160, ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

За правилами ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

При вирішенні спору про місце проживання дитини, суд повинен виходити з принципу пріоритетності прав та інтересів дитини та приймати до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я, та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч.2 та ч. 3 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

При визначенні розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача, суд виходить з положень ст. 182 СК України, згідно до яких враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Частина 1 статті 183 СК України визначає, що розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини , яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків передбачених статтею 184 СК України.

Так, в ході судового розгляду даної справи виявлено наступне.

Сторони з 30.07.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від вказаного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5). Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05.11.2014 року шлюб між ними розірвано (а.с. 6). Місце проживання доньки згідно затвердженої мирової угоди визначено з відповідачкою, що підтверджується ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 15.02.2017 року (а.с. 61).Але після того як обставини життя змінилися між сторонами виник спір з приводу місця проживання їх спільної дитини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, на теперішній час малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Українська, будинок 2-а.

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 було виявлено належні умови для проживання дитини за місцем проживання батька (а.с. 11)

Позивач має постійне місце роботи та дохід (а.с. 8, 10).

Позивач добровільно за власною ініціативою звернувся до бухгалтерії за місцем своєї роботи з заявою про вирахування з його заробітної платні аліментів на користь відповідача на утримання доньки (а.с. 9).

Під час судового розгляду були допитані свідки з боку позивача – ОСОБА_7 яка є сусідкою, яка проживає поруч з квартирою, де проживала відповідачка разом зі своєю донькою ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1, яка охарактеризувала відповідачку з негативної сторони.

В судовому засіданні була допитана свідок з боку позивача ОСОБА_8, яка є класним керівником дівчинки, яка пояснила, що дитині краще та спокійніше буде проживати разом з батьком.

Судом встановлено, що позивачем створені належні матеріально-побутові умови для проживання та розвитку малолітньої доньки, а також для забезпечення її потреб, що підтверджується відповідним актом обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача, який долучений до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працює та має постійний дохід, в той час як відповідач по справі ніде не працює. Під час вирішення справи судом не було виявлено будь-яких фактів зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами батька дитини, фактів аморальної (неналежної) поведінки сторін під час виховання дитини або фактів того, що своїми діями ОСОБА_9 може зашкодити розвитку своєї доньки. В той час, як мати дитини притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (а.с. 50-51). При цьому, позивачем було доведено, що він дбайливо ставиться до своєї доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до неї з любов'ю та турботою, бажаючи брати активну участь у її вихованні та всебічному розвитку, створив за місцем свого проживання усі необхідні умови для зростання та виховання доньки.

При цьому, судом з’ясовано особисту думку малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій виповнилося 13 років, яка пояснила, що їй краще та спокійніше буде мешкати разом з батьком.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, який міститься в матеріалах справи, щодо можливості розв’язання спору між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 27.12.2018 року за № 01-39/1448, враховуючи обставини справи, з метою захисту законних прав та інтересів малолітньої дитини, беручи до уваги бажання дівчинки проживати і надалі разом з батьком, Вільнянська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_1 за його зареєстрованим місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вирішуючи спір щодо місця проживання малолітньої дитини суд перш за все виходить з інтересів самої дитини.

Слуханням справи не встановлено обставин, які б згідно положень ч. 2 та ч. 3 ст. 161 СК України унеможливлювали передачу дитини для проживання з позивачем.

Згідно положень ст. 3 Міжнародної Конвенції про права дітей 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною та набрала чинності 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На підставі встановлених судом обставин, враховуючи принципи, за якими суд при визначенні місця проживання дитини повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дитини, суд прийшов до переконання, що малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, буде якнайкраще проживати разом зі своїм батьком ОСОБА_1, оскільки при вирішенні наявного спору судом було встановлено такі обставини, які свідчать про створення батьком значно кращих умов, ніж матір’ю. Жодних доказів, які б свідчили про недбале або жорстоке ставлення батька до дитини, негативний вплив на її особистість, немає, а також суд враховує прихильність дитини до батька. За умови проживання дитини з батьком, матір малолітньої має достатньо можливостей, впливати на виховання доньки і формування її особистості, на гармонічний розвиток її здібностей і талантів. Територіальне розташування місць проживання сторін, не позбавляє матір можливості щоденного спілкування з донькою. Доводи матері дитини про те, що судом повинна бути застосована Конвенція про права дитини та повинно бути враховано те, що дитина тривалий час проживала з матір’ю, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Підстав для відмови у задоволенні таких вимог суд не вбачає.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відсутність домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину є підставою для звернення в суд з відповідним позовом того із них, з ким вона проживає.

У сукупності наведеного, виходячи із засад справедливості та захисту прав малолітньої дитини, суд вважає необхідним та достатнім позовні вимоги задовольнити, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.09.2018 року, і до досягнення донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття.

Судові витрати.

Судові витрати у справі складаються із судового збору в 704,80 грн., вони понесені та сплачені позивачем і в силуст. 141 ЦПК України підлягають зарахуванню на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4, ст.ст. 12, 13, 16, 77, 81, 82, 211, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 6, 7, 8, 16, 141, 150, 155, 157,160-161, ст.ст. 180 - 184 СК України, ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд, -

вирішив:

1.Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Вільнянської районної державної адміністрації про зміну місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити.

2.Змінити місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначивши її місце проживання з батьком – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

3.Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, мешкає за адресою: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Жовтнева, будинок 120, інші відомості суду не відомі), аліменти на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, (паспорт серії СА № 786400 виданий Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 14.07.1998 року, який зареєстрований та мешкає за адресою: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Українська, будинок 2-а), на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.09.2018 року, і до досягнення донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 28.02.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії СА № 786400 виданий Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 14.07.1998 року, який зареєстрований та мешкає за адресою: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Українська, будинок 2-а.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, мешкає за адресою: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Жовтнева, будинок 120, інші відомості суду не відомі.

Третя особа: орган опіки та піклування Вільнянської районної державної адміністрації, адреса: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Бочарова, будинок 12, ЄДРПОУ 34407928.

Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко

28.02.2019