Ухвала суду № 80164262, 25.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

25 лютого 2019 року м. Київ № 640/2852/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб про визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (02094, м. Київ, бульвар Праці, буд. 1/1, код ЄДРПОУ 37203257), в якому просить:

- визнати протиправними дії Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації по відмові у реєстрації місця проживання громадянці ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2;

- скасувати рішення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про відмову в реєстрації місця проживання громадянці ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2;

- зобов'язати Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання громадянки ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2, шляхом внесення відомостей до паспортного документу громадянки ОСОБА_1 про її місце проживання за вказаною адресою та внесення цих даних до Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У частині третій статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто, приписи ст. 19 ЦПК України встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, 11 липня 2018 року позивач отримала у власність квартиру АДРЕСА_2. 03 жовтня 2018 року позивач звернулась із заявою про реєстрацію місця проживання до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, а саме, зареєструвати своє місце проживання. Однак, за результатами розгляду звернення позивача, відповідачем було відмовлено, на підставі того, що подано неповний пакет документів (відсутня поштова адреса багатоквартирного будинку).

Отже, предметом даного позову є правовідносини щодо користування та розпорядження майном, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, а вимоги до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації є похідними від них.

А тому, спори за участю суб'єкта владних повноважень з приводу реєстрації місця проживання не носять публічно-правового характеру, а носять приватно-правовий характер, незалежно від участі у справі відповідача, як суб'єкта владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/17 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8687/16.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, враховуючи, що спірні правовідносини є цивільно-правовими, а відтак, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб про визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та роз'яснити, що заявлені позовні вимоги належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

На підставі вищенаведеного, пункту 1 частини першої статті 170, статті 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.

3. Роз'яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до цивільної юрисдикції.

4. Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати позивачу.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України. Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення в порядку, визначеному ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Н.Г. Вєкуа