Рішення № 80162652, 27.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
27.02.2019
Номер справи
420/6870/18
Номер документу
80162652
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
  • 1) ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНИЙ КЛНІЧНИЙ ЦЕНТР ПІВДЕННОГО РЕГІОНУ
Державний герб України

Справа № 420/6870/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 28 грудня 2018 року надійшов позов адвоката ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, в якому позивач просить суд:

1. Визнати дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, що виразились у відмові надати інформацію та відповідні документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років, на запит адвоката ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року №1/02-18, протиправними.

2. Зобов’язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону надати інформацію та відповідні документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років, на запит адвоката ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року №1/02-18.

Ухвалою суду від 02 січня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1, відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до договору про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2018 року №02/10-18, укладеного між адвокатом ОСОБА_1, та громадянкою України ОСОБА_3, позивачем надається правнича допомога із представництва прав та законних інтересів клієнта в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області по справі за позовом ОСОБА_2 до клієнта про стягнення грошових коштів за розпискою. Зазначає, що ОСОБА_2 обіймає посаду заступника начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону. У зв’язку із наданням правової допомоги, з метою забезпечення повного і всебічного розгляду справи, належної оцінки доказів, виконання обов’язку із доказування та керуючись статтями 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позивачем було підготовлено адвокатський запит від 29 листопада 2018 року №1/02-18, який було подано до ВМКЦ ПР особисто через відділ документального забезпечення, про що свідчить відмітка про отримання запиту. Вказує, що в адвокатському запиті від 29 листопада 2018 року №01/02-18, посилаючись на відповідні норми чинного законодавства, вимагала надати інформацію та відповідні документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані) у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років. При зверненні до співробітників відділу документального забезпечення після сплину 5-денного строку з дня отримання відповідачем запиту, позивачем було отримано інформацію про те, що виконавцем за запитом була призначена саме ОСОБА_2, але доказів направлення відповіді на запит у розпорядженні співробітника відділу документального забезпечення не було, пояснень не надано. Зазначає, що не отримавши відповіді на зазначений вище запит звернулась до відповідача повторно із адвокатським запитом від 12 грудня 2018 року №3/02-18, який також подала особисто до відділу документального забезпечення ВМКЦ ПР, про що свідчить відмітка про отримання запиту. Зазначає, що 19 грудня 2018 року позивачем отримано лист-відповідь відповідача від 13 грудня 2018 року №5597, в якому повідомлялось про те, що ВМКЦ ПР на запит від 12 грудня 2018 року №3/02-18 надає копію листа від 5 грудня 2018 року №5454 на запит від 29 листопада 2018 року №1/02-18. Водночас, до супровідного листа було додано відповідь не від 05 грудня 2018 року, а від 13 грудня 2018 року із тотожним супровідному листу вихідним номером (№5597), але іншими підписантами (виходячи з однакової дати та номерів обох листів, в один день ВМКЦ ЦР знаходився під керівництвом і начальника ВМКЦ ПР ОСОБА_4, і тимчасово виконуючого обов'язки начальника ВМКЦ ПР ОСОБА_5, що також явно суперечить нормам закону) Вказує, що цим листом відповідача було відмовлено у наданні запитуваної інформації на підставі статті 32 Конституції України та статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» з посиланням на те, що: не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди; відповідач не надає персональних даних про фізичну особу без її згоди. Зазначає, що вважає відмову відповідача надати запитувану в адвокатському запиті інформацію протиправною, такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушує право позивача на отримання інформації та професійні права адвоката. Посилаючись на Конституцію України, ст.ст.20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст.7, 21 Закону України «Про інформацію», ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що запитувана позивачем інформація не є інформацією з обмеженим доступом (конфіденційною, таємною, службовою), і відповідач зобов’язаний її надати. Військово-медичний клінічний центр Південного регіону є державною установою, що знаходиться у підпорядкуванні Міністерства оборони України та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету. Зазначає, що розпорядження бюджетними коштами включає здійснення витрат з державного чи місцевого бюджету. Заробітна плата та інші виплати (премії, матеріальна допомога тощо) посадовим та службовим особам є витратами з бюджету. Частиною 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Посилаючись на абз.2 ч.3 ст.5 Закону України «Про захист персональних даних» вказує, що інформація про заробітну плату, премії, матеріальну допомогу, будь-які інші виплати, отримані ОСОБА_2 як суб’єктом владних повноважень, працівником державної установи, обіймаючим посаду заступника керівника фінансово-економічної служби, не може бути обмежена в доступі і підлягає наданню на запит.

До суду 28 січня 2019 року за вх.№3108/19 та 04 лютого 2019 року за вх.№4155/19 надійшли однакові за вихідним №391 від 23.01.2019 року відзиви на позов. Суд не приймає до уваги відзив та додані до нього документи, що надійшли до суду 04 лютого 2019 року за вх.№4155/19, оскільки позивачем в порушення вимог ч.3 ст.162 КАС України не надано до суду докази їх направлення позивачу.

Так, у відзиві на позов (вх.№3108/19) відповідач зазначає, що 29 листопада 2018 року та 12 грудня 2018 року позивач зверталась до Військово-медичного центру Південного регіону з адвокатськими запитами про надання інформації та документів стосовно доходів та звітності працівника ОСОБА_2, мотивуючи це тим, що в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області розглядається цивільна справа та ці дані необхідні для повного та всебічного її вирішення. Зазначає, що як наслідок, листами від 05.12.2018 року вих. № 5454 та від 13.12.2018 року вих. № 5597 позивачу були надіслані відповіді на її запити. Відтак, у передбачені ст. 24 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» строки були надані відповіді позивачу адвокату ОСОБА_1 на ЇЇ адвокатські запити. Військово-медичний клінічний центр Південного регіону діє виключно в межах діючого законодавства України, яке обмежує доступ до певних даних та визначає чіткий порядок їх отримання. Посилаючись на Закон України «Про захист персональних даних» зазначає, що ОСОБА_2 не надала згоди на розголошення її персональних даних адвокату ОСОБА_1 в будь-якому вигляді. Вказує, що як вбачається з адвокатських запитів позивача, інформація стосовно ОСОБА_2 необхідна їй для захисту інтересів ОСОБА_3 та для використання при розгляді цивільної справи в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області. Проте, як вбачається з позовної заяви адвоката ОСОБА_1, предметом розгляду цивільної справи, що розглядається в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області є інші правовідносини. Посилаючись на ст. 84 ЦПК України зазначає, що у випадку витребування інформації та документів стосовно ОСОБА_2 ухвалою суду та у випадку наявності такої інформації і документів у Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, вони невідкладно будуть надані до суду де розглядається відповідна цивільна справа. Інформація та документи що містить персональні дані ОСОБА_2, у випадку їх наявності в розпорядженні Військово-медичного клінічного центру Південного регіону невідкладно будуть надані на виконання ухвали суду про витребування доказів в межах цивільної справи, що розглядається в суді або на будь-який запит фізичної чи юридичної особи у випадку надання згоди ОСОБА_2 на обробку та розголошення її персональних даних в межах розгляду такого запиту.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

30.01.2019 року до суду за вх.№3498/19 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що вважає аргументи відповідача хибними, помилковими та такими, що не відповідають дійсності і чинному законодавству України. Посилаючись на ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», ч.2 ст.24 Кодексу законів про працю вказує, що ОСОБА_2 працює на посаді заступника начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону. Обробка її персональних даних здійснюється не на підставі письмової згоди, а на підставі дозволу на обробку персональних даних, наданого відповідачу не ОСОБА_2, а законом - нормами трудового законодавства в даному випадку. Зазначає, що відповідачем умисно або помилково чи за необізнаністю здійснено підміну понять та норм законодавства. Так, у своєму відзиві відповідач посилається лише на норми Закону №2297, оминаючи норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», які в даному випадку беззаперечно мають бути враховані. Згода ОСОБА_2 могла бути доречною тільки у випадку, якщо запитувана інформація відносилась до інформації з обмеженим доступом. В даному випадку, запитується публічна інформація, розпорядником якої є відповідач. Посилаючись на Закон України «Про інформацію», рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі №1-9/2012 вказує, що персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (частина З статті 5 Закону №2297). Зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які містять декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру ОСОБА_2 подавала декларації за 2016 та 2017 роки. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (діяв на період, яким охоплено адвокатський запит на інформацію - 2011-2014 роки), що набрала чинності 01 січня 2012 року, ОСОБА_2 до 2017 року зобов’язана була також подавати декларації за місцем роботи. Запитувана мною інформація є значно меншою за обсягом та даними, ніж навіть та, що зазначається у декларації. Посилаючись на ст.ст.5,6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вказує, що інформація, запитувана позивачем шляхом подання адвокатського запиту, є не конфіденційною, службовою чи таємною (інформацією з обмеженим доступом), а інформацією щодо використання бюджетних коштів, розпорядником якої є ВМКЦ ПР в порядку пункту 2 частини 1 статті 13 Закону №2939 як юридична особа, що фінансується з державного, місцевих бюджетів, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Також зазначає, що посилання відповідача на те, що позивачем запитано інформацію, що стосується інших правовідносин і які є предметом розгляду у суді, не є підставою для відмови у наданні запитуваної інформації, оскільки Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надає адвокату право отримувати на адвокатський запит фактично будь-яку інформацію та документи, необхідні адвокату для надання правової допомоги клієнту. Закон встановлює лише два винятки з цього правила. Вказує, що інформацією про розмір заробітної плати та інших виплат, що були виплачені та виплачуються посадовим, службовим та іншим особам за рахунок розподілу бюджетних коштів, відповідач зобов’язаний володіти та беззаперечно володіє.

12 лютого 2019 року до суду від відповідача за вх.№5010/19 надійшли заперечення на відповідь на відзив, зміст якого відтворює зміст відзиву на позов.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на адміністративний позов, відповіддю на відзив позивача та запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд встановив наступне.

02 жовтня 2018 року позивачем адвокатом ОСОБА_1, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №002504 від 17 жовтня 2018 року №15 року (а.с.16) та ОСОБА_3 укладено договір №02/10-18 про надання правової допомоги (а.с.30-32) та додатковий договір №2 до договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2018 року №02/10-18 (а.с.34).

15 листопада 2018 року адвокатом ОСОБА_1 (адвокат) та ОСОБА_3 (клієнт) укладено додатковий договір №2/1 (а.с.62) до договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2018 року №02/10-18, за умовами якого сторони домовились, що адвокат на виконання умов договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2018 року №02/10-18 зобов’язується надати клієнту наступні послуги: підготовка та подання адвокатського запиту до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, з метою збирання доказів по справі.

Судом встановлено, що 29 листопада 2018 року адвокатом ОСОБА_1 було подано до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону адвокатський запит №1/02-18, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції вх.№7486 (а.с.13-15). З нього вбачається, що позивач звернулась до відповідача із запитом щодо надання інформації та відповідних документів про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані) у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років.

12 грудня 2018 року адвокатом ОСОБА_1 було подано до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону адвокатський запит №2/02-18, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції вх.№7808 (а.с.13-15). З нього вбачається, що позивач звернулась до відповідача із запитом щодо надання інформації та відповідних документів про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані) у зв’язку з відносинами трудового найму заступнику, начальника служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років, належним чином завірені копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру ОСОБА_2 за 2011-2014 роки.

У листі Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 13 грудня 2018 року №5597 (а.с.26, 50) зазначено, що «На Ваш запит від 12 грудня 2018 р. №3/02-18 Військово-медичний клінічний центр Південного регіону надає копію листа від 05 грудня 2018 р. №5454 на Ваш запит №01/02-18 від 29 листопада 2018 р.».

При цьому позивачем до суду надано копію листа №5597 від 13.12.2018 року підписаного ТВО начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону полковником м/с ОСОБА_5 та начальником фінансово-економічної служби підполковником ОСОБА_6 (а.с.27), а відповідачем - копію листа №5454 від 05.12.2018 року, підписаного ТВО начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону полковником м/с ОСОБА_5 (а.с.49).

Суд зазначає, що вказані листи за змістом одинакові та у них зазначено, що «На Ваш вих. 1/02-18 від 29 листопада 2018 р. повідомляємо, що згідно з Конституцією України ст.32 «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини», та Закону України «Про захист персональних даних» ст.6 «Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди», Військово-медичний клінічний центр Південного регіону персональних даних про фізичну особу без її згоди, не надає».

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про інформація», Законом України «Про доступ до публічної інформації», Законом України «Про захист персональних даних» та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Як вбачається з матеріалів справи, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (код ЄДРПОУ 08199969) підпорядкований Міністерству оборони України та являється державною установою.

Суд зазначає, що державні установи фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. При цьому, виплата заробітної плати посадових та службових осіб, які працюють в державних установах, здійснюється з державного чи місцевого бюджетів.

Відповідно до ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно абз.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ч.ч.5, 6, 7 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Згідно статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» об’єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

Суд інформує, що відповідно до абз.4 пп.1.1. п.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).

Як вбачається із частини 1 статті 12 Закону України «Про запобігання та протидію корупції» (діяв на період, що охоплюється запитуваною позивачем інформацією, втратив чинність) суб’єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.

При цьому, згідно ч.1 ст.1 цього закону суб’єкти декларування - особи, зазначені в пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, які зобов’язані подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. Так, зокрема пп. «а» п.2 ч.1 статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію корупції» суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб’єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Підпункт «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» визначає, що суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку.

Суд зазначає, що Конституційним судом України у рішенні від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 по справі №1-9/2012 зроблено висновок, що перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру декларацій, ОСОБА_2 за 2016 та 2017 роки було подано електронні декларації, з яких вбачається, що ОСОБА_2 працює у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону на посаді заступника начальника служби та є посадовою особою юридичної особи публічного права.

Таким чином, враховуючи вищенаведені правові норми а також те, що відповідач є державною установою, діяльність посадових осіб якого фінансується з Державного бюджету, запитувана інформація стосується посадової особи відповідача, яка у 2011-2014 роках зобов’язана була подавати декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру згідно Закону України «Про запобігання та протидію корупції», а відтак суд приходить до висновку, що інформація про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років є відкритою інформацією.

Доказів, що надання інформації щодо розмірів заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат ОСОБА_2 може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину відповідачем до суду не надано.

При цьому, Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2016 року №21-3001а15 по справі №299/2507-14-а зроблено висновок, що не підлягає обмеженню в наданні за запитами про публічну інформацію інформація про прізвища, ім'я, по батькові фізичних осіб, умови отримання від органів державної влади і органів місцевого самоврядування у користування або у власність державного або комунального майна, земельних ділянок, коштів, копії відповідних правових актів й договорів, які містять вказану інформацію. Якщо у договорі купівлі-продажу, правовому акті органу влади міститься інша інформація, яка має ознаки конфіденційної, то при наданні копій вказаних документів вона підлягає вилученню у спосіб, який унеможливлює її з'ясування.

Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Частина 3 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 16 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.

Згідно ч.1, 2 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту (ч.2 ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Суд ставиться критично до твердження відповідача у відзиві про те, що листом від 05.12.2018 року вих.№5454 позивачу була надіслана відповідь на її запит, оскільки доказів своєчасного направлення відповіді на адвокатський запит №1/02-18 від 29.11.2018 року відповідачем до суду не надано, а відповідь на вказаний запит як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем надана адвокату ОСОБА_1 лише 19 грудня 2018 року.

Згідно ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Таким чином, враховуючи те, що інформація щодо розмірів заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат ОСОБА_2, яка працює у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону на посаді заступник начальника служби є відкритою інформацією, розпорядником якої є відповідач як роботодавець ОСОБА_2, Законом України «Про доступ до публічної інформації» а також Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено обов’язок відповідача надати протягом 5 днів запитувану позивачем згідно адвокатського запиту №1/02-18 від 29.11.2018 року інформацію та документи на її підтвердження, що відповідачем не зроблено, суд вважає, що вимога позивача про визнання протиправними дій Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, що виразились у відмові надати інформацію та відповідні документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років, на запит адвоката ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року №1/02-18 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В свою чергу, вирішуючи вимоги позивача про зобов’язання Військово-медичного клінічного центру Південного регіону надати інформацію та відповідні документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років, на запит адвоката ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року № 1/02-18, суд виходить з наступного.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки вказана вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправними дії, вона також є обґрунтованою та підлягає задоволенню шляхом зобов’язання Військово-медичного клінічного центру Південного регіону надати адвокату ОСОБА_1 інформацію та документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років у відповідь на адвокатський запит від 29 листопада 2018 року № 1/02-18.

Решта доводів та заперечень відповідача у відзиві та запереченнях висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_7 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо відмови надати інформацію та відповідні документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років, на запит адвоката ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року №1/02-18.

Зобов’язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону надати адвокату ОСОБА_1 інформацію та документи про розмір заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат, які були виплачені (надані), у зв'язку з відносинами трудового найму, заступнику начальника фінансово-економічної служби Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ОСОБА_2 протягом 2011-2014 років у відповідь на адвокатський запит від 29 листопада 2018 року № 1/02-18.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65044, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).

Відповідач - Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (вул.Пироговська, 2, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 08199969).

Суддя О.А.Вовченко

.

Попередній документ : 80162637
Наступний документ : 80162675