Рішення № 80162519, 26.02.2019, Сумський окружний адміністративний суд

С У М С Ь К И Й О К Р У Ж Н И Й А Д М І Н І С Т Р А Т И В Н И Й С У Д

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 р. Справа № 480/285/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шаповала М.М.,

за участю секретаря судового засідання - І.С.Іуткіної,

представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/285/19 за позовом ОСОБА_3 Міах А Роффе до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 Міах А Роффе (далі по тексту - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі по тексту - УДМС України в Сумській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати повідомлення відповідача про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.10.2018 № 26 та зобов'язати його повторно розглянути документи ОСОБА_3 Міах А Роффе для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що є громадянином ОСОБА_4 ОСОБА_5, прибув до України для навчання у Харківській державній зооветеренарній академії, однак не встиг вчасно подати документи у зв'язку з чим не має права у цьому році навчатися у вказаному вищому навчальному закладі і зазначає, що не може повернутися на батьківщину через переслідування, яких він може там зазнати. Позивач одразу ж звернувся до органів міграційної служби із заявою про надання йому статусу біженця. 18.10.2018 повідомленням УДМС України в Сумській області № 26 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону. Вважає оскаржуване повідомлення незаконним та необґрунтованим, прийнятим без врахування фактів систематичного порушення прав людини в країні походження позивача.

Ухвалою суду від 31.01.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Вказаною ухвалою задоволено заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд задовольнити їх.

Відповідач подав письмовий відзив на позов (а.с. 36-41), в якому проти позову заперечував, представник відповідача в судовому засіданні підтримала вказані письмові заперечення проти позову та зазначила, що підставою для надання статусу біженця позивач визначив побоювання бути вбитим через політичну діяльність на боці опозиційної партії БНП у разі повернення до країни громадянської належності. При цьому заявник не надав доказів того, що йому загрожувала небезпека, про наявність переслідувань щодо нього на території країни громадської належності за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи. У ході перевірки встановлено, що вагомі підстави вважати, що в разі повернення до ОСОБА_5 буде існувати загроза життю, безпеці та свободі позивача, відсутні.

За результатами перевірки було встановлено, що історія позивача про його переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту, отримані пояснення позивача містять суттєві відмінності та елементи зловживання процедурою. Твердження позивача щодо політичної діяльності викликають сумніви в їх правдивості, оскільки вони є надзвичайно загальними, не змістовними, їм не вистачає деталей, що свідчить про низький рівень обізнаності ОСОБА_3 Міах А Роффестосовно щодо діяльності БНП. Крім того, на територію України позивач прибув на запрошення Харківської державної зооветеренарної академії на підставі багаторазової візи, яку отримав в посольстві України в Малайзії, під час виїзду з країни громадської належності не мав жодних проблем. Таким чином, факти, повідомлені позивачем, не є підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". У задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Суд, вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_3 Міах А Роффестосовно, громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_5, 31.08.2018 легально прибув до України за маршрутом: ОСОБА_5 (Дакка) - Туреччина (Стамбул) - Україна (пункт пропуску Бориспіль) та 26.09.2018 звернувся до УДМС України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 50).

УДМС України в Сумській області складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_3 Міаха А Роффестосовно (а.с. 128-134).

Наказом УДМС України в Сумській області від 17.10.2018 № 171 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 135).

Повідомленням № 26 від 18.10.2018 УДМС України в Сумській області проінформувало ОСОБА_3 Міаха А Роффестосовно , що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 136).

Правовою підставою для прийняття спірного рішення стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі – Закон) визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, – особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється стати жертвою переслідувань. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати докази цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за вказаними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторони. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

При цьому слід зазначити, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, при розгляді УДМС в Сумській області заяви позивача про визнання його біженцем чи особи, яка потребує додаткового захисту не надавались.

Також, не надано жодного доказу того, що ОСОБА_3 Міах А Роффестосовно змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Не підпадає позивач і під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв'язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної купації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Представник позивача зазначила, що ОСОБА_3 Міах А Роффестосовно змушений залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці та свободі в ОСОБА_4 ОСОБА_5 через побоювання бути вбитим через політичну діяльність на боці опозиційної партії БНП. Він не може і не бажає повернутися до ОСОБА_4 ОСОБА_5 внаслідок таких побоювань.

Згідно з даними, що містяться в заяві про визнання біженцем та протоколі співбесіди, позивач виїхав з країни без будь-яких перешкод, що свідчить про відсутність будь-якого переслідування в країні його громадянської належності.

Ці обставини дають підстави для висновків про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він має, щоб залишитися в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації та можливої економічної міграції.

Як слідує з матеріалів справи, а саме протоколу співбесіди від 02.10.2018, основними підставами визнання біженцем позивач визначив те, що в разі повернення до ОСОБА_5, його як представника опозиції може без будь-яких причин спіймати, побити, посадити до тюрми, вбити (а.с.117-124). Проте, всупереч ч. 7 ст. 7 Закону доказів на підтвердження факту побоїв, погроз або інших протиправних дій позивач не надав.

Суд погоджується з твердженням УДМС України в Сумській області, що у зв'язку з відсутністю належних доказів, які б підтверджували дійсність розповіді позивача щодо побоювань стати жертвою переслідувань при поверненні на батьківщину, окрім усних заяв, а також беручи до уваги інформацію, повідомлену ОСОБА_3 Міах А Роффе стосовно, відсутні підстави для висновків про наявність переслідувань або загрози переслідування за ознаками, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За наведених обставин, а також беручи до уваги те, що позивач без будь-яких перешкод з боку влади країни походження покинув її територію, не звертався за захистом до органів влади безпечних для нього країн, на переконання суду, ОСОБА_3 Міах А Роффе не підпадає під ознаки поняття "біженець", встановлені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а письмовий висновок УДМС України в Сумській області відповідає фактичним обставинам справи.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає, що оскаржуване повідомлення є правомірним, відповідає діючому законодавству і тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 Міах А Роффе до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.02.2019.

Суддя М.М. Шаповал