Рішення № 80162504, 28.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 лютого 2019 року (о 15 год. 35 хв.)Справа № 280/147/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В. за участю секретаря судового засідання Аксьонової С.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (71702, Запорізька область, м. Токмак, вул. Короленка, буд. 88, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати пункт 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №115 від 16.11.2018;

зобов’язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв’язку із настанням інвалідності III групи, внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби, при перебуванні в країні, де велись бойові дій, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.08.2005 позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності. Вказує, що оскільки інвалідність настала як наслідок виконання позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги. У встановленому законодавством порядку звернувся через уповноважений орган до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, проте, листом Міністерства оборони України від 05.02.2016 № 248/3/6/440 позивачу повідомлено про відсутність підстав для розгляду документів, оскільки особам, які звільняються з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України. Однак, Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17 зобов’язано Міністерство оборони України розглянути документи позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи в наслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де вились бойові дії. Так, на виконання зазначеного рішення, відповідачем прийнято протокольне рішення №115 від 16.11.2018, яким відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивачем надані неправдиві відомості щодо причин та обставин отриманого поранення. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 14.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у судовому засіданні на 18.02.2019. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

18.02.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 6363) в якому останній зазначає, що позивачу було первинно встановлено інвалідність 15.08.2005 згідно довідки МСЕК серії МСЕ №037984 (повторно 20.07.2011 згідно довідки МСЕК серії АД №140730, і в подальшому не змінювалась), тому питання про призначення йому одноразової грошової допомоги повинно розглядатись відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», а саме відповідно до пп.4 п.2 вищезазначеного Порядку, оскільки він проходив строкову військову службу: одноразова грошова допомога повинна виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення» (в залежності від встановленого МСЕК відсотку втрати працездатності). Позивач був звільнений з військової служби в 1986 році (про що зазначено в наданому військовому квитку військовослужбовця строкової служби), а інвалідність встановлена майже через 19 років після звільнення. Крім того, позивач не надає відомостей щодо можливого отримання ним страхових виплат згідно Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488 (які діяли на момент встановлення інвалідності при первинному огляді), оскільки ці виплати є тотожними. Разом з цим зазначає, що жодним документом не підтверджено зв'язок захворювань позивача з виконанням обов'язків військової служби. Відповідно до «акту освидетельствования СМЭ №62» від 14.03.2005 і відповідно свідоцтва про хворобу №62 від 14.03.2005 вказано лише припущення про можливість отримання пошкоджень (рубців) в 1986 році. А МСЕК не має повноважень щодо встановлення зв'язку з військовою службою. Крім того, раніше позивач вже звертався з заявою на виплату одноразової грошової допомоги та надавав копію архівної довідки про поранення від 20.12.2016 № 6/3/-961 (про що також зазначено в наданому позивачем рішенні по справі №328/2108/18 від 13.06.2018). Але при направленні запиту для перевірки інформації, листом Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (філіал військово-медичних документів) від 13.07.2017 було повідомлено, що надана позивачем довідка містить неправдиві відомості. При повторному зверненні позивач приховав наявність у нього фіктивної довідки, та надав іншу довідку №21/59/Б-1007 від 21.03.2018 з іншого органу, в якій було вказано про відсутність інформації про поранення позивача та для повторної перевірки відомостей запропоновано вказати де лікувавсь позивач після отриманого поранення. Позивач відомостей не надав. Таким чином факт поранення позивача не підтверджується. Таким чином, підстав для прийнятті комісією позитивного рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги не має, про що було обґрунтовано викладено в протоколі, а тому відмова у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги є правомірною. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Відповідно до довідки від 16.08.2005 № 4/3071 позивач приймав участь у бойових діях в Афганістані з 17.03.1986 по 02.12.1986 (а.с.8).

15.08.2005 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності (огляд первинний), у зв’язку із пораненням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії МСЕ №037984 (а.с.12).

20.07.2011 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності (безстроково), внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії АД №140730 (а.с.11).

Позивачем отримане посвідчення інваліда війни ІІІ групи серії Б № 409946 (а.с.7).

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17 (2-а/37/18), яке набрало законної сили 16.07.2018, позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинення певних дій, третя особа адміністрація Державної прикордонної служби України, задоволено частково. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути документи позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи в наслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де вились бойові дії (а.с.16-19).

Позивач отримав витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 115 від 16.11.2018, відповідно до якого, на виконання рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ним подані неправдиві відомості, що підтверджено листом Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (філіал медичних документів) від 13.07.2017 № 6/3/1-781 (а.с.21).

Позивач, не погодившись із рішенням відповідача про відмову в призначені одноразової грошової допомоги, звернувся з даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За правилами ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є протиправність пункту 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 115 від 16.11.2018, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, який оформлено на виконання рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17.

Разом з цим, суд зазначає, що рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17 встановлено наявність у позивача права на призначення вказаної допомоги та її виплату.

Також, суд звертає увагу учасників справи, що рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17, суд зобов’язав Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи в наслідок поранення, отриманого під час виконання обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де вились бойові дії.

Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом, право позивача на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та обов’язок Міністерства оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги установлено, та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Згідно із вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В абз. 1 пп.3.2 п.3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Згідно з положеннями ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім’я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім’я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім’я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред’явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред’явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та Кодекс адміністративного судочинства України

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі. Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми КАС України.

У зв'язку з вказаним, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17, яке набрало законної сили 16.07.2018, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

З приводу невиконання або неможливості виконання відповідачем рішення суду та необхідності його обов’язкового виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Згідно зі ч. 1 ст. 325, ст. 370 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відмова у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, яка оформлена пунктом 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №115 від 16.11.2018, відбувалась у межах виконання рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 13.06.2018 у справі № 328/2108/17, яке набрало законної сили 16.07.2018, та позивачем по справі не використано всі можливі засоби для сприяння виконання рішення суду або примусового виконання рішення суду із засобами Закону України «Про виконавче провадження».

Встановлено відповідний порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які не було вчинено позивачем. Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту, а навпаки створює новий спір який пов’язаний з іншим спором, який вирішений судовим рішенням однак його виконання не є завершеним.

Треба зазначити, що суб'єкт владних повноважень не може бути зобов'язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2019 у справі №643/11906/15-а.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (71702, Запорізька область, м. Токмак, вул. Короленка, буд. 88, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.02.2019.

Суддя Ю.В. Калашник