Рішення № 80162261, 28.02.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/406/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2019 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправними бездіяльність Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати мені пенсії по інвалідності з травня 2018 року по серпень 2018 року;

- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити заборгованість по призначеній мені пенсії по інвалідності за період з травня 2018 року по серпень 2018 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, отримує пенсію за віком у порядку, встановленому постановою КМУ від 5 листопада 2014 р. № 637. 01.05.2018 нарахування належних йому пенсійних виплат було припинено. Виплату пенсії було поновлено у вересні 2018 тобто позивач не отримував належну йому пенсію 4 місяці. Позивач неодноразово звертався до відповідача та на Урядову гарячу лінію із вимогою здійснити відповідні пенсійні виплати та роз'яснити причини їх відсутності. У листі від 12.12.2018 відповідач повідомив, що його пенсійні виплати за липень-серпень 2018 буде виплачена при відповідному фінансуванні, пенсійні виплати за травень-червень 2018 буде здійснено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає таку позицію відповідача незаконною та дискримінаційною.

На підставі вищевикладеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 31.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 1-2).

12 лютого 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 25-26), в якому зазначено, що з 01.02.2015 ОСОБА_1 було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 30.04.2018, що підтверджується довідкою від 06.02.2019 № 356. З 01.09.2018 року виплату пенсії було поновлено. Розмір пенсії за лютий 2019 року - 1497,00 грн. З 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року пенсію в сумі 5 808,00 грн. нараховано але не виплачено. На підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 87 від 11.04.2018 виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365” орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає /відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. На підставі цього управлінням було нараховано на додаткову відомість пенсійні виплати за липень - серпень 2018 року (з моменту подання позивачем заяви про поновлення виплати пенсії) у розмірі 2 904,00 грн., які будуть виплачені при наявному фінансуванні Пенсійним фондом, адже відповідно до п. З Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №384/2011 від 06.04.2011 року, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, покладено на Пенсійний Фонд України. Суми, які не виплачені за минулий період, а саме: заборгованість за травень - червень 2018 року у розмірі 2 904,00 грн. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та буде виплачено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України згідно постанови № 335. На сьогодні вказаний порядок не прийнятий. Таким чином, за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 року пенсія ОСОБА_1 нарахована в сумі 5 808,00 грн., але не виплачена. Водночас, відповідач зазначив, що нарахування та виплату поточної пенсії поновлено з 01 вересня 2018 року.

Відповідач також зазначив, що договори з ПАТ «Укрпошта» та уповноваженими банками на виплату і доставку пенсій на 2019 рік управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області не укладались. Виходячи з вищезазначеного, управління повідомляє, що з 01.01.2019 в частині зобов’язання сплатити заборгованість по виплаті пенсії, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області не є належним відповідачем.

На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: м. Луганськ, кв. ЗарічнийАДРЕСА_1 (а.с. 8).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 30.05.2018 № 25514 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 9).

Позивач є пенсіонером по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (а.с. 10).

09 лютого 2015 року позивач звернулась із заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про взяття на облік пенсійної справи (а.с. 27).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 20.03.2015 № 85464 позивача взято на облік (а.с. 27 зворотній бік).

Відповідно до витягу з протоколу № 87 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.04.2018, вирішено не призначати позивачу соціальні виплати (а.с. 28).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 11.04.2018 позивачу припинено виплату пенсії, на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с. 28 зворотній бік).

31 травня 2018 року позивач звернувся із заявою до відповідача про поновлення виплати пенсії (а.с. 29).

Відповідно до витягу з протоколу № 96 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.06.2018, вирішено не призначати позивачу соціальні виплати (а.с. 29 зворотній бік).

04 липня 2018 позивач звернувся із заявою до відповідача про поновлення виплати пенсії (а.с. 30).

Відповідно до витягу з протоколу № 98 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.07.2018, вирішено призначити позивачу соціальні виплати (а.с. 30 зворотній бік).

З довідки УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 356 від 05.02.2019 вбачається, що позивачу виплачено пенсію в квітні 2018 року, з травня 2018 року виплату пенсії припинено, у вересні 2018 року виплату пенсії позивачу поновлено (а.с. 31).

ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України від 17.09.2018 № ПР-8345679/2 повідомлено, що Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 № 365 (зі змінами) передбачено, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальних виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Виплату суми пенсії за минулий період буде здійснено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплат пенсій (а.с. 11).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Суд зазначає, що заборгованість з пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018, не є спірним питанням. Як зазначено відповідачем, суми пенсії за вказаний період обліковуються у відповідача, однак, не виплачуються з посиланням на постанову КМУ від 25.04.2018 № 335.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.

Крім того, посилання відповідача на постанову Правління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 № 27-1 (далі – постанова № 27-1), в якій зазначено, що з 01.01.2019 фінансування пенсійних виплат отримувачів пенсій, які обліковуються в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, проводиться головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, є незмістовним з таких підстав.

Постанова № 27-1 не пройшла державної реєстрації, передбаченої для всіх нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів відповідно до статті 117 Конституції України, Указу Президента України від 03.10.1992 №493/98 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 й Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5.

Відповідно до пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 (надалі - Положення №731), державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Пунктом 15 Положення №731 встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Постанова № 27-1 була прийнята Правлінням Пенсійного фонду України з метою забезпечення стабільного фінансування та виплати пенсій, відповідно до Положення про Пенсійний фонд України.

Таким чином, відповідно до норм Положення №731 Постанова № 27-1 має міжвідомчий характер, у зв’язку з чим повинна була пройти обов’язкову державну реєстрацію та офіційне опублікування. Оскільки такої процедури виконано не було, посилання Відповідача на вказану Постанову № 27-1 є незмістовне та нормативно не обґрунтовано.

Крім того суд зазначає, що дана постанова не містить у собі прямого посилання на те, що з 01.01.2019 фінансування пенсійних виплат отримувачів пенсій, які обліковуються в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, проводиться головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, як це зазначив відповідач у своєму відзиву, а лише містить у собі вимогу до начальників головних управлінь перелічених областей забезпечити у порядку, встановленого законом, укладання договорів з ПАТ "Укрпошта" та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки одержувачів.

Таким чином у відповідача відсутні підстави для невиплати заборгованості з пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 31 січня 2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі (а.с. 1-2).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, зареєстрована адреса проживання: м. Луганськ, кв. ЗарічнийАДРЕСА_1) заборгованість з пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через Луганський окружний адміністративний суд.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя ОСОБА_3