Рішення № 80161815, 28.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6594/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року м. Одеса

У залі судових засідань №6

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Савулій В.О.

Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправною бездіяльності щодо призупинення (припинення) виплати пенсії, зобов’язання поновити виплату пенсії з 06.01.2019р., а також утриматися від подальшого призупинення її виплати, зобов’язання виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р.,–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень (від 11.01.2019р. вхід.№1049/19), просить суд визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо призупинення (припинення) виплати ОСОБА_1 пенсії, зобов’язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 06.01.2019р., а також утриматися від подальшого призупинення її виплати, зобов’язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є внутрішньо переміщеною особою. З лютого 2016р. перебуває на обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Одесі. У період з лютого 2016р. по 06 травня 2018р. ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі нараховувалося ОСОБА_1 пенсійне забезпечення. Однак, у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., з 06.09.2018р. по 06.12.2018р. пенсія за віком на картковий рахунок позивача ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі протиправно зарахована не була, що на думку позивача, порушує його права, свободи, та охоронювані законом інтереси.

Відповідач – ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід.№ЕП/721/19 від 29.01.2019р.), наголошуючи, зокрема, що з 06.05.2018р. позивачу припинено виплату пенсії, у зв’язку з чим 30.05.2018р. ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із заявою щодо поновлення виплати пенсії. У подальшому, 30.05.2018р. відповідачем до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надіслано запит, та включено позивача до Списку №89. Протоколом Комісії №11/п від 07.06.2018р. ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії. При цьому, відповідач зазначає, що борг за період травень-червень 2018р. позивачу нараховано у сумі 19980,92грн., котрий буде виплачено за наявності фінансування. Борг нараховано та не виплачується до особливого розпорядження згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №335 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016року №365». Вдруге виплату пенсії позивачу припинено з 06.09.2018р. Проте, ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із заявою щодо поновлення виплати пенсії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі №420/6594/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправною бездіяльності щодо призупинення (припинення) виплати пенсії, зобов’язання поновити виплату пенсії з 06.01.2019р., а також утриматися від подальшого призупинення її виплати, зобов’язання виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що позивачем – ОСОБА_1 в адміністративному позові викладено клопотання про розгляд справи за його відсутності, а відповідач – ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі до суду не з’явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом ухвалено рішення щодо розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.9 ст.205 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, з 2003року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією пенсійного посвідчення від 04.09.2003р. №115015.

Судом з’ясовано, що до вересня 2014р. ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Київського району м.Донецьк.

У зв’язку з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. №595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, у місті Донецьку було припинено здійснення повноважень територіальним органом Пенсійного фонду України , а також до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади зупинено виплати з Державного бюджету України, бюджетів Пенсійного фонду України, та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Вищеозначене послугувало підставою для звернення ОСОБА_1, як внутрішньо переміщеної особи, до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м.Одеси із заявою щодо взяття на облік, та виплати пенсії, за наслідками розгляду якої з лютого 2016р. територіальним органом Пенсійного фонду України ОСОБА_1 взято на облік.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016р. №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси реорганізовано шляхом злиття з Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси в ОСОБА_2 об’єднане Управління Пенсійного фонду України в м.Одесі.

Судом встановлено, що з 06.05.2018р. позивачу припинено виплату пенсії, у зв’язку з чим 30.05.2018р. ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із заявою щодо поновлення виплати пенсії.

У подальшому, 30.05.2018р. відповідачем до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надіслано запит, та включено позивача до Списку №89, у зв’язку з чим Протоколом Комісії №11/п від 07.06.2018р. ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії.

При цьому, борг за період травень-червень 2018р. позивачу нараховано у сумі 19980,92грн.

Вдруге виплату пенсії позивачу - ОСОБА_1 відповідачем - ОСОБА_2 об’єднаним Управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі припинено з 06.09.2018р.

Вищеозначене послугувало підставою для звернення позивача - ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо призупинення (припинення) виплати ОСОБА_1 пенсії, зобов’язання ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 06.01.2019р., а також утриматися від подальшого призупинення її виплати, зобов’язання ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р., підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, підставою для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою слугувало призупинення (припинення) ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі виплати ОСОБА_1 пенсії.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантії для внутрішньо переміщених осіб закріплено в Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є, зокрема, знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014р. довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Як встановлено судом, позивач - ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.

Водночас, жодних доказів на підтвердження того, що у спірний період ОСОБА_1 втратив статус внутрішньо переміщеної особи, відповідачем – ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі, на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України, суду не надано.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страху

Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за умовами якої пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття територіальним органом Пенсійного фонду відповідного рішення, та виключно з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, відповідачем - ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі, на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України, рішення про припинення виплати ОСОБА_1 пенсыъ, суду не надано.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в Постановах від 27 червня 2018року у справі №428/6029/17, від 03 жовтня 2018року у справі №233/3660/17.

Також, судом встановлено, що Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017року, залишеною без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018року, та Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018року у справі №826/12123/16 адміністративний позов задоволено частково. Визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016року №365, та абзац 10 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014року №637. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зокрема, під час розгляду вищеозначеної справи суди дійшли висновку, що факт проживання особи за тим чи іншим місцем проживання не впливає на визначення її права на пенсію. Відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування (яка, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016року №365, є підставою для припинення пенсійних виплат) на законодавчому рівні не включена до підстав припинення пенсійних виплат. Також, законодавством взагалі не передбачені перевірки інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів, крім тих, які перебувають на обліку внутрішньо переміщених осіб, шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. Запровадження таких перевірок стосовно пенсіонерів внутрішньо переміщених осіб має ознаки дискримінації.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Відповідно до п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

У зв’язку з чим, припинення виплати ОСОБА_2 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі позивачу – ОСОБА_1 пенсії здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про зобов’язання ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 06.01.2019р., зобов’язання ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р.

При цьому, суд не вбачає законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов’язання ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі утриматися від подальшого призупинення виплати пенсії, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення положень ч.2 ст.55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011року).

У рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011року Конституційним Судом України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст.55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч.2 вказаної статті гарантовано кожному захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами, адже саме в такому контексті сформульовано ч.ч.3, 5, 6 ст.55 Конституції України.

Такими чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що зобов'язання відповідача - ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі утриматися від подальшого призупинення виплати пенсії є вимогою на майбутнє, у зв’язку з чим права, свободи та охоронювані законом інтересів позивача щодо такого призупинення виплати пенсії наразі суб’єктом владних повноважень не порушено, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення означеної позовної вимоги ОСОБА_1

Також, на думку суду, не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо призупинення (припинення) виплати ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням наступного.

Протиправна бездіяльність суб’єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) такого органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесено до компетенції суб’єкта владних повноважень, були об’єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, приймаючи до уваги наведене, а також те, що судом встановлено протиправність дій ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії, що в жодному разі не підпадає під пасивну поведінку суб’єкта владних повноважень, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо призупинення (припинення) виплати пенсії.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, з метою повного захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача – ОСОБА_1, суд вважає за доцільне, зважаючи на приписи ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог даного адміністративного спору, та визнати протиправними дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, зобов’язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 06.01.2019р., зобов’язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправною бездіяльності щодо призупинення (припинення) виплати пенсії, зобов’язання поновити виплату пенсії з 06.01.2019р., а також утриматися від подальшого призупинення її виплати, зобов’язання виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р., підлягають задоволенню частково, з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправною бездіяльності щодо призупинення (припинення) виплати пенсії, зобов’язання поновити виплату пенсії з 06.01.2019р., а також утриматися від подальшого призупинення її виплати, зобов’язання виплатити заборгованість, яка утворилася в стані припинення пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р., задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.

3. Зобов’язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 06.01.2019р.

4. Зобов’язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі виплатити ОСОБА_1 заборгованість, яка утворилася в стані припинення виплати пенсії у період з 06.05.2018р. по 06.07.2018р., та з 06.09.2018р. по 06.12.2018р.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з ОСОБА_1 (01023, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів – УК у м.Одесі/Київський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) – 899998, рахунок отримувача – 34310206084032, код класифікації доходів бюджету – 22030101) судовий збір за звернення до суду з даною позовною заявою у загальному розмірі 1409(одна тисяча чотириста дев’ять)грн. 60коп.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (65121, м.Одеса, вул.Ільфа і Петрова,4-А, код ЄДРПОУ 41248812) на користь ОСОБА_1 (01023, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1409(одна тисяча чотириста дев’ять)грн. 60коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.