Рішення № 80156152, 31.01.2019, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/7867/18

2/296/311/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" січня 2019 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді - Драча Ю.І.,

за участю секретаря - Івашко Т.А.,

представників відповідача - Острогляд І.О., Циганчук Н.А.,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду справу ОСОБА_3 до Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» про визнання незаконного наказу про звільнення та стягнення середньомісячного заробітку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати наказ №129-ос від 11.07.2018р. незаконним в частині дати звільнення 30.01.2018р., так як заява про звільнення за власним бажанням була написана під тиском з боку директора ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» чим були порушені норми статті 38 КЗпП України, скориставшись своїм службовим становищем та безкарністю у керуванні підпорядкованою йому установою; змінити дату звільнення за власним бажанням (по причині такого негативного ставлення до мене, працювати у ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» не маю змоги, так як працевлаштувалась до іншої організації по скільки з мене зняті безпідставні звинувачення при звільненні), датою видачі наказу на звільнення №129-ос від 11 липня 2018р., з 11 липня 2018 року, стягнути із відповідача Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» середньомісячний заробіток за вимушений прогул в сумі 36146( Тридцять шість тисяч сто сорок шість) грн.13 коп. з 18 січня 2018 року по 11 липня 2018р. за 119 р.дн ( 2018р:січень 10+ лютий 20+ березень 21+ квітень 19+ травень 21 + червень 20+ липень 8), з розрахунку середньоденного заробітку 303,749 грн. (рішення Корольовського районного суду м. Житомир від 12.01.2018 р. по справі №№296/2799/16-ц): 303,749 грн. х 119 = 36146,13грн. (з 18 січня 2018 року визначене мною по причині, що у дні (465 днів) для компенсації вимушеного прогулу по рішення Корольовського районного суду м. Житомир від 12.01.2018 р. по справі №№296/2799/16-ц враховано три зайві робочі дні січня 2018р. -15,16,17); змусити ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» провести виплату належних мені виплат при звільненні відповідно до наказу № 129 -ос від 11 липня 2018р. з компенсацією за несвоєчасну виплату належних мені сум в розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку(ст. 117 КЗпП України), якщо таке станеться під час розгляду справи, в іншому разі по дату рішення суду; заборонити відповідачу ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» використовувати чи направляти на інші цілі, крім виплати мені на картковий рахунок у банку, належні мені суми виплат, компенсацій, в т. ч. при звільненні. Якщо належні мені суми виплат, компенсацій, в т. ч. при звільненні; стягнути із відповідача Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» втрачену вигоду у вигляді компенсації втраченого права у 2016 та 2017рр., по причині незаконного звільнення та поновлення мене на роботі у ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» відповідно до рішення Корольовського районного суду м. Житомир від 12.01.2018р. та постанови Апеляційного суду Житомирської області від 25.06.2018 року, на додаткову відпустку як особі що за статусом віднесена до 2-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи тривалістю 32 к. дні або 28 р. днів в сумі 21288 (Двадцять одна тисяча двісті вісімдесят вісім) грн. 12 коп. з розрахунку, що фактична з/плата за 12 останніх місяців перед незаконним звільненням березень- грудень 2015р., січень-лютий 2016р. становить 190823,30 грн., відпрацьовано за цей період 251 р. день: 190823,30 : 251 х 28 = 21288,12 грн. (Стаття 238 КЗпП України. Задоволення грошових вимог); стягнути із відповідача Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» втрачену вигоду у вигляді компенсації втраченого права у 2016 та 2017рр., по причині незаконного звільнення та поновлення мене на роботі у ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» відповідно до рішення Корольовського районного суду м. Житомир від 12.01.2018р. та постанови Апеляційного суду Житомирської області від 25.06.2018 року на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі одного посадового окладу головного бухгалтера на рік в сумі відповідно?до довідки відповідача про розмір посадового окладу головного бухгалтера у 2016-2017рр.; покласти на службову особу директора Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» ОСОБА_4, винну в незаконному звільненні, обов'язок покрити шкоду, заподіяну установі у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу; стягнути із відповідача Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» моральної шкоди так як порушення моїх законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від мене додаткових зусиль для організації свого життя в розмірі 500 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 11 липня 2018 року Державною установою «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» видано наказ №129-ос, про звільнення її з посади головного бухгалтера ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України», за ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 30.01.2018р.

04 березня 2016 року директор ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_4 незаконно звільнив її з займаної посади за п.1, ст.41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Незаконність її звільнення було доведено Корольовським районним судом м. Житомир, рішення від 12.01.2018р. та Апеляційним судом Житомирської області, постанова від 25.06.2018р. До трудової книжки запис до 11 липня 2018 року не вносився.

Звернувшись до працівників відділу кадрів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з питанням про поновлення її на посаді, їй була дана відповідь що наказу про поновлення вони не бачили, і що з цим питанням потрібно звертатись до директора ОСОБА_4 та юрист - консульта Острогляда І.О.

11 липня 2018 року вона дізнається що існує наказ №12-ос від 29.01.2018р. відповідно до якого її поновлено на роботі з 30.01.2018р.. З наказом вона вперше ознайомлена 11.07.2018 р. про що на ньому зроблено письмовий напис.

Про існування наказу №12-ос від 29.01.2018 р. її до 11 липня 2018 року не було повідомлено належним чином жодним із існуючих засобів зв'язку чи повідомлень, і про його зміст під підпис не була ознайомлена.

Про написання заяви на звільнення за власним бажанням з примусу із 30 січня 2018р. і відсутність наміру звільнятись свідчить також те, що дата написання заяви на звільнення 11 липня 2018р. про що і був виданий наказ №129-ос від 11.07.2018р. За змістом наказу її звільнено з займаної посади за власним бажанням з 30.01.2018р. з виплатою компенсації за 51к.д. невикористаної відпустки. В мою трудову книжку додаток № 7 до позовної заяви) провели запис №26, що 11.07.2018р. поновлено на попередній посаді, згідно наказу №12-ос від 29.01.2018р., та запис №29 , що 30.01.2018р. звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП України, згідно наказу № 129-ос від 11.07.2018р.

Додатковим доказом того, що написання заяви на звільнення за власним бажанням з примусу із 30 січня 2018р. і відсутність наміру звільнятись свідчить також те, що згоди на звільнення із 30 січня 2018 року з її боку не було.

11 липня 2018р. вона власноручно отримала накази на поновлення і звільнення відповідно № 12-ос від 29.01.2018р. та № 129-ос від 11.07.2018р. для ознайомлення під підпис.

11 липня 2018р. вона отримала трудову книжку та копії вищевказаних наказів.

Ухвалою суду від 17.08.2018 року по справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

26.11.2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.41-46).

16.01.2019 року позивачем було подано відповідь на відзив (а.с.110-112).

31.01.2019 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.128-131).

Позивач подала до суду заяву, за якою на вимогах позову наполягав, просив розглянути справу без його участі та участі позивача (а.с.127).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала в Державній установі «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» на посаді головного бухгалтера.

04.03.2016 року згідно наказу №39-ос від 04.03.2016 року, ОСОБА_3 була звільнена з посади головного бухгалтера за п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12.01.2018 року, яке залишене в силі постановою Апеляційного суду Житомирської області від 25.06.2018 року, визнано незаконним та скасовано наказ №39-ос від 04.03.2016 року про звільнення ОСОБА_3 та поновлено на посаді головного бухгалтера Державній установі «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» (а.с.19-25).

Наказом №12-ос від 29.01.2018 року ОСОБА_3 було поновлено на посаді головного бухгалтера Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України»з 04.03.2016 року (а.с.18).

11 липня 2018 року Державною установою «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» видано наказ №129-ос, про звільнення ОСОБА_3 з посади головного бухгалтера ДУ «Житомирський ОЛЦ МОЗ України», за ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 30.01.2018 р., з виплатою грошової компенсації за 51 календарний день не використаної щорічної відпустки за період роботи з 02.01.2016 року по 30.01.2018 року.

Твердження позивачки про те, що відповідач повинен був повідомити її про поновлення на роботі є безпідставним, оскільки чинне трудове законодавство України не містить будь-якої норми, яка б вказувала на обов'язок роботодавця робити це.

Неявка працівника на роботу є порушенням трудової дисципліни і розцінюється як прогул без поважної причини. Оскільки позивачка не надала ніяких документів, які б підтвердили її відсутність на роботі з 30 січня 2018 року по 11 липня 2018 року з поважної причини, у відповідача були всі підстави для звільнення позивачки за п.4 ст. 40 КЗпП України - за прогул. Однак, враховуючи прохання позивачки про звільнення її за власним бажанням із 30 січня 2018 року, що підтверджується її письмовою заявою від

11 липня 2018 року, відповідач наказом № 129-ос від 11.07.2018 року звільнив її за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

В чинному трудовому законодавстві відсутні будь-які застереження, які б вказували на заборону роботодавцю звільнити працівника за власним бажанням з дати, яку він вказує у заяві. Зважаючи на це, звільнення позивачки є законним і підстав для зміни дати звільнення з 30.01.2018 року на 11.07.2018 року немає.

Факт законності її звільнення перевірявся Управлінням Держпраці у Житомирській області, що підтверджується Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЖТ2343/84/АВ від 06 серпня 2018 року в якому зазначено, що звільнення позивачки було проведено відповідно до поданої заяви (а.с.90).

На заяву позивачки від 11.07.2018 року про надання додаткових відпусток за 2016 та 2017 роки, як особі, що за статусом віднесена до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи 27.07.2018 року за вих. № 01/00-1428 на адресу позивачки була направлена відповідь про те, що відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вказана відпустка є додатковою, використовується лише у календарному році та перенесенню на інший рік не підлягає.

Згідно колективного договору матеріальна допомога виплачується при наданні чергової відпустки. При виплаті компенсації за відпустку матеріальна допомога не надається.

Зважаючи на вищевикладене відсутні підстави для задоволення вимог позивачки щодо стягнення з відповідача на її користь коштів за відпустку, як особі, що постраждала внаслідок ЧАЕС та матеріальної допомоги при наданні чергової відпустки.

З огляду на вищевикладене безпідставним є вимога позивачки і про стягнення вказаних коштів, як втрачену вигоду, оскільки нормами чинного трудового законодавства не передбачено стягнення на користь працівника втраченої вигоди.

Не підлягає задоволенню і вимога позивачки про стягнення на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 36146,13 грн., за період з 18 січня 2018 року по 11 липня 2018 року.

Не підлягає задоволенню і вимога позивачки про стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн. (п'ятсот тисяч грн.00 коп.).

Відшкодування моральної шкоди у трудовому праві є похідним від трудових відносин. Крім того, у позові не зазначені докази, які підтверджують факт заподіяння відповідачем моральних страждань позивачці. Не вказано, який характер і обсяг вони мають, до яких втрат життєвих зв'язків вони призвели і яким чином це нанесло моральну шкоду позивачці. Не зазначено, за яким критерієм була обрахована моральна шкода, як визначався її розмір та якими доказами це підтверджується. Крім того, в позовній заяві безпідставно зроблено посилання на ст.1167 ЦК України, якою передбачені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Проте дана стаття застосовується лише з врахуванням норм ст. 23 ЦК України (відшкодування моральної шкоди, з випадками порушення прав особи передбачених ст.ст. 32, 56, 62 Конституції України, ст.ст. 216, 280, 611, 1167 Цивільного кодексу України). Безпідставним є і посилання позивачки на ст.ст. 1172, 1174,1192,1195 ЦК України, так як дані норми регулюють цивільні відносини фізичних та юридичних осіб та не можуть бути застосовані до трудових відносин, регулювання яких, в тому числі і стягнення моральної шкоди, здійснюється за нормами КЗпП України.

За такого рішення, з урахувань того, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд відносить витрати у справі на рахунок держави.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 13, 81, 258, 258, 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Державної установи «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» про визнання незаконного наказу про звільнення та стягнення середньомісячного заробітку - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ю. І. Драч