Рішення № 80155566, 01.02.2019, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/12782/18

Категорія 13

2-а/295/17/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2019 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомир у складі:

головуючого – судді Перекупка І.Г.,

при секретарі Поліщук К.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю перекладача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

за участю представників відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у Богунському районному суді м. Житомир справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6, 03.06.2003 р. н. до начальника Богунського РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення № 28 від 01 серпня 2018 р. про примусове повернення іноземця в країну походження, -

В С Т А Н О В И В:

28.09.2018 р. ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6, 03.06.2003 р. н. з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення іноземця у країну походження.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03.10.2018 р. відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Залучено до участі у справі перекладача.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є громадянкою ОСОБА_7 Арабської республіки (далі- Сирія). У зв’язку з військовими діями на території своєї країни та побоюванням за своє життя та життя своїх дітей після смерті 23.08.2012 р. її чоловіка, ОСОБА_8 ОСОБА_6, у 2013 р. легально, на запрошення старших дітей прибула до України разом зі своїми меншими дітьми ОСОБА_9, 1997 р. н. та ОСОБА_9 ОСОБА_5, 2003 р. н. Двоє старших її дітей дочка ОСОБА_10 та ОСОБА_3 на законних підставах проживають в Україні. У 2014 р. вона звернулася до міграційної служби із заявою про отримання статусу біженця, однак наказом Управління державної міграційної служби України в Житомирській області від 02.12.2014 р. їй було відмовлено в оформленні документів, а рішенням Богунського РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області № 28 від 01.08.2018 р. зобов’язано її покинути територію України у термін до 11.08.2018 р. та примусово повернути за межі України. Вказане рішення вважає протиправним та просить його скасувати з посиланням на ст.31 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання”.

Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області подало відзив на позов, в якому заперечувало проти задоволення позовних вимог з посиланням на порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців за фактом притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП згідно постанови УДМС України в Житомирській області про накладення адміністративного стягнення від 19.07.2018 р. та відсутності підстав для залишення позивача на території України як нелегального мігранта.

Позивач у відповідь на відзив з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини зазначила, що при вирішенні питання щодо можливості примусового повернення чи видворення особи до країни походження пріоритетним є захист особи внаслідок загальнопоширеного насильства у ОСОБА_11 від загрози небезпеці їх життю, здоров’ю, свободі, що гарантований ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який є ширшим від захисту, що гарантується Конвенцією про статус біженців. Тому відмова у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не може мати преюдиційного значення при вирішенні питання примусового повернення іноземця в країну походження.

Повно, всебічно та об’єктивно дослідивши безпосередньо у судовому засіданні надані сторонами докази, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їх змісту правовідносини.

Спірні відносини регулюються законами України «Про біжінців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Конвенцією про статус біжінців.

Позивач ОСОБА_1, 03.03.1973 р. н. та її син ОСОБА_10 ОСОБА_5 ОСОБА_6, 03.06.2003 р. н. є громадянами ОСОБА_11 та проживали у селищі Кафар Хамра провінції Алеппо (а. с. 73-76).

23.08.2013 р. ОСОБА_1 легально перетнула кордон України разом з дітьми ОСОБА_9 Хусам та ОСОБА_9 ОСОБА_5 на підставі оформленого 29.04.2013 р. запрошення на отримання візових документів від старшої доньки ОСОБА_10 ОСОБА_6, яка проживає у м. Одеса по посвідці на постійне проживання.

18.11.2014 р. позивач звернулась до Міграційної служби із заявою про отримання статусу біженця. 02.12.2014 р. Управлінням державної міграційної служби України в Житомирській області складено висновок про доцільність відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав необґрунтованості її побоювань стати жертвою переслідування через ненадання доказів, зокрема щодо знищення її будинку та загибелі чоловіка. Наказом начальника Управління ДМС України в Житомирській області № 188 о/д від 02.12.2014 р. відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оскільки предметом даного позову не є оскарження зазначеного наказу, то суд не надає оцінку його правомірності, а лише враховує це як доказ на підтвердження обставин звернення особи за захистом своїх прав та побоювань стати жертвою переслідування.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 р. та ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих, побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 р., а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 р., цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Зокрема, у п.217-219 зазначеного рішення Суд вказав наступне “ У справі «N.A. проти Сполученого Королівства» суд прямо врахував своє більш раніше рішення по справі «Вилвараджа та інші проти Сполученого Королівства» та зробив висновок, що его не слід тлумачити як таке, що вимагає від заявника підтвердження існування особливих відмінних рис, якщо він може довести, що загальна ситуація насилля у країні повернення має достатньо високий рівень для того, щоб створити реальну небезпеку того, що видворення в цю країну порушить статтю 3 Конвенції. Наполягати у таких випадках, щоб заявник продемонстрував існування таких особливих відмінних рис, означало б зробити захист, передбачений ст. 3 Конвенції, нереальним (справа «N.A. проти Сполученого Королівства», §§ 115 – 116). Більш того, такий висновок поставив би під сумнів абсолютний характер статті 3, яка містить абсолютну заборону катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання. Таким чином, після прийняття рішення по справі «N.A. проти Сполученого Королівства» єдине питання, яке Суд повинен розглянути у справі про видворення, полягає у наступному: продемонстровані чи ні у всіх обставинах справи, що розглядається Судом, суттєві підстави вважати, що відповідній особі у випадку повернення буде загрожувати реальна небезпека бути підданою поводженню, що суперечить статті 3 Конвенції. Якщо існування такої небезпеки встановлено, то видворення заявника обов’язково порушить статтю 3, незалежно від того, що обумовлена така небезпека загальною ситуацією насилля, особистою характеристикою заявника чи поєднання двох цих елементів» .

З урахуванням викладеного, суд повинен з’ясувати, чи існують істотні підстави вважати, о у разі депортації позивачу та її дітям буде загрожувати реальна небезпека піддатися поводженню, що суперечить ст.3 Конвенції.

Суд приймає до уваги Інформацію по країні походження «ОСОБА_7 Арабська Республіка» станом на 19.02.2018 р., розміщену на офіційному веб-сайті Державної міграційної служби, а також по питанню міжнародного захисту відносно осіб, що залишають ОСОБА_7 Арабську Республіку підготовлену УВКБ ООН станом на листопад 2017 р., з огляду на те, що Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (надалі - УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається, зокрема, збором та аналізом інформації по країнам походження, а зазначені позиції УВКБ є достовірним, та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у ОСОБА_11. Згідно до актуальної інформації про країну походження збройний конфлікт у ОСОБА_11 продовжується збройний конфлікт, існує загроза безпеці, звичайною є практика грубого порушення прав людини, яка характеризується систематичними застосуваннями зброї військами (обстріли, авіаудари), фізичному насиллі.

Отже, суд визнає загальновідомими обставинами те, що у ОСОБА_11, зокрема районі Алеппо, з 2011 р. триває внутрішній збройний конфлікт, ведуться бойові дії, які призводять до ескалації насилля, загибелі та поранень людей та створюють реальну загрозу життю та здоров’ю мирних місцевих мешканців внаслідок систематичних порушень прав людини.

Відповідно до ч. 3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Окрім того, суд враховує , що фактичною суб’єктивною обставиною на підтвердження існування загрози життю та здоров’ю позивачці та дітям є смерть її чоловіка ОСОБА_2 ОСОБА_6, що мала місце 23.08.2012 р. від венозної кровотечі в результаті пострілу у шию (а. с. 77-78).

Рішенням Богунського РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області № 28 від 01.08.2018 р. зобов’язано ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 11.08.2018 року та примусово повернути її за межі України.

Диспозиція частини 1 ст. 26 Закону України «Про правовий захист іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.

Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Водночас лише сам факт притягнення до адміністративної відповідальності позивача не є достатньою підставою для прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, оскільки орган, уповноважений вирішувати зазначені питання, має також враховувати вимоги ст. 31 Закону «Про правовий захист іноземців та осіб без громадянства», відповідно якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

З урахуванням викладеного вище, а також практики ЄСПЛ суд вважає, що при прийнятті рішення начальником Богунського РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області № 28 від 01.08.2018 р., яким зобов’язано ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 11.08.2018 р. та примусово повернути її за межі України, не врахована інформація про країну походження позивача щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, інформація про загальнопоширене насильство в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту в ОСОБА_11 та систематичного порушення прав людини, а тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а права позивача мають бути відновлені шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов є обґрунтований та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 244-246, 288 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, 03.03.1973 р. н., яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6, 03.06.2003 р. н. до начальника Богунського РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення № 28 від 01 серпня 2018 р. про примусове повернення іноземця в країну походження, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення начальника Богунського РВ у м. Житомир УДМС України в Житомирській області ОСОБА_12 № 28 від 01 серпня 2018 р. про примусове повернення з України громадянки ОСОБА_11 ОСОБА_1, 03.03.1973 р. н.

Зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути заяву громадянки ОСОБА_11 ОСОБА_1, 03.03.1973 р. н. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 06.02.2019 року.

Суддя Богунського районного

суду м. Житомира І.Г. Перекупка