Рішення № 80153727, 27.02.2019, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 492/1043/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючого - судді Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Каширної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі Одеської області в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «КРЕДИТ КОМЕРЦ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, за зустрічним позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «КРЕДИТ КОМЕРЦ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

10.07. 2018 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та посилаючись на порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист персональних даних», просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № 088283 від 30.01.2018 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у їй, як споживачу, не була надана інформація, яка стосується суті наданих відповідачем фінансових послуг передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» отже відсутнє будь-яке письмове твердження про її ознайомлення з усіма умовами кредитного договору. Також в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» працівники ТОВ «Кредитна установа «Кредит Комерц» при видачі кредитних коштів не ознайомлюють позичальника з умовами кредитування та всіма ризиками. Не існує будь - якого окремого документу, де викладена інформація передбачена вищезазначеними законами, на якому б стояв її підпис про ознайомлення з такою інформацією. Таким чином, кредитор не надав позивачу повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту; відповідачем також був порушений п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яке полягає в тому, що позивач вважає несправедливими умови кредитного договору, зокрема згідно п.4.2. Кредитного Договору реальна річна процентна ставка за кредитом: 584,00% річних. Тому відповідно до п.1.3., 4.1. Кредитного договору за користування 3 200 грн. в проміжок 30 днів вона сплачує відповідачу суму в розмірі 1 536,00 грн. Поряд з цим згідно з п. 5.2 Договору при порушенні Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором, в тому числі у разі прострочення встановленого у цьому Договорі строку повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, Позичальник на вимогу кредитодавця сплачує на його користь пеню у розмірі 3,0% (три цілих нуль десятих процентів) від простроченої в оплаті суми за кожен день такого прострочення, тобто сума компенсації становить майже 100%, що відповідно до ч. 5 п. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, та є всі підстави для визнання п.5.2. Кредитного договору не дійсним; наявні порушення норм, встановлених абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», адже відповідач не повідомляв позивачу про умови та строки обробки її персональних даних, оскільки з аналізу умов кредитного договору вбачається, що надана позивачем згода на обробку персональних даних позивача є безстроковою та безвідкличною, що зумовило звернення до суду.

Відповідач за первісним позовом позовні вимоги не визнав та звернувся до суду із зустрічним позовом (а.с. 28 - 32), в якому вказав, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитна установа «Кредит Комерц» укладено кредитний договір № 0888283 від 30.01.2018 року, згідно п. 1.1. якого Кредитодавець надав Позичальникові грошові кошти (кредит) в сумі 3 200,00 гривень 00 копійок на умовах зворотності, платності, строковості, а Позичальник зобов'язався повернути кредит у визначений цим Кредитним договором термін та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому п. 1.4. Договору. Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору кредит був наданий шляхом перерахування Кредитодавцем суми кредиту на будь-який з поточних рахунків Позичальника, операції за яким здійснюються за допомогою електронного платіжного засобу (банківської платіжної картки), номер якої вказаний Позичальником під час заповнення анкети-заявки на отримання кредиту. Як було передбачено п. 1.3. Кредитного договору кредит надається строком на 30 днів та підлягає поверненню Позичальником разом із процентами за користування кредитом не пізніше 28.02.2018 року, якщо інше не визначено п. 1.7. Договору. Кредитним договором, згідно його п. 1.4. Сторони погодили, що за кожен день користування кредитом Позичальник сплачує на користь Кредитодавця проценти у розмірі - 1,6% від суми кредиту, але не менше ніж 4,0% від суми кредиту за весь строк користування кредитом. Процента ставка за договором є фіксованою. Зазначений Кредитний договір було укладено з Відповідачем в електронній формі, шляхом використання Позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеного ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», що відповідає правилам ч. 1 ст. 205 ЦК України, згідно з якою правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. ТОВ «Кредитна установа «Кредит Комерц» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало своєчасно та у повному обсязі, шляхом перерахування кредиту на один із поточних рахунків Відповідача, що ОСОБА_1 визнається. Проте, відповідач припинила виконувати взяті на себе зобов'язання та не сплатила коштів на користь Кредитодавця для погашення кредиту і процентів за користування нею кредитом в зв'язку з чим у неї виникла заборгованість з повернення наданого кредиту в розмірі 3200 грн., відсотків за користування кредитом в розмірі 9728,00 грн., та пені за порушення термінів сплати кредиту та відсотків за користування кредитом в розмірі 42270,72 грн. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитна установа «Кредит Комерц» вказану заборгованість та судові витрати.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Ухвалою суду від 15.11.2018 року справа прийнята в провадження судді Череватої В.І.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, але надала до суду заяву про розгляд справи в її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 відзив на зустрічну позовну заяву до суду не надходив.

Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу в його відсутність, в задоволенні первісного суду просив суд відмовити, зустрічний позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі, заперечував проти задоволення первісного позову та просив відмовити в задоволенні його вимог в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 20 - 25, 35 - 40).

Крім того, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Перевіривши матеріали справи за первісним позовом судом встановлено наступне.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом із копії наданого спірного договору встановлено, що 30.01.2018 року між ТОВ «Кредитна установа «Кредит Комерц» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 088283 від 30.01.2018 року, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу грошові кошти у розмірі 3 200,00 грн. (а.с. 7 - 8).

Водночас, позивач просить на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року визнати договір, укладений між сторонами 30.01.2018 року недійсним.

Згідно преамбули вказаного Закону він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Зважаючи на те, що позивач посилається на застосування Закону № 1023-ХІІ, умови договору цілі кредиту не визначають, слід вважати, що кредит був взятий для особистих потреб. Доказів протилежного відповідно до принципів змагальності відповідач суду не надав.

Згідно п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року (далі - Постанова № 9) відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Проте відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір було укладено у письмовій формі. Згідно п. 3.2. Договору, підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що він отримав від Позикодавця суму позики у повному обсязі у дату підписання цього Договору шляхом перерахування коштів на картку позичальника, а тому Договір є укладений.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач посилається на те, що відповідач перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року не повідомив у письмовій формі про умови надання кредиту.

Проте станом на момент укладення договору ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не містила частини другої, а тому вказане твердження зі сторони позивача є безпідставним.

До того ж, із п.9.8 Кредитного Договору вбачається, що позичальник підтверджує, що отримав від позикодавця до укладення договору інформацію вказану в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (а.с. 43), про що засвідчив своїм електронним підписом у спірному договорі. А тому, суд критично оцінює посилання позивача на те, що відповідач не надав позивачу повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації, про умови договору перед укладенням та під час укладення договору. Відповідно, так само суд оцінює і твердження позивача про те, що така діяльність відповідача є підприємницькою практикою, яка вводить в оману, які обґрунтовуються тими ж посиланнями, які нічим не підтверджені.

Адже згідно абз. 8 ч. 2 ст. 19 Закону № 1023-ХІІ підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови № 9 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на чинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Однак позивач не надав доказів введення в оману, адже підписав договір позики, який за своїм змістом містить всю інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору.

Суд вважає також необґрунтованими посилання позивача на те, що п.4.1, 4.2, 5.2. Договору є несправедливими з огляду на встановлення у ньому вимоги щодо сплати непропорційно великої суми компенсації, а саме майже сто відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Натомість, відповідно до ст. 18 Закону № 1023-ХІІ продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (майже сто відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Пункт 5.2. Договору передбачає, що за порушення Позичальником строків погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених Договором, зокрема, але не обмежуючись цим, строків повернення позики та/або строків сплати плати за договором Позикодавець має право вимагати від Позичальника додатково сплатити Позикодавцю пеню у розмірі 3,0% від простроченої в оплаті суми за кожен день такого прострочення, що не становить майже 100 % суми позики вказаних позивачем.

Окрім цього, позивач посилається на те, що п. 9.9 Кредитного договору є незаконними та суперечать абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки відповідач не повідомляв позивачу про умови та строки обробки його персональних даних, та згідно умов кредитного договору надана ним згода на обробку його персональних даних є безстроковою та безвідкличною.

Згідно п.9.9. Кредитного договору, він надає згоду на передачу Кредитодавцеві своїх персональних даних та їх обробку, зберігання та використання для цілей цього Договору, в тому числі (проте не обмежуючись) для оцінки фінансового стану Позичальника та його спроможності виконати зобов'язання за цим Договором; він надає свою повну безвідкличну письмову згоду на те, що Кредитодавець має право збирати, отримувати, надавати та іншим чином поширювати інформацію про нього через третіх осіб, в тому числі, але не виключно, через бюро кредитних історій відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VІ від 01.06.2010 року, поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Таким чином, зважаючи на підписання позивачем Кредитного договору, він дав згоду на обробку його персональних даних. Однак така згода надається виключно до сформульованої мети їх обробки, а не з будь-якою метою, як зазначено у п. 9.9 Договору.

Водночас, згідно п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VІ від 1 червня 2010 року суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних.

А тому, положення п. 9.9 Договору про те, що позичальник надає свою саме безвідкличну згоду на обробку його персональних даних та з будь-якою метою суперечать вищенаведеним вимогам Закону. Відповідно за змістом положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсними. Однак спірний правочин був би вчинений і без включення до нього такого положення, а тому недійсність такого положення не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, в зв'язку з чим в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «КРЕДИТ КОМЕРЦ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, слід відмовити, так як позовні вимоги не обґрунтовані та не доведені.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Таким чином, в задоволенні первісного позову слід відмовити з підстав та мотивів, наведених в цьому рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як не обґрунтовані та не доведені.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, слід звернути увагу на наступне.

30.01.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитна установа «Кредит Комерц» укладено кредитний договір № 088283, згідно п. 1.1. якого Кредитодавець надав Позичальникові грошові кошти (кредит) в сумі 3 200,00 гривень на умовах зворотності, платності, строковості, а Позичальник зобов'язався повернути кредит у визначений цим Кредитним договором термін та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому п. 1.4. Договору.

Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору кредит був наданий шляхом перерахування Кредитодавцем суми кредиту на будь-який з поточних рахунків Позичальника, операції за яким здійснюються за допомогою електронного платіжного засобу (банківської платіжної картки), номер якої вказаний Позичальником під час заповнення анкети-заявки на отримання кредиту.

Згідно п. 1.3. Кредитного договору, кредит надається строком на 30 днів та підлягає поверненню Позичальником разом із процентами за користування кредитом не пізніше 28.02.2018 року, якщо інше не визначено п. 1.7. Договору.

Зазначений Кредитний договір було укладено з Відповідачем в електронній формі, шляхом використання Позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеного ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», що відповідає правилам ч. 1 ст. 205 ЦК України, згідно з якою правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (а.с. 41- 43).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та платити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Підписавши Кредитний договір, згідно його п. 1.4. сторони погодили, що за кожен день користування кредитом Позичальник сплачує на користь Кредитодавця проценти у розмірі - 1,60% від суми кредиту, але не менше ніж 4,0% від суми кредиту за весь строк користування кредитом. Процента ставка за договором є фіксованою.

В наслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань у нього утворилась заборгованість: з повернення наданого кредиту в розмірі 3200 грн., відсотків за користування кредитом в розмірі 9728,00 грн., та пені за порушення термінів сплати кредиту та відсотків за користування кредитом в розмірі 42270,72 грн. (а.с. 44 - 47).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання, а частиною 2 статті 615 ЦК України, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за відповідачем заборгованості внаслідок неналежного виконання нею своїх обов'язків по сплаті кредиту, вимоги позивача щодо стягнення із відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 3200 грн., заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 9 728,00 грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача пені за порушення термінів сплати кредиту підлягають частковому задоволенню виходячи із наступного.

В силу вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, розмір пені складає 42 270,72 грн., що значно перевищує розмір збитків, який складає 3200 грн. (заборгованість за кредитом) + 9728 грн. (заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом) = 12 928,00 грн., що дає право суду зменшити розмір неустойки до 12 928,00 грн., у зв'язку з чим зустрічний позов підлягає частковому задоволенню.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з огляду на часткове задоволення позову, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму судового збору у розмірі 825 грн. 32 коп.

Відповідно до постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом)

Позовні вимоги підлягають задоволенню частково (3200+9728+12928=25856), а саме у розмірі 46,84 % (25856 х100 :55198,72). А тому судовий збір за розгляд справи у пропорційному розмірі - 825 грн. 32 коп. слід покласти на відповідача (1762:100 х 46,84%).

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 16, 203, 207, 215, 217, 256, 257, 509, 525, 526, 530, 533, 536, 610, 626, 628, 1046, 1047, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист персональних даних», ст. ст. 4, 10, 13, 76-82, 83, 95, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «КРЕДИТ КОМЕРЦ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити повністю.

Зустрічний позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «КРЕДИТ КОМЕРЦ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Кредит Комерц" (ідентифікаційний код 39912232, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 51, код за ЄДРПОУ 39912232, п/р 26505015030601 у ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, м. Київ) заборгованість з повернення наданого кредиту у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 9 728 (дев'ять тисяч сімсот двадцять вісім) гривень 00 копійок, заборгованість зі сплати пені за порушення термінів сплати кредиту та відсотків за користування ним у розмірі 12 928 (дванадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Кредит Комерц" (ідентифікаційний код 39912232, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 51, код за ЄДРПОУ 39912232, п/р 26505015030601 у ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, м. Київ) судові витрати у розмірі 825 (вісімсот двадцять п'ять) гривень 32 копійки.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 27 лютого 2019 року.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП: НОМЕР_1), адреса реєстрації: АДРЕСА_2; адреса для листування: АДРЕСА_3.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Кредит Комерц" (ідентифікаційний код 39912232, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 51, код за ЄДРПОУ 39912232, п/р 26505015030601 у ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, м. Київ).

СУДДЯ

Арцизького районного суду В.І. Черевата

Одеської області