Рішення № 80151668, 25.01.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/4386/18

№ провадження 2/208/1344/19

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2019 р. м. Кам'янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді - Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання - Стомаченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовом, в якому просить визнати недійсним з моменту вчинення договір фінансового лізингу № 01477 від 21.06.2018 року, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг»; стягнути з відповідача на його користь сплачені кошти у розмірі 20000 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та судові витрати.

В позові посилався на те, що між ним та відповідачем 21.06.2018 року укладено договір № 01477 фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб Ravon R2. В мережі інтернет, він знайшов оголошення про продаж авто ВАЗ 2110, вартістю 75 500 грн., зателефонував за телефоном вказаним в оголошенні, йому було роз'яснили, що такий транспортний засіб є в наявності за ціною вказаною в оголошенні. 21.06.2018 року в офісі компанії в м. Кам'янське менеджер пояснила, що позивач повинен спочатку сплатити аванс за транспортний засіб в сумі 20 000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого буде укладено договір і того ж дня об 15 год. 00 хв. йому нададуть транспортний засіб. Того ж дня позивачем було сплачено рахунок на суму 20 000 грн., з квитанцією він повернувся до офісу компанії, де йому надали договір з іншими надрукованими документами на підписання, мотивуючи, що без підписання всіх заяв неможлива передача транспортного засобу. Після підписання зазначеного договору ОСОБА_1 помітив, що в договорі вказаний інший транспортний засіб , вартість транспортного засобу значно вища, ніж та, на яку він розраховував, на що менеджер компанії повідомив, що це їх внутрішні справи, що в договір вказується інший транспортний засіб вартістю 2017 року випуску для перекриття вартості акційного авто, та пообіцяв доставити транспортний засіб вказаний в заяві на отримання транспортного засобу. Того ж дня автомобіль не прибув, менеджер мотивував це тим, що на автомобіль прострочений сертифікат якості і його не можуть продати, тому треба чекати поки компанія оновить сертифікати, або писати заяву про розірвання договору та повернення коштів. Менеджер в офісі роздрукувала позивачу заяву, яку він підписав і направив Укрпоштою до відповідача. Менеджером ТОВ «Максус Лізинг» не було роз'яснено призначення платежу в сумі 19 900 грн. - 10% від вартості предмета лізингу вказаного в договорі, який виявився комісією за організацію договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Позивач вважав, що це аванс за транспортний засіб, зі слів представника компанії та призначення платежу в рахунку на оплату. В договорі такий випадок передбачений, але у позивача не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надав достовірної інформації, завірив в тому, що всі істотні умови договору він пояснив та спонукав підписати договір швидше. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії його введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача. Вказує, що в договір лізингу включені несправедливі умови. Крім того, договір нотаріально не посвідчений, таким чином оскільки він не був посвідчений нотаріально, то такий договір є нікчемний.

Вважає, що незаконними діями відповідача йому також завдано і моральної шкоди, яка полягає в несправедливих умовах договору, ненаданні автомобіля за таким договором, неповерненні сплачених грошових коштів, що спричинило погіршення самопочуття, порушення життєвого укладу, працездатності, сну, апетиту та планів відпочинку, внаслідок чого він відчував дискомфорт, моральні страждання. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 5000 грн.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує розглядати справу в порядку заочного розгляду.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, причини не явки до суду не повідомив.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.06.2018 року між позивачем ОСОБА_1 з однієї сторони, який є лізингодавцем, і товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», яке є лізингоодержувачем, було укладено договір фінансового лізингу № 01477, предметом якого є транспортний засіб Ravon R2.

Відповідно до п. 2.1 договору вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання зобов'язання сторонами за даним договором, та п.2.2 визначено, що строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 1 до договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Згідно до п. 8.2. договору, укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмета лізінгу, на момент укладання договору становить 7552 доларів США, на дату укладання цього договору, гривневий еквівалент вартості предмету лізингу становить 199 000 грн., згідно п. 10.2 попередній розмір щомісячного періодичного платежу є 199 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 4468 грн.

За змістом п. 1.7. ст. 1, п. 4.1. ст. 4 договорів, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 9 договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 договору.

Відповідно до п. 12.1 договорів фінансового лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в пп. 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

17.08.2017 року, згідно з квитанцією № 16621195 позивач ОСОБА_1 сплатив у ПАТ «ПУМБ» на користь відповідача ТОВ «Максус Лізинг» платіж у сумі 20000 грн.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодекс.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Суд, аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов висновку, що для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору.

Судом встановлено, що в договорах фінансового лізингу, укладених між сторонами по справі, виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Закону України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Вказані умови суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п. 4 ч. 3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірних договорів фінансового лізингу укладених між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Зокрема, п. 12.1 ст. 12 договору, який передбачає право відповідача не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, як споживачем, у разі його відмови виконати договір, а саме: комісії за організацію договору, порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому зазначена в п. 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з визначеними в договорі термінами, комісія за організацію договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням договору, в тому числі витрати, пов'язані з пошуком предмету лізингу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному договорі та додатку №1 до договору та становить 10% вартості предмета лізингу.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З урахуванням викладеного, комісія є окремою оплачуваною послугою відповідача і останнім не обґрунтована співмірність розміру платежу за організацію договорів фінансового лізингу, як виконаній послузі, що згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а тому неповернення цих коштів суперечить п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, ст. 12 договорів передбачає відповідальність позивача, як лізингоодержувача, перед відповідачем, як лізингодавцем, за: несвоєчасне внесення лізингових платежів - у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п.12.5); використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обов'язку з утримання відповідно до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника, неподання інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу, порушення п. 3.3.6 договору - у виді штрафу у розмірі 3% від загальної вартості предмета лізингу за кожний випадок такого порушення (п. 12.6); створення перешкод представникам лізингодавця в інспектуванні предмета лізингу - у виді штрафу у розмірі 5% від загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок такого порушення (п. 12.7); невиконання фінансових зобов'язань за договором - у виді стягнення заборгованості, що утворилась на день стягнення, та повернення предмета лізингу у судовому та/або безспірному порядку (п. 12.10); затримку повернення предмета лізингу - у виді штрафу в розмірі 10% від вартості предмета лізингу з урахуванням амортизації (п. 12.11); невиконання або неналежне виконання умов договору, в результаті якого порушені майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця, - у виді відшкодування збитків у повному обсязі (п. 12.13); необґрунтовану відмову від прийняття предмета лізингу - у виді неустойки (штрафу) у розмірі 10% від вартості предмету лізингу (п.12.14).

Передбачаючи підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладених договорів, останній не передбачає своєї відповідальності (ТОВ «Максус Лізинг») як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

У зв'язку з чим, виходячи із положень п. 2 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна прийти до висновку, що умови, передбачені ст.12 договору є несправедливими, оскільки не передбачають (виключають) права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту оспорюваних договорів видно, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, не погодили предмет лізингу.

Таким чином, на момент укладення договорів фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Тобто, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 даного Закону не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

До таких висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-2766цс15 від 15.12.2015р., № 6-330цс16 від 08.06.2016р. та №6-1551цс16 від 19.10.2016р.

Означеної позиції притримується і Верховний Суд у своїй постанові від 30.01.2018 у справі № 348/401/16-ц (провадження № 61 - 484 св 18).

Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ч.2 806 ЦК України).

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 799 ЦК України).

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ВСУ у справі № 6-648цс16 від 18 січня 2017 року, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки. За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування. Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України. За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови та нотаріально не посвідчений, суд приходить до висновку, що даний правочин є недійсним.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.1, ч.2 ст. 216 ЦК України).

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача в частині розірвання спірного договору та стягнення сплачених на користь ТОВ «Максус Лізинг» грошових коштів у розмірі 20000 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Відповідно до ст. 23 ЦК України потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав. Моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, спричинених протиправною поведінкою відносно самої особи, членів її сім'ї або близьких родичів тощо.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно до вимог п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, встановивши, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суду не надав, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. При зверненні до суду з зазначеним позовом позивачем ОСОБА_1 не сплачено судовий збір, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Так, відповідно до ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в сумі 3842 грн. за позовні вимоги як майнового, так і немайнового характеру, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України на користь держави.

Керуючись ст.ст. 216, 220, 799, 806, 1167 ЦК України, ст.ст. 7, 19, 175, 268, 272, 273, 274, 280, 284, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу № 01477 від 21.06.2018 року укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» - недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» на користь на користь ОСОБА_1:

20000 (двадцять тисяч) грн. - суму сплачених коштів за договором фінансового лізингу № 01477 від 21.06.2018 року.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» судовий збір в сумі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. в дохід держави.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського апеляційного суду.

Згідно до п.п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Заводський районний суд м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін

позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1;

відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», код ЄДРПОУ 41597671, юридична адреса: м. Київ, вул. Бориспільська, будинок № 11-А, офіс 404-3.

Суддя Похваліта С. М.