Ухвала суду № 80150059, 28.02.2019, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

УХВАЛА

"28" лютого 2019 р. Справа № 924/170/19

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю.В., розглянувши матеріали

за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону, м. Львів, в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого на здійснення функцій у спірних відносинах

1. Міністерства оборони України, м. Київ

2. Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, м. Львів

до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Укрінбуд", м. Миколаїв

про стягнення штрафних санкцій

встановив:

Прокурор, в інтересах позивачів просить суд стягнути з відповідача на користь Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління штрафні санкції у вигляді пені за порушення строків виконання робіт за договором підряду від 24.05.18 № 125 в розмірі 83 087, 47 грн. та штрафу в розмірі 100 277, 98 грн. за прострочення виконання робіт понад 20 днів.

Прокурор, обгрунтовуючи наявність підстав для його звернення з даним позовом в інтересах позивачів, вказує, що така необхідність зумовлена порушенням з боку відповідача строків виконання робіт за договором, а саме невиконання Плану будівництва казарм поліпшеного планування для військовослужбовців за контрактом за бюджетною програмою "Видатки для Міністерства оборони України на реалізацію заходів щодо підвищення обороноздптності і безпеки держави" та Плану будівництва та капітального ремонту об'єктів загальновійськового комунального і спеціального призначення ЗСУ на 2018 рік за бюджетною програмою "квартирно - експлуатаційне забезпечення", затверджених Міністерством оборони. Недотримання строків здійснення вищевказаних робіт, які спрямовані на поліпшення матеріальної бази ЗСУ є порушенням інтересів держави в оборонній сфері.

При цьому, Міністерством оборони України (яке є центральним органом виконавчої влади у сфері військового управління) та Західним ТКЕУ (територіальний орган військового управління ЗСУ і призначений для реалізації у військах політики з питань квартирно - експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ в стані бойової готовності) не здійснюється захист порушених державних інтересів (не подано до суду позову щодо стягнення штрафних санкцій, застосованих внаслідок неналежного виконання умов договору), що і викликало необхідність здійснення такого захисту прокурором.

Надаючи оцінку доводам прокуратури щодо необхідності представництва, суд враховує таке.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї з сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї з сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції від 31.03.05).

Пункт третій частини першої статті 131 - 1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Суд виходить з того, що під "виключним випадком", за якого прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У рекомендаціях Парламентської ОСОБА_1 Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь - яких інших функції були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. У другому - коли відповідний орган відсутній.

При цьому:

- "не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається;

- "здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дії і рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною;

- "належність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З врахуванням вказаного вище, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень та належні юридичні особи, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Зазначені положення узгоджуються з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.18 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.18 у справі № 926/03/18, від 23.09.18 у справі № 1237/17, від 06.02.19 у справі № 927/246/18.

Врахувавши вищевказані висновки, що узгоджені з аналогічною позицією Верховного Суду, судом враховується і те, що звертаючись з позовом за захистом інтересів держави, прокурор має довести: наявність інтересів держави, які порушені; наявність підстав для представницьких функцій у випадках невиконання або неналежного виконання своїх повноважень органами державної влади (місцевого самоврядування), які наділені такими функціями у відповідних правовідносинах або, в разі відсутності відповідного органу.

В даній позовній заяві, як встановлено вище, прокурор, обгрунтовуючи наявність інтересів держави вказує, що неналежне виконання умов договору (стягнення санкцій за яким є предметом спору), призвело до порушення планів будівництва казарм для військовослужбовців ЗСУ та об'єктів загальновійськового комунального і спеціального призначення, які безумовно відносяться до сфери державного регулювання.

В той же час, при обгрунтуванні представницьких функцій, прокурор зазначив про пасивність поведінки позивачів, які маючи відповідні повноваження для захисту державних інтересів, впродовж тривалого часу за їх захистом не звертались.

Судом враховується, що згідно вищевказаної практики Верховного Суду саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 ККУ (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця, який займає посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Отже, вказані прокурором обставини пасивної поведінки позивачів, без відповідних підтверджуючих доказів (що не дає можливості, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, перевірити фактичний стан правовідносин між сторонами), не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Західним ТКЕУ та Міноборони, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави. При цьому, про наявність відповідних функцій у позивачів зазначив сам прокурор.

В контексті вищенаведеного необхідно вказати, що перед зверненням з цим позовом, прокурор повідомив про такий намір позивачів листами від 22.01.19 № 12-292 вих 19 і від 22.01.19 № 12-292 вих 19. Дані листи свідчать про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб'єкта звернення до суду який може замінювати належного суб'єкта владних повноважень, за умови, що останній може і бажає захищати інтереси держави самостійно. Про неприпустимість такого підходу вказує Верховний суд про що судом відмічено вище.

Наведене свідчить про недоведеність наявності підстав до звернення з позовом саме прокурором, оскільки їх наявність визначається не лише обгрунтованістю у позові інтересів держави, а сукупністю наявності таких інтересів з обгрунтованими (документально підтвердженим) представницькими функціями.

Таким чином, відсутність в даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, що є підставою для повернення позовної заяви за п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК.

Керуючись ст. ст. 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позовну заяву та додані до неї матеріали повернути позивачу.

Ухвала набрала законної сили 28.02.19.

Ухвала може бути оскаржена у строки та порядку, встановлені ст. ст. 256, 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 розділу XI “Перехідні положення” ГПК України.

Додаток: позовна заява та додані матеріали на 121 арк.

Суддя Ю.В. Гладюк

Віддрук 5 прим:

1 - в наряд

2 - прокурору (вул. Клепарівська, 20, м. Львів, 79007)

3 - Міноборони (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168)

4 - Західне ТКЕУ (вул. Мечнікова, 16, м. Львів, 79017)

5 - ТОВ "Будівельна фірма "Укрінбуд" (АДРЕСА_1, 54055)

Всім рек. з пов.