Ухвала суду № 80142055, 21.02.2019, Деснянський районний суд міста Києва

2/754/2029/19

Справа № 754/10286/18

У Х В А Л А

Іменем України

21 лютого 2019 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретарів судового засіданя Малинки А.Ю., Гайворонського В.М.

представника позивача ОСОБА_3,

розглядаючи у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута Оксана Валеріївна, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_4 в серпні 2018 року через свого представника звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута О.В., про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Вимогами вищевказаного позову є:

?визнання недійсним укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 Кредитного договору №K3R0GK15006505 від 08.08.2008 року, а також додаткову угоду до нього від 15.05.2013 року з додатком;

?визнання недійсним Договору іпотеки, укладеного 08.08.2007 року між ЗАТ КБ Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Відутою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1531;

?скасування заборони щодо відчуження квартири № 244 по вул. Оноре де Бальзака, у м. Києві, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Відутою О.В. та зареєстровану в реєстрі за №1532.

Як на підставу звернення з вказаним позовом до суду позивач вказувала на те, що ЗАТ КБ «Приватбанк» не дотримався та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом, як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику об'єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також те, що ЗАТ КБ «Приватбанк» в умовах кредитного договору приховав фактичне значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на переконання Позивача, є ознаками введення її Банком в оману.

Також Позивач зазначила, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а Відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав Позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

Вказувала також на те, що документальне оформлення Відповідачем кредиту за кредитним договором, не відповідає всім вимогам Закону та нормативно-правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин (зокрема, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, Закону України «Про захист прав споживачів»). Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо реальної процентної ставки на момент укладення Кредитного договору №K3R0GK15006505 від 08.08.2007 року і абсолютного значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору, чим ввів позичальника в оману.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, Позивач була введена в оману Відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та процентної ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту. А тому, волевиявлення Позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені проведеним дослідженням, суперечили її волевиявленню на укладання договору саме на таких умовах.

Вказана позовна заява на підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.08.2018 року надійшла до провадження судді Зотько Т.А.

Ухвалою суду від 06.08.2018 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Поза межами підготовчого засідання, а саме 09.11.2018 року через загальну канцелярію суду від представника відповідача - АТ КБ «ПриватБанк» - Хитрової Л.В. надійшла заява про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута О.В., про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, у зв'язку з наявністю рішення Деснянського районного сулу м. Києва від 23.03.2016 року, яке вступило в законну силу та винесене за наслідками розгляду позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута О.В., про визнання договорів недійсними. На думку представника відповідача фактично, Позивачем повторно заявлено одну і ту ж вимогу про визнання Кредитного договору та Договору іпотеки недійсними. Таким чином, згідно положень пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, набрання законної сили рішенням суду від 23.03.2016 року у справі № 754/10073/15-ц, ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для закриття судом провадження по цивільній справі № 754/10286/18. На підставі викладеного просила закрити провадження по справі №754/10286/18 за позовом ОСОБА_4 до АТ КБ «ПриватБанк», про визнання недійсними Кредитного договору та Договору іпотеки.

Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні вказував на те, що підставою позову у справі №754/10268/18 є ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено можливість визнання правочину недійсним у зв'язку із використанням нечесної підприємницької практики. Позовна заява ОСОБА_4 у справі №754/10073/15-ц не містила посилання на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», як підставу визнання недійсним кредитного договору. Підставою позову ОСОБА_4 справі №754/10073/15-ц (провадження 2/754/289/16) були норми матеріального права ст.ст. 203, 215, 216, 227, 230 ЦК України. На жодну із цих норм ОСОБА_4 не посилається у справі № 754/10268/18. Несправедливі умови договору встановлені ст. 18 Закон України «Про захист прав споживачів», на яку ОСОБА_4 також не посилається у справі № 754/10268/18. Під час розгляду справи №754/10073/15-ц (провадження 2/754/289/16) ОСОБА_4 не посилалася на показники у процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, а також показники абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Для визначення реальної процентної ставки і абсолютного значення подорожчання кредиту потрібне застосування спеціальних знань. У справі №754/10073/15-ц (провадження 2/754/289/16) не проводилась судово-економічна експертиза. Про значення реальної процентної ставки на момент укладення Кредитного договору і абсолютного значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору не було відомо до часу виготовлення вказаного Висновку експерта. А тому ці обставини не могли бути підставою позову ОСОБА_4 у справі №754/10073/15-ц (провадження 2/754/289/16). Оскільки заява представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Хитрової Л.В. не містить ніяких аргументів про те, що підставами позову ОСОБА_4 у справі № 754/10268/18 є ті ж самі обставини, які вона наводила у справі №754/10073/15-ц (провадження 2/754/289/16), і це не відповідає дійсному стану речей щодо підстав позовів у цих двох справах, просив залишити без задоволення подану заяву як необґрунтовану.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, про час, день та місце судового розгляду повідомлявся завчасно та належним чином.

Вислухавши представника позивача, ретельно дослідивши письмові докази по справі суд приходить до наступних висновків.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому, звернення особи до суду є її правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість звернутися до суду з цивільним позовом.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Приписами ч. 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Для встановлення дійсних обставин справи судом було витребувано з архіву Деснянського районного суду м. Києва цивільну справу №754/10073/15-ц, провадження №2/754/289/16 за позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута О.В., про визнання договорів недійсними.

Дослідженими судом матеріалами справи встановлено, що 13.07.2015 року позивач ОСОБА_4 зверталась до Деснянського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, вимогами якого були: визнання недійсними Кредитного договору №K3R0GK15006505 від 08.08.2008 року та Договору іпотеки від 08.08.2007 року, що укладались між ЗАТ КБ ПриватБанк» та ОСОБА_4 у зв'язку із їх невідповідністю законодавству України, зокрема з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України, ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року.

23.03.2016 року Деснянським районним судом м. Києва за розглядом вищевказаної цивільної справи винесено, рішення, яким було відмовлено у позові через відсутність підстав для визнання договорів недійсними, оскільки не доведено введення в оману позивача з боку відповідача чи обман, а також укладення договору через нечесну підприємницьку діяльність з боку банку.

Крім того, мотивуючи вказане рішення судом було зазначено, що при підписанні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилалась у своїй позовній заяві. Під час укладання кредитного договору, сторони чітко розуміли, що курсові коливання гривні можуть настати, але ОСОБА_4 обрала валютою кредитування саме долари США та взяла на себе зобов'язання повернути кредит в іноземній валюті. Тому твердження Позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України, неповідомлення її про валютні ризики, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на діючому законодавстві.

12.05.2016 року Апеляційним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2016 року залишено без змін та встановлено, що «Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що при підписанні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві».

В подальшому, Позивач звернулась із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12.05.2016 року, яка 29.09.2016 року ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ була відхилена, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 12.05.2016 року залишені без змін.

При цьому у вказаній ухвалі Колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено про те, що підстав, передбачених положеннями ст. 230 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання кредитного договору недійсним немає, так як Позивач не довела введення її в оману з боку Відповідача чи обман, а також наявність умов для визначення такого договору несправедливим, чи укладеним через нечесну підприємницьку діяльність, що є її процесуальним обов'язком. У зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним похідного, акцесорного договору - договору іпотеки.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 81 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов'язковість рішень суду полягає у тому, що вони не можуть бути скасовані або змінені будь-якими адміністративними або державними органами, громадськими організаціями тощо та їх посадовими чи службовими особами; ці органи та особи не можуть винести іншого рішення у цій судовій справі; ці органи та особи не можуть приймати актів, що суперечать рішенню суду, виходячи із припущення про його неправильність; жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду.

Згідно з ч. 1ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до змісту Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-79цс15, провадження у справі може бути закрито з підстав наявності рішення в іншій справі, що набрало законної сили, у разі, коли в обох справах є тотожними одночасно сторони, підстави і предмет позову.

Позиція Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії, визначає, що однією з основних складових верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким, зокрема, остаточне рішення судів у вирішеній ними справі не може піддаватись сумніву.

В п.34 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» зазначено, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

Таким чином, після набрання рішенням суду законної сили, заявлення в суді позовних вимог між тими самими сторонами (Позивач в Відповідач) про той же предмет (визнання Кредитного договору та Договору іпотеки недійсними) і з тих самих підстав (введення в оману позивача з приводу сукупної вартості кредиту, реальної відсоткової ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору, несправедливі умови кредитного договору, невідповідність умов кредитного договору вимогам чинного законодавства та нечесна підприємницька практика Банку) у зв'язку з ненаданням доказів (Висновок експерта №0121 від 07.05.2018 року, виготовлений на замовлення ОСОБА_4) при першому розгляді справи порушує принцип юридичної визначеності та суперечить вимогам процесуального права.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута О.В., про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки слід закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Крім того, під час розгляду поданого представником АТ КБ «ПриватБанк» клопотання про закриття провадження у даній справі представник позивача подав заяву про зміну підстав позову. Вимоги вказаної заяви аналогічні вимогам, викладеним в позовній заяві від 02.08.2018 року. В заяві про зміну підстав позову представник позивача вказував на те, що документальне оформлення ЗАТ КБ «Приватбанк» кредиту за кредитним договором, не відповідає всім вимогам Закону та нормативно-правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин. ЗАТ КБ «Приватбанк» не надало ОСОБА_4 усю інформацію щодо умов кредитування, обов'язковість надання якої встановлено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року і Законом України «Про захист прав споживачів». ЗАТ КБ «Приватбанк» заключило Кредитний договір від 08.08.2007 року з використанням нечесної підприємницької практики. Якби ЗАТ КБ «Приватбанк» при укладанні Кредитного договору повідомив Позивачу інформацію, встановлену Висновком експерта №0121 від 07.05.2018 року, то вона відмовилась би від укладення цього кредитного договору. А тому права ОСОБА_4 як споживача фінансових послуг були порушені. Дану заяву було долучено до матеріалів справи.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 55, 124 Конституції України, практикою Європейського суду з прав людини, практикою Верховного суду України, практикою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ст.ст. 3, 4, 10-12, 13, 17-18, 76-81, 255-256, 258-261, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»- задовольнити.

Закрити провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута Оксана Валеріївна, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Ухвала може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги. В разі оголошення вступної та резолютивної частини ухвали або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи строк оскарження ухвали обчислюється з дня складання її повного тексту.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Суддя: