Рішення № 80130579, 18.02.2019, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2604/18

провадження №: 2/398/186/19

РІШЕННЯ

Іменем України

"18" лютого 2019 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Колісник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Олександрія цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, представник ОСОБА_2, про стягнення кредитної заборгованост,

встановив:

24 липня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на загальну суму 4 486,20 дол. США, що за курсом 26.08 грн. складає 117 000,10 грн., яка складається з: 1 705,94 дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2 780,26 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.08.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №KGALA800000124. За договором відповідач отримав 11 195,26 дол. США на термін до 06.08.2013 року. У зв'язку з тим, що позичальник не виконує свої зобов’язання по договору виникла прострочена заборгованість, яка станом на 22.05.2018 року становить 81 419,22 дол. США, яка складається з: 10 566,07 дол. США – заборгованість за тілом кредиту, 1 705,94 дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 291,33 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 65 855,88 дол. США – пенею за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором. Враховуючи, що законодавством не передбачено обов’язку вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 705,94 дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2 780,26 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом.

03.10.2018 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволені позовних вимог банку, в обґрунтування вимог зазначає, що між відповідачем та позивачем дійсно було укладено кредитний договір для купівлі автомобіля. Відповідач сплачував кошти відповідно до графіку платежів, однак у зв’язку з підвищенням курсу долару, безробіття, віддав автомобіль – заставне майно, банку. Автомобіль, який він брав у кредит, він віддав банку як заставне майно. Представник відповідача вважає, що заставне майно повинно було покрити всі витрати, а отже банк не має права вимагати погашення заборгованості.

13.11.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що між сторонами було укладено кредитний договір. Банк надав позичальнику 11 195,26 дол. США, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Відповідач належним чином умови договору не виконав, в зв’язку з чим виникла прострочена заборгованість. Банком було звернено стягнення на предмет застави – автомобіль, та реалізовано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Але отриманих коштів виявилось недостатньо для повного погашення заборгованості, в результаті чого банк вимушений звернутися до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості. 03.12.2018 року від представника позивача надійшла заява про залучення доказів, в якій зазначено, що ОСОБА_1 при укладанні договору зазначив місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, однак згідно довідки Олександрійського технікуму Білоцерківського НАУ, гуртожиток якого розташований за даною адресою, відповідач там не проживає, тому всі намагання банку зв’язатися з відповідачем за даною адресою виявилися марними. У зв’язку з порушенням умов кредитного договору та сталим простроченням з боку позичальника, кредитором було здійснено розшук боржника з метою узгодження питання погашення заборгованості. Лише в лютому 2011 року ОСОБА_1 погодився передати заставний автомобіль банку для проведення його реалізації. Але реалізація автомобіля була неможлива, так як на нього було накладено арешт. Кредитором було проведено ряд заходів для отримання прав на реалізацію заставного майна. Автомобіль було реалізовано за 2 473,28 дол. США, які були спрямовані на погашення заборгованості по кредиту.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити з підстав, зазначених у ньому.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань не надав.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав, зазначених у відзиві. Також вона подала письмову заяву про застосування строку позовної давності.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір №KGALA800000124. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11195,26 доларів США для придбання автомобіля, під заставу автомобіля.

1 березня 2013 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська було винесено рішення по справі № 0417/16134/2012, провадження № 2/202/789/2013, яким задоволено позов ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 та вирішено звернути стягнення на рухоме майно за кредитно-заставним договором № KGALA800000124 від 07.08.2008 року, а саме: автомобіль OPEL, модель: Omega, рік випуску: 1998, тип ТЗ: легковий седан - В, № кузова/шасі: WOL0VBM69W1109252, реєстраційний номер: ВА5719АМ, що належить на праві власності ОСОБА_1 (28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Діброви, 72, ІПН НОМЕР_1) для задоволення грошових вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” за кредитно-заставним № KGALA800000124 від 07.08.2008 року - у розмірі 256 835,64 грн.

В описово-мотивувальній частині зазначеного рішення суду зазначено про те, що суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов’язання за договором не виконав в повному обсязі, в результаті цього виникла заборгованість за кредитно-заставним договором станом на 12.11.2012 року склала 32 144,64 дол. США, за курсом НБУ становить 256 835,64 грн., у тому числі: заборгованість за кредитом – 10 566,07 дол. США, заборгованість по процентам за користування кредитом – 3 962,57 дол. США, заборгованість по комісії за користування кредитом – 2 686,80 дол. США, пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором – 13 368,70 дол. США, штраф (фіксована частина) – 31,29 дол. США, штраф (процентна складова) – 1 529,21 дол. США.

Обставини, встановлені зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не доказуються і враховуються при розгляді цієї справи як пеюдиційні.

Відповідно до меморіального ордеру від 26.06.2017 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 від реалізації заставного майна було внесено 2 473,28 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості.

У позовній заяві позивач АТ “Приватбанк” просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 4 486,20 дол. США, що за курсом 26.08 грн. складає 117 000,10 грн., яка складається з: 1 705,94 дол. США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2 780,26 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом.

Суд застосовує такі норми права.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з вимогами кредитно-заставного договору, укладеного сторонами 7 серпня 2008 року, за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ПАТ КБ “Приватбанк” використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого у заставу майна.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Велика палата Верховного суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі Справа № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відійшла від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15. Велика палата Верховного суду дійшла таких висновків. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Відповідно до п.13.11 ухваленого сторонами договору сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю п’ять років.

Суд враховує те, що зазначеним вище рішенням Індустріального суду м. Дніпропетровська від 1 березня 2013 року засвідчено зміну порядку, умов і строку дії кредитного договору. На час звернення кредитора з позовом про звернення стягнення на предмет застави вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Таким чином, строк позовної давності за вимогами банку про стягнення передбачених договором відсотків, “винагороди” і пені слід відраховувати з 1 березня 2013 року і цей строк завершився 1 березня 2018 року. Однак, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості лише 24 липня 2018 року, тобто за межами збільшеного сторонами п’ятирічного строку позовної давності. Враховуючи відповідну заяву представника відповідача суд, керуючись ст.257, 259, 261, 267 ЦК України, застосовує до позовних вимог про стягнення відсотків та комісії правові наслідки спливу строку позовної давності та з цих підстав відмовляє у задоволенні позову.

Окрім цього, суд із зазначених вище підстав вважає неправомірним нарахування кредитором ПАТ КБ “Приватбанк” заборгованості за відсотками та пенею після 1 березня 2013 року.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією є необгрунтованими також з таких підстав. Умовами укладеного сторонами договору, зокрема п. 4.3 а іншими пунктами договору, передбачено обов’язок позичальника сплачувати щомісячно винагороду. У наданому суду розрахунку заборгованості ця “винагорода” іменується комісією. Разом з тим, договір не містить умов про те, за які саме послуги ця винагорода сплачується. Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 7 серпня 2008 року, який укладені між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 сформулював таку правову позицію. Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Отже, за відсутності у договорі умов, які передбачають опис послуг, які надаються банком і за які сплачує позичальник у формі комісії, нарахування комісії не незаконним.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова ВСУ 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15).

Судові витрати згідно вимог ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-273 ЦПК України, суд,

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, Кіровоградська область, місто Олександрія, вул. Діброви, 72, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2), представник ОСОБА_2, про стягнення кредитної заборгованості.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області у порядку, передбаченому ст. 355 і п.15.5 ч.1 Перехідних положень ЦПК України.

Повне судове рішення складено 22 лютого 2018 року.

Суддя В.В. Орловський