Рішення № 80124235, 26.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 640/21141/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту також - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 14.10.1986 по 02.12.1988 проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР. Окрім того, з 15.05.1987 по 02.12.1988 позивач приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан.

18.07.2017 позивачу встановлено третю групу інвалідності, у зв'язку з захворюванням пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 18.07.2017 серії АВ № 0825858. На думку позивача, відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, оскільки останнє прийнято з підстав встановлення останньому інвалідності понад 3-місячний термін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на підтвердження, які наявні у відповідача.

Відповідач у визначений судом строк відзив на позовну заяву не надав, заява про визнання позову також до суду не надходила.

Надіслана на адресу Міністерства оборони України рекомендованим листом копія ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у даній справі, відповідно до відмітки на рекомендованому поштовому повідомленні, отримана відповідачем 08.01.2019.

Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Позивач, з 14.10.1986 по 02.12.1988 проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР. Окрім того, з 15.05.1987 по 02.12.1988 позивач приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан, що підтверджується копією військового квитка від 14.10.1986 НОМЕР_2, виданого Гуляйпольським районним військовим комісаріатом Запорізької області та копією посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_3.

18.07.2017 позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 18.07.2017 серії АВ № 0825858.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 25.05.2017 № 1528 встановлено, що: «захворювання позивача так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

Згідно з висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 20.04.2017 № 6 у ОСОБА_1 виявлені рубці голови та лівої нижньої кінцівки.

Рубці не виключають можливості заподіяння поранень, які призвели до утворення рубців і в той час який вказує оглянутий, а саме в 1987 році за участю його в бойових діях в ДРА.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 18.07.2017 серії АВ № 0825858 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 18.07.2017, причина інвалідності - захворювання так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

З метою призначення та виплати належної позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, ОСОБА_1 звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату з заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Листом від 31.01.2018 № 128/с Запорізький обласний військовий комісаріат відмовив позивачу в направленні поданих документів до Міністерства оборони України, мотивуючи свою відмову тим, що інвалідність встановлена позивачу понад тримісячний термін після звільнення.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.07.2018 у справі № 808/1618/18 позовні вимоги задоволено частково, дії Запорізького обласного військового комісаріату щодо відмови у направленні поданих ОСОБА_1 документів до Міністерства оборони України визнано протиправними.

Листом від 17.08.2018 вих. № 1202/с позивачу повідомлено, що за результатами розгляду комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги прийняла рішення про відмову у призначенні позивачу зазначеної допомоги. Вказане рішення вмотивоване тим, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби.

Як убачається з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.08.2018 № 81, остання відмовила позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, що ОСОБА_1 визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, понад 3-місячний термін після звільнення зі служби, відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Не погоджуючись з вказаним рішенням та вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Положеннями статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту також - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями статті 1-2 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Нормою частини другої статті 16-2 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (частина 6 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною 8 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Застосування статті 16 Закону № 2011-XII пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок ушкодження здоров'я, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Суд не погоджується з твердженням відповідача щодо того, що оскільки інвалідність позивача настала поза межами тримісячного строку, останній не має права на отримання вищезазначеної допомоги, з огляду на таке.

Право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у особи з моменту встановлення їй відповідної групи інвалідності. Тобто таке право позивач набув саме 18.07.2017 під час встановлення останньому ІІІ групи інвалідності.

При цьому, виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічна правова позиція була висловлена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № К/9901/1670/18.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі №750/5074/17 визначено, що норма згідно якої військовослужбовці, які проходили строкову військову службу, мають право на виплату допомоги, якщо інвалідність їм встановлена не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, стосується лише тих осіб, яким інвалідність встановлена у період з 01.01.2007 до 01.01.2014. Ця правова позиція не стосується осіб, яким інвалідність встановлена в інший період, ніж з 01.01.2007 до 01.01.2014.

Враховуючи наведене, суд вважає вищевказані посилання відповідача у спірному рішенні, необґрунтованими.

Разом з тим, одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІІ групи.

Третю групу інвалідності позивачу встановлено 18.07.2017.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги, право на отримання відповідної допомоги, у нього виникає з дати, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 806/694/16, від 15.03.2018 у справі № 816/4195/15, від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 751/4367/17.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, останній має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу за фактом настання III групи інвалідності, пов'язаної з пораненням під час виконання обов'язків військової служби, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії.

Вказана обставина, у свою чергу, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо виплати одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Радянській Армії, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Відповідно до абзацу 2 пункту 13 Порядку № 975, розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

У свою чергу, як убачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 623/1711/17), який, згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим до врахування, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

У той же час суд зазначає, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

З огляду на те, що даним рішенням дії відповідача визнані протиправними, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним способом захисту права, який фактично призведе до поновлення порушеного права у спірному випадку, є зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 19.12.2018 у справі № 333/2180/17.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Керуючись статтями 77, 139, 242 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (ЄДРПОУ 00034022, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко