Рішення № 80124111, 26.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/4270/18

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4583 про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 26.12.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 4583 та просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні;

стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по 05.10.2018в розмірі 127 960,00 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору;

стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на виплату правової допомоги в розмірі 3000,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини А 4583 29.12.2018 не було здійснено повного розрахунку, а саме позивачу не було виплачено повністю заробітну плату. Недоплачена заробітна плата була перерахована на картковий рахунок позивача лише 05.10.2018. Позивач вважає, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 за період з дати звільнення по дату фактичного розрахунку. Позивач наполягає на тому, що застосуванню підлягають саме норми Кодексу законів про працю України, оскільки в тому випадку, коли спеціальне законодавство з питань проходження військової служби жодним чином не регулює питання відповідальності роботодавця при неналежному виконанні ним встановленого законом порядку та строків виплати належної грошової суми при звільненні військовослужбовця застосуванню підлягають норми загального трудового законодавства. Зазначену позицію було висловлено Верховним Судом в постановах від 20.09.2018 по справі № 810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі № 821/1333/16.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.12.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу 15-ти денний строк з дня вручення ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву. Також позивачу надано термін для подачі відповіді на відзив.

У встановлений судом строк відповідач надіслав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Кошти, які перераховані на картковий рахунок позивача, не є заборгованістю відповідача перед ОСОБА_1 по заробітній платі. Зазначені кошти перераховані на виконання рішення суду про стягнення з ВЧ А 4583 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 Таким чином відповідач вважає, що затримки розрахунку при звільненні не відбулося та на час звільнення з позивачем проведено повний розрахунок, адже індексація грошового забезпечення та саме грошове забезпечення не є тотожними поняттями. Крім того Військова частина А 4583 зазначає, що оскільки позивач мав статус військовослужбовця, норми КЗпП України на нього не поширюються. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у військовій частині А 4583 на посаді старшого офіцера оперативного відділу штабу управління ракетних військ і артилерії управління оперативного командування «Північ».

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2017 № 939 позивача було звільнено у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Наказом командира військової частини А 4583 (по стройовій частині) від 29.12.2017 № 399 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.12.2017 (а.с. 13).

Судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 у справі № 825/1634/18 зобов'язано Військову частину А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 29 грудня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції залишилось без змін відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 та набрало законної сили.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду Військовою частиною А 4583 05.10.2018 було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 у АТ Комерційний банк «Приватбанк» 4926,16 грн. заробітної плати, про що свідчить виписка з банку (а.с. 15).

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

При цьому Положенням № 114 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 29 грудня 2017 року у відповідності до наказу командира військової частини А 4583 (по стройовій частині) від 29.12.2017 № 399, тоді як, фактичний розрахунок (виплату одноразової грошової допомоги) проведено 05 жовтня 2018 року, оскільки відповідач закон розумів так, що грошове забезпечення позивачу виплачується саме в тому розмірі, в якому здійснено виплати при звільненні.

Однак з матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи розрахунок неправильним, звертався до суду з позовом про зобов'язання Військової частини а 4583 провести та виплатити індексацію його грошового забезпечення.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 по справі №810/1543/17.

З огляду на зазначене суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставними. Враховуючи наведене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненн та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по 05.10.2018 в розмірі 127 960,00 грн. необхідно відмовити.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що Військовою частиною А 4583 доведено правомірність вчинених дій, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАСУ, суд враховує, що при відмові позивачу у задоволенні позову понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини А 4583 про визнання дій протиправними та стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: Військова частина А 4583 - вул. Шевченка, буд 57, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26616313.

Повне рішення суду складено 26.02.2019.

Суддя О.В. Кашпур