Рішення № 80123818, 27.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

27 лютого 2019 р. Справа № 520/737/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Харківського обласного військового комісаріату (61052, м. Харків, вул. Коцарська, 56, код ЄДРПОУ 08166355), Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, який діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Харківського обласного військового комісаріату (надалі за текстом - ХОВК), Міністерства оборони України (надалі за текстом - МОУ), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»;

- скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 оформлене пунктом 43 протоколу № 122 від 07.12.2018 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних іа резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1;

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1, щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, якою унормовано що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положенням ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заяви по суті справи є позов та відзив.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що п. 43 протоколу № 122 від 07.12.2018 року рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1, в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, є протиправним, таким, що порушує права позивача на отримання одноразової грошової допомоги а тому підлягає скасуванню у судовому порядку.

Відповідачем - Міністерством оборони України, в особі уповноваженого представника до суду подано відзив на позов, в якому зазначений відповідач, заперечуючи проти позову вказав, що, у даних спірних правовідносинах оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідачем - Харківським обласним військовим комісаріатом, в особі уповноваженого представника до суду подано відзив на позов, в якому зазначений відповідач, заперечуючи проти позову, вказав, що позивача було звільнено з військової служби у 1983 році, а інвалідність встановлено у 2011 році з 2015 року повторно встановлено другу групу інвалідності та з 2017 року підтверджено другу групу інвалідності, а отже позивач не має права на отримання вказаної допомоги, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 16-3 Закону, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, з 10.04.1986 року по 03.07.1988 року проходив дійсну військову службу в Збройних Силах, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини пп 93986, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та архівною довідкою від 18.05.2015 року № 4/79798.

Згідно витягу з протоколу № 1524 від 08.09.2011 року засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - множинне вогнепальне осколкове поранення голови, шиї, нижніх кінцівок - контузія (1987 рік) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, та наступні захворювання - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

З вказаних підстав позивачу з 23.11.2011 року вперше встановлено 3 групу інвалідності, що не заперечувалось відповідачем, МОУ у відзиві на позов.

02.12.2015 року позивачу з тих же підстав встановлено другу групу інвалідності, що також не заперечувалось відповідачем, МОУ у відзиві на позов. Відповідно до копії довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 682370, позивачу підтверджено з 01.12.2017 року другу групу інвалідності, у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з виконанням військових обов'язків при проходженні військової служби у місцях, де велися бойові дії.

28.03.2018 року позивач звернувся до ХОВК з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надавши всі необхідні документи.

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.12.2018 року відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з наступних підстав:

- ОСОБА_3, не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з п. 6 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності в 2011 році, а також п.п. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМУ від 28 травня 2008 року № 499, було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. ОСОБА_3, інвалідність встановлено понад 3-місячний термін;

- відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 року № 975 у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. ОСОБА_3, групу інвалідності змінено понад дворічний термін;

- заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2013 року № 975.

Висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 08.09.2011 року № 1524, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини поранення. Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня2008 року № 402, які не подано на розгляд комісії.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач через свого представника звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 року (далі по тексту - Закон України № 2232-XII).

Відповідно до статті 41 Закону України № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року, який встановлює єдину систему соціального захисту військовослужбовців, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі Закон № 2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Положеннями ч. 1 ст. 12 Закону № 2011-ХІІ передбачено: військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Частиною 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. (п. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), яким визначений механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

З матеріалів справи вбачається, що причиною відмови позивачу слугувало зокрема не подання документу, що свідчить про причини та обставини поранення, що передбачено положеннями п.11 Постанови № 975.

Міністерство оборони України, у рішенні зазначає, що позивачем не було надано документів, та вказані дії відповідача, суд не може вважати такими, що порушують законодавство та права позивача, оскільки ОСОБА_1, не дотримано встановлений порядок подачі документів до уповноваженого органу, а саме - не надано документу, що свідчить про обставини поранення. Внаслідок чого відповідач позбавлений можливості визначити право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів того, що ним були подані всі необхідні документи в повному обсязі, в тому числі, копію заяви з переліком поданих документів відповідачу для призначення йому одноразової грошової допомоги.

Щодо дотримання вимог п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Судом встановлено, що позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено у 2011 р., ІІ групу встановлено у 2015 р. та у 2017 р. підтверджено ІІ групу, тобто понад 2-річний термін.

Таким чином, законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

В даному ж випадку дана умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.

Відносно встановлення ОСОБА_1, інвалідності понад 3-місячний термін, слід вказати наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на день встановлення позивачу інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої п. 5 цієї статті.

Відповідно до п.п. 4 п. 2 Порядку № 499, одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Отже, враховуючи те, що позивач був звільнений з Збройних Сил в 1988 році, а інвалідність йому було встановлено в 2011 році, то права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має.

Таким чином, на момент встановлення позивачу інвалідності, чинним законодавством України не було передбачено виплати одноразової грошової допомоги звільненим військовослужбовцям строкової військової служби у разі встановлення останнім інвалідності після спливу трьохмісячного строку після звільнення зі служби, а тому вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та незаконними.

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 року по справі № 750/5074/17, в якій відійшов від правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20.03.2018 року у справі № 276/322/17.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що підстави для відступу від правової позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі № 750/5074/17 відсутні.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних іа резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1; зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно направити документи ОСОБА_1, щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України, суд зазначає, що дані вимоги є похідними, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи вказане вище, суд дійшов до висновку, що доводи, викладені в позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення позову немає.

Крім того, підстави для задоволення клопотання позивача відносно зобов'язання Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності, відсутні, оскільки судом не встановлено підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Харківського обласного військового комісаріату (61052, м. Харків, вул. Коцарська, 56, код ЄДРПОУ 08166355), Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено 27 лютого 2019 року.

Суддя Ю.О. Супрун