Рішення № 80123399, 26.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5820/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання наказу протиправним скасування його та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів,-

І. Суть спору:

ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області в якому просила:

1.Визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №203 від 24.10.2018 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його.

2. Зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІ. Аргументи сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

11.10.2018 року позивач звернулася до Управління у справах шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

02.11.2018 року позивач отримала повідомлення №5/1-736 від 24.10.2018 р про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу ГУ ДМС в Одеській області №203 від 24.10.2018 р. у відповідності з яким на підставі п.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В своєму рішенні відповідач визначає очевидну необґрунтованість клопотання позивача через необґрунтованість історії переслідування позивача в країні громадської належності, а також через відсутність у заяві позивача про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, умов, передбачених пунктами 1 чи 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Позивач вважає рішення Управління у справах шукачів притулку та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області необґрунтованим та незаконним, оскільки рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

На думку позивача, існує ризик переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи: особи, що вважаються такими, які надають підтримку уряду, міжнароднім організаціям (та члени їх родини) та які надають перевагу західному стилю життя. Чоловік позивача працював менеджером в компанії «AfganWireless Communication Company», яка співпрацює з урядом та міжнародними організаціями. Робітники таких компаній зазнавали погроз та переслідувань.

Відповідно до ІСП на даний час в Афганістані продовжується озброєний військовий конфлікт.

Позивач вважає, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняв.

Таким чином, позивач вважає, що рішення ДМС України про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, протиправним та таким, що належить до скасування.

Позивач в судове засідання не з'явився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.

23.10.2018 р. представник позивач через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримує в повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.11.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Відповідачу встановлено термін п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

10.12.2018 року ухвалою занесеною до протоколу судового засідання продовжено підготовче провадження до 90 днів.

06.02.2019 р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та продовжено розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.

06.02.2019 р. представник відповідача через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

30.11.2018 р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві (т.1 а.с.32-41)

Головне управління ДМС України в Одеській області вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

В обґрунтування відзиву на адміністративний позов представник відповідача зазначила що, перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Перше звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулось 25.09.2017 року. Враховуючи письмове клопотання позивачки, на підставі наказу УПШЗСІ ГУДИС від 27.09.2018 року №185, розгляд заяви було припинено. В клопотанні ОСОБА_1 вказується, що вана відмовляється проходити процедуру розгляду заяви та передбачає повернення на Батьківщину у зв'язку із тим, що чоловік не зміг знайти роботу в Україні.

Повторне звернення позивача відбулось 11.10.2018 року. Щодо причин виїзду з країни громадської належності, в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначила, що виїзд відбувся через переслідування його родини з боку представників терористичного угрупування «Талібан», через професійну діяльність її чоловіка, котрий співпрацював з посольствами та консульствами різних країн.

Відповідач також зазначає, що матір, двоє братів та чотири сестри позивачки залишились проживати в Афганістані, м Кабул, їх ніхто не переслідує, проблем з органами державної влади Афганістану в них відсутні. ОСОБА_1 ніхто особисто не погрожував. Водночас, із слів позивача, її чоловік наразі легально знаходиться на території Туреччини.

Позивачем було надано до ГУ ДМС України в одеській області лист з погрозами від талібів (переклад листа долучено до особистої справи чоловіка позивача) та газету на мові дарі без перекладу. Зазначений лист адресований її чоловіку та не містить безперечних доказів загрози її життю та здоров'ю. Крім цього, в листі йдеться про те, що чоловіку позивачки необхідно припинити співпрацю з невірними, тоді життя його родини буде в безпеці.

З'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

ІІІ. Обставини, встановлені судом.

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою республіки Афганістан м. Кабул, район Хайрхона, національність таджик, релігія - мусульманін-сунніт. Рідна мова дарі.

Позивач за сімейним станом одружена з на громадянином Афганістану ОСОБА_6, 1981 р.н., з яким має спільних дітей, а саме чотирьох спільних дітей, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, діти проходять за особовою справою матері, народились на території Афганістану. Особиста справа чоловіка №2017OD0148 - розгляд заяви припинено за власним клопотанням особи на підставі наказу УПШЗСІ ГУ ДМС від 27.09.2018 року №185.

До управління було надано: оригінали паспортних документів громадян Афганістану позивача; оригінал свідоцтва про народження позивача та копії свідоцтв народження дітей; копія свідоцтва про шлюб.

Позивач має неповну вищу освіту (ступінь бакалавра), за спеціальністю закони ісламу, яку здобула на території Афганістану у період 2001 - 2009 років, Кабульський університет, факультет дослідження ісламу, м. Кабул. Щодо трудової діяльності позивач ніколи не працювала.

Позивач не була та не є членом жодних політичних, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій, ані в країні громадянської належності, ані на території України.

Позивач вибула з території Афганістану 18.09.2015 року авіарейсом Кабул (Афганістан) - Стамбул ( Туреччина), на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та туристичної візи. На території Туреччини знаходилась протягом двох років. З території Туреччини легально вибула до України 14.09.2017 року авіарейсом Стамбул (Туреччина) - Харків (Україна), на підставі вищевказаного паспортного документу та візи типу С серії НОМЕР_2.

Перше звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулось 25.09.2017 року (т.1 а.с.46-48).

25.09.2017 року відповідач надав позивачу довідку № 008014 про звернення за захистом в Україні, яка дійсна до 25.10.2017 р. ( т.1 а.с.49-50). Враховуючи письмове клопотання особи, на підставі наказу УГШІЗСІ ГУДМС від 27.09.2018 № 185 розгляд заяви було припинено (ОС № 20170Б0149).

Повторне звернення особи відбулось 11.10.2018 року(т.1 а.с.155-157). В заяві шукач захисту вказала переслідування з боку угруповання «Талібан» в країні громадянської належності як причину виїзду.

11.09.2017 року відповідач надав позивачу довідку № 009471 про звернення за захистом в Україні, яка дійсна до 11.11.2018 р. ( т.1 а.с.158-159). В даній довідці зазначені неповнолітні особи, які не досягли 18 років, законних представником є позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5

З анкетування від 25.09.2017 року (т.1 а.с. 59 - 64) спостерігається, що чоловік особи співпрацював з посольствами та консульствами різних країн, на посаді інженера, однак в ході проведення анкетування під час повторного звернення було встановлено, що чоловік заявниці працював менеджером компанії «Афганбі сім» . Крім цього, з протоколу співбесіди від 09.10.2017 року (т.1 а.с. 70-74) вбачається, що він працював в компанії «Афганвайрлесс».

До управління надано позивачем лист з погрозами від талібів (переклад листа долучено до ОС чоловіка) та газету на мові дарі без перекладу на українську мову. Стосовно листа з погрозами було встановлено наступне. Зазначений лист адресований чоловіку особи та не містить безперечних доказів загрози її життю та здоров'ю. В листі йдеться про те, що чоловіку заявниці необхідно припинити співпрацю з невірними в компанії «АфганБесім», тоді життя його родини буде в безпеці.

Однак, як вже було зазначено з анкетування від 25.09.2017 року спостерігається, що чоловік особи співпрацював з посольствами та консульствами різних країн, на посаді інженера, а з протоколу співбесіди від 09.10.2017 року - він працював в компанії «Афганвайрлесс» та зі слів позивача, в листі зазначається, що враховуючи те, що її чоловік відмовився співпрацювати з талібами їх знайдуть в любому місці та уб'ють, що суперечить його офіційному перекладу.

24.10.2018 р. Управління прийняло висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.209-214).

Даний висновок, мотивований тим, що заява позивача не обґрунтована, тобто в ній відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

24.10.2018 р. відповідач прийняв наказ №203 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.208).

02.11.2018 р. позивач отримала повідомлення від 24.10.2018 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підстава прийняття повідомлення наказ №203 від 24.10.2018 р.

В повідомленні від 24.10.2018 р. зазначено, що за результатами аналізу матеріалів встановлено, що історія переслідування позивача є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання позивача в контексті набуття міжнародного захисту в Україні.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

ІV Джерела права та висновки суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування об'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.

Згідно з ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю позивача ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивач не надав.

Також, відповідно до інформації з Інтернет ресурсу https://dutchnews.nl/mews/2018/03/despite-worrying-security-situation-afganistan-is-safe-for-refugees-court-rules/, https://www.khaama.com/us-military-partnering-with-the-afghan-forces-to-bolster-kabul-security-04660/, https://www.khaama.com/kabul-and-islamaband-agree-to-operationalize-peace-plan-says-onsc-05256/, у м. Кабул та в Афганістані в цілому задовільна ситуація сфери безпеки, що підтверджується ІКП та проводяться активні дії влади Афганістану за підтримки міжнародної спільноти щодо боротьби з діяльністю угруповання «Талібан» та інших терористичних організацій.

Аналізом наданої позивачем інформації, враховуючи інформацію по країні походження позивача, можливо встановити відсутність умов які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю фізичної цілісності чи свободи в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення до Афганістану.

Таким чином, суд робить висновок, що зазначені факти вказують на відсутність будь-яких побоювань позивача зазнати переслідувань в країні його громадської належності у разі повернення.

Крім того на підставі п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання, якщо позивач з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд робить висновок, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 25.06.2018 р. №120 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

2. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

3. Позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, адреса: АДРЕСА_1.

Відповідач - Головне управління Державна міграційна служба в Одеській області, адреса: 65045, м.Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384.

Суддя: О.Я. Бойко

.