Рішення № 80123398, 27.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/260/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Центральної військово-лікарської комісії до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва, Старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Левіцького Тимофія Костянтиновича, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Позивач (далі - ЦВЛК) звернувся до суду з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва, старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Левіцького Тимофія Костянтиновича, в якому просить визнати незаконними (протиправними) дії старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Левіцького Тимофія Костянтиновича та визнати незаконною (протиправною) і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 08.01.2019 №57995399.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно винесено оскаржувану постанову, оскільки позивач не може бути боржником у виконавчому провадженні, так як не є юридичною особою.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та встановлено відповідачу 2-денний термін, з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позов.

Представник відповідача надав заперечення, в яких зазначив, що позивач, як державна установа з наділеними владними повноваженнями, може бути відповідачем, і відповідно після набрання законної сили рішенням суду - боржником у виконавчому провадженні.

Позивач та відповідач в судове засідання не з'явилися. Причини неявки суду не повідомили.

Третя особа надала заяву, про розгляд справи без її участі.

Не прибуття в судове засідання сторін, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, згідно вимог ч.3 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ст.229 цього Кодексу, не здійснювалося. При цьому, відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу, оскільки клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 у справі №825/2337/18 зобов'язано Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України провести військово-лікарську експертизу щодо визнання причинного зв'язку захворювання ОСОБА_2 з виконанням обов'язків військової служби та повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо встановлення причинного зв'язку захворювання ОСОБА_2 з виконанням обов'язків військової служби.

В подальшому, судом 19.11.2018 видано виконавчий лист, який пред'явлено на виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва та 08.01.2019 старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Левіцьким Тимофієм Костянтиновичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57995322 (а.с.17).

Позивач (ЦВЛК) вважає, що відповідач при відкритті виконавчого провадження повинен був врахувати ч.2 ст.15 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої позивач не може бути стороною виконавчого провадження, оскільки не є юридичною особою.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

В силу прямої дії ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ст.129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Так згідно ст.1 Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Статтею 4 визначені вимоги до виконавчого листа, згідно яких у виконавчому документі зазначаються, назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що у випадку звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення, державний виконавець розпочинає вчинення виконавчих дій на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. При цьому, Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Як вбачається з обгрунтувань позивача (ЦВЛК), останній не заперечує, що його визначено боржником за виконавчим документом, виданим у справі №825/2337/18, втім, вказує, що не може бути боржником, оскільки не є юридичною особою.

Суд не погоджується з такою позицією позивача, виходячи з наступного.

Відповідно доч.1 ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

В свою чергу, ст.46 КАС України передбачено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, відповідачем в адміністративному процесі може бути суб'єкт владних повноважень, який наділений певними повноваженнями.

Так, у відповідності до ч.10 ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).

Згідно із п.1.1 глави 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (п.2.3 глави 2 Розділу І Положення).

Згідно з пп.21.1. та пп.21.3. глави 21 Розділу 2 Положення №402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом.

При цьому, постанови, які приймає ВЛК із встановлення причинного зв'язку захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), наведені у главі 21 розділу II цього Положення (п.20.7. глави 20 Розділу 2 Положення №402), які відповідно до п.2.3.5 Положення №402 можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Отже, із системного аналізу норм Положення №402 вбачається, що результатом розгляду комісією питання щодо встановлення наявності або відсутності причинного захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) із проходженням військової служби є винесення останньою відповідної постанови, а отже і наявності у позивача публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, у розумінні положень КАС України та Положення №402, Центральна військово-лікарська комісія є суб'єктом владних повноважень та може бути відповідачем у справі і відповідно - стороною виконавчого провадження, попри відсутність статусу юридичної особи, оскільки саме до її повноважень належить вирішення питання щодо визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та прийняття відповідних рішень.

Таким чином, у випадку визначення судом ЦВЛК, як відповідача у справі №825/2337/18, та покладення на комісію обов'язку щодо виконання рішення суду з метою захисту порушених прав особи, яка звернулась за їх захистом, державний виконавець має імперативний обов'язок щодо проведення виконавчих дій на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

А отже, державний виконавець - відповідач у справі, що розглядається, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведені вище висновки, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у позові Центральної військово-лікарської комісії до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва про визнання протиправними дій та скасування постанови слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові Центральної військово-лікарської комісії до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва про визнання протиправними дій та скасування постанови - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач - Центральна військово-лікарська комісія (вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133);

Відповідач-1 - Печерський районний відділ державної виконавчої служби м.Києва (вул.Різницька, 11-б, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 34979022);

Відповідач-2 - Старший державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Левіцький Тимофій Костянтинович (вул.Різницька, 11-б, м.Київ, 01011)

Третя особа - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1).

Повне рішення суду складено 27.02.2019.

Суддя Л.О. Житняк