Рішення № 80123333, 13.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3080/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Колодій О.

представника позивача Сорокового П.М.

представника відповідача Сціри Т.І.,

представника третьої особи Манукян М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.10.2018, просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,45 га та 0,55 га у власність для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області за межами населеного пункту, оформлені листом від 19.06.2018 №3538/0-2339/0/37-18;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,45 га та 0,55 га у власність для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області за межами населеного пункту.

Крім того, представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 20.07.2018 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 16.08.2018 суддя прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі та призначив підготовче засідання.

У підготовчому засіданні ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сілецьку сільську раду Кам'янка-Бузького району Львівської області.

Ухвалою від 26.11.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у травні 2018 року позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею1,45 га та 0,55 га, яка знаходиться на території Сілецької сільської ради за межами населеного пункту Кам'янка-Бузького району Львівської області. Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом від 19.06.2018 №В 3528/0-2339/0/37-18 відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з тих підстав, що земельна ділянка, яка пропонується до відведення відноситься до земель, зайнятих під господарськими будівлями і дворами та може передаватися в оренду для обслуговування будівель.

Позивач вважає, що підстави, за яких Головне управління Держгеокадастру у Львівській відмовило їй у наданні дозволу, не відносяться до жодної з підстав, визначеної у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а тому, така відмова є протиправною.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до інформації наданої Відділом у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління, земельна ділянка, яка пропонувалася до відведення, відноситься до земель, зайнятих під господарськими будівлями і дворами та може передаватися в оренду для обслуговування будівель, які, свою чергу, за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для обслуговування будівель господарського двору. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на такому виді угідь не передбачається.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач 24.05.2018 подав клопотання до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,45 га та 0,55 га, що знаходяться на території Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району за межами населеного пункту. Разом з цим, на думку відповідача, земельним законодавством передбачено порядок звернення з клопотанням про відведення кожної окремої земельної ділянки. Та обставина, що загальна площа земельних ділянок не перевищує норми, встановленої законодавством для безоплатної приватизації, не свідчить про можливість розроблення одного проекту землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, долучила до матеріалів справи письмові пояснення по суті спору, в яких зазначила, що відмова відповідача ґрунтується на забороні подвійної приватизації. Двічі приватизовувати земельну ділянку одного і того ж цільового призначення заборонено. Другою ж підставою є те, що ці земельні ділянки, зайняті під господарськими будівлями і дворами та можуть передаватись лише в оренду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у відзиві. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, проти позову заперечила. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

31.05.2018 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,45 га та 0,55 га, яка знаходиться на території Сілецької сільської ради Камянка-Бузького району Львівської області.

19.06.2018 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом №В3528/0-2339/0/37-18 повідомило позивача про те, що відповідно до п.4 ст. 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених вказаним Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Крім того, відповідно до інформації, наданої Відділом у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, земельна ділянка, яка пропонується до відведення, відноситься до земель, зайнятих під господарськими будівлями і дворами та може передаватися в оренду для обслуговування будівель.

Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив в з такого.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Суд встановив, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом від 19.06.2018 №В 3528/0-2339/0/37-18 відмовило позивачеві в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Крім того, відповідно до інформації, наданої Відділом у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, земельна ділянка, яка пропонується до відведення, відноситься до земель, зайнятих під господарськими будівлями і дворами та може передаватися в оренду для обслуговування будівель.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України встановлено, що земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Як встановлено в ст. 22, 23 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Згідно з інформацією Відділу у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, що міститься в листі № 735/407-18-0.25 від 04.09.2018, земельна ділянка, яка пропонувалася до відведення, відноситься до земель, зайнятих під господарськими будівлями і дворами (графа 14, рядок :4) та може передаватися в оренду для обслуговування будівель, які, в свою чергу, за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для обслуговування будівель господарського двору. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на вказаному виді угідь не передбачається.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Як вбачається з клопотання, позивач бажає отримати земельну ділянку саме для ведення особистого селянського господарства.

Суд звертає увагу на те, що статтею 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» передбачено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Ч. 2 ст. 7 вказаного Закону члени особистого селянського господарства зобов'язані: дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства; надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

Законом можуть бути встановлені також інші права та обов'язки членів особистого селянського господарства.

Отже, ключовими моментами є виробництво сільськогосподарської продукції та обов'язок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі. Таки чином, для ведення особистого селянського господарства, тобто некомерційного вирощування сільськогосподарської продукції, можуть використовуватися сільськогосподарські угіддя.

Щодо відмови в частині передачі земельних ділянок безплатно у власність громадян у межах норм, визначених Кодексом, один раз по кожному виду використання, суд зазначає наступне.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.3 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно із ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Суд встановив, що позивач 24.05.2018 подав клопотання до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,45 та 0,55 га, що знаходяться на території Сілецької сільської ради (за межами населеного пункту Кам'янка-Бузького району.

Системний аналіз статей 116 та 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що земельним законодавством передбачено порядок звернення з клопотанням про відведення кожної окремої земельної ділянки. Та обставина, що загальна площа земельних ділянок не перевищує норми, встановленої законодавством для безоплатної приватизації, не свідчить про можливість розроблення одного проекту землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок.

Разом з тим, позивач звертаючись з відповідним клопотанням не врахував норми ч.4 ст. 116 Земельного кодексу України, яка встановлює, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених вказаним Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Аналіз приведеної норми свідчить, що право на отримання земельної ділянки у власність земельним законодавством встановлене лише один раз по кожному виду цільового використання, передбаченого ст.121 Земельного кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що ч. 9 ст. 126 Земельного кодексу України, в редакції Закону України від 05.03.2009 № 1066, що діяла до 2013 року, було встановлено, що державний акт на право власності та право користування земельною ділянкою видається на одну земельну ділянку.

З 2013 року після реєстрації земельної ділянки (кожної окремо) реєструється право, яке виникло відповідно до рішення органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади , цивільно - правової угоди або у порядку спадкування.

Крім того, в ст. 10 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що об'єктами Державного земельного кадастру є: землі в межах державного кордону України: землі в межах території адміністративно - територіальних одиниць; обмеження у користуванні земель; земельна ділянка.

Відповідно до ст.15 вказаного Закону відомостями про земельні ділянки, які включені до Державного земельного кадастру є: - кадастровий номер, - місце розташування, - опис меж, - площа, - міри ліній по периметру, - координати поворотних точок меж, - дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, - дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів, - відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково ) входить земельна ділянка, - цільове призначення земельної ділянки)категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), - склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв, - відомості про обмеження у використанні земельних ділянок, - відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки, - нормативна грошова оцінка - інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі - єдиний і неповторний на всі території України.

Земельні ділянки реєструються на підставі землевпорядної документації певного виду. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо вона формується) або технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовляються для кожної земельної ділянки.

Земельна ділянка, за визначенням ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Крім того, відповідно до абз. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Тобто, у разі формування нової земельної ділянки складається проект землеустрою щодо відведення саме цієї новосформованої земельної ділянки.

Земельні ділянки, щодо яких позивач просить у клопотанні надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є двома окремими ділянками площею 1,45 га та 0,55 га. Вказані ділянки не мають спільної межі.

Таким чином, в разі надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та в подальшому затвердження такого проекту землеустрою Головним управлінням, та реєстрацією позивачем права власності відповідно до вимог ст. 126 Земельного кодексу України, позивач стає власником двох земельних ділянок в порядку безоплатної приватизації землі громадянами, тим самим порушуючи імперативну норму ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України.

Суд відхиляє посилання позивача рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 26.12.2018, що набрало законної сили, яким скасовано рішення №01 вісімнадцятої сесії Сілецької сільської ради сьомого скликання від 02.10.2017 в частині затвердження Генерального плану с. Сілець Кам'янка - Бузького району Львівської області, оскільки таке рішення не впливає на підстави відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач дійшов правильних висновків про відмову в задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача є дискреційними та належать до його виключної компетенції.

Рішення Відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є дискреційним повноваженням, а тому її задоволення є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.

Разом з цим, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У спірному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 Земельним кодексом України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у вказаного органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.04.2018 у справі №806/2208/17.

Сторонами не оспорюється та обставина, що відповідачем за результатом розгляду клопотання позивача не прийнято відповідного рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Не може вважатись рішенням розгляд клопотання шляхом надання відповіді у формі листа «Про розгляд клопотання».

З огляду на вказане, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Львівській області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням відповідних підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.06.2018 у справі №803/1183/17.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 від 24.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,45 га та 0,55 га у власність для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області за межами населеного пункту з прийняттям обґрунтованого та законного рішення.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд встановив, що 03.07.2018 між ОСОБА_4 (Клієнт) та Адвокатським бюро «Сороковий і Партнери» укладено Договір № 2018/07/3 про надання правової Допомоги, за умовами якого Адвокатським бюро зобов'язується надати Клієнту юридичні послуги, перелік яких наведено у п. 2.1. Договору. Клієнт зобов'язується оплатити за надані послуги плату, визначену у виставлених Адвокатським бюро рахунках, що формуються на основі Актів наданих послуг.

Суд звертає увагу на те, що не є достатніми доказами для вирішення питання про присудження до стягнення за рахунок відповідача понесених витрат на правничу допомогу, договір від 03.07.2018, який носить загальний характер і не передбачає представництво інтересів позивача по конкретній справі.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем подано заяву про уточнення розміру судових витрат із актами наданих послуг № 63 від 31.01.2018, № 70 від 31.08.2018, № 83 від 30.09.2018, № 94 від 31.10.2018, № 102 від 30.11.2018, рахунок на оплату № 111 від 26.12.2018, квитанції №23549613-1 від 14.08.2018 за адвокатські послуги за липень 2018 року, № 23966900-1 від 18.09.2018 за правову допомогу за серпень 2018 року, № 24633030-1 від 14.11.2018 за правову допомогу за 09.10.2018, № ПН 428 від 26.12.2018 за правову допомогу за листопад 2018 року.

Суд зазначає, що серед поданих документів представником позивача відсутній акт наданих послуг за грудень 2018 року до рахунку на оплату № 111 від 26.12.2018 га квитанція про оплату наданих послуг за грудень 2018 року, а також не подано квитанції про оплату Клієнтом наданих послуг за вересень 2018 року, відповідно до акта наданих послуг від № 83 від 30.09.2018.

Суд вказує на те, представником позивача не дотримано вимог ч. 4 ст. 134 КАС України, оскільки акти наданих послуг, які подані до суду не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не надано належних доказів фактичного понесення витрат.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі- приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Щодо підготовки процесуальних документів у справі, суд зазначає наступне.

Як вбачається з поданої заяви, адвокатським бюро надана позивачу правова допомога за серпень 2018 року на суму 1800 грн., на яку затрачено 6 год. робочого часу: - підготовка і скерування до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви.

Разом з цим, обсяг заяви про усунення недоліків позовної заяви від 09.08.2018 складає одну сторінку формату А-4. В свою чергу, це підтверджує нескладний ступінь важкості складення процесуального документа. При цьому, не наведено нових аргументів, а посилання на норми законодавства чи практику суду відсутні.

Суд вважає, що відповідний документ не відповідає ч. 5 ст. 134 КАС України, а саме обсяг наданих адвокатом послуг є неспівмірним до часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Як вбачається з поданої заяви, адвокатським бюро надана позивачу правова допомога за вересень 2018 року на суму 1650 грн., на яку затрачено - 5.5 год, робочого часу:

- формування і скерування до суду відповіді на відзив - 4.5 год., обсяг якої складає три сторінки А 4. При цьому, більша частина відповіді на відзив містить посилання на норми законодавства, що не зумовлює таких затрат часу.

Представник позивача виклав аналіз норм, наведеного у відзиві на позовну заяву, законодавства та викладено висновки обсягом лише на два абзаци.

З огляду на викладене, суд вважає, що час витрачений на написання відповіді на відзив на позовну заяву не відповідає фактично витраченому часу, а саме як зазначається 4,5.

Щодо підготовки до судового засідання і представництва інтересів клієнта у судовому засіданні від 26.09.2018 протягом 1.5 год. суд зазначає, що у переліку послуг, які надаються Адвокатським бюро у договорі № 2018/07/3 від 03.07.2018 не враховано підготовку до судових засідань представником.

Щодо правової допомоги, наданої позивачу за жовтень 2018 року на суму 1800 грн., на яку затрачено - 6 год, робочого часу суд зазначає, що час витрачений на написання заяви про уточнення позовних вимог не відповідає фактично витраченому часу, а саме як зазначається - 3 год, оскільки обсяг заяви становить складає 1 сторінку формату А-4.

Щодо правової допомоги, наданої позивачу за грудень 2018 року, із змісту рахунку не вбачається, за які саме послуги сформований рахунок Клієнту до оплати Адвокатським бюро.

Більше того, як вбачається з п. 2.2. договору від 03.07.2018 № 2018/07/3 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Сороковий і Партнери», визначено, що при виникненні необхідності представляти інтереси клієнта в органах судової влади, органах дізнання і досудового слідства України, функції представництва здійснює адвокат Сороковий Павло Миколайович. Однак адвокат не здійснював представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях, крім 23.01.2019, 13.02.2019, протягом періоду розгляду справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейського суду з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34- 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі виграти були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд вважає, що представником позивача не доведено розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому в стягненні таких судових витрат, необхідно відмовити.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 06.03.2018 у справі № 335/9232/16-ц, від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16, від 24.04.2018 по справі № 814/1258/16.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст.139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1409,60грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

вирішив:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,45 га та 0,55 га у власність для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області за межами населеного пункту, оформлені листом від 19.06.2018 №3538/0-2339/0/37-18.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 від 24.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,45 га та 0,55 га у власність для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області за межами населеного пункту з прийняттям обґрунтованого та законного рішення.

В задоволені позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,45 га та 0,55 га у власність для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Сілецької сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області за межами населеного пункту відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області код ЄДРПОУ 39769942, місцезнаходження: 79019, м.Львів, проспект Чорновола, 4 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 ІПН НОМЕР_1 місце проживання: 79040, АДРЕСА_1 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп.

В стягненні з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9450 грн. відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 25.02.2019.

Суддя А.Г. Гулик