Рішення № 80123118, 30.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2018 року м.Київ справа № 810/856/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005311309 за платежем податок на додану вартість в сумі 409685,20 грн., з яких сума податкового зобов'язання складає: 273133,41 грн., штрафні санкції складають 136551,79 грн.;

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005321309 за платежем податок на додану вартість, штрафні санкції складають 5780,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2018 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №810/856/18, витребувано докази від сторін та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган здійснив планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1, у рамках якої, посилаючись на інформацію, здобуту у ході попередньої перевірки, дійшов висновку про наявність у ФОП ОСОБА_1 статусу платника ПДВ, як у особи, обсяги постачання якої станом на жовтень 2013 року за попередні 12 місяців перевищили 300 тис. грн.

Позивач стверджує, що обсяг постачання товарів і послуг, здійснений нею за будь-які дванадцять місяців підприємницької діяльності до 2014 року, не перевищував 300 тис. грн., у зв'язку з чим висновок контролюючого органу про наявність у ФОП ОСОБА_1 податкового обов'язку, пов'язаного зі сплатою ПДВ, є необґрунтованим.

Крім того, спираючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 10.09.2013 у справі №21-237а13, позивач вважає, що акт перевірки не створює для нього будь-яких правових наслідків, у зв'язку з чим результати попередньої перевірки, оформлені відповідним актом перевірки, не можуть бути джерелом інформації про обсяги здійснених нею операцій з постачання товарів і послуг.

Позивач також звертає увагу суду, що захід податкового контролю у вигляді планової перевірки відповідно до статті 77 Податкового кодексу України був здійснений контролюючим органом після прийняття нею рішення про припинення підприємницької діяльності. На переконання позивача, у відношенні підприємців, які розпочали процедуру припинення підприємницької діяльності, перевірка може бути проведена виключно з підстав, передбачених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Відповідач позов не визнав, заперечуючи проти позову зазначив, що за даними, наявними у контролюючого органу, які, у тому числі, ґрунтуються на даних податкових декларацій, що самостійно подані позивачем, станом на 01.10.2013 обсяг постачання товарів та послуг ФОП ОСОБА_1 за попередні 12 місяців склав 308543,85 грн., у зв'язку з чим позивач підлягала обов'язковій реєстрації платником ПДВ.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 платником ПДВ не зареєструвалась, відповідач вважає, що контролюючим органом обґрунтовано було визначено їй податкове зобов'язання з ПДВ, виходячи з обсягів постачання товарів і послуг в охопленому перевіркою періоді.

У судовому засіданні 22.08.2018 представник позивача позов підтримав у повному обсязі, подальший розгляд справи просив здійснювати за його відсутності у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити, з приводу заяви представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження не заперечував.

Частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність визначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 25.05.2017 по 09.06.2017 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Результати перевірки оформлені актом від 23.06.2017 №425/10-36-13-09/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки, т.1, а.с. 24-48).

Перевіркою встановлено, що станом на 31.09.2013 обсяг компенсації від здійснення операцій з постачання товарів і послуг, що підлягають оподаткуванню ПДВ, отриманий ФОП ОСОБА_1 протягом останніх 12 календарних місяців, склав 308543,85 грн., у зв'язку з чим з 01.10.2013 у неї виник обов'язок зареєструватись платником ПДВ, нараховувати та сплачувати ПДВ на загальних підставах.

Контролюючим органом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 при досягненні відповідного обсягу постачання товарів і послуг як платник ПДВ не зареєструвалась, і в охопленому перевіркою періоді податкового обов'язку, що полягав у самостійному обчисленні, декларуванні та сплаті ПДВ, не виконувала.

Беручи до уваги викладене, контролюючий орган у висновках Акта перевірки зазначив про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1 статті 183 пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

Дослідивши обсяг операцій з постачання товарів і послуг ФОП ОСОБА_1 за період 01.01.2014 по 31.03.2016, який за даними перевірки склав 1365667,07 грн., контролюючий орган дійшов висновку про заниження ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань з ПДВ загалом на 273133,41 грн., у тому числі за 2014 рік - на 60389,06 грн., за 2015 рік - 47052,43 грн. та за 2016 рік - на 165691,92 грн.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- від 18.07.2017 №0005311309, яким позивачеві визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 409685,20 грн., у тому числі 273133,41 грн. за податковим зобов'язанням та 136551,79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1, а.с. 49);

- від 18.07.2017 №0005321309, яким позивачеві на підставі пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України визначений штраф за неподання податкових декларацій з ПДВ у розмірі 5780,00 грн. (т. 1, а.с. 50).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування [ПДВ] платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Вимоги щодо обов'язкової реєстрації осіб як платників податку на додану вартість викладені у статті 181 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 183.10 статті 183 Податкового кодексу України передбачено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку [на додану вартість], і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З системного аналізу наведених вимог податкового законодавства слідує, що суб'єкти господарювання, які протягом останніх 12 місяців поставили на території України товари і послуги, ввезли (вивезли) на (з) території України товари і послуги на суму, що перевищує 300 тис. грн. (не враховуючи ПДВ, сплачений імпортером/експортером або покупцем у складі вартості поставлених товарів і послуг), підлягають обов'язковій реєстрації платником ПДВ.

Невиконання таким суб'єктом господарювання обов'язку зареєструватись платником ПДВ позбавляє останнього правом користуватись податковими пільгами у вигляді податкового кредиту, але не звільняє його від відповідальності за несплату ПДВ.

Суд зазначає, що висновки контролюючого органу про обсяги постачання товарів і послуг у період з 01.10.2012 по 01.10.2013 повністю ґрунтуються на даних, отриманих у рамках планової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1, що оформлена актом від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1, за наслідками якої контролюючий орган встановив, що станом на 01.10.2013 обсяг постачання товарів і послуг за минулі 12 місяців сягнув 308543,85 грн., а загальний обсяг постачання товарів і послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ, за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 склав 542345,69 грн.

Достовірність та обґрунтованість висновків контролюючого органу про обсяги постачання товарів і послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ, викладені ним в акті перевірки від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1, були предметом судового спору, що розглядався Київським окружним адміністративним судом у рамках справи №810/1407/17.

Київський окружний адміністративний суд у постанові від 31.05.2017 (справа №810/1407/17) встановив, що у вересні 2013 року обсяг постачання товарів і послуг ФОП ОСОБА_1 за попередні 12 місяців перевищив 300 тис. грн., у зв'язку з чим суд зробив висновок, що ФОП ОСОБА_1 підлягала обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість з 01.10.2013.

Згідно з положеннями частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що обставини, встановлені Київським окружним адміністративним судом у постанові від 31.05.2017 у справі №810/1407/17, стосуються тих самих обставин, що є предметом доказування у цій справі, у зв'язку з чим суд вважає встановленим факт того, що станом на 01.10.2013 обсяг постачання товарів і послуг позивача за попередні 12 місяців становив понад 300 тис. гривень, у зв'язку з чим позивач з 01.10.2013 зобов'язана була зареєструватись платником ПДВ.

Зауваження позивача, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 у справі №810/1407/17 було скасоване податкове повідомлення-рішення, яким контролюючий орган визначив ФОП ОСОБА_1 грошові зобов'язання з ПДВ на підставі акта перевірки від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1, не спростовують встановлених цим же рішенням суду обставин, що стосуються обсягів постачання та обов'язку ФОП ОСОБА_1 зареєструватись платником ПДВ.

Дослідивши зміст постанови Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 у справі №810/1407/17, судом з'ясовано, що задовольняючи адміністративний позов ФОП ОСОБА_1, Київський окружний адміністративний суд у справі №810/1407/17 погодився з висновком контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства, що полягали у невиконанні податкового обов'язку зі сплати ПДВ з 01.10.2013, разом з цим, з огляду на допущені контролюючим органом арифметичні та логічні помилки при визначенні податкового зобов'язання, дійшов висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акта перевірки від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1.

Отже, постанова Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 у справі №810/1407/17 не містить висновків чи іншої інформації, які б давали підстави стверджувати, що обставини, встановлені актом перевірки від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1, є недостовірними, чи які б свідчили, що висновки контролюючого органу про невиконання ФОП ОСОБА_1 податкового обов'язку в частині сплати ПДВ є необґрунтованими.

У той же час суд не погоджується з доводами позивача про преюдиційне значення обставин, встановлених у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 у справі №810/3737/17, предметом якої було рішення про збільшення зобов'язань з ЄСВ за 2014-2016 роки, підставою для прийняття якого слугували висновки Акта перевірки.

Суд зазначає, що базою для нарахування ЄСВ є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між доходами від здійснення підприємницької діяльності та документально підтвердженими витратами.

Натомість предметом цієї справи є податкові повідомлення-рішення, якими ФОП ОСОБА_1 визначені податкові зобов'язання з ПДВ та штрафні санкції внаслідок невиконання нею обов'язку зареєструватись платником ПДВ при досягненні станом на 01.10.2013 обсягів постачання товарів і послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ, понад 300 тис. грн.

У рамках цієї справи предметом доказування є обсяг операцій з постачання товарів і послуг за період з 01.10.2012 по 01.10.2013, як обставини, що породжує для позивача податковий обов'язок, пов'язаний зі сплатою ПДВ, або ж спростовує його.

Таким чином, встановлені у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 у справі №810/3737/17 обставини, що свідчать про необґрунтованість здійсненого контролюючим органом розрахунку чистого оподатковуваного доходу ФОП ОСОБА_1 за 2014-2016 роки, не мають значення для розгляду цієї справи, оскільки не стосуються предмету доказування.

Суд повністю відхиляє доводи позивача, що обчислення обсягу постачання товарів/послуг для цілей, визначених пунктом пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, має відбуватись у кореспонденції з календарним роком з обнулінням починаючи з першого числа наступного календарного року.

Логічно-граматичний спосіб тлумачення норми 181.1 статті 181 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що платник податків обчислює обсяги постачання щомісяця за попередні дванадцять місяців, безвідносно до календарного року та/або будь-якого звітного (податкового) періоду, як-то для сплати податку на доходи фізичних осіб.

Суд також відхиляє доводи позивача, що акт перевірки від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1 не може слугувати джерелом інформації про обсяги постачання ФОП ОСОБА_1, що обґрунтовані довільним тлумаченням правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 10.09.2013 у справі №21-237а13.

Суд зауважує, що спір, у межах якого Верховний Суд України сформував правову позицію, що акт перевірки контролюючого органу не породжує для платника податків будь-яких прав та обов'язків, стосувався оцінки акта перевірки на предмет наявності у нього ознак індивідуального акту для цілей визначення того, чи може акт перевірки бути самостійним предметом спору в адміністративному судочинстві.

У даному випадку акт перевірки від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1 не є предметом спору, а є джерелом даних (носієм доказової інформації) про обставини провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, що повністю корелює з оцінкою правового статусу акта перевірки, наданою Верховним Судом України у справі №21-237а13.

Оскільки позивач не надав належних і достатніх доказів, які б спростовували висновки Акта перевірки про обсяги постачання товарів і послуг станом на 01.10.2013 за попередні 12 місяців, спираючись на обставини, встановлені постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 у справі №810/1407/17, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 зобов'язана була з 01.10.2013 зареєструватись платником ПДВ та сплачувати його на загальних підставах.

Як вбачається з матеріалів перевірки, за даними звітів РРО та банківських виписок, у період з 2014 по 2016 рік ФОП ОСОБА_1 поставила товарів і послуг на загальну суму 1365667,07 грн., в т.ч. за 2014 рік в сумі 301945,00 грн., за 2015 рік в сумі 235262,17 грн. та за 2016 рік в сумі 828459,60 грн., що є об'єктом оподаткування ПДВ.

Первинних документів, які б спростовували здійснений контролюючим органом розрахунок обсягів постачання товарів і послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ, позивач надав не у повному обсязі, зокрема, позивачем не було надано суду банківських виписок.

При цьому судом неодноразово були витребувані від позивача ухвалами суду від 26.02.2018, 27.03.2018 копії всіх первинних документів бухгалтерського обліку, наданих на час перевірки, які підтверджують отримання доходу та понесення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу (банківські виписки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт, фіскальні чеки).

В судовому засіданні 22.08.2017 в якості свідка судом допитано головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_2, який проводив спірну перевірку.

Свідок ОСОБА_2 повідомив, що до перевірки працівників податкового органу було допущено. Направлення на перевірку було вручено 25.05.2017 позивачу особисто під час виїзду на перевірку, наказ про проведення документальної планової виїзної перевірки від 16.05.2017 №844 був направлений позивачу засобами поштового зв'язку та отриманий останнім 16.05.2017. Оскільки документи для перевірки не були готові, позивачу було вручено запит на їх отримання. Документи на запит були надані позивачем на 4-5 день перевірки.

Свідок зазначив, що податкова адреса - це адреса місця проживання платника податків, а саме приватний житловий будинок. Саме тому, фактично документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 проводилась у приміщенні ГУ ДФС в Київській області.

Свідок пояснив, що при проведенні перевірки було взято до уваги дані попередньої перевірки щодо обов'язку платника податків зареєструватись платником ПДВ, оскільки попередньою перевіркою встановлено обсяг операцій, що перевищив 300000,00 грн. за 12 календарних місяців з жовтня 2012 по вересень 2013, а саме на суму 308543,85 грн., а отже з 01.10.2013 позивач мала зареєструватись платником ПДВ. Свідок зазначив, що на початок періоду, який ним перевірявся, а саме з 01.01.2014 позивач також мав бути зареєстрований платником ПДВ, але реєстрацію платником ПДВ фактично не здійснив.

Щодо виявлених перевіркою порушень свідок повідомив, що валовий дохід позивача було визначено на підставі банківських виписок та даних РРО.

Діяльність позивача за перевіряє мий період здійснювалась в одному магазині, в якому встановлено один контрольно-касовий апарат, який був зареєстрований належним чином.

Свідок зазначив, що банківські виписки під час перевірки надавались платником податків, які після проведення перевірки були повернуті платнику податків.

Свідок зазначив, що з 2016 року позивач не здійснював роздрібну торгівлю, а здійснював діяльність у сфері вантажного автомобільного транспорту, не використовуючи найманих осіб і без контрольно-касового апарату, використовуючи безготівкову форму розрахунків.

Свідок зазначив, що за даними перевірки за 2014-2016 роки обсяг доходу позивача, отриманого згідно виписок банку та виторгу РРО склала 1365667,07 грн., що відображено на сторінках 19-20 акту перевірки, сума визначених податкових зобов'язань з податку на додану вартість склала 273133,41 грн. (1365667,07 х 20%).

Свідок зазначив, що накладні на придбання товарів, акти виконаних робіт, складені за період перевірки, були надані під час перевірки, співставлені з даними про надходження коштів за банківськими виписками та через РРО первинні документи підтверджували отримання доходу в зазначеному розмірі.

Приймаючи до уваги, що позивачем не надано суду банківських виписок, які після перевірки були повернуті позивачу, висновки суду щодо отриманого за період перевірки 2014-2016 роки доходу від реалізації товарів та послуг на суму 1365667,07 грн. позивачем не спростовані, а тому заперечення позивача щодо обсягу доходів від реалізації товарів та послуг не приймаються судом до уваги.

Беручи до уваги, що у період з 2014 по 2016 рік позивач податкові декларації з ПДВ не подавала, не нараховувала ПДВ на об'єкт оподаткування та не здійснювала його сплату до бюджету, суд дійшов висновку, що контролюючим органом обґрунтовано визначено позивачеві податкове зобов'язання з ПДВ за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 у розмірі 273133,41 грн., у тому числі за 2014 рік - на 60389,06 грн., за 2015 рік - 47052,43 грн. та за 2016 рік - на 165691,92 грн. та штрафні санкції за неподання податкових декларацій з ПДВ.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині правомірності визначення оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2017 №0005311309 суми грошових зобов'язань за штрафними санкціями, суд зазначає таке.

Згідно податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.07.2017 №0005311309 позивачеві визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 409685,20 грн., у тому числі 273133,41 грн. за податковим зобов'язанням та 136551,79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1, а.с. 49).

З вказаного податкового повідомлення-рішення слідує, що відповідачем застосовано до позивача штраф у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання.

Положеннями статті 123 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування (абзац 2 п.123.1 ст.123 ПК).

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування (абзаци 3, 4 п.123.1 ст.123 ПК).

Отже підставою для застосування контролюючим органом штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого суми податкового зобов'язання є повторне визначення платнику податків контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку.

В основу повторності при нарахуванні штрафних санкцій у податковому повідомленні-рішенні від 18.07.2017 №0005311309 відповідачем покладено висновки акта попередньої податкової перевірки від 29.12.2014 №75/173/НОМЕР_1, за результатами розгляду якого податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.01.2015 №0001761005.

Згідно з п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПК).

Відповідно до пункту 56.15 статті 56 Податкового кодексу України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Згідно з абзацом 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже у разі визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків відповідно до положень пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, такий контролюючий орган приймає відповідне податкове повідомлення-рішення, яке направляється платнику податків.

У той же час, у разі незгоди платника податків з податковим повідомленням-рішенням, останній має право оскаржити його в адміністративному чи судовому порядку, а визначені на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення грошові зобов'язання є неузгодженими до закінчення процедури адміністративного чи судового оскарження.

Судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 28.01.2015 №0001761005 було оскаржено позивачем до Київського окружного адміністративного суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року у справі № 810/1407/17 скасовано податкове повідомлення-рішення Бородянського відділення Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 28.01.2015 №0001761005, згідно з яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 19215,95 грн. (т.1, а.с.15-18).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 року у справі № 810/1407/17 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Бородянського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Бородянського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено (т.1, а.с.19-20).

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 810/1407/17 відмовлено Вишгородській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі №810/1407/17 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Бородянського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Отже, визначені податковим повідомленням-рішенням від 28.01.2015 №0001761005 грошові зобов'язання з податку на додану вартість у силу положень пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України вважаються неузгодженими.

З урахуванням викладеного, на момент прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 18.07.2017 №0005311309 у контролюючого органу не було правових підстав для накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, оскільки податкове повідомлення-рішення від 28.01.2015 №0001761005 знаходилось на стадії судового оскарження і як зазначено вище в подальшому було скасовано судом.

Таким чином спірне податкове повідомлення-рішення від 18.07.2017 №0005311309 в частині нарахування платнику податків штрафу у розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання на суму 68275,90 грн. є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

За викладених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 18.07.2017 №0005321309 у повному обсязі та часткову обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 18.07.2017 №0005311309 в частині визначення податкових зобов'язань на суму 273133,41 грн. за штрафних санкцій на суму 68275,89 грн. (136551,79 - 68275,90).

Надаючи правову оцінку доводам позивача про порушення контролюючим органом порядку призначення і проведення перевірки, за результатами якої прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, а також визначаючись щодо впливу стверджуваних процедурних порушень на правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

У позовній заяві та у судовому засіданні представник позивача наполягав на тому, що призначення планової документальної виїзної перевірки діяльності фізичної особи-підприємця, яка прийняла рішення про припинення підприємницької діяльності, не відповідає вимогам підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у відношенні таких підприємців можуть проводитись виключно позапланові заходи податкового контролю.

Ці ж доводи були підставою позову, предметом якого був наказ ГУ ДФС у Київській області від 16.05.2017 № 844, яким призначено документальну позапланову виїзну перевірку, результати якої оформлені Актом перевірки.

Суд зазначає, що викладені аргументи представника позивача ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права, оскільки підстави для проведення планових та позапланових перевірок не є тотожними, а проведення контролюючим органом планової перевірки не виключає можливості ініціювання позапланової перевірки і навпаки.

Суд зауважує, що на момент включення ФОП ОСОБА_1 до плану-графіку та на момент початку планової документальної виїзної перевірки позивач була зареєстрована як суб'єкт господарювання, перебувала на обліку як платник податків, у зв'язку з чим суд не знаходить обставин, які б свідчили про неможливість проведення у відношенні неї запланованої раніше перевірки.

Норма підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлює самостійну підставу для проведення документальної перевірки, що не скасовує право контролюючого органу на проведення планової перевірки відповідно до затвердженого плану-графіку.

Подібних висновків дійшов Окружний адміністративний суд м. Києва у рішенні від 23.01.2018 у справі №826/12645/17, яким відмовлено у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 про скасування наказу ГУ ДФС у Київській області від 16.05.2017 № 844. Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрало законної сили.

Таким чином, доводи позивача про порушення порядку проведення перевірки під час розгляду справи не підтвердились.

За викладених обставин суд не вбачає підстав вважати, що податкові зобов'язання та штрафні санкції у спірних податкових повідомленнях-рішеннях були визначені за наслідками перевірки, проведеної з порушенням вимог податкового законодавства.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належних і достатніх доказів, які б спростували викладені в Акті перевірки факти порушення позивачем податкового законодавства, останній не надав.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що при зверненні до суду позивачем були неправильно сформульовані позовні вимоги у вигляді визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення замість визнання його протиправним та скасування.

Так, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною другою статті 245 КАС України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, оскільки податкове повідомлення-рішення стосується прав конкретного платника податків, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.

При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням цього, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.07.2017 №0005311309 в частині визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 штрафних санкцій з податку на додану вартість на суму 68275,90 грн.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 4156,85 грн. згідно квитанції №5 від 17.01.2018 на суму 60,00 грн., квитанції №N19RL58868 від 28.11.2017 на суму 2496,85 грн. та квитанції №N19RL45469 від 25.09.2017 на суму 1600,00 грн., оригінали яких долучено до матеріалів справи (т.1, а.с.3).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 682,76 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.07.2017 №0005311309 в частині визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 штрафних санкцій з податку на додану вартість на суму 68275,90 грн. (шістдесят вісім тисяч двісті сімдесят п'ять грн. 90 коп.).

3. В решті позовних вимог у задоволенні адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір на суму 682,76 грн. (шістсот вісімдесят дві грн. 76 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ідентифікаційний код: 39393260, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 30.11.2018.

Суддя Кушнова А.О.