Рішення № 80122577, 12.02.2019, Луганський окружний адміністративний суд

8.3.13

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3442/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2018 № 193468-1304-1214, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог (а.с.77), представник позивача просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форма «Ф» ГУ ДФС в Луганській області № 193468-1304-1214 від 22.03.2018;

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Луганській області щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 сум орендної плати за землю за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 в загальній сумі 78357,34 грн;

- зобов'язати Головне управління ДФС у Луганській області внести зміни до інтегрованих карток з земельного податку та орендної плати позивача шляхом виключення з них відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) на загальну суму 78357,34 грн.

В обґрунтуваня позовних вимог зазначає, що у травні 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, було отримано оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб (код платежу 18010900) за 2018 рік на суму 27313,42 грн. Також, у Дод. 61 ф. 3 за тим самим платежем (орендна плата з фізичних осіб (код платежу 18010900)) зазначено суму 85458,87 грн та пеня в розмірі 113,83 грн. Позивач вважає таке рішення податкового органу протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки невідомо, якими вихідними даними керувався відповідач, розраховуючи суму податкового зобов'язання, адже в розрахунку розміру орендної плати відсоток нормативно-грошової оцінки зазначено в розмірі 4%.

При цьому, у витягу з переліку орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, який було подано Сєвєродонецькою міською радою в порядку п. 288.1. ст. 288 ПКУ (стосовно ОСОБА_2), зазначено 10%. Відповідно ж до договору оренди землі № 208 від 06.07.2004 року коефіцієнт орендної плати складає 1,1%. Чинні зареєстровані додаткові угоди до договору оренди землі № 208 від 06.07.2004 відсутні. Позивач посилається на вимоги п. 288.5 ст. 288 ПКУ в редакції, чинній з 01.01.2017, відповідно до якої розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу згідно з вимогами підпункту 288.5.1. цієї норми не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сіїьськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Тому наводить свій розрахунок орендної плати позивача за 2018 рік в сумі 7511,17 гривень із застосуванням коефіцієнта орендної плати в розмірі 1,1%.

Також зазначив, що відповідачем протиправно, всупереч вимогам статей 1, 6 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", здійснювалося нарахування сум орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності за період проведення АТО, тобто з 14.04.2014 по 07.06.2016. Тому відповідач протиправно нарахував суми орендної плати за землю позивачу за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 в загальній сумі 78357,34 грн.

Відповідач адміністративний позов не визнав, подав відзиви на адміністративний позов та заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 48-52, 87-91), в якому зазначив, що оскільки платник податку ОСОБА_2 не звітував до контролюючого органу (не подавав податкові декларації з плати за землю за період з 2013 по 2018 рік включно), то нарахування орендної плати за землю провадилось на підставі п.54.3 ст. 54 та п.286.5 ст. 286 ПК України як фізичній особі. У зв'язку з цим контролюючим органом у відношенні ОСОБА_2 було винесено податкові повідомлення-рішення від 20.04.2013 № 0103911701 на суму 14396,65 грн, від 30.06.2014 № 501-15 на суму 14396,65 грн, від 30.06.2015 № 5259-15 на суму 17981,42 грн, від 16.10.2016 № 8131710-1301 на суму 25767,38 грн, від 01.09.2017 № 2372299-1301 на суму 27313,42 грн, які позивачем не оскаржувались, внаслідок чого зобов'язання, визначені в них, є узгодженими станом на сьогодні.

В свою чергу, податкове повідомлення-рішення від 20.04.2013 № 0103911701 на суму 14396,65 грн було сплачено ОСОБА_2 добровільно, що підтверджується інтегрованою карткою з орендної плати за землю за 2013 рік.

У зв'язку з тим, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України від 16.01.2003 N 436-ІV ОСОБА_2 не є суб'єктом господарювання, який перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Сєвєродонецьку, відсутні підстави для звільнення позивача від орендної плати за земельну ділянку за період з 14.04.2014 по 07.06.2016 у порядку, визначеному ст. 6 Закону України від 02.09.2014 № 1669-УП «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». З огляду на вищевикладене, дії ГУ ДФС у Луганській області щодо нарахування сум податкових зобов'язань з орендної плати за землю не можуть вважатися протиправними.

Оскільки у контролюючого органу відсутні рішення судів про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень, якими визначено податкові зобов'язання ОСОБА_2 з орендної плати за землю, та, в свою чергу, відсутні підстави для списання податкового боргу позивача як безнадійного у порядку ст. 101 ПК України, у ГУ ДФС у Луганській області відсутні повноваження, передбачені податковим законодавством України, щодо внесення змін до інтегрованих карток платника податків ОСОБА_2 з орендної плати за землю шляхом виключення з них відомостей про наявність податкового боргу.

Стосовно правомірності оскарженого повідомлення-рішення від 22.03.2018 № 193468- 1304-1214 на суму 27313,42 грн відповідач зазначає, що позивач ОСОБА_2 є платником орендної плати за землю як фізична особа та несе обов'язки з самостійної сплати податкового зобов'язання відповідно до умов укладеного договору оренди землі від 06.07.2004 № 208 та додаткової угоди № 2 від 18.06.2008 до договору оренди землі від 06.07.2004 № 208, яка не має державної реєстрації. Однак, державна реєстрація додаткових угод про внесення змін до договорів оренди землі податковим законодавством не вимагалася і не вимагається та згідно з вимогами податкового законодавства не є підставою для звільнення орендарів (платників податків) від сплати за землю, яка передбачена цими додатковими угодами до договорів оренди землі. Крім того, пунктом третім додаткової угоди № 2 від 18.06.2008 до договору оренди землі № 208 від 06.07.2004 передбачено, що ця (відповідна) угода є невід'ємною частиною договору і діє з 01.01.2008.

З огляду на це, доводи позивача про протиправність оскаржених рішення та дій відповідача не заслуговують на увагу. Просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 31.10.2018 позовну заяву залишено без руху (а.с.24).

Ухвалою суду від 19.11.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (арк. спр. 1-2).

Ухвалою суду від 17.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання (а.с.44).

Ухвалою суду від 22.01.2019 відкладено підготовче засідання за клопотанням представника позивача (а.с.64).

Ухвалою суду від 05.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.80).

Суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін в письмовому провадженні відповідно до вимог частини дев'ятої статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

06.07.2004 між орендодавцем - Сєвєродонецькою міською радою та орендарем - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі № 208, який зареєстрований у Сєвєродонецькому міському комплексному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Державному Комітеті України по земельних ресурсах за № 208 від 06.08.2004 (а.с. 11-12).

Згідно з пунктом 1 договору від 06.07.2004 орендодавець на підставі рішення сесії від 24.06.2004 № 1395 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі промисловості (під будівлею арматурного відділення цеху великих блоків), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Заводська, 1-Р1.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,5146 га (пункт 2 договору).

На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: капітальна одноповерхова будівля арматурного відділення цеху великих блоків та господарські споруди, а також інші об'єкти інфраструктури: проходи, проїзди, площадки та земельні насадження (пункт 3 договору).

Згідно з пунктом 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 554532,96 гривень.

Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 25 років строком до 05.07.2029 включно. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: 6099,86 грн на рік (пункт 9 договору).

Пункт 13 цього договору передбачає нарахування пені за кожен день прострочення зобов'язання з орендної плати.

Отже, відповідно до вказаного договору оренди позивач як фізична особа є співорендарем земельної ділянки земель промисловості і має сплачувати орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою відповідно до вказаного договору.

При цьому договір не містить розмежування обов'язків співорендарів в тому числі й щодо розміру сплати орендної плати кожним із них. Фактично відповідно до вказаного договору позивач та ОСОБА_3 виступають як одна сторона договору - орендар.

Додаткова угода № 2 від 18.06.2008 до договору оренди землі № 208 від 06.07.2004 підписана сторонами за договором: Сєвєродонецькою міською радою та орендарем - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак не містить відмітки про її державну реєстрацію (а.с.58).

Зазначена додаткова угода передбачає внесення змін до вказаного договору оренди землі в частині визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка за домовленістю сторін складає розмір - 590040,36 грн, орендної плати в розмірі 23601,61 грн, яка складає 10,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, і має вноситися щомісячно в грошовій формі в розмірі 1966,80 грн щомісяця. Угода є невід'ємною частиною договору та діє з 01.01.2008.

Відповідно до розрахунку орендної плати (зворотній бік додаткової угоди) прийнятий для розрахунків орендної плати розмір відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки складає - 4%, зазначений розрахунок містить підписи сторін за договором (а.с. 58 зворотній бік).

Суд звертає увагу на той факт, що позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрований як фізична особа-підприємець за № 23660000000003463 - лише з 13.07.2015 за основним місцем обліку - в Рубіжанський ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області (а.с. 7-8).

Позивач не надав суду належних доказів того факту, що він після реєстрації в податковому органі як фізична особа-підприємець використовував орендовану ним за вказаним договором земельну ділянку в своїй господарській діяльності, що необхідно, оскільки, як стверджує сам позивач, договір оренди цієї земельної ділянки в новому статусі з Сєвєродонецькою міською радою він не укладав, відповідні зміни до договору оренди сторони не вносили.

22.03.2018 ГУ ДФС у Луганській області винесене податкове повідомлення - рішення № 193468-1304-1214, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 27313,42 грн за податковий період 2018 рік (а.с. 9).

Також, у Додатку 61 ф. 3, а саме в повідомленні та квитанції за платежем орендна плата з фізичних осіб (код платежу 18010900) як борг зазначено суму 85458,87 грн. та пеня в розмірі 113,83 грн (а.с.9).

Згідно з розрахунком розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2018 рік до оскарженого податкового-повідомлення рішення № 193468-1304-1214 зазначено (а.с.10): площа земельної ділянки - 5146 кв. метрів; нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 08.05.2008 - 590040,36; прийнятий для розрахунку орендної плати розмір відсотків нормативно грошової оцінки земельної ділянки - 4%.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (НГО)

590040,36 х 1,152 = 679726,49 грн (НГО) - за 2009 рік;

679726,49 х 1,059 = 719830,35 грн (НГО) - за 2010 рік;

719830,35 х 1,0 = 19830,35 грн (НГО) - за 2011-2014 роки;

719830,35 х 1,249 = 899068,11 грн (НГО) - за 2015 рік;

899068,11 х 1,433 = 1288364,60 грн (НГО) - за 2016 рік;

1288364,60 х 1,06 = 1365666,48 грн (НГО) - за 2017 рік;

1365666,48 х 1,0 = 1365666,48 грн (НГО) - за 2018 рік;

1365666,48 х 4% = 54626,66 грн (річна сума орендної плати за земельну ділянку розміром 5146 кв.м);

54626,66 / 2 = 27313,33 грн. (річна сума орендної плати згідно додаткової угоди до договору оренди з кожного орендаря (платника).

Отже, відповідно до вказаного розрахунку розмір орендної плати позивача в оскарженому повідомленні-рішенні визначений відповідачем з урахуванням розміру відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вказаного в додатковій угоді № 2 від 18.06.2008, що складає - 4%, та вирахувано як ? загальної суми орендної плати за вказану ділянку, оскільки за договором передбачено двоє орендарів.

Відповідно до витягів з інтегрованої картки платника податків позивача за 2013-31.12.2017 нарахування орендної плати за землю позивачу в цей період провадилось на підставі податкових повідомленнь-рішень від 20.04.2013 № 0103911701 на суму 14396,65 грн, від 30.06.2014 № 501-15 на суму 14396,65 грн, від 30.06.2015 № 5259-15 на суму 17981,42 грн, від 16.10.2016 № 8131710-1301 на суму 25767,38 грн, від 01.09.2017 № 2372299-1301 на суму 27313,42 грн.

Відповідач стверджує, а позивач не спростовує наданням відповідних доказів на підтвердження тих фактів, що:

-позивач не подавав податкової звітності з орендної плати за вказану земельну ділянку і після реєстрації як ФОП;

- добровільно сплатив зобов'язання з орендної плати за землю за 2013 рік, визначене на підставі податкового повідомлення-рішення від 20.04.2013 № 0103911701 на суму 14396,65 грн, що підтверджено витягом з інтегрованої картки платника за 2013 рік (а.с.15 зв. бік);

- не сплачував визначені податковим органом зобов'язання за період з 2014 по 2018 роки, що також підтверджено відповідними витягами з інтегрованої картки позивача (а.с.16-18);

- не оскаржував і не оскаржує прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення щодо визначення зобов'язань позивача з орендної плати за вказану земельну ділянку за 2013 -2017 роки.

Вирішуючи зазначену адміністративну справу, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг (абзац другий пункту 58.3 статті 58 КАС України).

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У підпункті 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з положеннями пунктів 288.1 - 288.4 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

За пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 286.2. статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Зазначена норма стосується суб'єктів господарювання юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є користувачем земельної ділянки як фізична особа (відповідно до договору), тому податковим органом визначено податкове зобов'язання з орендної плати за землю як фізичній особі відповідно до приписів п. 286.5 ст. 286 ПК України, за яким нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Як зазначалося вище, на виконання п.286.5 ст.286 ПК України податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.04.2013 № 0103911701 на суму 14396,65 грн, від 30.06.2014 № 501-15 на суму 14396,65 грн, від 30.06.2015 № 5259-15 на суму 17981,42 грн, від 16.10.2016 № 8131710-1301 на суму 25767,38 грн, від 01.09.2017 № 2372299-1301 на суму 27313,42 грн та оскаржене позивачем - податкове повідомлення-рішення № 193468-1304-1214 від 22.03.2018, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб.

Щодо застосування до спірних правовідносин закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі Закон №1669) суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до статті 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014.

Статтею 6 Закону № 1669 (в редакції, чинній до 08.06.2016) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону № 1669 Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014, у період з 14.04.2014 до її закінчення.

Розпорядженням КМУ від 30.10.2014 № 1053-р на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669 був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Відповідно до вказаного Додатку в розділі "Луганська область" пункт "Міста обласного значення" під номером 13, зокрема, зазначено: м. Сєвєродонецьк (Сєвєродонецька міська рада).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053" (далі за текстом - Розпорядження КМУ № 1079-р) зупинена дія розпорядження КМУ № 1053-р.

Розпорядженням КМУ № 1275-р на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669 затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Відповідно до Додатку в розділі "Луганська область" пункт "Міста обласного значення" під номером 13, зокрема, зазначено: м. Сєвєродонецьк (Сєвєродонецька міська рада).

Пунктом 3 Розпорядження КМУ № 1275-р визнано такими, що втратили чинність розпорядження КМУ № 1053-р та розпорядження КМУ № 1079-р.

Таким чином, м. Сєвєродонецьк (Сєвєродонецька міська рада) Луганської області є населеним пунктом, на території якого з 14.04.2014 до 08.06.2016 здійснювалась антитерористична операція.

Однак, на підставі ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

На підставі ст.6 Закону №1669 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Зазначена норма пов'язує звільнення суб'єктів господарювання від сплати за користування земельними ділянками, державним та комунальним майном під час проведення АТО, виключно з настанням такої обставини, як здійснення цими суб'єктами діяльності на території проведення АТО.

Однак, як встановлено судом позивач уклав договір оренди земельної ділянки як фізична особа, а як суб'єкт господарської діяльності зареєструвався та став на облік в податковому органі лише з 13.07.2015. У зв'язку зі зміною свого статусу додаткових угод з Сєвєродонецькою міською радою щодо внесення змін у відповідний договір оренди земельної ділянки не укладав, доказів суду на підтверження факту використання цієї земельної ділянки в своїй господарській діяльності не надав.

Отже, за таких обставин суд не знаходить підстав для звільнення позивача від сплати орендної плати за землю, передбачених статтею 6 Закону № 1669, оскільки позивач не довів суду факт здійснення ним господарської діяльності протягом часу з 13.07.2015 до 08.06.2016 на земельній ділянці, яку він орендує як фізична особа. Тому, правомірним є визначення позивачу податковим органом грошового зобов'язання як фізичній особі, а не суб'єкту господарювання, що також вказує на відсутність підстав для застосування вимог Закону № 1669 до спірних правовідносин.

Аргументи ж позивача про нечинність додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки через відсутність відомостей про її державну реєстрацію суд вважає слушними з урахуванням позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 13.12.2018 в справі №812/465/17

Так, відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підставою для нарахування

орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений

та зареєстрований відповідно до законодавства.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ПК України вказує на необхідність державної реєстрації договору оренди землі відповідно до законодавства.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією із загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації у Державному реєстрі прав, що визначено п. 2 ч. 1 ст. З Закону № 1952.

Відповідно до ч. З ст. З Закону № 1952 речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї зтаких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, роли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених ст. 28 цього Закону.

Згідно зі ст. 20 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161) (в редакції, що діяла на момент укладення додаткової угоди № 2) укладений договір оренди підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З урахуванням наведеного, суд касаційного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що додаткова угода до договору оренди земельноїділянки підлягає обов'язковій державній реєстрації, а оскільки докази проведення державної реєстрації додаткової угоди від 08 грудня 2009 року № 2 до договору оренди землі № 040641900436 від 29 листопада 2006 року сторонами не надані і судами не встановлені, зазначена додаткова угода не може вважатися вчиненою, (укладеною), а тому у податкового органу не було підстав для її врахування при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача стосовно того, що прямої вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації змін до договору оренди землі законодавство не містить, а також з приводу того, що додаткова угода є дійсною, виходячи з презумпції правомірності правочину, як такі, що не ґрунтуються на законі.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскарженого повідомлення-рішення відповідача, яким позивачу визначено розмір орендної плати за 2018 рік з урахуванням розміру відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вказаного в додатковій угоді № 2 від 18.06.2008, що складає - 4%. Зазначене є підставою для скасування оскарженого рішення відповідача.

Оскільки визначення податкового зобов'язання фізичним особам віднесено п.286.5 ст.286 ПК України до дискреційних повноважень податкового органу, суд не має права обчислювати розмір орендної плати за 2018 рік позивачу самостійно.

Тому суд визнає протиправним та скасовує податкове повідомлення-рішення форма «Ф» ГУ ДФС в Луганській області № 193468-1304-1214 від 22.03.2018, задовільняючи вказану вимогу позивача, що не позбавляє відповідача права прийняти законне рішення з цього приводу.

Позовні ж вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Луганській області щодо нарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 сум орендної плати за землю за період з 14.04.2014 року по 07.06.2016 року в загальній сумі 78357,34 грн та зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованих карток із земельного податку та орендної плати позивача шляхом виключення з них відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) на загальну суму 78357,34 грн, є необгрунтованими за наявності не оскаржених та не скасованих повідомлень-рішень відповідача про визначення позивачу податкового зобов'язання за період 2013-2017 років.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене слід зазначити, що внесення змін контролюючим органом до інтегрованих карток позивача з орендної плати шляхом виключення з них відомостей про наявність податкового боргу можливо на підставі рішення суду щодо скасування податкових повідомлень-рішень, які містять у собі податкові зобов'язання з орендної плати за землю, або на підставі списання безнадійного податкового боргу у порядку ст.101 ПК України.

Оскільки позивачем не заявлено позовних вимог про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень, якими визначено податкові зобов'язання ОСОБА_2 з орендної плати за землю, та, в свою чергу, відсутні підстави для списання податкового боргу позивача як безнадійного у порядку ст. 101 ПК України суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Отже в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити за необгрунтованістю.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач квитанцією від 12.11.2018 № 0.0.1182409417.1 сплатив судовий збір за подання до суду даного адміністративного позову у розмірі 2466,80 грн (а.с.27).

З урахуванням частини 3 статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути з ГУ ДФС у Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1233,40 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2018 № 193468-1304-1214, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 22.03.2018 № 193468-1304-1214 на суму 27313,42 грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити за необгрунтованістю.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (код ЄДРПОУ: 39591445, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Енергетиків, 72) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1233,40 грн (одна тисяча двісті тридцять три гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду або через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25 лютого 2019 року.

Суддя В.С. Шембелян