Рішення № 80122415, 25.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року Справа № 160/104/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

при секретарі Скупейко І.М.

за участю:

представника позивача Мотуза О.В.

представника відповідача Суріної О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

04.01.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Плодородіє НПК" (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області:

- постанову № ДН 2112/249/АВ/ТД-ФС/803 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06 грудня 2018 року, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» накладено штраф у розмірі 223 380,00 грн.;

-постанову № ДН 2112/249/АВ/МГ-ФС/801 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06 грудня 2018 року, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» накладено штраф у розмірі 37 230,00 грн.;

- постанову № ДН 2112/249/АВ-ФС/802 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06 грудня 2018 року, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» накладено штраф у розмірі 11 169,00 грн.;

- постанову № ДН 2112/249/АВ/ІП-ФС/800 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06 грудня 2018 року, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» накладено штраф у розмірі 3 723,00 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, щооспорюванні постанови складено відповідачем на підставі Акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН2112/249/АВ від 16.11.2018 року.Підприємством було правомірно укладено цивільно-правові угоди з працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Вказані угоди не мають ознак трудових договорів. Факт виконання робіт підтверджено актами здачі-приймання робіт (надання послуг). Вказані працівники не були включені до штату підприємства, не мали робочого місця, не виконували роботу протягом робочого часу підприємства. Наведені цивільно-правові угоди є чинними, не визнані судом не дійсними. Працівнику підприємства ОСОБА_5 було надано 15 днів щорічної відпустки та оплачено такі відпустки. Таким чином, з нею повністю здійснено розрахунок при звільненні. Крім того, в оскаржуваних постановах, що стосуються цього працівника, підприємство фактично двічі притягнуто до відповідальності за одне й те саме порушення трудового законодавства. Позивачем ведеться облік виконуваної працівниками роботи відповідно до вимог чинного законодавства, правильність нарахування заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки підтверджується бухгалтерськими документами. Також, відповідачем допущено процедурні порушення при винесенні оскаржуваних постанов. Відповідно до ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі наявності одного з порушень, перелічених у вказаній статті. Однак, оскільки жодне з порушень не було допущене позивачем, застосування штрафних санкцій та притягнення до відповідальності за таких обставин є безпідставним, з огляду на що позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено її розгляд в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Представником відповідача надано письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено,що відповідно до наказу Головного управління від 15 листопада 2018 року № 1020-І, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 15 листопада 2018 року №416 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці Дніпропетровському регіоні Уріщенко Аллою Вікторівною та головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпропетровському регіоні Павловою Наталією Анатоліївною в період з 15 листопада 2018 року по 16 листопада 2018 року проведено інспекційне відвідування позивача ТОВ «Плодородіє НПК» зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, з питань оформлення трудових відносин, повноти нарахування та своєчасності виплати заробітної плати.За результатами інспекційного відвідування був складений Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН2112/249/АВ від 16 листопада 2018 року. В ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що у ТОВ "Плодородіє НПК" наявні випадки укладання цивільно-правових угод, які мають ознаки трудових договорів, які повинні укладатись у відповідності до норм трудового законодавства.Так, в вересні 2018 року та в жовтні 2018 року з 2 працівниками було укладено договори цивільно-правового характеру, умови яких свідчать про підміну трудових договорів договорами цивільно-правового характеру. Також, встановлено, що при звільненні працівника підприємства ОСОБА_5 було помилково нараховано компенсацію за не всі невикористані нею дні відпуски, а отже й не виплачено всі належні їй суми при звільненні, що є порушенням ст. 116 КЗпП. Крім того, встановлено, що керівником підприємства не забезпечено достовірний облік виконуваної працівниками роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Вищезазначені порушення стали підставою для винесення оскаржуваних постанов, які є законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства, а тому вважають, що підстави для їх скасування відсутні. З огляду на викладене відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

28.01.2019 р. позивачем надано відповідь на відзив. В якій зазначено про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві.

01.02.2019 р. відповідачем надано заперечення проти відповіді на відзив, в яких відповідач зазначив про правомірність оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначила про факти, вказані у відзиві та запереченнях проти відповіді на відзив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 15.11.2018 року № 1020-1, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 15.11.2018 року №416 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці Дніпропетровському регіоні Уріщенко Аллою Вікторівною та головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпропетровському регіоні Павловою Наталією Анатоліївною в період з 15.11.2018 року по 16.11.2018 року проведено інспекційне відвідування ТОВ «Плодородіє НПК» зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, з питань оформлення трудових відносин, повноти нарахування та своєчасності виплати заробітної плати.

За результатами інспекційного відвідування був складений Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН2112/249/АВ від 16.11.2018 року.

Згідно з висновками, викладеними в Акті № ДН2112/249/АВ від 16.11.2018 року, встановлено порушення вимог чинного трудового законодавства.

На підставі акта № ДН2112/249/АВ від 16.11.2018 року винесено припис № ДН2112/249/АВ/П від 04.12.2018 року та постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 06.12.2018 року № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/803, № ДН2112/249/АВ/МГ-ФС/801, № ДН2112/249/АВ-ФС/802, № ДН2112/249/АВ/ІП-ФС/800.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Згідно п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема Держпраці та її територіальних органів.

Згідно пп. 6 п. 5 Порядку 295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією, в тому числі, Пенсійного фонду України та його територіальних органів про роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації.

Зі змісту п. 11 Порядку № 295 слідує, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема, ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію / відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги. Згідно із п. 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

У відповідності до п. 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Пунктом 23 Порядку № 295 визначено, що припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Згідно п. 24 Порядку № 295, припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Судом встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» стало звернення працівника щодо порушення стосовно неї законодавства про працю, надане Листом ГУ Держпраці у Київській області від 10.10.2018 року № 4.4/С-4132-4590.

Як зазначалося вище, під час проведення інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК», відповідачем було встановлено низку порушень законодавства, що призвело до відповідних наслідків у вигляді штрафів.

Так, дослідивши правомірність та обґрунтованість виявлених відповідачем під час проведення інспекційного відвідування порушень, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Щодо постанови про накладення штрафу № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/803 від 06.12.2018 року суд зазначає наступне.

За висновками акту перевірки встановлено, що в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» наявні випадки укладення цивільно-правових договорі, які мають ознаки трудових договорів. Так, у вересні 2018 року та жовтні 2018 року з 2 працівниками - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договори цивільно-правового характеру, умови яких свідчать про підміну трудовихдоговорів договорами цивільно-правового характеру.

Щодо вказаного порушення позивачем зазначено, що цивільно-правові договори, що були укладені між ТОВ «Плодородіє НПК» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 не мають ознак трудових, більш того, прямо суперечать встановленим законом вимогам до трудових договорові та взагалі організації трудових правовідносин. За своїм змістом та суттю вказані договори відповідають ознакам договору підряду. Крім того, зазначає, що інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України(КЗпП України).

Частиною першоюстатті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься устатті 21 КЗпПУкраїнит та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписамистатті 23 КЗпП України,трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено устатті 626 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно достатті 901 ЦК України,за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписамистатті 902 ЦК України,виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

З аналізу наведених норм вбачається, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.

Судом встановлено, що між ТОВ «Плодородіє НПК» та ОСОБА_3 було укладено цивільно-правову угоду № 0309/1 від 03.09.2018 року (а.с.46)

Відповідно до п.п.1.1 даної угоди замовник (ТОВ «Плодородіє НПК») доручає, а виконавець (ОСОБА_3) бере на себе зобов'язання виконати такі роботи: проведення маркетигових досліджень з вивчення споживчого ринку і його перспектив, формування і розширення господарських зв'язків зі споживачами, проведення аналізу попиту покупців, ступеня задоволення потреб вимог і запитів споживачів на вироби, що пропонуються, рівня конкурентоспроможності продукції на ринку шляхом вивчення і оцінювання потреб споживачів, моніторингу конкурентів.

Виконавець виконує роботу за цим Договором самостійно та не має права залучати третіх осіб (субпідрядників) інакше ніж як за погодженням із замовником.

Крім того, 10.10.2018 року між ТОВ «Плодородіє НПК» та ОСОБА_4 було укладено цивільно-правову угоду № 1010/1 (а.с.48).

Відповідно до п.п.1.1 даної угоди замовник (ТОВ «Плодородіє НПК») доручає, а виконавець (ОСОБА_4) бере на себе зобов'язання виконати такі роботи: складання договорів та специфікації між ТОВ «Плодородіє НПК» та покупцями, виписування рахунків на оплату для покупців.

Виконавець виконує роботу за цим Договором самостійно та не має права залучати третіх осіб (субпідрядників) інакше ніж як за погодженням із замовником.

Аналізуючи наведені норми законодавства, а також спірні цивільно-правові угоди, суд зазначає, що основною ознакою, яка відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовими та трудовими договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормамиКодексу законів про працю Українита інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормамиЦивільного кодексу України.

Так, аналізуючи предмет договору № 0309/1 від 03.09.2018 року, укладеного між ТОВ «Плодородіє НПК» та ОСОБА_3, суд не вбачає в ньому ознак трудових відносин між сторонами, оскільки позивачем (замовником) було доручено виконавцю конкретно визначено роботу, а саме:

- проведення маркетигових досліджень з вивчення споживчого ринку і його перспектив,

- формування і розширення господарських зв'язків зі споживачами,

- проведення аналізу попиту покупців, ступеня задоволення потреб вимог і запитів споживачів на вироби, що пропонуються,

- рівня конкурентоспроможності продукції на ринку шляхом вивчення і оцінювання потреб споживачів, моніторингу конкурентів.

При цьому, спірним договором передбачено його виконання у певний строк, а саме, з 03.09.2018 року по 30.09.2018 року.

Враховуючи характер дорученої роботи, можна дійти висновку, що її виконання можливо здійснити одноразово, дистанційно та без підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, а метою договору є отримання певного матеріального результату, а саме, висновку спеціаліста у певній галузі щодо аналізу споживчого ринку, при цьому, вказаний висновок можливо в майбутньому використати у господарській діяльності підприємства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що цивільно-правова угода № 0309/1 від 03.09.2018 року, укладена між ТОВ «Плодородіє НПК» та ОСОБА_3, не містить ознак трудового договору, отже, висновки акта інспекційного відвідування в цій частині є помилковими.

Щодо цивільно-правової угоди № 1010/1 від 10.10.2018 року, укладеної між ТОВ «Плодородіє НПК» та ОСОБА_4, то предметом вказаної угоди євиконання таких робіт:

- складання договорів та специфікації між ТОВ «Плодородіє НПК» та покупцями,

- виписування рахунків на оплату для покупців.

Вказаним договором також передбачено виконання роботи протягом певного строку, а саме, з 10.10.2019 року 09.11.2018 року.

Проте, характер дорученої роботи має ознаки системності, встановлення певного порядку її виконання (надання зразків документів підприємства, інформування про рівень встановлених цін на продукцію та ін.), обов'язковість доступу до бухгалтерського обліку підприємства.

Крім того, п.п.1.1. спірної угоди визначає саме процес праці (виконання певних тотожних дій протягом певного часу) та не має конкретного матеріального результату, який можливо було б отримати за наслідками виконаних робіт. Виконання таких робіт за своїм характером є постійним для діючого підприємства, оскільки є необхідним для досягнення ділової мети у вигляді отримання прибутку.

Визначення конкретного часу, протягом якого мають бути надані певні послуги/виконані роботи, окремо від інших обставин, не можуть визначати спірний цивільно-правовий договір, як договір підряду, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути таким, що укладається на час виконання певної роботи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що цивільно-правова угода № 1010/1 від 10.10.2018 року, укладена між ТОВ «Плодородіє НПК» та ОСОБА_4, має ознаки трудового договору, отже, позивачем було вчинено порушення ч. ч. 3 ст. 24 КЗпП України та допущено до роботи ОСОБА_4 без укладення трудового договору.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, позовні вимоги в частині скасування постанови про накладення штрафу № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/803 від 06.12.2018 року слід задовольнити частково, а саме, скасувати оскаржувану постанову в частині накладення штрафу в сумі 111 690,00 грн.

Щодо постанов про накладення штрафу № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/801 від 06.12.2018 року та № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/802 від 06.12.2018 року суд зазначає наступне.

За висновками акту перевірки встановлено, що у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» з 16.05.2016 року по 27.04.2018 року на посаді заступника головного бухгалтера працювала ОСОБА_5. За період роботи ОСОБА_5 перебувала у щорічній відпустці 24 календарних дні з 03.07.2017року по 26.07.2017 року згідно з наказом від 21.11.2016 № 2/В.Однак, при звільненні ОСОБА_5 було нарахованокомпенсацію лише за 8 календарних днів.Заступник головного бухгалтера ОСОБА_5 за час роботи з 16.05.2016 року по 27.04.2018 року мала право згідно з вимогами, встановленими законодавством, на компенсацію 23 календарних днів щорічної відпустки. Таким чином, ОСОБА_5 було позбавлено державної соціальної гарантії. При звільнені ОСОБА_5 не нараховано та не сплачено компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної відпустки, що не відповідає вимогам ст. 83 КЗпП України.

Щодо вказаного порушення позивачем зазначено, що 15 днів щорічної відпустки були використані ОСОБА_5 в період з 14.12.2016 року по 28.12.2016 року на підставі наказу №1/СО від 12.12.2016 року. Під час проведення інспекційного відвідування відповідачем запитувались документи лише за 2017-2018 роки, тому наказ №1/СО від 12.12.2016 року інспектору праці не надавався. Отже, частину щорічної відпустки ОСОБА_5 було використано протягом періоду, якій не перевірявся, тому позивачем було вірно розраховано компенсацію невикористаної частини щорічної відпустки тривалістю 8 днів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ст. 4 Закону України ''Провідпустки'' установлюються такі види відпусток: Установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до частини 1 статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України ''Провідпустки'' щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

За приписами частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 працювала в ТОВ «Плодородіє НПК» на посаді заступника головного бухгалтера в період з 16.05.2016 року по 27.04.2018 року.

ОСОБА_5 була звільнена з посади заступника головного бухгалтера та їй нараховано компенсацію невикористаної частини щорічної відпустки тривалістю 8 днів.

Згідно з наказом№ 2/В від 21.11.2016 ОСОБА_5 було надано щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарні дні з 03.07.2017року по 26.07.2017 року (а.с.94).

Відповідно до наказу №1/СО від 12.12.2016 року ОСОБА_5 було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 14.12.2016 року по 28.12.2016 року (а.с.51).

На підставі викладеного, позивач стверджує, що ОСОБА_5 було використано 15 календарних днів відпустки в період 14.12.2016 року по 28.12.2016 року, отже, при звільненні ним було вірно розраховано компенсацію невикористаної частини щорічної основної відпустки тривалістю 8 днів.

Проте, суд критично ставиться до наданих доказів, оскільки на час проведення інспекційного відвідування наказ №1/СО від 12.12.2016 року перевіряючим не надавався. Вказаний факт позивачем не заперечується, одночасно він зазначає, що документи за 2016 рік не запитувались, а тому і не надавались до перевірки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час проведення інспекційного відвідування надавались накази про надання відпусток за 2016 рік, а саме: наказ про надання відпустки ОСОБА_5 № 2/В від 21.11.2016 р., наказ про надання відпустки ОСОБА_8 № 12 від 01.12.2016 року, наказ про надання відпустки ОСОБА_9 № 12 від 01.12.2016 року, наказ про надання відпустки ОСОБА_10 № 12 від 01.12.2016 року.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що ОСОБА_5 використала 15 календарних днів щорічної основної відпустки у 2016 році та приходить до висновку, що на час звільнення ОСОБА_5 не було виплачено компенсацію за 23 календарні дні щорічної основної відпустки.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Враховуючи зазначене, слід дійти висновку, що невиплата працівнику належної компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки є недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, за що відповідачем було правомірно застосовано до ТОВ «Плодородіє НПК» штраф передбачений абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування Постанови ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/801 від 06.12.2018 року.

Щодо постанови № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/802 від 06.12.2018 року суд зазначає наступне.

За висновками акту перевірки встановлено, що при звільненні ОСОБА_5 було нарахованокомпенсацію лише за 8 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.Заступник головного бухгалтера ОСОБА_5 за час роботи з 16.05.2016 року по 27.04.2018 року мала право згідно з вимогами, встановленими законодавством, на компенсацію 23 календарних днів щорічної відпустки. Отже, при звільненні ОСОБА_5 їй виплачені не всі суми, що належать їй на день звільнення, що не відповідає вимогам ст. 116 КЗпП України.

Так, судом встановлено, що обставини, які слугували підставою для притягнення ТОВ «Плодородіє НПК» до відповідальності у вигляді штрафу, є тотожними з тими, що стали підставою для притягнення підприємства до відповідальності за постановою № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/801 від 06.12.2018 року.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що накладення штрафу на позивача за постановою № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/802 від 06.12.2018 року за те саме порушення, фактично є притягненням до такого самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/801 від 06.12.2018 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо постанови про накладення штрафу № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/800 від 06.12.2018 року суд зазначає наступне.

За висновками акту перевірки встановлено, щокерівником підприємства не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, як це визначено ст. 30 Закону України «Про оплату праці». Згідно з поясненнями представника відповідача, наданими нею в судовому засіданні, вказане порушення було встановлено на підставі аналізу наданих підприємством табелів обліку робочого часу, з яких вбачається, що облік робочого часу працівників підприємства ведеться з порушеннями норм чинного законодавства, у зв'язку з чим не можливо перевірити правильність нарахування заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечив факт наявності порушень в табелях обліку робочого часу працівників підприємства, проте зазначив, що заробітна плата за час щорічної відпустки нараховується відповідності до вимог чинного законодавства.

Ведення табельного облiку використання робочого часу на пiдприємствах, в установах й органiзацiях регулюється наказом Держкомстату України вiд 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облiковоїдокументацiїзi статистики працi» (типова форма № П-5). У табелiоблiку використання робочого часу робляться вiдмiтки про фактично вiдпрацьований час, вiдпрацьованi за мiсяць години, в тому числiнадурочнi, вечiрнi, нiчнi години роботи тощо, а також iншiвiдхиленнявiд нормальних умов роботи.

Вiдповiдно табель заповнюється двiчi на мiсяць: за першу половину мiсяця - для нарахування авансових платежiв та за весь мiсяць - для розрахунку заробiтної плати за мiсяць. Наприкiнцi мiсяця в табелi пiдраховується загальна кiлькiсть вiдпрацьованих днiв i днiв неявок на роботу.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Надаючи оцінку постанові № ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/800 від 06.12.2018 року, суд враховує, що ТОВ «Плодородіє НПК» було притягнуто до відповідальності не за порушення ч.1, ч.2 ст. 12 Закону України "Про оплату праці" щодо 13 працівників підприємства, за яке передбачена відповідальність абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України , а за порушення обов'язку ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці, що виразилося в неточному веденні табелів обліку робочого часу.

При цьому, факт такого порушення представником позивача не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування Постанови ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу №ДН2112/249/АВ/ТД-ФС/800 від 06.12.2018 року.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тому судові витрати в розмірі 1762,00 грн. підлягають стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК»з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 293, 295 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН212/249/АВ/ТД-ФС/803 від 06.12.2018 р. в частині накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» штрафу в розмірі 111 690,00 грн.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН212/249/АВ/ТД-ФС/802 від 06.12.2018 р. про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» штрафу в розмірі 11 169,00 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Судові витрати в розмірі 1 762,00 грн. стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодородіє НПК» з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тесту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 27 лютого 2019 року.

Суддя О.С. Рябчук