Рішення № 80122177, 27.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 р. Справа№200/1316/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса для листування: АДРЕСА_1)

до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період з 1 липня 2016 року по 30 червня 2018 року та зобов'язати відповідача виплатити суми пенсії за віком за період з 1 липня 2016 року по 30 червня 2018 року.

29 січня 2019 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Одночасно, суд задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач у позовній заяві зазначив, що до переїзду в м. Маріуполь Донецької області була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа у Петропавлівському районі Дніпропетровської області, де отримувала пенсію за віком до 30 червня 2016 року. Після зміни місця проживання у серпні 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про запит її пенсійної справи, проте, лише у липні 2018 року відповідачем було поновлено виплату її пенсії. При цьому, належні до виплати суми пенсії за період з 1 липня 2016 року по 30 червня 2018 року позивачу виплачені не були, в чому позивач вбачає протиправну бездіяльність. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач зауважив на те,що безпідставна невиплата пенсії позивачеві свідчить, що відповідач фактично змінює умови реалізації права на отримання пенсії та тим самим виходить за межі своїх повноважень з порушенням норм діючого законодавства України.

Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву позивача, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог позивача та просив суд відмовити у задоволенні вимог його позовної заяви в повному обсязі, посилаючись на нормативно-правові акти з питань соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб. Стосовно вимог позивача про виплату заборгованості з пенсії за період з 1 червня 2016 року по 30 червня 2018 року відповідач зауважив, що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 335 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Гірницьким РВ УМВС України в м. Макіївці, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 1 серпня 2017 року № 0000284765.

Судом встановлено, що позивач перебувала на обліку на обліку Першотравенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область), де згідно атестату від 30 листопада 2017 року отримала пенсію по 30 червня 2016 року. При цьому, суд зауважує, що надані відповідачем матеріали пенсійної справи не містять доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених чинним законодавством щодо припинення пенсії позивачеві з 1 липня 2016 року та відповідно - щодо прийняття окремого рішення в порядку статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

2 серпня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій просила запросити її пенсійну справу з управління в смт. Петропавлівка.

На підставі листа відповідача від 22 серпня 2018 року № 3392/34-3/04 на адресу позивача судом встановлено, що пенсійну справу позивача взято на облік управління з управління Пенсійного фонду України Петропавлівського району Дніпропетровської області на підставі особистої заяви від 2 серпня 2017 року, після чого управлінням сформовано список № 55, який передано на розгляд Комісії по призначенню (поновленню) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно зазначеного листа, 26 квітня 2018 року управлінням отримано витяг із протоколу засідання Комісії Кальміуської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 13 квітня 2018 року № 17 про призначення соціальних виплат та в липні 2018 року позивачеві поновлено виплату поточної пенсії. При цьому, відповідач у вказаному листі поінформував позивача, що сума пенсії за період з 1 серпня 2017 року по 30 червня 2018 року буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність невиплати заборгованості з пенсійних виплат за минулий період.

Суд зазначає, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (Пз/9901/20/18) за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; червням

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі (пункт 113 рішення):

1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).

Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у пункті 114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:

1) є громадянином України;

2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

На підставі досліджених матеріалів адміністративної справи № 200/1316/19-а судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивача відбулося з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV без прийняття відповідного рішення, тому, суд доходить висновку, що дана адміністративна відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, зазначена справа розглядається як типова.

Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору дійшов висновку, зокрема, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів щодо прийняття відповідачем чи попереднім територіальним управлінням Пенсійного фонду окремого рішення про припинення виплати пенсії на підставі положень статті 49 Закону № 1058-IV.

При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону № 1058-IV, тому посилання відповідача на підзаконні нормативно-правові акти з питань соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб, є необґрунтованими.

Кім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (надалі - Порядок № 22-1) передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Згідно положень пункту 1.6 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

З аналізу норм чинного законодавства, суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний був поновити виплату пенсії позивача за його заявою саме з дня звернення позивача із відповідною заявою з серпня 2018 року із виплатою заборгованості пенсії за минулий час.

При цьому, суд зауважує, що відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Суд, відповідно до норм статті 6 КАС України вирішує дану справу, зокрема, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішенні «Сук проти України» зазначив: «державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі».

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, беручи до уваги надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість пред'явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача негайно виконати рішення, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за весь період, підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Крім того, позивач у позовні заяві просив суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 382 КАС України встановлення судового контролю є правом, а не обов'язком суду. Крім цього, позивач не навів обґрунтованих підстав щодо намірів відповідача не виконувати рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса для листування: АДРЕСА_1) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 1 липня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з пенсії за період з 1 липня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість з пенсії за період з 1 липня 2016 року по 30 червня 2018 року - у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) судовий збір у розмірі 768 грн. (сімсот шістдесят вісім) 40 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса для листування: АДРЕСА_1).

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 27 лютого 2019 року. Повне судове рішення складено 27 лютого 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.