Ухвала суду № 80120633, 22.02.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4309/18

Провадження № 2/206/87/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2019 Самарський районний суд

м. Дніпропетровська

у складі

судді Маштака К.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро заяву позивача ОСОБА_4 про відмову від позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фреш», треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОР-ДРУК» про визнання авторства, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та стягнення компенсації, –

ВСТАНОВИВ

У провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фреш», треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОР-ДРУК» про визнання авторства, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та стягнення компенсації(далі – цивільна справа).

19.02.2019 до канцелярії суду позивачем було подано заяву про відмову від позовних вимог, за змістом якої останній, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 49, п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, просив закрити провадження у цивільній справі, зазначив, що правові наслідки відмови від позовних вимог йому відомі та зрозумілі.

У підготовчому судовому засіданні представник позивача заяву позивача, подану 19.02.2019 до канцелярії суду, про відмову від позовних вимог, підтримала, просила задовольнити.

Представники відповідача не заперечували проти задоволення заяви, вважали, що це право позивача.

Вислухавши пояснення представника позивача, думку представників відповідача, ознайомившись з матеріалами даної цивільної справи, суд приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 200 ЦПК України встановлено, що у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

Згідно ч. 4 ст. 200 ЦПК України, ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Так, у відповідності до ч. 3 ст. 206 ЦПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Отже, пунктом 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відмова позивача від позову - це одностороннє вільне волевиявлення, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу, беручи до уваги те, що заява позивача не порушує будь-чиї права або інтереси, суд приймає відмову позивача від даного позову, у зв’язку із чим провадження у справі підлягає закриттю.

Щодо вирішення судом питання про розподіл судових витрат, у зв’язку із відмовою позивача від позову, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною 2 ст. 133 ЦПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Аналогічна ч. 1 ст. 142 ЦПК України норма міститься у ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

Так, порядок повернення судового збору передбачений ЗУ «Про судовий збір».

Зокрема, ч. 1 ст. 7 вказаного закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

При цьому, статтею 183 ЦПК України встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

Враховуючи викладене, а також те, що зі сторони позивача жодного письмового клопотання про повернення судового збору не надходило, суд вважає, що наразі підстави для повернення позивачу судового збору – відсутні.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутись до суду із відповідним письмовим клопотанням про повернення йому 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у будь-який час. Аналогічного висновку слід дійти і щодо стягнення з позивача судових витрат на користь відповідача, понесених під час перебування цивільної справи на розгляді у суді.

Так, ч. 1 ст. 133 ЦК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Враховуючи викладене, а також і те, що зі сторони відповідача не було подано жодної письмової заяви про стягнення з позивача судових витрат, суд не вбачає підстав для стягнення з позивача на користь відповідача таких витрат.

В той же час, відповідач, також не позбавлений права звернутись до суду з вимогою про стягнення з позивача судових витрат.

Додатково слід звернути увагу, на те, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного ОСОБА_3 України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_6 Верховного ОСОБА_3 від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.

При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В той же час, зі сторони відповідача не було надано розрахунку правових витрат (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо).

Враховуючи вищевикладене, підстави для стягнення судових витрат, понесених під час перебування цивільної справи на розгляді у суді, на даній стадії відсутні.

При цьому, суд роз’яснює, що відповідно до ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п’ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев’ятої статті 141 цього Кодексу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 206, 255, 260-261, 263, 353 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти відмову позивача ОСОБА_4 від позову.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фреш», треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОР-ДРУК» про визнання авторства, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та стягнення компенсації, у зв’язку із відмовою позивача від позову.

Роз’яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У відповідності до п. 15.5 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціювання Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне судове рішення у формі ухвали складено 27.02.2019.

Суддя К.С. Маштак