Рішення № 80120323, 11.02.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/7217/18

Провадження № 2/185/747/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання Андрухової Ю.Д., розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу ЄУ №185/7217/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

30 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп», в якому просить визнати недійсним абзац другий п. 1.5 Попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу №0101, укладеного 10 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ОСОБА_2 Груп», визнати зобов’язання за Попереднім договором такими, що припинилися, стягнути з відповідача в рахунок повернення виконаного за Попереднім договором 65000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на те, що 10 липня 2018 року між сторонами було укладено Попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №0101. Відповідно до п.1.1 та п.1.2 Попереднього договору сторони зобов’язалися у встановлений строк укласти Договір купівлі-продажу транспортного засобу (надалі також як «Основний договір») на умовах, встановлених у цьому Попередньому договорі. Транспортний засіб (далі за текстом також як «Майно»), який Продавець зобов’язується придбати у третіх осіб для його відчуження Покупцеві за Основним договором, та який являтиметься предметом Основного договору, має наступні ідентифікаційні ознаки: Марка Huyndai, Модель Ассеnt, Рік випуску 2015, інші характеристики 1,6 АТ Comfort, сірий.

Згідно з п.1.5 Попереднього договору сторони зобов’язалися укласти Основний договір 10 липня 2018 року, за умовами повного виконання п.2.1. цього Попереднього договору. Якщо на зазначену вище дату ОСОБА_3 не буде придбано ОСОБА_3 з метою його відчуження Покупцеві, то сторони визначили, що Основний договір буде укладено на 5 (п’ятий) день після придбання ОСОБА_3, про що останній зобов’язується повідомити Покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу місця укладання Основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення Основного договору сторони визначили 31 грудня 2019р.

Пунктом 1.6 Попереднього договору визначені істотні умови Основного договору, зокрема: Продавець зобов’язується передати ОСОБА_3 у власність Покупця, а покупець зобов’язується прийняти ОСОБА_3 та сплатити його вартість у сукупності 130000,00 (сто тридцять тисяч грн. 00 коп.) грн.

Пунктом 2.1 Попереднього договору визначено, що на підтвердження дійсних намірів сторін на укладання Основного договору в момент укладання цього Попереднього договору Покупець перераховує на поточний рахунок ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 65000,00 (шістдесят п’ять тисяч грн. 00 коп.) грн., а Продавець своїм підписом під Попереднім договором підтверджує отримання таких коштів.

Під час мого ознайомлення з умовами Попереднього договору, працівники відповідача запевнили позивача про наявність автомобіля, а тому, в день укладання Попереднього договору, позивачем були сплачені на рахунок відповідача 65000,00 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ «ПУМБ» №16827179 від 10.07.2018р.

Після сплати позивачем авансового внеску у розмірі 65.000,00 грн. та підписання Попереднього договору працівники відповідача запросили позивача на 16 липня 2018 року для укладання Основного договору. З’явившись до офісу відповідача в призначений час, позивачу повідомили про відсутність автомобіля, який цікавив позивача та запропонували написати заяву про розірвання договору або зачекати деякий час. Однак при цьому, ніяких гарантійних листів із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладання Основного договору позивачу не надали.

17 липня 2018 року позивачем на адресу відповідача була направлена заява на розірвання Попереднього договору та на повернення 65000,00 грн., сплачених за цим договором, проте остання не було доставлена відповідачу, конверт із заявою повернувся позивачу із зазначенням причини повернення: за закінченням встановленого строку зберігання. Тому позивач просить відновити його порушені права шляхом визнання п.1.5 Попереднього договору недійсним з посиланням на порушення ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" та стягнення з відповідача на користь позивача 65000,00 грн.

У судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримав, просив суд розглянути справу за його відсутності за наявними доказами у справі, просив винести заочне рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з’явився без повідомлення причин, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відзив не подав.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Товаритсвом з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» 10 липня 2018 року укладено Попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №0101.(а.с.7-8)

Відповідно до п.1.1 та п.1.2 Попереднього договору сторони зобов’язалися у встановлений строк укласти Договір купівлі-продажу транспортного засобу (надалі також як «Основний договір») на умовах, встановлених у цьому Попередньому договорі. Транспортний засіб (далі за текстом також як «Майно»), який Продавець зобов’язується придбати у третіх осіб для його відчуження Покупцеві за Основним договором, та який являтиметься предметом Основного договору, має наступні ідентифікаційні ознаки: Марка Huyndai, Модель Ассеnt, Рік випуску 2015, інші характеристики 1,6 АТ Comfort, сірий.

Згідно з п.1.5 Попереднього договору сторони зобов’язалися укласти Основний договір 10 липня 2018 року, за умовами повного виконання п.2.1. цього Попереднього договору.

Відповідно до абз. 2 п. 1.5 Попереднього договору якщо на зазначену вище дату ОСОБА_3 не буде придбано ОСОБА_3 з метою його відчуження Покупцеві, то сторони визначили, що Основний договір буде укладено на 5 (п’ятий) день після придбання ОСОБА_3, про що останній зобов’язується повідомити Покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу місця укладання Основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення Основного договору сторони визначили 31 грудня 2019р.

Пунктом 1.6 Попереднього договору визначені істотні умови Основного договору, зокрема: Продавець зобов’язується передати ОСОБА_3 у власність Покупця, а покупець зобов’язується прийняти ОСОБА_3 та сплатити його вартість у сукупності 130000,00 (сто тридцять тисяч грн. 00 коп.) грн.

Пунктом 2.1 Попереднього договору визначено, що на підтвердження дійсних намірів сторін на укладання Основного договору в момент укладання цього Попереднього договору Покупець перераховує на поточний рахунок ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 65000,00 (шістдесят п’ять тисяч грн. 00 коп.) грн., а Продавець своїм підписом під Попереднім договором підтверджує отримання таких коштів.

Тобто, предметом вказаного договору є зобов'язання сторін у встановлений строк укласти Договір купівлі-продажу транспортного засобу на умовах, встановлених у попередньому договорі. Відповідно до п. 1.5 Попереднього договору сторони зобов’язуються укласти основний договір 10 липня 2018 року за умови повного виконання п.2.1 попереднього договору.

Згідно з квитанцією від 10.07.2018 року №16827179 ОСОБА_1 сплатила ТОВ «ОСОБА_2 Груп» 65000,00 грн із призначенням платежу: сплата згідно Попереднього договору куплі-продажу Т/З №0101 від 10.07.2018р. ОСОБА_1.(а.с.9)

На час звернення позивача до суду Основний договір не укладено, предмет договору позивачу не передано.

Відповідно до Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76, ч. 2 ст. 77, ч 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Згідно з ч.1, ч. 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про захист прав споживачів" за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно з п.п. 3, 4, 6, 7 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника). Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним, відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів.

Згідно з приписами ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Відповідно до ч. 2 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Пунктом 4 ч. 3 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів", визначено, що забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема, недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Згідно до ч. 6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 9, п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно зі статтею 217 ЦК ( 435-15 ) правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК (435-15 )) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Таким чином, судом встановлено, що абз. 2 п. 1.5 Попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу №0101: «Якщо на зазначену вище дату ОСОБА_3 не буде придбано ОСОБА_3 з метою його відчуження Покупцеві, то сторони визначили, що Основний договір буде укладено на 5 (п’ятий) день після придбання ОСОБА_3, про що останній зобов’язується повідомити Покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу місця укладання Основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення Основного договору сторони визначили 31 грудня 2019р.» є такою умовою договору, що вводить в оману споживача, є несправедливою умовою оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. А тому, є підстави для визання вказаного абзацу договору в порядку ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 3 ст. 215, ст. 217 ЦК України недійсним, що не тягне недійність правочину у цілому.

Враховуючи те, що абз. 2 п. 1.5 Попереднього договору є недійсним, умовами Попереднього договору визначено, що сторони зобов’язані укласти Основний договір 10 липня 2018 року, проте його не уклали, відповідно до п. 1.8 Попереднього договору якщо укладення Основного договору у визначений термін не відбулося, то Попередній договір та передбачені ним зобов’язання втрачають чинність в день, коли мав бути укладений Основний договір, якщо ж одна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення, суд доходить висновку, що зобов’язання за Попереднім договором з 10 липня 2018 року є припиненими, та грошові кошти, що були сплачені на рахунок відповідача, як авансовий платіж (п. 2.2,2.5 договору від 10.07.2018) за купівлю-продаж транспортного засобу у розмірі 65000,00 грн. - поверненню.

Таким чином, суд приходить висновку, що позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 89, 133, 141, 258-265, 212,280-289 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп» про захист прав споживачів – задовольнити.

Визнати абзац 2 п. 1.5 Попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу №0101, укладеного 10 липня 2018 року між ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, що мешкає: АДРЕСА_1, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп», ЄДРПОУ 42137307, місцезнаходження: вул. Володимира Мономаха, буд. 6, оф. 31, м. Дніпро, зміст якого: «Якщо на зазначену вище дату ОСОБА_3 не буде придбано ОСОБА_3 з метою його відчуження Покупцеві, то сторони визначили, що Основний договір буде укладено на 5 (п’ятий) день після придбання ОСОБА_3, про що останній зобов’язується повідомити Покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу місця укладання Основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення Основного договору сторони визначили 31 грудня 2019р.» - недійсним.

Визнати зобов’язання за Попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу №0101, укладеного 10 липня 2018 року між ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, що мешкає: АДРЕСА_1, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп», ЄДРПОУ 42137307, місцезнаходження: вул. Володимира Мономаха, буд. 6, оф. 31, м. Дніпро, такими, що припинилися з 10 липня 2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп», ЄДРПОУ 42137307, місцезнаходження: вул. Володимира Мономаха, буд. 6, оф. 31, м. Дніпро, на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, що мешкає: АДРЕСА_1, аванс за Попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу №0101, укладеного 10 липня 2018 року між ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, що мешкає: АДРЕСА_1, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп», ЄДРПОУ 42137307, місцезнаходження: вул. Володимира Мономаха, буд. 6, оф. 31, м. Дніпро, - 65000,00 грн. (шістдесят п’ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Груп», ЄДРПОУ 42137307, місцезнаходження: вул. Володимира Мономаха, буд. 6, оф. 31, м. Дніпро, на користь держави судовий збір у сумі 2114,40 грн (дві тисячі сто чотирнадцять гривень 40 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко