Рішення № 80120143, 22.02.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1644/18

Провадження № 2/0182/1179/2019

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22.02.2019 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Багрової А.Г.

за участю секретаря - Снєгульської В.М.

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянув у м. Нікополі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_3 ТЬЮБ” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди .

Представник відповідача – ОСОБА_2 за довіреністю від 22.12.2018 року №150 (а.с.248)

Заяви по суті справи.

Позивач звернулась до суду з позовом до ТОВ „ОСОБА_3 Тьюб” та просить суд поновити її на посаді сортувальника – сдатчика труб 3-го розряду в трубопрокатному цеху, визнавши наказ №296 ок від 01.03.2018 року про її звільнення за п.4 ст.40 КЗпП незаконним та скасувавши його. Також просить суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2018 року по день винесення рішення суду, а також середній заробіток за затримку видачі трудової книжки з 01.03.2018 року по 05.03.2018 рік. Оскільки її звільнено незаконно просить суд стягнути з відповідача завдану моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позову послалась на те, що з 17.07.2014 року працювала у відповідача та 01.03.2018 року була звільнена за прогули без поважних причин. Вважає, що строки притягнення її до дисциплінарної відповідальності вийшли, копію наказу про звільнення їй протиправно не надають, про підстави свого звільнення їй нічого не відомо, коли саме було допущено нею прогул , за який її звільнено, вона також не знає. 21 березня 2017 року вона пішла з роботи раніше закінчення зміни у зв’язку з тим, що їй подзвонили з дитячого садочка та повідомили, що її дитина себе погано почуває. 24 травня 2017 року вона була на роботі, що можуть підтвердити свідки, 31 серпня 2017 року бригада в цілому проводила інвентаризацію закріплених за нею матеріальних цінностей, в жовтні 2017 року вона проходила медогляд, що не може вважатись прогулом без поважних причин. Отже підстав для її звільнення за прогули у відповідача не було, до того ж з огляду на зазначені дати строки для притягнення її до дисциплінарної відповідальності спливли. Також зазначає, що ніхто з бригади прогулів не допускав, оскільки виробниче завдання за вересень-грудень 2017 року виконано успішно, а за січень 2017 року вона була нагороджена почесною грамотою за перемогу у виробничому змаганні. Таким чином її звільнення є незаконним, а тому її слід поновити на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2018 року по день винесення судом рішення. Також їй затримали видачу трудової книжки з 01.03.2018 року по 05.03.3018 року, а тому є підстави для стягнення середнього заробітку з відповідача за час цієї затримки. Вказаними незаконними діями відповідача були порушені її трудові права, вона пережила душевний дискомфорт, стрес, погіршення стану здоров’я. Через неправомірні дії відповідача вона втратила єдине джерело для отримання заробітку, відчула себе зайвою та непотрібною людиною, вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя та поновлення нормальних соціальних зв’язків. Внаслідок зазначеного їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 5000 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву та просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вона звільнена на законних підставах за вчинення прогулів без поважних причин, процедура її звільнення дотримана, досліджено всі обставини відсутності на роботі ОСОБА_1, отримано від неї пояснення причин відсутності на роботі, отримано згоду профспілкового комітету, строки для притягнення її до дисциплінарної відповідальності не пропущено. З наказом про звільнення позивач ознайомлена, отримала повний розрахунок при звільненні і трудову книжку їй було видано вчасно. Оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, то підстав для скасування наказу немає, а відповідно інші вимоги позивача задоволенню не підлягають.(а.с. 103-109)

Інших заяв та клопотань по суті справи учасниками не подавалось.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 14.03.2018 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків(а.с. 18-20)

Ухвалою суду від 04.04.2018 року позовну заяву повернуто позивачу у зв’язку з не усуненням недоліків зазначених в ухвалі суду (а.с. 23-26)

11.06.2018 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області відкрито апеляційне провадження(а.с. 48)

05.07.2018 року Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.04.2018 року скасовано , справу повернуто для вирішення питання про відкриття провадження(а.с.61-62).

18.07.2018 року ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області залишено позовну заяву без руху для усунення недоліків (а.с. 66-68)

06.08.2018 року ухвалою суду позовну заяву повернуто позивачу у зв’язку з не усунення недоліків позовної заяви (а.с. 72-75)

31.08.2018 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області відкрито апеляційне провадження (а.с.90)

24.09.2018 року Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.08.2018 року скасовано та направлено матеріали справи до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України (а.с. 93-94)

10.10.2018 року ухвалою Нікопольського міськрайонного суду по справі відкрито провадження та постановлено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 98-99)

19.11.2018 року суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. задоволено заяву представника позивача про відвід (а.с. 163-164)

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2018 року справу передано в провадження судді Багрової А.Г.(а.с.166)

28.11.2018 року ухвалою судді Багрової А.Г. прийнято справу до провадження, постановлено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони(а.с.168)

06.12.2018 року ухвалою суду відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін(а.с. 175)

22.12.2018 року ухвалою суду поновлено строк позивачу для подання заяви про розгляд справи з викликом сторін, задоволено заяву про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін призначено судове засідання на 07.02.2018 року(а.с.184)

07.02.2019 року розгляд справи відкладено за заявою позивача у зв’язку з хворобою її представника (а.с. 247)

22.02.2019 року в судове засідання з’явились позивач та представник відповідача. Позивач подала заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою представника (а.с.1 том 2). В судовому засіданні судом постановлено розглянути справу за відсутності представника позивача з урахуванням вимог п. 3 ч.3 статті 223 ЦПК України.

Судом встановлено.

Позивач ОСОБА_1 працювала на ТОВ „ОСОБА_3 ТЬЮБ” з 17.07.2014 року сортувальником-сдатчиком труб 3 розряду(а.с.6)

03.03.3018 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи згідно п.4 статті 40 КЗпП, про що видано наказ №296ок від 01.03.2018 року(а.с.7,114)

Згідно наказу №296 від 01.03.3018 року визначено, що ОСОБА_1 звільнено за прогули без поважної причини 22.10.2017 року,27.10.2017 року,28.10.2017 року,07.11.2017 року та 01.12.2017 року, за згодою профкому заводу(протокол №8 від 28.02.2017 року(а.с.114)

Згідно матеріалів справи ОСОБА_1, після виявлення фактів відсутності її на роботі у 2017 році, надавала письмові пояснення роботодавцю з приводу своєї відсутності на робочому місці у визначені дати(а.с.129), викликалась на засідання профкому заводу та давала пояснення(а.с.119,135-137), з наказом про звільнення ознайомлювалась особисто, всі розрахунки з нею були проведені в день звільнення, трудову книжку отримала 05.03.3018 року (а.с. 145,146). Зазначені обставини в судовому засіданні також були підтверджені поясненнями позивача ОСОБА_1

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Як вбачається з наказу ОСОБА_1 звільнено за прогули без поважної причини 22.10.2017 року, 27.10.2017 року,28.10.2017 року,07.11.2017 року та 01.12.2017 року, за згодою профкому заводу(протокол №8 від 28.02.2017 року(а.с.114).

Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає про поважні причини її відсутності на роботі за інші дати, що не були причиною для її звільнення згідно наказу, а доводи ОСОБА_1 щодо відсутності її на роботі в жовтні 2017 року через поважну причину - проходження медичного обстеження спростовуються наданими відповідачем письмовими доказами з яких вбачається, що медичний огляд ОСОБА_1 проходила 14.09.2017 року.

Отже , відсутність ОСОБА_1 на роботі без поважних причин 22.10.2017 року, 27.10.2017 року,28.10.2017 року,07.11.2017 року та 01.12.2017 року підтверджується наданими відповідачем письмовими доказами: копією акту про виявлені порушення „ПВТР” зафіксовані ел. Системою „СКУД” від 05.02.2018 року(а.с.125,126), скриншотами (а.с.127,128) , табелями виходу на роботу (а.с.130-134), де зазначається, що ОСОБА_1 у виявлені роботодавцем дні відсутності на роботі , начебто перебувала на роботі, письмовими поясненнями ОСОБА_1 після виявлення зазначених фактів від 16.02.2018 року (а.с. 129), а позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що спростовують доводи відповідача про відсутність у ОСОБА_1 поважних причин відсутності на роботі у виявлені перевіркою дати, що стали підставою для її звільнення.

Таким чином судом встановлено, що позивач 22.10.2017 року, 27.10.2017 року,28.10.2017 року,07.11.2017 року та 01.12.2017 року була відсутня на роботі та не виконувала свої посадові обов'язки, поважності причин відсутності на роботі у ці дні ОСОБА_1 суду не надала, тобто скоїла прогул без поважних причин, а тому у відповідача ТОВ „ОСОБА_3 ТЬЮБ” були правові підстави припинити з нею трудові правовідносини та звільнити її з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Звільнення на підставі п. 4 ст. 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у ст. ст. 148, 149 КЗпП України.

Стаття 148 КЗпП визначає, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як вбачається з доданих відповідачем письмових доказів факт порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 було виявлено 05.02.2018 року за результатами перевірки табелів виходу на роботу працівників та встановлення невідповідностей зафіксованих системою „СКУД”.

Наказ про звільнення ОСОБА_1 було прийнято 01.03.2018 року, тобто в межах місячного строку з дня виявлення проступку ОСОБА_1, а саме її відсутності на робочому місці 22.10.2017 року, 27.10.2017 року,28.10.2017 року,07.11.2017 року та 01.12.2017 року без поважних причин і дисциплінарне стягнення відповідачем накладене в межах шести місяців з дня вчинення нею прогулів.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем дотримано строки для застосування дисциплінарного стягнення, що передбачені статті 148 КЗпП.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Письмові пояснення ОСОБА_1 щодо її відсутності на роботі в березні, травні, серпні, жовтні, грудні 2017 року було отримано роботодавцем 16.02.2018 року(а.с.129).

ОСОБА_1 в поясненнях роботодавцю підтвердила, що дійсно не виходила на роботу у ці дні та не писала заяву на відпустку(а.с.129). Судом встановлено, що така можливість у ОСОБА_1 була пов’язана з тим, що її безпосереднім керівником був її чоловік ОСОБА_4, який складав табелі виходу на роботу працівників та вносив відомості про наявність її на роботі, хоча в цей час вона не перебувала на робочому місці. Про зазначений факт відповідачем було повідомлено правоохоронні органи (а.с. 125-128, 130-134,194 - 227).

Статтею 43 КЗпП передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Зазначені вимоги закону роботодавцем дотримано, що підтверджується наданими відповідачем письмовими доказами: протоколом №8 засідання президіума первинної профспілкової організації ПМГУ ТОВ „ОСОБА_3 ТЬЮБ” від 28.02.2018 року (а.с.119,135-137), куди запрошувалась ОСОБА_1В,, що було підтверджено поясненнями позивача в судовому засіданні.

Отже, в судовому засіданні відповідачем доведено належними та допустимими доказами, що звільнення позивача ОСОБА_1 проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому вимоги позивача про поновлення її на роботі, визнання незаконним наказу від 01.03.2018 року №296\ок та його скасування задоволенню не підлягають.

Оскільки ОСОБА_1 не підлягає поновленню на роботі, то відповідно до статті 235 КЗпП вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

Позивач ОСОБА_1 Н,В. також наполягала в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки за період з 01.03.2018 року по 05.03.3018 року.

Стаття 47 КЗпП передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 235 КЗпП передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з наданих відповідачем письмових доказів, ОСОБА_1 за наказом відповідача від 01.03.2018 року №296/ок звільнена не з 01.03.2018 року, як зазначає позивач, а з 03.03.3018 року (робочий день за 09.03.2018 року) (а.с.114,120).

03.03.3018 року ОСОБА_1 було повідомлено письмово про отримання трудової книжки(а.с.145), 04.03.2018 року був вихідний день і ОСОБА_1 отримала трудову книжку 05.03.3018 року в понеділок, що підтверджується її особистим підписом в особовій картці працівника (а.с.146)

Доказів неотримання позивачем ОСОБА_1 03.03.3018 року трудової книжки з вини роботодавця позивачем суду не надано.

Таким чином, судом не встановлено, що отримання позивачем ОСОБА_1 трудової книжки 05.03.3018 року відбулось із затримкою та з вини роботодавця, а тому заявлені вимоги також задоволенню не підлягають.

Статтея 237-1 КЗпП містить у собі перелік юридичних фактів, які складають підставу виникнення правовідносин по відшкодуванню власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові.

Першим таким юридичним фактом є порушення власником законних прав працівника.

До юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені.

Позивач заявляє, що діями відповідача під час звільнення їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 5000 грн., однак під час розгляду справи судом не встановлено будь-яких винних дій відповідача відносно позивача, а також обставин порушення її законних прав роботодавцем.

Таким чином, заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди з відповідача задоволенню не підлягають.

Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Судові витрати.

Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

1)позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивачем заявлено вимоги щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Судовій збір щодо заявлених позовних вимог позивачем не було сплачено при зверненні з цим позовом до суду.

Так як у справах про поновлення на роботі позивачі звільняються від сплати судового збору і оскільки позивачу відмовлено у задоволенні цих позовних вимог та вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за затримку видачі трудової книжки , відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 768,40 грн. слід компенсувати за рахунок держави.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки моральну шкоду позивач ОСОБА_1 визначила у грошовому вимірі у розмірі 5000 грн., тобто позовна вимога є майновою вимогою, то згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір” судовий збір за цією позовною вимогою позивача повинен був бути сплачений у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірі прожитого мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи визначений позивачем при зверненні до суду розмір моральної шкоди 5000 грн. , то суд вважає, що позивачем підлягає оплаті на користь держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. відповідно до ст. 141 ЦПК України, статті 6 Закону України „Про судовий збір”, оскільки при зверненні до суду позивачем судовий збір щодо вимог про стягнення моральної шкоди не був сплачений.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 237-1 КЗпП, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. слід компенсувати за рахунок держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір не сплачений при зверненні до суду в розмірі 768 грн. 40 коп.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг) протягом тридцяти днів з дня його повного складення через Нікопольський міськрайонний суд.

Повне рішення складено 27.02.2019 року.

Дані учасників справи.

Позивач – ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації – 53200, АДРЕСА_1)

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_3 ТЬЮБ” ( ЄДРПОУ 35537363, місце знаходження – 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників,56)

Суддя: ОСОБА_5