Рішення № 80113473, 20.02.2019, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/91/2019

Справа № 679/1606/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2019 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:

судді Гавриленко О.М.,

секретар судового засідання Василюк Л.С.,

номер справи 679/1606/18,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

відповідач ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засідання за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Нетішин цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі ПрАТ СК «ПЗУ Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову зазначено, що 09 листопада 2017 року між сторонами по справі було укладено договір страхування транспортних засобів №АК9683460, предметом якого є страхування автомобіля «SEAT Toledo», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За вказаним договором ПрАТ СК «ПЗУ Україна» взяло на себе обов'язок, в разі настання події, яка є страховим випадком, і внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором, здійснити виплату страхового відшкодування, а страхувальник, в свою чергу, зобов'язався дотримуватись умов договору страхування, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

21 листопада 2017 року в м. Нетішин на вул. Варшавська, 3А сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 та застрахованого автомобіля «SEAT Toledo», державний реєстраційний номери ВХ1805СА, під керуванням ОСОБА_2, якого на місці дорожньо-транспортної пригоди Європротоколом було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Оскільки ОСОБА_4, як потерпілий, звернувся до позивача із заявою про пошкодження його транспортного засобу в результаті названої дорожньо-транспортної пригоди, яка за умовами договору від 09 листопада 2017 року є страховим випадком, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на підставі страхового акту, розрахунку суми страхового відшкодування до нього та, виходячи із звіту, здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 6133 гривень 89 копійок.

Позивач, вказуючи на порушення зі сторони відповідача зобов'язання за договором страхування, а саме, самовільне залишення ним місця ДТП до складання Європротоколу, що призвело до порушення прав останнього на відшкодування шкоди, та, посилаючись на норми права, які містяться в ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 33, 38 Закону України «Про обов 'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просить стягнути з відповідача в порядку регресу суму в якості страхового відшкодування у розмірі 6133 гривень 89 копійок та судовий збір у розмірі 1762 гривні.

26 грудня 2018 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. В якому просив відмовити у задоволенні позову, з огляду на його безпідставність. Обгрунтовуючи свої заперечення, ОСОБА_2 вказав на неправдивість наведених позивачем обставин щодо визнання ОСОБА_4 потерпілим, оскільки останньому такого стусу ніхто не надавав, та вказівки на визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, так як вина встановлюється лише судом.

Що стосується повідомлення ним про страховий випадок, то таке мало місце 21 листопада 2017 року за номером телефону 8-800-50-311-50, а не 22 листопада 2017 року, як вказує позивач.

Вважає, що позивач, повідомляючи неправдиву інформацію, намагається у такий спосіб заволодіти його грошима а сумі 6133 гривень 89 копійок та нівелює сенс укладення договорів страхування.

18 січня 2019 року представник позивача надав відповідь на відзив, в якій вказав на безпідставність наведених у відзиві на позов тверджень, зазначив, що відповідачем було порушено умови укладення договору, що тягне за собою відповідні правові наслідки, в зв’язку з чим просив відмовити поністю у задоволенні відзиву відповідача та задовольнити повністю заявлені позовні вимоги до останнього.

26 листопада 2018 року, 18 січня 2019 року та 18 лютого 2019 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в яких позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі (арк. спр. 4, 98, 117).

11 грудня 2018 року надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалв справи оригіналу платіжного доручення №23161 від 06 листопада 2018 року про сплату судового збору та відкриття провадження у справі (арк. спр. 85).

23 січня 2019 року ОСОБА_2І подав заяву про виклик свідка ОСОБА_4 (арк. спр. 110).

Будь-яких інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило.

Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 05 грудня 2018 року вказану вище позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Інші процесуальні дії по справі судом не здійснювалися.

Представник позивача, будучи повідомленим про час, місце та дату судового розгляду, в судове засідання не з’явився.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, в його задоволенні просили відмовити. Відповідач пояснив, що дійсно 21 листопада 2017 року він здійснив наїзд на належний ОСОБА_4 автомобіль, який був припаркований біля будинку. Після ДТП він відразу зателефонував останньому, домовився про зустріч та на автомобілі свого брата поїхав в дитячий садочок за дитиною. Повернувшись за декілька хвилин, він спільно з ОСОБА_4 склали Європротокол в присутності представника страхової компанії, який про обставини ДТП була повідомлена в телефонному режимі.

Зауважив на тому, що після зіткнення автомобілі лишались на тому ж місці і в такому ж стані до появи представника страхової компанії та складання Європротоколу.

Заслухавши учасників процесу, з’ясувавши фактичні обставини у справі, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази по справі, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

Судом установлено, що 21 листопада 2017 року приблизно о 16 годині 40 хвилин на вул. Варшавська, 3А в м. Нетішин ОСОБА_2, керуючи автомобвлем «SEAT Toledo», державний реєстраційний номери ВХ1805СА, скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_4

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні ушкодження.

Відповідно до Європротоколу від 21 листопада 2017 року, складеному відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач ОСОБА_2 визнав свою вину у скоєній дорожньо-транспортній пригоді (арк. спр. 8).

Також судом установлено, що між ПрАТ СК «ПЗУ Україна» та відповідачем ОСОБА_2 09 листопада 2017 року був укладений договір страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/9683460. Забезпеченим, згідно полісу, є автомобіль «SEAT Toledo», державний реєстраційний номери ВХ1805СА (арк. спр. 35, 36).

21 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повідомили страховика про настання страхового пипадку по телефону, 22 листопада 2017 року звернулися до останнього із заявою про настання страхового випадку про те, що 21 листопада 2017 року сталася ДТП за участю забезпеченого автомобіля та автомобіля «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2. В результаті ДТП автомобілі отримали пошкодження. На місце події працівники Національної поліції не викликалися, учасниками складено повідомлення про ДТП.

Вказані обставини стверджуються даними заяви про настяння страхового випадку від 22 листопада 2017 року ОСОБА_2 (арк. спр. 18-22), пояснюючої ОСОБА_2 від 22 листопада 2017 року (арк. спр. 23), схематичного зображення події від 22 листопада 2017 року (арк. спр. 24), заяви про настання страхового випадку від 22 листопада 2017 року ОСОБА_4 (арк. спр. 30-34).

Після отримання заяви та документів по справі страховиком 23 листопада 2017 року було проведено огляд пошкодженого автомобіля (арк. спр. 11, 12) та цього ж числа проведено ремонтну калькуляцію, за результатами якої було встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, становить 6133 гривні 89 копійок (арк. спр. 13-17).

Страховик, виконуючи свої зобов'язання за полісом, здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 6133 гривні 89 копійок на ім’я ОСОБА_4 згідно страхового акта №UA2017112100051/L01/01 від 01 грудня 2017 року (арк. спр. 37) та розрахунку страхового відшкодування до вказаного акта в розмірі 6133 гривні 89 копійок (арк. спр. 38), що стверджується даними платіжного доручення від 01 грудня №9039 (арк. спр. 39).

Позивач, вказуючи на залишення відповідачем місця дорожньо-транспортної пригоди до складання Європротоколу, що є порушення вимог договору страхування, звернувся до суду з даним позовом, який містить регресну вимогу до відповідача, за захистом порушеного права.

Таким чином, спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі у зв'язку з виплатою ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь потерпілого страхового відшкодування є регресними та регулюються нормами права, які містяться в ст. 1191 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження №14-176цс18 (пункти 68-70): стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування» з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

За приписами ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до п.п. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що право позивача, який є страховиком і виплатив страхове відшкодування, на подачу регресного позову до страхувальника, який є відповідачем та спричинив дорожньо-транспортну пригоду, настає у разі самовільного залишення останнім місця дорожньо-транспортної пригоди.

В судовому засіданні відповідач, не заперечуючи обставин вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди 21 листопада 2017 року в м. Нетішин на вул. Варшавська, 3А за участю належного ОСОБА_4 автомобіля «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, заперечив факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди до моменту складання Європротоколу.

Ці ж обставини в судовому засіданні ствердив свідок ОСОБА_4, вказавши на те, ОСОБА_2 не залишав місце дорожньо-транспортної пригоди на причетному до неї автомобілі до моменту складання Європротоколу. Останній від’їхав лише на декілька хвилин на автомобілі брата та повернувся на місце, де ними у присутності представника страхової компанії був складений Європротокол.

Що стосується письмових пояснень ОСОБА_2 в заяві про настання страхового випадку від 22 листопада 2017 року про залишення місця події, то такі не містять даних що таке залишення пов’язане з переміщенням автомобіля причетного до ДТП, а як вказав відповідач в судовому засіданні та підтвердив свідок ОСОБА_4, ОСОБА_2 від’їхав на автомобілі свого брата, а причетні до ДТП автомобілі залишалися в нерухомому стані.

Будь-яких інших доказів на підтвердження вказаного факту матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За вказаних обставин аргументи позивача щодо самовільного залишення відповідачем місця дорожньо-транспортної пригоди до складання Європротоколу, наведені ним на підтвердження заявлених вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, тому суд приходить висновку, що права позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, не були порушені відповідачем, в зв’язку з чим в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача виплаченого відшкодування в порядку регрес слід відмовити.

При вирішенні даного спору суд застосовує норми права, які містяться в ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не вбачає підстав для застосування приписів ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», на застосуванні яких наполягає позивач, оскільки такі регулюються правовідносини засновані на суброгації.

У страхуванні відповідальності навіть після виконання зобов'язання страховиком суброгація неприпустима, оскільки виникають правовідносини з відшкодування витрат у порядку регресу. Таким чином, до даних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права про право на звернення до відповідача з регресним позовом.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду або через Нетішинський міський суд Хмельницької області (відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Дехтярівська, 62, ЄДРПОУ 20782312.

Відповідач ОСОБА_2, місце проживання: 30100, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2019 року.

Суддя О.М. Гавриленко