Рішення № 80111795, 18.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2019Справа № 910/14354/18Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВС Компані»

про стягнення помилково перерахованої суми коштів в розмірі 313 413,70 грн.

Представники сторін:

від позивача: Шевченко К.М., довіреність б/н від 31.01.2019;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОВС Компані» про стягнення помилково перерахованої суми коштів в розмірі 313 413,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що отримавши від відповідача рахунок-фактуру № О-00000016 від 28.04.2017 на суму 508 720 грн., позивач помилково здійснив перерахування коштів на користь відповідача у сумі 300 000 грн., після чого, позивач неодноразово звертався до відповідача щодо повернення помилково сплачених коштів, але вимоги позивача залишені без відповіді та задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

06.11.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заяви позивача про усунення недоліків, відповідно до яких, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2018.

14.11.2018 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 03.12.2018 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.

За результатами судового засідання 03.12.2018 судом постановлено ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого судового засідання на 14.01.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

02.01.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 14.01.2019 представники сторін не з'явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 відкладено підготовче засідання на 04.02.2019.

17.01.2019 представником позивача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

23.01.2019 представником позивача подано відповідь на відзив.

У судове засідання 04.02.2019 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.02.2019.

У судове засідання 18.02.2019 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням №0103048554621, відповідно до якого, ухвала суду від 04.02.2019 отримана представником відповідача - 08.02.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОВС Компані» (далі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-плюс» (далі позивач, покупець) укладено Договір поставки О-00000016 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю автоматичні револьверні двері в подальшому - товар, а покупець зобов'язується приймати та здійснювати оплату цього товару на умовах визначених цим Договором.

Номенклатура, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару, що підлягає поставці, визначаються у специфікаціях та/або/видаткових накладних, рахунках а відповідну партію товару, які є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару по цьому Договору здійснюється згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс-2010. Поставка товару здійснюється на умовах DDP, м. Київ. Інше місце поставки та умови поставки товару сторони можуть визначити окремо та зазначити у відповідній Специфікації на поставку такої партії товару.

Згідно з п. 3.2 Договору строк поставки товару - протягом шістдесяти трьох календарних днів з моменту отримання 70% оплати за товар, що підлягає поставці, та підписання креслень та специфікацій, в яких вказані необхідні параметри, розміри, комплектність, для виготовлення товару на заводі виробника. Інші строки поставки можуть бути узгоджені сторонами у відповідній специфікації. Умови поставки зазначені в специфікації розповсюджуються виключно на поставку партії товару зазначену в такій специфікації.

У відповідності до п. 3.5 Договору постачальник зобов'язаний своєчасно надати належним чином оформлену податкову накладну та застосуванням електронного цифрового підпису. Сторони визнають складені податкові накладні в електронному вигляді з використанням ЕЦП та надані в програму «M.E.Doc IS», як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) постачальника у разі, якщо ЕЦП підтверджена з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису.

Пунктом 3.6 Договору узгоджено, що приймання та передача товару за кількістю і якістю проводиться сторонами відповідно до Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю» затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю» затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7. Сторони керуються даною інструкцією в частині, що не суперечить умова даного Договору. У разі виявлення неякісного/дефектного товару виклик представника постачальника обов'язковий.

Згідно з п. 5.1 Договору ціна на товар узгоджується сторонами і вказується в специфікаціях та/або в рахунках до цього Договору. Ціна на товар може бути переглянути постачальником в односторонньому порядку у разі збільшення курсу долара США (євро) більш ніж на 5% (згідно встановленого курсу продаж валют в ПАТ «Укрсиббанк»), який існував на момент укладення даного Договору (на момент підписання специфікації).

За умовами п. 5.2 Договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом внесення 80% передплати протягом трьох робочих днів з моменту погодження поставки відповідної партії товару (підписання специфікації тощо). Остаточний розрахунок, а саме 20%, покупець повинен оплатити протягом трьох днів з моменту підписання документів про отримання товару. Сторонами можуть бути визначені інші умови оплати шляхом зазначення їх в специфікації на поставку партії товару. Такі умови оплати діють виключно на поставку товару за специфікацією в якій вони зазначені.

Відповідно до п. 5.3 Договору загальна сума Договору складає 510 720 грн. з ПДВ або визначається, як сума вартостей всіх поставок здійснених постачальником в період дії цього Договору і визначається я сума всіх специфікацій та/або/видаткових накладних, рахунків фактур.

Договір вступає в силу після підписання його сторонами та діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1 Договору).

Відповідно до п. 8.10 Договору сторони допускають можливість обміну факсимільними копіями документів з обов'язковою відправкою оригіналу такого документа протягом 14 днів з моменту його підписання.

На виконання умов Договору, 28.04.2017 відповідачем виставлено рахунок № О-00000016 на суму 508 720 грн., який згідно платіжного доручення № 2010 від 28.04.2017 оплачений позивачем на суму 300 000 грн.

05.08.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою вих. № 02/08-17 від 02.08.2017 про повернення грошових коштів в сумі 300 000 грн., направлення якої підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 02.08.2017.

04.10.2017 позивач повторно звернувся до відповідача із вимогою вих. № 02/10-17 від 02.10.2017 про повернення грошових коштів в сумі 300 000 грн., направлення якої підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 04.10.2017.

Відповідач в свою чергу надав відповідь за вих. № 31/10/2017-01 від 31.10.2017, у якій зазначив, що здійснений платіж в розмірі 300 000 грн. не є помилковим, а здійснений з метою придбання автоматичних револьверних дверей КА023-3 у кількості 1 комплекту згідно укладеного Договору. Також, відповідач зазначив, що означений товар вже придбаний, доставлений та розмитнений, та перебуває на складі очікуючи оплати. Направлення зазначеної відповіді підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 01.11.2017.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що ТОВ «ВКФ «Атлант-Плюс» отримало від ТОВ «ОВС Компані» рахунок-фактуру № 16 від 28.04.2017 на суму 300 000 грн. (за револьверні автоматичні двері) для моніторингу цін на ринку, та помилково здійснило перерахування суми, що вказана у рахунку № 16 від 28.04.2017.

Позивач також вказує, що ТОВ «ВКФ «Алтант-плюс» неодноразово звертався до ТОВ «ОВС Компані» щодо повернення помилково сплачених коштів в сумі 300 000 грн., але відповідач не відреагував на звернення позивача, в зв'язку з чим, позивач на підставі ст. 1212 ЦК України просить стягнути з відповідача безпідставно одержані кошти в сумі 300 000 грн. та 3% річних в розмірі 13 413,70 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач з квітня 2017 року між сторонами проводились перемови із компанією ТОВ «ВКФ «Атлант-плюс» щодо поставки револьверних дверей, що підтверджується електронною перепискою між менеджерами сторін, при цьому, належність електронної адреси позивача підтверджується тим, що: по-перше, вона вказана на сайті відповідача; по-друге, електронна адреса зазначена як електронна адреса учасника процедури публічних закупівель. Відповідач зазначає, що за результатами листування між сторонами досягнуто згоди на придбання револьверних дверей, в зв'язку з чим, відповідачем виставлено позивачу рахунок № О-000000016 від 28.04.2017. Щодо відсутності відповіді на звернення, відповідач зазначає, що позивачу листом № 31/10/2017-01 від 31.10.2017 було відмовлено в поверненні безпідставно отриманих коштів та зазначено, що револьверні двері які замовлені позивачем вже замовлені відповідачем у завода-виробника та оплачені в повному обсязі, поставлені на територію України, розмитненні та зберігаються на складі відповідача, в будь-який момент можуть бути поставлені позивачу.

Також, відповідач зазначає, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки сторони обмінялись факсимільними копіями Договору, підписали його та скріпили печатками, відповідач в свою чергу виставив позивачу рахунок № О-00000016 від 28.04.2017 на суму 508 720 грн. у якому визначено предмет «Автоматичні револьверні двері КА023-3», який згідно платіжного доручення № 2010 від 28.04.2017 оплачений позивачем на суму 300 000 грн. з призначенням платежу «за револьверні автоматичні двері згідно рах. 16 від 28.04.2017», суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину про поставку товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до норм ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В той же час, як зазначено у ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Разом з тим, за умовами п. 5.2 Договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом внесення 80% передплати протягом трьох робочих днів з моменту погодження поставки відповідної партії товару (підписання специфікації тощо). Остаточний розрахунок, а саме 20%, покупець повинен оплатити протягом трьох днів з моменту підписання документів про отримання товару. Сторонами можуть бути визначені інші умови оплати шляхом зазначення їх в специфікації на поставку партії товару. Такі умови оплати діють виключно на поставку товару за специфікацією в якій вони зазначені.

В свою чергу, відповідно до п. 5.3 Договору загальна сума Договору складає 510 720 грн. з ПДВ або визначається, як сума вартостей всіх поставок здійснених постачальником в період дії цього Договору і визначається як сума всіх специфікацій та/або видаткових накладних, рахунків фактур.

Відтак, з наведених умов Договору вбачається, що обов'язок з поставки товару на користь позивача у відповідача виникає після оплати 80% вартості товару.

Однак, виставлений на виконання умов Договору рахунок № О-00000016 від 28.04.2017 на суму 508 720 грн. оплачений позивачем на суму 300 000 грн. згідно платіжного доручення № 2010 від 28.04.2017, що не становить 80% вартості товару, а відтак відповідач не є таким, що прострочив строк поставки.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч. 3 ст. 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що термін "кредитор" у ст. 613 ЦК України використовується умовно як сторона, що у зобов'язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Виходячи з чого, зазначені в ч. 4 ст. 612 ЦК України умови настають, зокрема, у разі невиконання кредитором свого зобов'язання за договором шляхом належного прийняття або неприйняття виконаного боржником зобов'язання за договором, внаслідок чого прострочення боржника не може настати до виконання кредитором свого обов'язку.

Отже враховуючи умови укладеного між сторонами договору та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору.

Водночас, 05.08.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою вих. № 02/08-17 від 02.08.2017 про повернення грошових коштів в сумі 300 000 грн., направлення якої підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 02.08.2017.

04.10.2017 позивач повторно звернувся до відповідача із вимогою вих. № 02/10-17 від 02.10.2017 про повернення грошових коштів в сумі 300 000 грн., направлення якої підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 04.10.2017.

Відповідач в свою чергу надав відповідь вих. № 31/10/2017-01 від 31.10.2017, у якій зазначив. що здійснений платіж в розмірі 300 000 грн. не є помилковим, а здійснений з метою придбання автоматичних револьверних дверей КА023-3 у кількості 1 комплекту згідно укладеного Договору. Також, відповідач зазначив, що означений товар вже придбаний, доставлений та розмитнений, та перебуває на складі очікуючи оплати. Направлення зазначеної відповіді підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 01.11.2017.

Позивач в свою чергу, надану відповідачем відповідь залишив без реагування.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, звертаючись з позовом до суду, позивач просить стягнути з відповідача саме помилково перераховані кошти у сумі 300 000 грн. на підставі 1212 ЦК України.

Однак, як встановлено судом, сплачені позивачем грошові кошти не є помилково сплаченими, оскільки сплачені на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором.

При цьому, стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі свідчать, що позивачем невірно застосовано норму матеріального права, а саме положення ст. 1212 ЦК України, оскільки грошові кошти, були одержані відповідачем як попередня плата за Договором. а отже, кошти набуто за наявності правової підстави - договору, і не можуть вважатися безпідставно набутим майном, що з урахуванням відсутності правових підстав для односторонньої відмови позивача від взятих на себе зобов'язань за Договором, свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

В свою чергу, заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних, враховуючи, що позов в частині стягнення основної суми, на яку позивачем здійснено нарахування 3% річних задоволенню не підлягає, зазначена похідна вимога від основної вимоги також залишається без задоволення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 26.02.2019.

Суддя О.А. Грєхова