Рішення № 80111793, 18.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2019Справа № 910/14761/18Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Енергетичної митниці ДФС

про стягнення 431 165,82 грн.

Представники сторін:

від позивача: Проконова К.В., ордер серія КВ № 762395;

від відповідача: Хрипко І.В., довіреність № 95/9/28-70-10-1 від 09.01.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Енергетичної митниці ДФС про стягнення 431 165,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у період з 10.09.2015 по 31.07.2018 безпідставно споживав теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

19.11.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.12.2018.

13.12.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 17.12.2018 представники сторін з'явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 28.01.2019.

29.12.2018 представником позивача подано відповідь на відзив.

У судове засідання 28.01.2019 представники сторін з'явились, представник відповідача подав клопотання про об'єднання справ № 910/14761/18 та № 910/14751/18 в одне провадження.

У судовому засіданні 28.01.2019 судом оголошено перерву до 01.02.2019.

30.01.2019 представником позивача подано заперечення на клопотання про об'єднання справ.

У судове засідання 01.02.2019 представники сторін з'явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2019 в задоволенні клопотання Енергетичної митниці ДФС про об'єднання позовів відмовлено.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.02.2019.

У судове засідання 18.02.2019 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2014 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської Філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - позивач, адміністрація) та Енергетичною митницею ДФС (далі - відповідач, користувач) було укладено Договір про безоплатне тимчасове користування нежитловими приміщеннями та майном у пункті пропуску «Одеський морський торговельний порт» (далі - Договір), за умовами якого, відповідно до ст.ст. 188, 556 Митного кодексу України адміністрація зобов'язується безоплатно надати користувачу у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також засоби та канали зв'язку.

Перелік нежитлових приміщень, які передаються користувачу в тимчасове безоплатне користування, встановлюється в п. 2.1.4 Договору. Загальна площа приміщень, які відповідно до умов Договору передаються у безоплатне користування користувачу складає 128,3 кв.м. (п. 2.1.2 та п. 2.1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1.4 Договору адміністрація зобов'язується протягом дії Договору передати у користування приміщення, які знаходяться за адресою: 65026, м. Одеса, вул. М.Гефта, 1А, загальною площею 128,30 кв.м. (далі - приміщення) за наступним переліком:

- нежитлові приміщення в будинку пождепо (інвентарний № 076027), площею 92,5 кв.м.;

- приміщення в службовій будівлі 1-го поверху (інвентарний № 076021), площею 35,8 кв.м.

Згідно з п. 2.1.5 Договору перелік майна, яке передається користувачу в тимчасове безоплатне користування, зазначається в Акті прийому-передачі, який додається до Договору.

Пунктом 2.1.6 Договору узгоджено, що об'єкти використовуються користувачем з метою розміщення посадових осіб та здійснення митних формальностей.

У відповідності до п. 3.1 та 3.2 Договору при передачі об'єктів складається Акт приймання-передачі, в якому відображається їх перелік та технічний стан. Набуття користувачем права користування об'єктами виникає одночасно з підписанням Акта приймання-передачі уповноваженими представниками сторін.

Згідно з пунктами 4.1.1, 4.1.3, 4.1.4 Договору адміністрація зобов'язується передати об'єкти користувачу, в порядку передбаченому розділом ІІІ Договору; надавати користувачу на безоплатній основі у межах пункту пропуску об'єкти, визначені п. 2.1.4, канали зв'язку, необхідні для розміщення відповідних підрозділів користувача, що здійснюють митний контроль; не створювати перешкод при здійсненні митного контролю.

Відповідно до пунктів 4.3.1, 4.3.6, 4.3.11 та п 4.3.13 Договору користувач зобов'язується користуватися об'єктами особисто відповідно до вимог розділу ІІ Договору; використовувати об'єкти відповідно до цільового призначення, визначеного Договором; не здійснювати без попередньої письмової згоди адміністрації перебудову, добудову та перепланування об'єктів; не передавати у користування об'єкти іншим юридичним і фізичним особам на будь-яких умовах.

Договір набирає чинності з дня підписання Акта приймання-передачі об'єкта уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2016. Договір вважається продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляду його умов. Договір може бути розірвано в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

За актом приймання передавання від 10.09.2015 позивач передав, а відповідач прийняв в безоплатне тимчасове користування державне майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку пождепо (інвентарний № 076027), площею 92,5 кв.м.; приміщення в службовій будівлі 1-го поверху (інвентарний № 076021), площею 35,8 кв.м., загальною площею 128,30 кв.м., за адресою: 65026, м. Одеса, вул. М.Гефта, 1А.

У липні 2017 року позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 1933А/1164 від 20.07.2017, у якому просив підписати проекти договорів на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію.

Відповідач надав відповідь № 28-70-1.2/03/5-2594 від 02.08.2017, у якій зазначив про відсутність правових підстав для укладення таких договорів.

У березні 2018 року позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 19-33А/493 від 16.03.2018 у якому повторно просив погодити договори про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги на території Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Відповідач надав відповідь № 28-70-1/03/5-1110 від 02.04.2018, у якій зазначив про відсутність правових підстав для укладення наданих договорів.

13.08.2018 позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 33А/1362 від 10.08.2018, у якому просив сплатити заборгованість у розмірі 411 832,30 грн. згідно доданого розрахунку.

Відповідач надав відповідь № 28-70-1/62/5-3030 від 13.09.2018, у якій зазначив, що вимога адміністрації про оплату експлуатаційних витрат за спожиту електроенергію, послуг з теплопостачання, водовідведення та водопостачання суперечить п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства», ч. 1-3 ст. 188, ч. 2 ст. 256 Митного кодексу України, а тому задоволенню не підлягає.

Як зазначає позивач, у період з 10.09.2015 по 31.07.2018 відповідач безпідставно споживав теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, внаслідок чого, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 431 165,82 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що вимога позивача про оплату експлуатаційних витрат за спожиту електроенергію, послуг з теплопостачання, водовідведення та водопостачання суперечить п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства»,ч. 1-3 ст. 188, ч. 2 ст. 256 Митного кодексу України від 13.02.2012 № 4495-VI.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Статтею 827 ЦК України встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Згідно із статтею 833 ЦК України користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування.

Користувач зобов'язаний: 1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; 3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

10.09.2015 позивач передав, а відповідач прийняв обумовлене Договором нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі майна.

У липні 2017 року позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 1933А/1164 від 20.07.2017, у якому просив підписати проекти договорів на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію.

Відповідач надав відповідь № 28-70-1.2/03/5-2594 від 02.08.2017, у якій зазначив про відсутність правових підстав для укладення таких договорів.

У березні 2018 року позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 19-33А/493 від 16.03.2018 у якому повторно просив погодити договори про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги на території Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Відповідач надав відповідь № 28-70-1/03/5-1110 від 02.04.2018, у якій зазначив про відсутність правових підстав для укладення наданих договорів.

13.08.2018 позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 33А/1362 від 10.08.2018, у якому просив сплатити заборгованість у розмірі 411 832,30 грн. згідно доданого розрахунку.

Відповідач надав відповідь № 28-70-1/62/5-3030 від 13.09.2018, у якій зазначив, що вимога адміністрації про оплату експлуатаційних витрат за спожиту електроенергію, послуг з теплопостачання, водовідведення та водопостачання суперечить п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства», ч. 1-3 ст. 188, ч. 2 ст. 256 Митного кодексу України, а тому задоволенню не підлягає.

Як зазначає позивач, у період з 10.09.2015 по 31.07.2018 відповідач безпідставно споживав теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, внаслідок чого, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 431 165,82 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Частиною 8 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що відносини оренди об'єктів портової інфраструктури, що перебувають у державній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про морські порти України".

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний, санітарно-карантинний та екологічний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Частинами 1, 2 ст. 188 Митного Кодексу передбачено, що з метою прискорення виконання митних формальностей під час переміщення транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України працівники водного, повітряного, автомобільного та залізничного транспорту сприяють посадовим особам органів доходів і зборів у виконанні ними своїх службових обов'язків. Адміністрація автомобільних, морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій або інших обладнаних місць, у межах яких діють пункти пропуску через державний кордон України, на безоплатній основі забезпечує органи доходів і зборів необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку та створює їм належні умови для роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Митного Кодексу у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов'язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв'язку.

Однак, зазначеними нормами законодавства України, якими забезпечуються органи доходів і зборів необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку на безоплатній основі, не передбачено покладення витрат з утримання такого майна на власника чи балансоутримувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 916/3164/14.

Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, наведена правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 у справі № 915/751/17.

Згідно із ч. 3 ст. 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Суд враховує, що надання органам доходів і зборів комунальних послуг на безоплатній основі прямо не передбачено нормами чинного законодавства України, а їх надання балансоутримувачем може призвести до негативних наслідків його фінансово-економічного стану, що є неприпустимим.

Водночас, будь-яких заперечень щодо факту отримання відповідачем комунальних послуг та отримання таких послуг у повному об'ємі, заперечень щодо вартості отриманих комунальних послуг із наведенням контррозрахунку , відповідачем не надано.

Оскільки, факт споживання відповідачем комунальних послуг у період з 10.09.2015 по 31.07.2018 у розмірі 431 165,82 грн. не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Енергетичної митниці ДФС (04215, м. Київ, вул. Світлицького, 28А; ідентифікаційний код: 39442252) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; ідентифікаційний код: 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 431 165 (чотириста тридцять одна тисяча сто шістдесят п'ять) грн. 82 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 467 (шість тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 49 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 26.02.2019.

Суддя О.А. Грєхова