Рішення № 80108237, 21.02.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2019 р. м. Рівне Справа № 918/40/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

до Кузнецовського міського комунального підприємства

про стягнення заборгованості в сумі 10 490 259, 71 грн.

Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.

представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства про стягнення заборгованості в сумі 5 231 887 грн. 17 коп., з яких 4 929 533 грн. 83 коп. - сума основного боргу; 233 017 грн. 83 коп. - пеня; 19 418 грн. 15 коп. - 3% річних та 49 917 грн. 36 коп. - інфляційні втрати, позовні вимоги аргументувавши неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №3 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Ухвалою від 24 січня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі № 918/40/19. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2019.

12.02.2019 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому визнав вимоги позивача, та просить суд зменшити розмір пені, що нарахована позивачем у зв'язку із скрутним фінансовим становищем боржника.

Від позивача через відділ канцелярії 14.02.2019 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 10 490 259 грн. 71 коп., з яких 9 874 279 грн. 81 коп. - основного боргу за період серпень-грудень 2018 року, 466 709 грн. 20 коп. - пені, 38 892 грн. 44 коп. - 3% річних та 110 378 грн. 26 коп. інфляційні втрати.

Вказана заява відповідає вимогам ст.ст. 46, 170 ГПК України, тому прийнята судом до розгляду.

14.02.2019 від відповідача надійшов відзив на позов (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), у якому визнав вимоги позивача, та просить суд зменшити розмір пені, що нарахована позивачем у зв'язку із скрутним фінансовим становищем боржника.

Ухвалою суду від 14 лютого 2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 21 лютого 2019 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.202 ГПК України). Тому суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Між Кузнецовським міським комунальним підприємством та ДП НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє ВП "Рівненська АЕС" 01.10.2002 було укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді (арк.с. 11-13). Згідно з розділом 1 даного договору ВП "Рівненська АЕС" брала на себе зобов'язання постачати для потреб відповідача теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язувався оплачувати вартість поставленої йому теплової енергії за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені договором.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що розрахунок за теплову енергію, яка відпускається споживачеві, проводиться на основі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ВП "Рівненська АЕС" щомісячно до 25-го числа наступного за розрахунковим.

Пункт 7.2.2 договору передбачає, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію стягується пеня у розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Згідно пунктів 10.1, 10.4 договору, останній набуває чинності з 01.10.2002 та діє до 01.10.2003. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

06 липня 2010 року між Кузнецовським міським комунальним підприємством та ДП НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє ВП "Рівненська АЕС" укладено Додаткову угоду №1 до договору №3 від 01.10.2002 про постачання теплової енергії в гарячій воді (арк.с. 14), відповідно до якої сторони погодили викласти пункт в наступній редакції: "За несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення від суми невиконаних зобов’язань.".

Договір та Додаткова угода підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, скріплено відбитками печаток сторін.

На виконання умов Договору №3 позивач здійснив постачання теплової енергії в гарячій воді за період з серпня по грудень 2018 року на загальну суму 10 155 003 грн. 07 коп. Всього в серпні було теплової енергії на суму - 371 430 грн. 11 коп., у вересні на суму - 362 960 грн. 01 коп., у жовтні на суму - 1 865 075 грн. 16 коп., у листопаді на суму - 2 610 791 грн. 81 коп. та у грудні на суму – 4 944 745 грн. 98 коп.

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 №3 свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов даної угоди.

Однак відповідач взятий на себе за наведеним договором обов’язок щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих йому у вищезазначений період послуг не виконав, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість в сумі 9 874 378 грн. 81 коп. Зазначена обставина підтверджується розрахунком розміру заборгованості, який визнаний судом правильним.

Керуючись п. 7.2.2 договору, з огляду на прострочення виконання відповідачем зобов'язання, позивач нарахував 466 709 грн. 20 коп. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період 25.09.2018 - 14.02.2019.

Покликаючись на ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 110 378 грн. 26 коп. інфляційних втрат та 38 892 грн. 44 коп. - три відсотки річних за період 25.09.2018 - 14.02.2019.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України) господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 №3 є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002 №3, яка складає 9 874 279 грн. 81 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не оспорюється відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 38 892 грн. 44 коп., нараховані у період з 25 вересня 2018 року по 14 лютого 2019 року та 110 378 грн. 26 коп. інфляційних втрат нараховані у період з вересня 2018 року по січень 2019 року. Інфляційні втрати та 3% річних нараховані на відповідні суми боргу по кожному спірному місяцю окремо згідно наданого позивачем розрахунку

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми 3% річних також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо обрахованих сум інфляційних втрат суд зазначає наступне.

У листі Верховного суду України від 03.04.97 р. №62-97р. викладено "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Так, при розрахунку суми інфляційних слід враховувати, що сума боргу, яка сплачується з 1-го до 15-го дня відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16-го до 31-го дня місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1-го до 15-го дня відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16-го до 31-го дня місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Судом здійснено власний обрахунок та встановлено, що інфляційні втрати становлять 84 441 грн. 04 коп. Таким чином, стягнення інфляційних втрат у сумі 25 937 грн. 00 коп. - є необґрунтованим.

Отже, інфляційні втрати підлягають до стягнення з відповідача у сумі 84 441 грн. 04 коп. Відтак у частині стягнення 25 937 грн. 22 коп. інфляційних - позов до задоволення не підлягає.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за вищенаведеним договором в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих йому послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача 466 709 грн. 20 коп. пені, нарахованої у період з 25 вересня 2018 року по 14 лютого 2019 року на відповідні суми боргу по кожному спірному не оплаченому місяцю згідно наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.5 укладеного між сторонами договору передбачено, що за порушення строків виконання грошового зобов'язання, із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості послуги, з якої допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням договору, а також не перевищує встановленого законом граничного розміру вказаної штрафної санкції, позовна вимога про стягнення з відповідача 466 709 грн. 20 коп. пені є законною та обґрунтованою.

Слід також зазначити, що у поданому відзиві на позовну заяву відповідач просив суд про зменшення розміру нарахованої позивачем суми неустойки.

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена у підпункті 3.17.4 пункту 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Так, за приписами статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із статтею 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, що не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3 ЦК України, частині третій статті 509 ЦК України та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Суд враховує вказівку, що міститься в п.2.4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Оскільки борг стягується за період серпень-грудень 2018 року, вбачається короткостроковість виникнення боргу. Позивач не надав суду жодних доказів заподіяння йому збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості. Разом з тим, з огляду на прострочення виконання зобов'язання нарахував відповідачу 466 709 грн. 20 коп. пені. Також нараховано передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат. Слід зауважити, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим.

Враховуючи майновий стан відповідача та з огляду на короткостроковість виникнення боргу, суд вважає можливим зменшити розмір пені до 50% від заявленої суми 466 709 грн. 20 коп., та стягнути її в сумі 233 354 грн. 60 коп.

Відповідно до вимог ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача - 156 964 грн. 84 коп. у якості відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, місто Вараш, майдан Незалежності, 2, ідентифікаційний код: 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код: 24584661) в особі його відокремленого підрозділу – "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, місто Вараш, ідентифікаційний код: 05425046) - 9 874 279 (дев'ять мільйонів вісімсот сімдесят чотири тисячі двісті сімдесят дев'ять) грн. 81 коп. основної заборгованості, 233 354 (двісті тридцять три тисячі триста п'ятдесят чотири) грн. 60 коп. пені, 38 892 (тридцять вісім тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 44 коп. 3% річних, 84 441 (вісімдесят чотири тисячі чотириста сорок одна) грн. 04 коп. інфляційних втрат та 156 964 (сто п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 84 коп. судового збору.

3. В задоволенні позову в частині вимог про стягнення 233 354 грн. 60 коп. пені та 25 937 грн. 22 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 26 лютого 2019 року.

Суддя А.М. Горплюк