Рішення № 80108146, 19.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2838/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - керівник

від відповідача: ОСОБА_2 – за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: малого приватного підприємства "ФІРМА "АЛЬФА-М" (04053, АДРЕСА_1)

до відповідача: Військової частини А2171 (65033, м. Одеса-33, Овідіопольська дорога 8)

про стягнення 8 971,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, мале приватне підприємство "ФІРМА "АЛЬФА-М" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Військової частини А2171 8 971,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

В 2007-2008 р. р. МПП Фірма "Альфа-М" виконало технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку (систем зв'язку) в/ч А2171, згідно Договору № 284 від 21.05.2007 р. та додатковим угодам до нього.

10.09.2010р. сторони уклали Договір №284-1 про реструктуризацію боргу за зазначеними вище зобов'язаннями з урахуванням збільшення боргу за рахунок індексу інфляції та трьох процентів річних, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання зобов'язань станом на 30.06.2010р.

Згідно п.2.1 Договору №284-1 боржник повинен був повернути борг з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за період з 01.07.2010 р. та до дня перерахування коштів. Грошові зобов'язання за Договором № 284-1 від 10.09.2010 р. повинні були бути виконані не пізніше 31.03.2011р.

Отже, з 01.04,2011 р. зобов'язання за зазначеним Договором стали простроченими з наслідками, які з цього випливають.

Згідно ч. 2 ст. 604 ЦК України та п. 7.2 Договору № 284-1 від 10.09.2010 р. з укладенням цього Договору припинили (втратили чинність) зобов'язання за актами виконаного технічного обслуговування, відповідно, № 1/11 від 06.11.2007 р. до Договору № 284 від 21.05.2007 р. та № 1/11 від 10.11.2008 р. до Додаткової угоди № 5 від 06.11.2007 р. до нього,

В зв"язку з тим. що боржник - в/ч А2171 не виконав свої грошові зобов'язання в строки, визначені Договором № 284-1 від 10.09.2010 р.. Позивач звернувся до суду7 з позовною заявою № 35/3 від 21.03.2014 р. про стягнення з в/ч А2171 боргу та фінансових санкцій.

Рішенням від 14.07.2014 р. у справі № 916/1266/14 Господарський суд Одеської області позовні вимоги, уточнені за заявами від 19.04.2014 р та від 16.06.2014 р., задовольнив частково та стягнув з в/ч А2171 42348.31 грн., з яких: 35651,21 грн. - сума основного (первісного) зобов'язання за Договором № 284-1 від 10.09.2010 р„ 1620,23 грн. - сума інфляційних втрат, 3211,54 грн. - сума 3% річних. Цим же Рішенням суд стягнув з Відповідача на користь Позивача 370,08 грн. - суму витрат Позивача на відрядження свого представника до суду та 1495.25 грн. - суму відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постановою від 09.09.2014р. у справі № 916/1266/14 Одеський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

В зв'язку зі збільшенням періоду прострочення виконання військовою частиною А2171 грошових зобов'язань МГІГ1 "Фірма "Альфа-М" звернулось до суду з позовною заявою № 33/3 від 31.03.2016р.

Рішенням від 13.06.2016 р. у справі №916/940/16 Господарський суд Одеської області задовольнив позовні вимоги частково та стягнув з в/ч А2171 інфляційні втрати в сумі 28718,76 грн., 3% річних в сумі 2837,48 грн., пеню в сумі 2000,00 грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 1227,25 грн.

Постановою від 26.10.2016р. у справі №916/940/16 Одеський апеляційний господарський суд залишив Рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою від 22.03.2017р. Вищий господарський суд України Рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 року в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача інфляційних втрат у справі за № 916/940/16 скасував, а справу в цій частині передав на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи Господарський суд Одеської області Рішенням від 26.07.2017р. задовольнив позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат повністю та стягнув з в/ч А2171 33745,77 грн. інфляційних втрат та 150.75 грн. судового збору.

Постановою від 06.12.2017р. у справі №916/940/16 Одеський апеляційний господарський суд залишив Рішення суду першої інстанції без змін.

Додатковим рішенням від 05.02.2018 р. у справі № 916/940/16 Господарський суд Одеської області стягнув з в/ч А2171 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 1515,80 грн. - судовий збір за розгляд судом апеляційної інстанції апеляційної скарги та 1653,60 грн. - за розгляд судом касаційної інстанції касаційної скарги.

В зв'язку зі збільшенням періоду прострочення виконання зобов'язань за Договором №284-1 від 10.09.2010 р. збільшились, відповідно, і зобов'язання військової частини А2171 перед МПП "Фірма "Альфа-М", які виникли з умов цього Договору та безпосередньо з актів цивільного законодавства та з рішень суду, що і стало підставою для позивача підставою звернутись до Господарського суду Одеської області із даним позовом.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву малого приватного підприємства "ФІРМА "АЛЬФА-М" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2018р. позовну заяву малого приватного підприємства "ФІРМА "АЛЬФА-М" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№1493/19) та просить суд зменшити розмір пені згідно заяви (вх.№3456/19).

За клопотанням позивача, судові засідання проводились за допомогою відеоконференцзв’язку.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.

Перевіривши розрахунок позивача трьох процентів річних в сумі 2 961,46 грн., суд встановив, що вказаний розрахунок має помилки, у зв'язку з чим, судом було зроблено самостійний розрахунок 3% річних.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів35651.2101.07.2010 - 31.07.201829533 %8647.13В свою чергу судом враховується наступне:

3 211,54 грн. – сума 3% річних вже стягнута з відповідача за рішенням Господарського суду Одеської області від 14.07.2014р. у справі №916/1266/14;

2 837,48 грн. – сума 3% річних вже стягнута з відповідача за рішенням Господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. у справі №916/940/16.

Таким чином, сума 3% річних складає 8 647,13 грн. - 3 211,54 грн. - 2 837,48 грн. = 2 598,11 грн., у зв’язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 2 598,11 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 363,35 грн. суд відмовляє.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок пені позивача, судом було встановлено що він не відповідає умовам договору та приписам чинного Законодавства України, у зв’язку з чим, судом було самостійно розраховано пеню, наступним чином:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення35651.2111.12.2017 - 14.12.2017413.5000 %0.074 %*105.4935651.2115.12.2017 - 25.01.20184214.5000 %0.079 %*1189.6835651.2126.01.2018 - 01.03.20183516.0000 %0.088 %*1093.9535651.2102.03.2018 - 12.04.20184217.0000 %0.093 %*1394.7935651.2113.04.2018 - 24.05.20184217.0000 %0.093 %*1394.7935651.2125.05.2018 - 12.07.20184917.0000 %0.093 %*1627.2635651.2113.07.2018 - 06.09.20185617.5000 %0.096 %*1914.4235651.2107.09.2018 - 25.10.20184918.0000 %0.099 %*1722.9835651.2126.10.2018 - 10.12.20184618.0000 %0.099 %*1617.49При цьому, суд зазначає, що за наявності підстав, передбачених ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду, при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним в матеріалах справи доказам.

Разом з тим, судом приймається до уваги, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у зв’язку з неправомірними діями відповідача щодо невчасної оплати саме за даним Договором.

Так, у зв’язку з тим, що позивачем не надано до суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв’язку з порушенням відповідачем умов даного Договору, суд вважає зменшити за клопотанням відповідача розмір пені та встановити її в розмірі 1 000,00 грн., оскільки стягнення вказаної суми пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов’язання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом було досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи та надано оцінку всім доводам сторін.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні малого приватного підприємства "ФІРМА "АЛЬФА-М" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частковому задоволенню судом, у зв'язку з чим, стягненню з Військової частини А2171 на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 2 598,11 грн. та пеню в сумі 1 000,00 грн.

В іншій частині позову суд відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, витрати на оплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам розмірі 1 690,64 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А2171 (65033, м. Одеса-33, Овідіопольська дорога 8, код 08309566) на користь малого приватного підприємства "ФІРМА "АЛЬФА-М" (04053, АДРЕСА_1, код 30726900) 3% річних в сумі 2 598 (дві тисячі п’ятсот дев’яносто вісім) грн. 11 коп., пеню в сумі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. та судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 690 (одна тисяча шістсот дев’яносто) грн. 64 коп.

3. В іншій частині позову – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку, передбаченому ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 25 лютого 2019 р.

Суддя О.В. Цісельський