Рішення № 80107917, 18.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2683/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю);

від відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37) в особі Одеської філії Приватного акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” (65006, м. Одеса, 3-й Вапняний пров., 4-а);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Фреш бріз” (08132, Київська обл., Києво-Святошенський р-н, м. Вишневе, вул. Залізнична, буд. 92, офіс 8)

про стягнення 14691,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 29.11.2018 року позивач - Приватне акціонерне товариство „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії Приватного акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2891/18) до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю „Фреш бріз”, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 14691,03 грн., а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Ухвалою суду від 26.12.2018 року за даним позовом судом було відкрито провадження у справі №916/2683/18 за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням розгляду справи в засіданні суду на 23.01.2019 року.

У судовому засіданні від 23.01.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 18.02.2019р.

Представник позивача у судовому засіданні від 18.02.2019р. позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач – ТОВ „Фреш бріз” про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 04.12.2018р. №1004727595 року, у судові засідання не з’являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи “За закінченням терміну зберігання”, а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника ТОВ „Фреш бріз” у судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 18.02.2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду та повідомлено, що повне рішення буде складено 25.02.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою – посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Так, предметом спору у даній справі, зокрема, є стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7992,00 грн., які були сплачені позивачем на користь відповідача, як вартість доставки товару, за умовами договору №21/16-Г від 13.10.2016 року.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено матеріалами справи, 13.10.2016 року між ПрАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії ПрАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” (покупець) та ТОВ „Фреш бріз” (постачальник) було укладено договір №21/16-Г (надалі – договір), за умовами якого постачальник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити покупцю (передати у власність покупця) паливні брикети із лузги соняшника (надалі – товар) згідно зі специфікаціями, які підписується обома сторонами та є невід’ємними частинами цього договору, а покупець зобов’язався на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п. 1.2 договору, період поставки товару – протягом терміну дії Договору.

Умовами п. 3.1 договору визначено, що сума договору включає прибуток, інші обов’язкові платежі, що встановлені чинним законодавством. Загальна сума товару становить 9 600,00 грн., у т.ч. ПДВ 1 600,00 грн. (п. 3.2. Договору).

Положеннями п. 4.1 договору,Є сторони визначили, що розрахунки по цьому договору покупець здійснює по факту поставки товару, що буде постачатися постачальником за ціною, передбаченою у специфікаціях до договору.

Згідно до п. 4.2 договору, покупець здійснює оплату по факту поставки окремої партії товару, що оформлюється видатковою накладною. Загальний строк оплати покупцем товару не може бути більше 10 календарних днів з дня отримання покупцем товару.

Відповідно до п. 5.1 договору товар повинен передаватись у власність покупця партіями згідно зі специфікаціями, яка оформлюються на кожну партію товару, підписується обома сторонами та є невід’ємними частинами цього договору.

Умовами п. 5.2 договору погоджено, щодо конкретного місяця поставки, кількості та строків поставки товару замовник надає письмову заявку постачальнику електронною поштою або факсом, або уповноваженому представнику постачальника, або поштовим відправленням. Строк поставки становить не більше 15 робочих днів з моменту отримання постачальником замовлення від покупця. Дати та час поставок повинні визначатися з урахуванням графіку роботи структурних підрозділів покупця.

Відповідно до п. 5.3 договору поставка товару здійснюється силами постачальника за рахунок покупця на адресу місць знаходження відокремлених структурних підрозділів (філій) покупця, вказаних у додатку №1. Оплата за транспортування здійснюється на підставі наданих постачальником рахунків, підтверджуючих транспортування.

Згідно до п. 5.4 договору приймання товару здійснюється на території покупця (відокремлених структурних підрозділів покупця, на які поставляється товар) за кількістю та якістю.

Відповідно до п. 6.1 договору покупець зобов’язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар на умовах, передбачених цим договором, приймати поставлений товар за кількістю, якістю та комплектністю та відповідно до п. 6.2 договору має право контролювати поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно до п. 6.3 договору постачальник, зокрема, зобов’язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Також, умовами п. 11.1 договору сторонами погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2016р., але в будь якому випадку до повного виконання сторонами зобов’язань по цьому Договору.

Отже дослідивши умови укладеного між сторонами договору №21/16-Г від 13.10.2016р, суд зазначає, що у відповідача є зобов’язання щодо поставки відповідного товару на умовах визначених укладеним між сторонами договором, а у позивача, в свою чергу, зобов’язання щодо прийняття такого товару та оплати отриманого товару і пов’язаних з цим послуг, зокрема, щодо транспортування товару відповідачем.

Так, позивач у позовній заяві, посилаючись на 5.3 договору, де закріплено, зокрема, що поставка товару здійснюється за рахунок покупця, зазначає, що ПрАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії ПрАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” на підставі рахунку-фактури № 20 від 14.12.2016р. сплатило на користь відповідача 7 992 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3202 від 03.08.2017р.

Надалі, як зазначає позивач, під час перевірки фінансово-звітної документації філії, було встановлено, що незважаючи на здійснення позивачем оплати вартості поставки товару, акт наданих послуг стосовно перевезення паливних брикетів сторонами підписано не було, що за думкою позивача свідчить про відсутність надання з боку відповідача послуги, вартість якої була сплачена на підставі рахунку-фактури №20 від 14.12.2016р., в зв’язку з чим позивачу завдано збитки у розмірі 7992,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Як вище зазначалось судом предметом спору у даній справі, зокрема, є стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7992,00 грн., які були сплачені позивачем на користь відповідача, як вартість доставки товару, за умовами договору №21/16-Г від 13.10.2016 року з підстав неналежного виконання відповідачем зобов’язань за вказаним договором, а саме щодо транспортування придбаного товару, оскільки у позивача відсутній акт про надання відповідних послуг позивачем.

Частина третя статті 6 Цивільного кодексу України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому, норму статті 6 Цивільного кодексу України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За таких обставин, виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що наявність акту про надання транспортних послуг, на відсутність якого посилається позивач, умовами договору №21/16-Г від 13.10.2016 року не передбачена, тоді як оплата відповідного транспортування здійснюється на підставі рахунку, виставленого відповідачем та є доказом надання таких послуг.

Отже, суд зазначає, що сплата позивачем грошових коштів у розмірі 7992,00 грн. була здійснена саме на підставі виставленого відповідачем рахунку, що ніяким чином не заперечується позивачем, як і сам факт переходу у власність позивача товару, придбаного на умовах договору №21/16-Г.

З огляду на викладене у суду відсутні підстави вважати, що послуги з транспортування товару не були здійснені відповідачем, при цьому, позивачем не надано жодного доказу, з якого суд міг дійти висновку, що відповідний товар був доставлений силами позивача чи з залученням інших осіб.

Разом з тим, надаючи оцінку доводам позивача, судом встановлено, що по-перше, матеріали даної справи не містять відповідних специфікацій, які передбачені умовами укладеного між сторонами договору № 21/16-Г від 13.10.2016р. та які в свою чергу регулюють умови поставки товару, як то визначено у п. 5.1 договору.

По-друге, також є відсутніми письмові заявки замовника, тобто позивача за даним позовом, які в свою чергу регулюють порядок та строки поставки відповідного товару відповідачем на користь позивача, що в свою чергу погоджено сторонами у п. 5.2 договору.

Дійсно, умовами п. 5.3 договору сторонами, зокрема, визначено, що поставка товару

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи замовлень від покупця, тобто від позивача, з урахуванням того, що строк поставки становить не більше 15 робочих днів з моменту отримання постачальником - відповідачем замовлення від покупця, відповідно до п. 5.2 договору, суд не має можливим встановити момент настання прострочення виконання зобов’язання з боку відповідача щодо поставки товару та взагалі стверджувати що таке прострочення наразі настало.

Згідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Аналіз наведених норм засвідчують та покладають обов’язок на позивача скерувати на адресу відповідача, з урахування ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідну вимогу, з зазначенням факту того, що відповідне зобов’язання, визначене умовами укладеного договору, втратило інтерес для покупця, що останній відмовляється від прийняття товару від відповідача, та вимагає повернення відповідних грошових коштів, що були сплачені позивачем.

Щодо посилань позивача, про момент виникнення у ТОВ „Фреш бріз”, у зв’язку з невиконання умом договору щодо поставки товару та повернення позивачу вартості ненаданої послуги, на підставі ст.ст. 530, 612 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Так, як стверджує позивач, він письмово звертався до ТОВ „Фреш бріз”, але письмові звернення на юридичну адресу не були вручені адресатові.

Однак, такі твердження судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем не надано доказів того, що на адресу відповідача було скеровано три письмових звернення, оскільки такі звернення не були надані у якості доказів позивачем, а залучені до матеріалів справи рекомендовані поштові повідомлення не надають можливості суду дослідити та встановити, які саме документи та з якім змістом та вимогами було скеровано на адресу відповідача.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 7 992 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 4 572,96 грн., інфляційні збитки у розмірі 1 669,53 грн. та 3% річних у розмірі 456,53 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги про стягнення пені, індексу інфляції та три проценти річних є похідними від позовної вимоги про стягнення основного боргу, у задоволенні якої судом відмовлено, вимоги позивача щодо стягнення пені, індексу інфляції та трьох процентів річних задоволенню судом не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії ПрАТ „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 14 691,03 грн., не підлягають задоволенню судом у зв’язку з їх не відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, недоведеністю та безпідставністю.

Згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 лютого 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська