Рішення № 80107856, 13.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2221/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №6 від 05.10.2018р.;

Від відповідача: ОСОБА_3 на підставі ордеру;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної екологічної інспекція в Одеській області до комунального підприємства „Парки Одеси” про стягнення збитків у розмірі 643 994,00 грн., –

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція в Одеській області звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до комунального підприємства „Парки Одеси” (далі по тексту – КП „Парки Одеси”) про стягнення суми збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу, у розмірі 643 994,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства в результаті знищення зеленої зони (газону) на території парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Парк імені ОСОБА_4”.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог Державної екологічної інспекції в Одеській області, з огляду на їх незаконність та необґрунтованість. Зокрема, відповідачем було наголошено, що позапланову перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства позивачем було проведено із порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, відповідачем було вказано, що пошкодження газону відбулось на території парку, яка була передана на баланс комунального підприємства „Міськзелентрест”, у зв’язку з чим, відповідач не відповідає за пошкодження зеленої зони, яка не знаходиться в нього на балансі.

Ухвалою від 29.01.2019р. господарським судом було відмовлено Державній екологічній інспекції в Одеській області у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, комунального підприємства „Міськзелентрест”, у зв’язку із зверненням позивача до суду із даним клопотанням в останній день строку підготовчого провадження та у зв’язку з не наведенням позивачем прав та обов’язків комунального підприємства „Міськзелентрест”, на які може вплинути рішення господарського суду по даній справі.

Ухвалою від 13.02.2019р. господарським судом було відмовлено Державній екологічній інспекції в Одеській області у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача комунального підприємства „Міськзелентрест”, у зв’язку з поданням вказаного клопотання із порушенням встановленого ч. 1 ст. 48 ГПК України строку та відсутністю виключних підстав, передбачених ч.3 ст. 48 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Листом №4138/03-08 від 10.05.2011р. Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області було повідомлено ТОВ „Шоу” про наявність можливості розміщення атракціонного комплексу на території „Парку імені ОСОБА_4” за умови отримання відповідного погодження у Одеській міській раді, розміщення атракціону у відповідній зоні парку та додержання вимог природоохоронного законодавства під час встановлення атракціонного комплексу та недопущення погіршення стану чи знищення земельних насаджень.

Як вбачається з матеріалів справи, КП „Парки Одеси” було прийнято на себе охоронне зобов’язання, зареєстроване Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області за №14ПП111-569, щодо утримання території „Парку імені ОСОБА_4” в належному стані відповідно до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №184 від 25.06.2015р. було передано на баланс та закріплено за комунальним підприємством „Міськзелентрест” на праві господарського відання основні засоби, що обліковуються на балансі КП „Парки Одеси”.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №130 від 28.04.2016р. було призначено Управління дорожнього господарства Одеської міської ради замовником з розробки проектно-кошторисної документації та виконання робіт з будівництва майданчика для заняття екстремальними видами спорту в „Парк імені ОСОБА_4”.

З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2016р. Управлінням ДАБК ОМР було зареєстровано декларацію Управління дорожнього господарства Одеської міської ради про початок виконання будівельних робіт, а саме: „Будівництво майданчика для заняття екстремальними видами спорту в ЦПКтаВ ім. Т.Г.Шевченка у місті Одесі”.

17.02.2017р. Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради було надано Управлінню дорожнього господарства Одеської міської ради дозвіл №446 на період з 20.02.2017р. по 31.07.2017р. на проведення земельних та монтажних робіт відповідно до затвердженої проектної документації на території „Парку імені ОСОБА_4”.

Відповідно до п. 2.1 Статуту КП „Парки Одеси”, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 15.03.2017р. за №1811-VII, метою створення підприємства є задоволення міських, суспільних потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, торговельної та іншої господарської діяльності з метою отримання прибутку в порядку, передбаченому чинним законодавством.

19.07.2017р. - 21.07.2017р. Державною екологічною інспекцією в Одеській області було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині дотримання режиму природно-заповідного фонду на території парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Парк імені ОСОБА_4” на предмет дотримання вимог природоохоронного законодавства, за результатами проведення якої Державною екологічною інспекцією в Одеській області було складено акт (далі по тексту – акт дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.07.2017р.).

З акту дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.07.2017р. вбачається, що площа парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Парк імені ОСОБА_4” складає 50,6 га, проект утримання та реконструкції парку розроблений у 2012р. КП „Одеспроект”, межі парку затверджені рішенням Одеської міської ради. За результатами натурної перевірки встановлено, що на зеленій зоні (газон звичайний):

- між стадіоном ФК „Чорноморець” та танцмайданчиком „Вогні маяка” здійснюється будівництво майданчику „Екстремальні види спорту” на площі 3920 кв. м., біля будівництва пошкоджений газон на площі 1173 кв. м.;

- перед атракціоном „Лунапарк” на земельній зоні (газон звичайний) розташований атракціон повітряна дорога та скалодром на площі 864 кв. м.;

- два атракціони „Лунапарк” поза межами твердого покриття на площі 510 кв. м.;

- будівництво піцерії на площі 384 кв. м.; загальна площа пошкодженого газону складає 6581 кв. м.

Відповідно до наявних у акті дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.07.2017р. відомостей основним завданням КП „Парки Одеси” є задоволення міських суспільних потреб шляхом проведення в парку культурно-масових заходів з організації культурного відпочинку населення в парках міста; санітарний стан, благоустрій та прибирання „Парку імені ОСОБА_4” покладені на комунальне підприємство „Міськзелентрест” на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради за №184 від 25.06.2015р.

Відсутність погодження територіального органу Мінприроди на здійснення комерційної, господарської діяльності на території парку, відповідно до акту дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.07.2017р., є порушенням ст. ст. 7, 38, 64 Закону України „Про природно-заповідний фонд України”.

З матеріалів справи, а саме: направлення на проведення позапланової перевірки, а також акту дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.07.2017р. вбачається, що підставою для проведення позапланової перевірки КП „Парки Одеси” було звернення громадянина ОСОБА_5 від 13.07.2017р.

04.08.2017р. Державна екологічна інспекція в Одеській області звернулась до КП „Парки Одеси” із претензією №64, відповідно до якої позивач, посилаючись на встановлення під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у „Парку імені ОСОБА_4” факту пошкодження зеленої зони (газону звичайного) площею 6581 кв. м., просив відшкодувати завдані навколишньому природному середовищу збитки у розмірі 643 994,00 грн., розраховані з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. за №541. Листом від 29.08.2017р. відповідачем було відмовлено у задоволенні претензії №64 від 04.08.2017р.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №389 від 30.08.2018р. було передано на баланс комунальному підприємству „Міськзелентрест” та закріплено за ним на праві господарського відання обладнання майданчика для заняття екстремальними видами спорту в „Парк імені ОСОБА_4” згідно з переліком (додаток №1 до рішення).

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до КП „Парки Одеси” позивачем було наголошено, що за результатами проведеної перевірки останнім було встановлено факт пошкодження зеленої зони парку (газону звичайного), охоронне зобов’язання щодо збереження якого було покладено на КП „Парки Одеси”. Пошкодження зеленої зони має наслідком порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та є підставою для стягнення із відповідача завданих державі збитків у розмірі 643 994,00 грн.

Господарський суд вважає за необхідне зауважити, що Державною екологічною інспекцією в Одеській області у поданій до суду позовній заяві про стягнення збитків не було наведено суду жодних правових підстав, якими врегульовані питання відповідальності саме за пошкодження трав'яного газону на території парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення та законодавчі норми, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

В силу положень ст. 2 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року за №1264-XII (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту – Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”) відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до абзацу п. 1.1 роз’яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” від 27.06.2001р. № 02-5/744 (з наступними змінами доповненнями) відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України (далі - Цивільний кодекс), Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон), а також розроблюваним відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. У вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, - відповідними правилами цивільного законодавства.

Враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу про застосування до КП „Парки Одеси” цивільної відповідальності за порушення природоохоронного законодавства, господарський суд вважає за необхідне звернутись до відповідних положень Цивільного кодексу України, якими врегульовано підстави та порядок притягнення до цивільної відповідальності за завдану шкоду.

Положеннями ч. ч. 1-2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Господарський суд зазначає, що для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Аналогічну правову позицію висловлено у п. 1.3 роз’яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” від 27.06.2001р. № 02-5/744, згідно з яким розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

В силу положень ч. ч. 1-3 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Разом з тим, положеннями п. у п. 1.6 роз’яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” від 27.06.2001р. № 02-5/744 передбачено, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, повинен виходити з презумпції вини правопорушника (статті 440 та 442 Цивільного кодексу). Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

З огляду на викладене, господарський суд вважає за необхідне при вирішенні даного спору встановити факт наявності або відсутності у діях КП „Парки Одеси” елементів складу цивільного правопорушення, які, в даному випадку, збігаються з елементами складу порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 68 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства про оцінку впливу на довкілля, у тому числі поданні завідомо неправдивого звіту з оцінки впливу на довкілля чи висновку з оцінки впливу на довкілля;

г) неврахуванні у встановленому порядку результатів оцінки впливу на довкілля та невиконанні екологічних умов, визначених у висновку з оцінки впливу на довкілля;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я;

н) порушенні природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами;

о) порушенні вимог законодавства України при здійсненні стратегічної екологічної оцінки.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 2, 3 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.1992р. 2456-XII (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту – Закон України „Про природно-заповідний фонд України”) відносини в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України. До природно-заповідного фонду України належать, в тому числі, штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до ч. 1 ст. 37, ст. 38 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів.

Приписами ст. 62 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” передбачено, що порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

а) нецільовому використанні територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду;

б) здійсненні в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

в) організації на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього здійснення оцінки впливу на довкілля або з порушенням екологічних умов;

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду;

д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

е) порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об'єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу;

з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об'єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” від 06.09.2005р. № 2807-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту – Закон України „Про благоустрій населених пунктів”) благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, в тому числі, парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики.

Частиною 1 ст. 15 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об’єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об’єктів. Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об’єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об’єкта благоустрою.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 16 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” на об'єктах благоустрою забороняється: 1) виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом; 2) самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані утримувати в належному стані об’єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об’єктів територію; відшкодовувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України.

Згідно зі ст. 26-1 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” порушення об’єктів благоустрою, пов’язане з виконанням суб’єктами господарювання земляних та ремонтних робіт, здійснюється на підставі дозволу на порушення об’єктів благоустрою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (далі - дозвіл), крім випадків, встановлених абзацами другим - четвертим частини першої цієї статті. Дозвіл на порушення об’єктів благоустрою не вимагається, якщо земляні та ремонтні роботи здійснюються: особами, які мають документ, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, у тому числі право земельного сервітуту; у складі підготовчих або будівельних робіт, право на виконання яких оформлене у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у: 1) порушенні встановлених державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів; 2) проектуванні об'єктів благоустрою населених пунктів з порушенням затвердженої в установленому законодавством порядку містобудівної документації та державних будівельних норм; 3) порушенні встановлених законодавством екологічних, санітарно-гігієнічних вимог та санітарних норм під час проектування, розміщення, будівництва та експлуатації об'єктів благоустрою; ) порушенні правил благоустрою територій населених пунктів; 5) порушенні режиму використання і охорони територій та об'єктів рекреаційного призначення; 6) самовільному зайнятті території (частини території) об'єкта благоустрою населеного пункту; 7) пошкодженні (руйнуванні чи псуванні) вулично-дорожньої мережі, інших об'єктів благоустрою населених пунктів; 8) знищенні або пошкодженні зелених насаджень чи інших об'єктів озеленення населених пунктів, крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону; 9) забрудненні (засміченні) території населеного пункту; 10) неналежному утриманні об'єктів благоустрою, зокрема покриття доріг, тротуарів, освітлення територій населених пунктів тощо.

З огляду на викладене вище, господарський суд доходить висновку, що на спірні правовідносини поширюється законодавство у сфері благоустрою населених пунктів, яким встановлено правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, а також врегульовано загальні вимоги щодо отримання дозволу на порушення об’єктів благоустрою та відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Першочергово господарський суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 102 від 14.02.2008р. „Про утримання зелених насаджень у місті Одесі” на комунальне підприємством „Міськзелентрест” було покладено обов’язок здійснювати утримання міських зелених насаджень загального користування та парків – пам’яток садово-паркового мистецтва, дерев-ботанічних пам’яток природи, спеціального призначення.

При цьому, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №184 від 25.06.2015р. „Про передачу основних засобів комунального підприємства „Парки Одеси” та внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 14 лютого 2008 року № 102 „Про утримання зелених насаджень у місті Одесі” на баланс комунального підприємства «Міськзелентрест» було передано та закріплено за ним на праві господарського відання основні засоби, що обліковуються на балансі комунального підприємства «Парки Одеси»; доручено комунальному підприємству «Парки Одеси» та комунальному підприємству «Міськзелентрест» здійснити приймання-передачу основних засобів, що обліковуються на балансі комунального підприємства «Парки Одеси», на баланс комунального підприємства «Міськзелентрест» в порядку, визначеному законодавством України.

Господарський суд зауважує, що з акту дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.07.2017р. вбачається, що Державна екологічна інспекція в Одеській області станом на момент проведення позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства була обізнана із фактом перебуванням парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Парк імені ОСОБА_4” на балансі комунального підприємства «Міськзелентрест», на яке, відповідно до ст. ст. 18 Закону України „Про благоустрій населених пунктів”, покладено обов’язок утримувати в належному стані об’єкти благоустрою.

Проте, позов про стягнення суми збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу, у розмірі 643 994,00 грн. був пред’явлений Державною екологічною інспекцією в Одеській області до комунального підприємства «Парки Одеси», у якого, в силу вищенаведених актів органу місцевого самоврядування відсутні повноваження із забезпечення утримання в належному стані об’єктів благоустрою парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Парк імені ОСОБА_4”.

Крім того, господарський суд, з огляду на наявність в матеріалах справи декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої 02.12.2016р. Управлінням ДАБК ОМР за заявою Управління дорожнього господарства Одеської міської ради, а також наявність в матеріалах справи дозволу №446 на період з 20.02.2017р. по 31.07.2017р., виданого Управлінню дорожнього господарства Одеської міської ради, вважає за необхідне зазначити наступне.

Звертаючись до господарського суду із позовною заявою до комунального підприємства «Парки Одеси», Державною екологічною інспекцією в Одеській області не було надано суду взагалі будь-якого обґрунтування та не наведено доводів щодо наявності у відповідача обов’язку забезпечувати збереження об’єктів благоустрою під час проведення Управлінням дорожнього господарства Одеської міської ради будівельних робіт, декларацію на проведення яких останнім було зареєстровано в Управлінні ДАБК ОМР. Наведене свідчить про відсутність у відповідача як повноважень із забезпечення утримання в належному стані об’єктів благоустрою парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Парк імені ОСОБА_4”, так і протиправної поведінки.

Як зазначалось вище по тексту рішення, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Приймаючи до уваги висновки суду наведені по тексту рішення вище щодо відсутності у відповідача повноваження із забезпечення утримання в належному стані об’єктів благоустрою парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення „Парк імені ОСОБА_4”, господарський суд дійшов висновку про недоведеність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, причинного наслідкового зв’язку між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками та, відповідно, вини відповідача. Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу, у розмірі 643 994,00 грн., що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позову.

Господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводам, наведених сторонами по справі в обґрунтування власної правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекція в Одеській області до комунального підприємства „Парки Одеси” про стягнення суми збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу, у розмірі 643 994,00 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 лютого 2019 р.

Суддя С.П. Желєзна