Рішення № 80107844, 21.02.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року Справа № 915/1733/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-ТРЕЙД» (49094, АДРЕСА_1)

до відповідача: Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» (54017, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, 120)

про: стягнення 140636,56 грн.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю,

від відповідача: ОСОБА_2 – адвокат за довіреністю, ОСОБА_3 – адвокат за довіреністю,

Суть спору:

10.12.2018 товариство з обмеженою відповідальністю «АВЛ-ТРЕЙД» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 07.12.2018 (вх. № 16519/18) про стягнення з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» заборгованості за договором № 2208157 від 22.08.2017 в загальній сумі 140636,56 грн, з яких: 124318,45 грн основний борг, 10599,43 грн пеня, 2104,90 грн 3% річних, 3613,78 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов пунктів 3.2, 5.1, 5.2, 5.3, 7.1, 7.2 договору поставки № 2208157 від 22.08.2017; рахунків №176 від 23.04.2018, № 177 від 23.04.2018, № 178 від 23.04.2018, № 200 від 10.05.2018; видаткових накладних № РН-10054 від 10.05.2018, № РН-10053 від 10.05.2018, № РН-10055 від 10.05.2018, № РН-10056 від 10.05.2018; оборотно-сальдової відомості станом на 07.12.2018; претензії № 29/10-1 від 29.10.2018; застосування норм статей 509, 712, 692, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, та мотивовані тим, що на момент подання позовної заяви жодної відповіді на направлену на адресу відповідача претензію позивач не отримав, жодних проплат за договором відповідач не здійснив.

22.01.2019 до суду від Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» надійшов відзив на позовну заяву № 173 від 22.01.2019, у якому відповідач заперечує проти позову, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на норми ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 625, 638 Цивільного кодексу України, мотивуючи таким.

Відповідач вважає, що договір поставки № 2208157 від 22.08.2017 є неукладеним, оскільки в ньому не визначений предмет договору, не визначено строку дії даного договору, а, отже, відсутні правові підстави стягнення пені за порушення строків оплати (п. 7.2 неукладеного договору); видаткові накладні містять підпис невідомої особи від Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод»; позивачем не надано документу (довіреності) на підтвердження повноважень цієї особи; претензію відповідач отримав лише 06.11.2018, отже строк оплати настає з 07.12.2018. Крім цього, відповідач надав свій контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

31.01.2019 до суду від товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-ТРЕЙД» надійшла відповідь на відзив б/н від 28.01.2019 (вх. № 15331/19), у якій позивач стверджує про безпідставність та необґрунтованість правової позиції відповідача, викладеної у відзиві, на підставі такого.

Позивач стверджує, що факт підписання та скріплення печаткою Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» видаткових накладних без будь-яких зауважень чи заперечень та факт формування податкових зобов’язань на підставі складених та направлених податкових накладних з посиланням на Договір поставки № 2208157 від 22.08.2017 повністю спростовують твердження відповідача щодо неукладеності спірного договору.

21.02.2019 в судове засідання з’явилися повноважні представники обох сторін, яких суд заслухав.

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, суд 21.02.2019 за результатами розгляду даної справи оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд –

В С Т А Н О В И В:

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача щодо стягнення з останнього як суми основного боргу, так і пені та 3% річних з інфляційними втратами.

Підставою – умови договору поставки № 2208157 від 22.08.2017 та первинна документація: рахунки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог посилається на умови договору поставки № 2208157 від 22.08.2017, вважаючи його укладеним з відповідачем.

Відповідач, в свою чергу, заперечує факт укладеності даного договору, посилаючись на відсутність у ньому двох істотних умов: щодо строку дії договору та відсутність визначення предмету договору.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як вбачається з положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

В матеріалах справи наявна надана позивачем в обґрунтування заявлених вимог серед додатків до позовної заяви копія договору поставки № 2208157 від 22.08.2017, яка містить незаповнені графи пунктів: 1.1 (предмет договору); 9.3 (строк дії договору). Крім того, в даному договорі відсутні реквізити «Покупця» (розділ 11 договору). Цей договір підписаний лише «Продавцем» – товариством з обмеженою відповідальністю «АВЛ-ТРЕЙД», підпис «Покупця» – Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» відсутній.

Письмова форма правочину має бути додержаною, якщо воля сторін виражена (зафіксована) в одному документі, в декількох документах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо він підписаний його учасниками. Підписаним слід вважати тільки той текст, що передує підпису. За відсутності такого, є підстави для висновку про те, що воля належним чином не виражена (правочин не вчинено).

Суд вважає, що волевиявлення сторін, а саме – відповідача, щодо строків оплати, пені (відповідальності) в договорі № 2208157 від 22.08.2017 не виражене, а, отже – ці умови не погоджені між сторонами. Разом із цим, вказані умови не є істотними для природи даного договору.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом ч. 1-3 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Фактично, сторони, оформлюючи без заперечень та зауважень первинну документацію: рахунки на оплату (№ 176 від 23.04.2018 на суму 3765,60 грн, № 177 від23.04.2018 на суму 17286,43 грн, № 178 від 23.04.2018 на суму 100416,42 грн, № 200 від 10.05.2018 на суму 2850,00 грн); видаткові накладні (№ РН-10054 від 10.05.2018 на суму 3765,60 грн, № РН-10053 від 10.05.2018 на суму 17286,43 грн, № РН-10055 від 10.05.2018 на суму 100416,42 грн, № РН-10056 від 10.05.2018 на суму 2850,00 грн); товарно-транспортні накладні (№ РН-10054 від 10.05.2018 на суму 3765,60 грн, № РН-10053 від 10.05.2018 на суму 17286,43 грн, № РН-10055 від 10.05.2018 на суму 100416,42 грн,№ РН-10056 від 10.05.2018 на суму 2850,00 грн), податкові накладні, з посиланням на договір № 2208157 від 22.08.2017, який не підписаний з боку відповідача, погодили в наведених рахунках та видаткових накладних лише асортимент, кількість та вартість товару.

Інші умови договору, зокрема такі як порядок розрахунків та відповідальність сторін – не були узгоджені між учасниками відповідним листуванням, телеграмами тощо.

За правилами ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 30.10.2018 товариство з обмеженою відповідальністю «АВЛ-ТРЕЙД» скерувало на адресу Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» претензію про стягнення заборгованості № 29/10-1 від 29.10.2018 з вимогою погашення з боку відповідача суми основної заборгованості в розмірі 124318,45 грн за договором № 2208157 від 22.08.2017 та пені в сумі 8208,43 грн, нарахованої в період з 15.06.2018 по 29.10.2018.

Керуючись ст. 193, 222 Господарського кодексу України, ст. 692 ЦПК України, позивач просив розглянути дану претензію та в 30-денний термін з дня її отримання перерахувати грошові кошти на розрахунковий рахунок товариства.

Вказана претензія № 29/10-1 від 29.10.2018 була отримана відповідачем 06.11.2018, що підтверджується відповідною відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 4909405608700, копія якого надана суду позивачем серед додатків до позовної заяви.

Таким чином, суд вважає слушним зауваження відповідача про те, що 30-денний термін на виконання відповідачем претензії № 29/10-1 від 29.10.2018 тривав до 06.12.2018 включно, а, отже, прострочення виконання зобов’язання зі сплати коштів за договором поставки № 2208157 від 22.08.2017 мало місце з 07.12.2018.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Яс слідує з положень ст. ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не спростував вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 124318,45 грн, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність даної заборгованості перед кредитором за зобов’язаннями, що виникли.

Отже, в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в зв’язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з боржника суми боргу за оформленим правочином в сумі 124318,45 грн.

За такого, позовні вимоги в цій частині матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення сум пені в розмірі 10599,43 грн, суд зауважує на такому.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як передбачено ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання негрошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, як вже було встановлено вище, при укладанні договору поставки № 2208157 від 22.08.2017 сторони не погодили між собою умову щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

За такого, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 3 % річних у сумі 2104,90 грн та інфляційних втрат у розмірі 3613,78 грн, суд зазначає таке.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання зі сплати коштів за поставлений товар, як було встановлено судом, мало місце з 07.12.2018.

Разом з тим, розрахунок 3% річних здійснено позивачем до 07.12.2018, а розрахунок інфляційних втрат здійснено за період червень 2018 року – жовтень 2018 року. Таким чином, з урахуванням кінцевої дати здійсненого позивачем розрахунку та встановленої судом дати прострочення виконання зобов’язання, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), то з вказаних причин заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не можуть підлягати.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв’язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 1864,85 грн ((124318,45 / 140636,56) * 100 %= 88,40 %; 88,40 % * 2109,56 = 1864,85) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» (54017, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120; ідентифікаційний код 07856371) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-ТРЕЙД» (49094, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38836022) суму основного боргу в розмірі 124318,45 грн та 1864,85 грн судових витрат.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити позивачу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЛ-ТРЕЙД» (49094, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38836022);

відповідач: Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод» (54017, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120; ідентифікаційний код 07856371).

Повне рішення складено та підписано 26.02.2019.

Суддя О.Г. Смородінова