Рішення № 80107481, 25.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2019

Справа № 910/16483/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна", м. Київ

про стягнення 179 139,53 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (відповідач) суми заборгованості за Договором про встановлення сервітуту № БМС-11/Б-776 від 09.11.2015 року у розмірі 179 139,53 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

04.01.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній заперечує проти позову, посилаючись на те, що майже одразу після укладення названого вище договору відповідач відмовився від розміщення будь-якого обладнання, про що неодноразово повідомляв позивача, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність предмету договору та унеможливлює існування договору як такого. Відповідач вказує на те, що сторонами не було підписано акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, як це передбачено умовами договору, внаслідок відмови відповідача від розміщення обладнання на об’єкті розміщення. Таким чином, за твердженнями відповідача, оскільки, на його думку, укладений між сторонами договір є недійсним, будь-які оплати за договором не здійснювались.

21.01.2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої останній заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві та вказує на те, що при укладенні договору сторони досягли згоди щодо усіх істотних його умов і укладений між сторонами договір є обов’язковим для виконання і є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань. З посиланням на п. 2.1. укладеного між сторонами правочину, позивач вказує на те, що встановлення сервітуту (право обмеженого користування) для розміщення обладнання розпочинається з моменту укладення договору, а не з підписання акту розміщення обладнання. Позивач зазначив і про те, що відповідачем на його адресу акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, підписаного з боку відповідача, тому доводи останнього про припинення сервітуту та недійсність договору є безпідставними.

Відповідач своїм правом на подання заперечень щодо відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв’язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 18.02.2019 року по 22.02.2019 року у відпустці, а 23.02.2019 року – 24.02.2019 року є вихідними днями, суд підписує рішення у перший робочий день після виходу з відпустки – 25.02.2019 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

09.11.2015 року між позивачем (підприємство) та Приватним акціонерним товариством "МТС Україна", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна", (сервітуарій) укладено Договір про встановлення сервітуту № БМС-11/Б-776 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого сервітуарію надано право обмеженого користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до п. 1.2. Договору, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку 1 до даного Договору (далі - об’єкт розміщення).

За умовами п. 1.2. Договору об’єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв’язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання) у визначеному сторонами місці відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (Додаток № 2 до даного Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях вказаних в Додатку № 1 до цього Договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору.

Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку №1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку №3 до даного Договору (п. 2.2. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору сервітуарій зобов’язується вносити підприємству місячну плату за користування об’єктом розміщення, відповідно до умов договору.

Пунктами 3.2., 3.3. Договору передбачено, що розрахунок щомісячної плати за кожен об’єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку № 1 до даного Договору. Щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця.

Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв’язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних у договорі.

На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 3 605,50 грн, в тому числі ПДВ 600,92 грн.

У відповідності до п. 3.4. Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.

У п. 3.5. Договору сторони домовились, що нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору.

Згідно п. 3.10. Договору розмір плати за договором змінюється з моменту внесення змін до розміру складових формули розрахунку розміру щомісячної плати визначеної у додатку № 1 до даного Договору.

За змістом підп. 4.1.1. п. 4.1. Договору відповідач взяв на себе зобов’язання своєчасно та в повному обсязі вносити плату за договором, у тому числі й у разі внесення змін у складові розрахунків плати.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 08.11.2016 року (п. 9.1. Договору).

Пунктом 9.2. Договору передбачено, що у разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах.

У п. 9.3. Договору сторони домовились, що припинення користування об’єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 4 до Договору).

У матеріалах справи містяться погоджені сторонами додатки до Договору, а саме Додаток № 1 – Адресний перелік об’єктів комунальної власності та розрахунок плати, в якому сторони погодили адресу об’єкта розміщення – вул. Шовковична, 30-а, м. Київ, площу, яку займає обладнання – 5 кв.м., місячну плату з ПДВ – 3 605,50 грн, формулу розрахунку розміру щомісячної плати, тощо.

Додаток № 2, який містить схематичні дані про зону (місце) розміщення обладнання на покрівлі і її площу, у якому відсутні підписи сторін, проте цей додаток наведений у розділі 12 Договору серед додатків до Договору на час його укладення та є невід’ємною складовою Договору.

У Додатках № 3 та № 4 до Договору сторони погодили зразки Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту та Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Листами від 16.12.2015 № 155/19-2806, від 17.02.2017 № 062/15/19-531, від 10.05.2018 № 062/15/19-1047, які отримані відповідачем, позивач повідомляв відповідача про зміну розміру місячної плати за Договором.

Матеріалами справи також підтверджується складення та направлення (надання) відповідачеві рахунків на оплату вартості користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності та актів надання послуг за спірний період (листопад 2015 року – серпень 2018 року).

Як вказує позивач, відповідач взяті на себе зобов’язання за Договором щодо здійснення своєчасної та у повному обсязі плати за користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності належним чином не виконав, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 179 139,53 грн.

Вимоги позивача від 20.07.2017 № 062/15/19-1965, від 16.02.2018 № 062/15/19-379 залишені відповідачем без задоволення.

З огляду на те, що відповідач не вніс плату за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 179 139,53 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право позивача на укладення договорів на розміщення суб’єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об’єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, таких як: нежитлові будинки, інженерні та інші споруди, а також будинки та інфраструктурні об’єкти житлового фонду, передані до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, засновано на рішенні Київської міської ради від 14.07.2011 № 378/5765 "Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій".

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За відсутності у матеріалах справи доказів повідомлення однієї зі сторін іншої за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, на підставі п. 9.2. Договору, укладений між сторонами договір є пролонгованим на кожний наступний рік та такий договір з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

З цих підстав, суд відхиляє будь-які доводи (посилання) відповідача на недійсність укладеного між сторонами правочину.

Законом не передбачено можливості ухилення від виконання взятих на себе зобов’язань у зв’язку з тим, що однією зі сторін договір вважається недійсним, такий правочин в силу ч. 3 ст. 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів оспорювання укладеного між сторонами правочину, як і визнання такого договору у встановленому законом порядку недійсним відповідачем суду не надано.

При розгляді цієї справи, суд виходить з того, що за змістом ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання позивачем зобов’язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору, додатків до нього з погодженням всіх умов, які ними обумовлюються.

З цих підстав, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності предмету договору, як однієї із істотних умов договору, оскільки як вбачається зі змісту договору сторони погодили всі істотні умови договору, в тому числі й предмет договору.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що в порядку п. 2.2. Договору між сторонами не було підписано Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку №3 до даного Договору, суд погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив про те, що за умовами п. 2.1. Договору та положень ст. ст. 403, 404 ЦК України встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях вказаних в Додатку № 1 до цього Договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору та полягає у можливості (праві) користування таким майном.

Доказів припинення сервітуту протягом спірного періоду в порядку п. 9.3. Договору або ст. 406 ЦК України відповідачем до матеріалів справи не надано, посилання останнього на повідомлення позивача про те, що він відмовився від розміщення обладнання на об’єкті розміщення також не знаходять свого документального підтвердження у матеріалах справи.

Як було вказано вище, у п. 3.1. та підп. 4.1.1. п. 4.1. Договору відповідач взяв на себе зобов’язання вносити (своєчасно та в повному обсязі) відповідачеві місячну плату за користування об’єктом розміщення, відповідно до умов договору, у тому числі й у разі внесення змін у складові розрахунків плати, а в п 3.10. Договору передбачено, що розмір плати за договором змінюється з моменту внесення змін до розміру складових формули розрахунку розміру щомісячної плати визначеної у Додатку № 1 до даного Договору.

З формули розрахунку розміру щомісячної плати, зазначеної в Додатку №1 до Договору, вбачається, що розрахунок розміру щомісячної плати прив’язаний до опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.02.2015 № 17, показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 7 211 грн (з урахуванням ПДВ).

Виходячи з визначеної Додатком № 1 до Договору формули розрахунку розміру щомісячної плати, місячна плата за 2015 рік становить: 7211 грн./12 х 5 кв. м (площа, яку займає обладнання) х 1,0 х 1,2 = 3 605,50 грн.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.10.2015 № 273, показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 8 848 грн (з урахуванням ПДВ).

Місячна плата за 2016 рік, у зв’язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 8 848 грн /12 х 5 кв. м х 1,0 х 1,2 = 4 424,00 грн.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.02.2017 № 14 показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 11 269 грн (з урахуванням ПДВ).

Місячна плата за 2017 рік, у зв’язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 11 269 грн /12 х 5 кв. м х 1,0 х 1,2 = 5 634,50 грн.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 01.03.2018 № 46 показник опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, був визначений у розмірі 13 047 грн (з урахуванням ПДВ).

Місячна плати за 2018 рік, у зв’язку із зміною розміру складової формули розрахунку (опосередкованої вартості спорудження житла в місті Києві, розрахованої станом на початок року, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України), становить: 13 047 грн /12 х 5 кв. м х 1,0 х 1,2 = 6 523,50 грн.

Суд встановив факт складення та направлення (надання) у встановленому договором порядку відповідачеві рахунків на оплату вартості користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності та актів надання послуг за спірний період (листопад 2015 року – серпень 2018 року). Ці обставини відповідачем у своєму відзиві не заперечуються.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 3.4. Договору обов’язок відповідача щодо внесення плати за користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від позивача, тобто строк виконання відповідачем грошового зобов’язання станом на час розгляду цієї справи в суді є таким що настав.

При цьому, у п. 3.5. Договору сторони домовились, що нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору.

Доказів припинення користування об’єктом розміщення на умовах сервітуту в порядку п. п. 3.5., 9.3. Договору відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Суд перевірив наведений у матеріалах справи розрахунок заборгованості відповідача за Договором та визнав його арифметично правильним.

Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 179 139,53 грн суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявленої до стягнення з нього суми боргу суду не надано.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість вимог позивача, відтак виходячи з предмету та підстав позову до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 179 139,53 грн суми основного боргу.

Судовій збір в розмірі 2 687,09 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (ідентифікаційний код 14333937, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (ідентифікаційний код 03366500, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А) 179 139,53 грн (сто сімдесят дев’ять тисяч сто тридцять дев’ять гривень 53 коп.) суми основного боргу та 2 687,09 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят сім гривень 09 коп.) судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25.02.2019 року.

Суддя С.М. Морозов