Рішення № 80104373, 25.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2019 року № 826/6279/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особиКиївського апеляційного адміністративного суду Державна судова адміністрація України провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - Позивач або ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Київського апеляційного адміністративного суду (далі також - Відповідач або КААС), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Державної судової адміністрації України (далі також - Третя особа або ДСА України), в якому просила:

1. Визнати протиправним дії Київського апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати заробітної плати секретарю судових засідань Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1, виходячи з розміру посадового окладу меншого, ніж передбачено абзацом 2 частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру») та абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), за період з 21 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року.

2. Зобов'язати Київський апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 (з урахуванням всіх складових, обрахунок яких залежить від посадового окладу), виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого абзацом 2 частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру») та абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції Закону України від 12.02.2015 p. № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), за період з 21 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року, з урахуванням виплачених сум.

Дана справа перебувала у провадженні судді Погрібніченка І.М., проте у зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, за результатом повторного автоматичного розподілу була розподілена на суддю Григоровича П.О.

Окрім того, провадження у справі зупинялося ухвалою суду від 08.06.2016 до розгляду Верховним Судом України адміністративної справи № 820/4653/15 та було поновлено ухвалою суду 19.10.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки розмір заробітної плати Позивача у період з 21.11.2014 по 31.12.2015 був значно меншим, ніж регламентований законодавством, чинним у період з 26.10.2014 по 31.12.2015, чим порушено конституційне право Позивача на отримання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом, то такі порушені права підлягають поновленню шляхом здійснення перерахунку та виплати Позивачу належних сум заробітної плати.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Також, зауважив, що не наділений правом самостійно, без відповідного правового врегулювання та збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадових окладів працівників апарату суду та проводити відповідні виплати.

ДСА України підтримала позицію Відповідача, проти адміністративного позову заперечила, просила суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що в даному випадку не має правових підстав для перерахунку та виплати забортної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах, інших ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції статті, яка діяла на момент прийняття процесуального рішення про перехід у письмове провадження), розглянувши у порядку письмового провадження подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, наказом КААС від 21.11.2014 № 550-к ОСОБА_1 з 21.11.2014 була призначена на посаду провідного спеціаліста відділу аналітично-статистичної роботи та організаційної роботи за переведенням із Солом'янського районного суду міста Києва, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (том 1, а.с. 8).

Наказом КААС від 19.02.2015 № 62-к ОСОБА_1 була переведена з посади провідного спеціаліста відділу аналітично-статистичної роботи та організаційної роботи на посаду секретаря судового засідання з 19.02.2015, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, зі збереженням 13 рангу державного службовця та раніше встановлених надбавок (том 1, а.с. 9).

Відповідно до даних штатних розписів на 2014-2015 роки КААС (том 1, а.с. 61-86), посадовий оклад провідного спеціаліста відділу аналітично-статистичної роботи та організаційної роботи у 2014 році становив 1218,00 грн., з 01.01.2015 по 31.08.2015 - 1218,00 грн.; посадовий оклад секретаря судового засідання становив з 01.01.2015 по 31.08.2015 - 1218,00 грн., з 01.09.2015 по 08.09.2015 - 1378,00 грн., з 09.09.2015 - 4134,00 гр.

Разом з тим, згідно з твердженнями Позивача, наведеними в адміністратвиному позові, з 21.11.2014 по вересень 2015 року заробітна плата їй нараховувалась, виходячи з розміру посадового окладу, який дорівнював мінімальній заробітній платі в Україні - 1 218,00 грн., а з вересня 2015 року по 31.12.2015 - 1 879,00 грн.

Відповідно до довідки від 06.04.2016 № 02.7-36/217 (том 1, а.с. 15), виданої КААС, загальний заробіток ОСОБА_1 за період з 21.11.2014 по 31.12.2015 склав 48 147,65 грн. (нарахований дохід), а саме: листопад 2014 року - 391,90 грн., грудень 2014 року - 6 712,50 грн., січень 2015 року - 2 386,88 грн., лютий 2015 року - 2 386,88 грн., березень 2015 року - 2 386,88 грн., квітень 2015 року - 2 293,64 грн., травень 2015 року - 5 908,82 грн., червень 2015 року - 3 343,71 грн., липень 2015 року - 2 582,19 грн., серпень 2015 року - 1 945,69 грн., вересень 2015 року - 2 417,61 грн., жовтень 2015 року - 4 334,57 грн., листопад 2015 року - 6 462,69 грн., грудень 2015 року - 4 603,69 грн. (том 1, а.с. 16-23).

Вважаючи такий розмір заробітної плати значно меншим, ніж мав бути у спірний період з 21.11.2014 по 31.12.2015 виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого абзацом 2 частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру») та абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції Закону України від 12.02.2015 p. № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 4, частин першої та другої статті 8, статті 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до статті 142, 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації.

Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Із 26.10.2014 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», яким внесені зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Відповідно до частини п'ятої статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу». Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади.

За приписами частини сьомої, восьмої статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру» від 10.10.2014 № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Із 28.03.2015 Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII змінено редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого, статтею 147 передбачено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

При цьому, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII установлено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Наведене узгоджується із вищезазначеними положеннями частини сьомої, восьмої статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII та частини другої статті 4, частин першої та другої статті 8, статті 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268, зокрема додатком 47, який залишався незмінним до 09.09.2015.

Таким чином, на виконання абзацу 2 підпункту 1 пункту 13 розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру» та підпункту 2 пункту 13 Перехідних положень Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України мав привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цими законами у тримісячний строк шляхом внесення змін до закону про державний бюджет та, відповідно, постанови від 09.03.2006 № 268.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Судом встановлено, що у період з 26.10.2014 по 09.09.2015 зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 не вносилися, а Законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію згадуваних статей Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачалися.

Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку про те, що Відповідач не наділений повноваженнями самостійно, без відповідного правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу працівника апарату суду та нарахованих на нього виплат.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 826/294/16.

Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст.1, ч.ч.1, 2, 3 ст.95, ч. 2 ст.96, п.п. 2, 3, 4 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 КАС України, в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави. При цьому, вказаним рішенням також вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Вирішуючи даний спір, суд також врахував положення актів міжнародного права, зокрема, статтю 22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979, серія А, №32, у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 (заява №60669/00).

Тож, наведене в сукупності свідчить, що нарахування та виплата Відповідачем посадових окладів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, у постанові від 09.03.2006 № 268, є правомірним.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем надані достатні докази на підтвердження правомірності дій, що є предметом оскарження Позивачем, що кореспондується з приписами частини першої статті 19 Конституції України. Позивач, у свою чергу, не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги щодо перерахунку заробітної плати.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34729486, адреса: 01010, м.Київ, ВУЛИЦЯ МОСКОВСЬКА, будинок 8, корпус 3,30).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович