Рішення № 80104328, 26.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/4197/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України)

про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Відповідач, Мінрегіон України) та просить суд:

Стягнути з Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на користь ОСОБА_1 нараховану та не виплачену Мінрегіоном заробітну плату (надбавку та премію) за період з квітня 2005 року по 29 лютого 2016 року у сумі 37 463,01 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що як стало відомо позивачу, відповідачем нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата (надбавка та премія) за період з 01 квітня 2015 року по 29 лютого 2016 року у сумі 37 463,01 гривень. Вказані обставини підтверджуються копією довідки відповідача від 11 квітня 2016 року № 817-122-16.

Ухвалою суду від 19 квітня 2017 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 19 червня 2017 року відкрито провадження у справі № 826/4197/17, зважаючи на усунення позивачем виявлених недоліків, та призначено справу до розгляду колегією суддів у судовому засіданні, яке відбудеться 23 серпня 2017 року.

21 серпня 2017 року через канцелярію суду надійшли письмові заперечення відповідача, які обґрунтовано тим, що Мінрегіоном на користь ОСОБА_1 нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу за період квітень-жовтень 2015 року у сумі 48 408,29 гривень з якої утримано та сплачено всі податки згідно з чинним законодавством. Вказані кошти перераховано на платіжну картку позивача. Окрім того, середній заробіток за час вимушеного за період листорад2015 року - 23 березня 2016 року у сумі 39 595,67 гривень, з якої утримано та сплачено всі податки, позивачем отримано у касі відповідача. При обрахуванні середнього заробітку позивачу за період квітень 2015 -23 березня 2016 року враховувалась надбавка та премія. Вказані обставини є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

23 серпня судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням одного із суддів із складу колегії у відпустці. Розгляд справи відкладено на 15 листопада 2011 року.

13 листопада 2017 року через канцелярію суду надійшов уточнений адміністративний позов, в якому позивач просить:

Стягнути з Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на користь ОСОБА_1 нараховану та не виплачену Мінрегіоном заробітну плату (надбавку, матеріальну допомогу та премію) за період:

заробітну плату (надбавку та премію) за період з квітня 2005 року по 29 лютого 2016 року у сумі 37 463,01 гривень;

заробітну плату (премію) за період жовтня 2016 року по лютий (включно) 2017 року в сумі 22 466,80 гривень;

заробітну плату (матеріальну допомогу, премію) за червень 2017 року в сумі 1 366,38 гривень;

заробітну плату за період з лютого 2007 року по січень 2015 року в сумі 82 712,00 гривень.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 листопада 2017 року визначено склад колегії суддів для розгляду справи № 826/4197/17.

15 листопада 20174 року позивачем подано уточнений адміністративний позов вимоги в якому не змінено.

15 листопада 2017 року колегією суддів оголошено перерву до 20 лютого 2018 року.

Цього ж дня, позивачем до суду подано клопотання про зобов'язання відповідача забезпечити явку до суду свідка - директора Фінансового департаменту Мінрегіону ОСОБА_2.

20 лютого 2018 року колегією суддів оголошено перерву до 03 квітня 2018 року у зв'язку із неявкою позивача чи його представника.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 32 КАС України усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Частинами першою та другою статті 33 КАС України передбачено, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.

За таких обставин, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено до розгляду цю справі під моїм головуванням.

03 квітня 2018 року протокольною ухвалою прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін).

10 квітня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано заперечення на уточнений адміністративний позов, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що нараховані кошти виплачувались позивачу відповідачем як добровільно так і на підставі рішень судів. Окрім того, 24 березня 2016 року позивача звільнено з займаної посади, а тому нарахування заробітної плати є безпідставним, у зв'язку з не перебуванням позивача у трудових відносинах з відповідачем.

10 квітня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 12 квітня 2018 року представнику відповідача у задоволенні поданого клопотання відмовлено.

Що стосується клопотання позивача про допит свідка, то судом зазначається, що відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Частиною восьмою вказаної статті передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах або по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про виклик та допит свідка, та розгляд справи проводити за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

29 березня 2011 року Вищим адміністративним судом України винесено постанову, відповідно до якої зобов'язано поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Контрольно-ревізійного відділу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з 01 лютого 2007 року та стягнуто з Міністерства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Однак станом на день звернення позивача до суду з позовом, частину середнього заробітку, виключно, у зв'язку з підвищеними посадовими окладами за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2007 року по 23 березня 2016 року не виплачено, справи знаходяться в судах. Окрім того, з 24 березня 2016 року виплати позивачу взагалі не поводилися.

Однак, з довідки Мінрегіону від 11 квітня 2016 року № 817-122-16 позивачу стало відомо, що відповідачем нараховувалась йому однак не виплачувалась заробітна плата (надбавка та премія) за період з квітня 2015 року по 29 лютого 2016 року у сумі 37 463,01 гривень.

З довідок відповідача вбачається, що заробітна плата позивача постійно підвищувалась (до 01 лютого 2007 року посадовий оклад становив 1 800,00 гривень).

Однак з 01 лютого 2007 року посадовий оклад складав 2 793,00 гривень, ранг 130,00 гривень;

З 01 лютого 2008 року посадовий оклад склав 2 793,00 гривень. Ранг 130,00 гривень;

З 01 грудня 2015 року посадовий оклад складав 3 491,00 гривень, ранг 130,00 гривень та надбавка за вислугу років (40%) за стаж державної служби станом на 24 березня 2016 року (34 роки 03 місяці та 17 днів) = 1 448,40 гривень;

З 01 травня 2016 року посадовий оклад складав 7 926,00 гривень, 5 ранг 600,00 гривень;

З 01 січня 2017 року посадовий оклад складав 8 200,00 гривень, 5 ранг 600,00 гривень;

Станом на червень 2017 року посадовий оклад складав 8 200,00 гривень, 5 ранг 600,00 гривень та надбавка за вислугу років (50%) за стаж державної служби станом на 24 березня 2017 року (34 роки) 4 100,00 гривень.

При цьому, позивачу стало відомо, що відповідач нараховував та не виплачував заробітну плату (премію) за період жовтня 2016 року по лютий 2017 року в сумі 22 466,80 гривень; заробітну плату (матеріальну допомогу, премію) за червень 2017 року в сумі 1 366,38 гривень; заробітну плату за період з лютого 2007 року по січень 2015 року в сумі 82 712,00 гривень.

На думку позивача, вказані суми підлягають стягненню з відповідача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу чергу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (зі змінами та доповненнями) закріплено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини другої статті 4 зазначеного Закону, для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу нараховується відповідно до вимог Постанови кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати «При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час); суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року, позов Позивача задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 01 лютого 2007 № 49 «ос» про звільнення Позивача з роботи з посади начальника Контрольно-ревізійного відділу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Стягнуто з ліквідаційної комісії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2007 року по 01 травня 2010 року у сумі 118 104,00 гривень.

Визнано звільненим позивача з роботи з 01 травня 2010 року на підставі пункту 3 статті 30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із досягненням ним граничного віку проходження державної служби.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року касаційну скаргу Мінрегіону задоволено частково.

Скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2010 року змінено.

Абзац третій резолютивної частини постанови суду викладено в наступній редакції: "Стягнути з Ліквідаційної комісії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2007 року по 01 травня 2010 року, з відрахуванням отриманої ним допомоги по безробіттю, обов'язкових зборів та платежів".

Виключено з резолютивної частини постанови суду четвертий абзац щодо визнання звільненим Позивача з роботи з 01 травня 2010 року на підставі пункту 3 статті 30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із досягненням ним граничного віку проходження державної служби.

Доповнено резолютивну частину постанови суду абзацом наступного змісту: «Поновити Позивача на посаді начальника Контрольно-ревізійного відділу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, з 01 лютого 2007 року».

В іншій частині постанову суду залишено без змін (а.с. - 6).

28 липня 2014 року позивач звернувся до суду із заявою про визначення суми до стягнення за судовим рішенням, в якій висловлював прохання про встановлення суми для стягнення з боржника - Мінрегіону на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2007 року по 01 травня 2010 року, з відрахуванням отриманої допомоги по безробіттю, обов'язкових зборів та платежів, із врахуванням інфляції та коефіцієнтів підвищення посадових окладів, в якій зазначив що на його користь належить виплатити 181 251,12 гривень, без врахування підвищення посадових окладів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2014 року. яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, позовні вимоги Позивача задоволено частково: встановлений спосіб виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року в частині стягнення з Ліквідаційної комісії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2007 року по 01 травня 2010 року, з відрахуванням отриманої ним допомоги по безробіттю, обов'язкових зборів та платежів, шляхом визначення суми, що підлягає стягненню, у розмірі 149 161,22 гривень.

В задоволенні іншої частини заяви відмовлено (а.с. - 63-67).

На виконання постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2010 року у справі № 2а-4477/09/2670, яку частково змінено постановою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року, Державною казначейською службою на користь позивача безспірно списано:

05 серпня 2014 року - 3 108,00 гривень;

10 грудня 2014 року - 149 161,22 гривень (а.с. - 62, 84-85).

У січні 2015 року Позивач подав до суду адміністративний позов з проханням зобов'язати Мінрегіон надати до суду довідку про середньомісячну та середньоденну заробітну плату Позивача з урахуванням коефіцієнтів підвищення, обчислену за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 за період з 01 лютого 2007 року по день прийняття даного судового рішення та стягнути з Мінрегіону на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 травня 2010 року по день прийняття даного судового рішення із врахуванням інфляції, та коефіцієнту підвищення посадових окладів з 01 лютого 2007 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року позов Позивача задоволено частково, стягнуто з Мінрегіону на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 травня 2010 року по 02 квітня 2015 року в розмірі 262 981,59 Гривень. В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовлено (а.с. - 68-75).

На виконання вище вказаних рішень суду Мінрегіоном 11 серпня 2015 року нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 травня 2010 року по 02 квітня 2015 року у сумі 262 981,59 гривень (а.с. - 86).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Мінрегіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період квітень-жовтень 2015 року (включно) у розмір 48 408,29 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено(а.с. - 76-81)

Із урахуванням вказаного рішення, відповідачем нараховано та виплачено Позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 48 408, 29 гривень, з якого утримано та сплачено податки і збори, у сумі 10 497,35 гривень, а саме: ПДФО 6 818,35 гривень; військовий збір 726,12 гривень; єдиний соціальний внесок 2 952,88 гривень. Окрім того, на вказану суму заробітку Мінрегіоном нараховано єдиний соціальний внесок 22% у розмірі 10 649,80 гривень (а.с. - 83).

Після сплати податків кошти у сумі 37 910,94 гривень відповідачем перераховано на платіжну картку ОСОБА_1 відкриту у банку ПАТ «Банк Кредит Дніпро» за реквізитами, які були зазначені самим позивачем у заяві від 18 березня 2016 року (а.с. - 12-14).

З наведеного вбачається, що постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2016 року відповідачем виконано добровільно, з дотриманням вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем рішення судів виконувались у повній мірі та на користь позивача було сплачено: 10 грудня 2014 у розмірі 149 161,22 гривень, 09 квітня 2015 року у розмірі 262 981,59 гривень, 23 березня 2016 року у розмірі 48 408,29 гривень (а.с. - 83-86).

При цьому, судом акцентується увага на тому, що факт отримання грошових коштів Позивачем не заперечується та жодних доказів на спростування вказаних обставин позивачем до суду не надано.

Окрім того, на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2010 року у справі № 2а-4477/09/2670, частково зміненої постановою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року, а також виконавчого листа № 2а-4477/09/2670 виданого 10 травня 2011 року та постанови Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 21 травня 2014 ВП № 43399315, Мінрегіоном видано наказ від 24 березня 2016 року № 123 К/ОС, відповідно до якого ОСОБА_1 з 01 лютого 2007 року поновлено на посаді начальника Контрольно-ревізійного відділу (а.с. - 91).

Пунктом 2 вказаного наказу ОСОБА_1. начальника Контрольно-ревізійного відділу. 24 березня 2016 року звільнено з займаної посади у зв'язку із досягнення ним граничного віку проходження державної служби (пункт 3 статті 30 Закону України «Про державну службу».

Фінансовому департаменту наказано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2015 року по 23 березня 2016 року та заробітну плату за 24 березня 2016 року (а.с. - 91).

28 березня 2016 року Позивач прибув до Мінрегіону і був ознайомлений із вищезазначеним наказом під особистий підпис та йому зроблено відповідні записи у трудову книжку.

Окрім того, за 24 березня 2016 року Позивачу нараховану заробітну плату у розмірі 230,43 гривень, з якої утримано та сплачено податки та збори у сумі 44,94 гривень, а саме; ПДФО - 41.48 гривень, військовий збір - 3,46 гривень.

При цьому, Мінрегіоном у добровільному порядку нараховано на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2015 року по 23 березня 2016 року у сумі 39 595,67 гривень, з якого утримано та сплачено усі податки, у сумі 8 061,14 гривень, а саме: ПДФО - 6 518,05 гривень, військовий збір - 593,94 гривень, (єдиний соціальний внесок 949,15 гривень, а загалом до видачі 31 534,53 гривень).

Факт отримання грошових коштів Позивачем підтверджується відомістю на виплату грошей № 14 від 24 березня 2016 року (а.с. - 82).

Із урахуванням викладеного, судом встановлено, що заробітна плата позивачу за період з 01 квітня 2015 року по 29 лютого 2016 року була виплачена, уз урахуванням надбавки та премії.

Судом також встановлено, що заробітна плата позивачу і за період з 29 лютого 2016 року по 24 березня 2016 року, тобто по день його звільнення з займаної посади також була виплачена відповідачем у повному розмірі.

Позивачем вказані обставини жодним чином не спростовано та доказів протилежного до суду не надано, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Окрім того, нарахування позивачу заробітної плати з 25 березня 2016 року є безпідставним, оскільки як уже зазначалось судом, позивач не перебуває з відповідачем у трудових відносинах.

З наведеного вбачається, що позивачем під час розгляду справи не наведено жодного правового обґрунтування позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Суд не приймає до уваги долучені позивачем до матеріалів справи довідки про складові заробітної плати, оскільки вказані довідки видано Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України для призначення позивачу пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с. - 5, 23-26, 31-33).

Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заробітної плати, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не було доведено під час розгляду справи їх правомірність та обґрунтованість.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом абзацу 2 частини п'ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки в даному випадку відсутні особи, що понесли судові витрати, відповідно останні розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 242-246, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН: відомості не надано) до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України) (01601, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 9. Код ЄДРПОУ: 37471928) про стягнення заробітної плати.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда