Рішення № 80104180, 25.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 лютого 2019 року № 640/17/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особа Посольства України в Канаді Міністерство закордонних справ Українипровизнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Посольства України в Канаді про визнання протиправними дій щодо направлення у період з березня 2016 по липень 2018 року до Міністерства закордонних справ Канади інформації про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство закордонних справ України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з березня 2016 року по липень 2018 року відповідач направив на адресу Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади чотири листи від 15.03.2016 № 611422-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70, в яких повідомив інформацію про перебування у провадженні Генеральної прокуратури України досудових розслідувань пов'язаних з позивачем, а також про те, що позивач підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, яка не відповідає дійсності. Також позивач посилається на відсутність у нього жодного процесуального статусу у кримінальних провадженнях, про які зазначено у листах відповідача.

Представником відповідача та третьої особи надано суду письмовий відзив у якому викладено прохання відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначено про те, що відповідач та його посадові особи діяли на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, міжнародними договорами, а наведена у листах Посольства України в Канаді інформація ґрунтувалася на відомостях щодо стану розгляду кримінальних справ, отриманих від Генеральної прокуратури України. Також, представником відповідача та третьої особи у відзиві зазначено про те, що встановлення недостовірності інформації має здійснюватися в межах цивільного позову, тому міркування позивача, що у листах відповідача повідомлено недостовірну інформацію, не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідача, оскільки є відносинами, на які не поширюється предметна юрисдикція адміністративних судів.

Позивачем подано суду відповідь на відзив представника відповідача та третьої особи, в якій позивач вказує, що інформація повідомлена Міністерству закордонних справ Канади в листах відповідача не відповідала дійсності, тому відповідач діяв з порушенням статті 3 Закону України «Про інформацію», принципу презумпції невинуватості, що закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 Кримінального кодексу України, пункту 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту 1 статті 11 Загальної декларації прав людини та пункту 2 статті 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права. Також, позивач вказав на те, що направляючи листи відповідач діяв, як суб'єкт владних повноважень, тому спір про визнання протиправними його дій по направленню Міністерству закордонних справ Канади листів впродовж березня 2016 року - липня 2018 року є публічно-правовим.

Представником відповідача та третьої особи надано суду заперечення на відповідь на відзив в якій зазначено про те, що ініційований позивачем судовий процес за своєю суттю пов'язаний з питанням визначення достовірності повідомленої відповідачем інформації та спрямований на відновлення порушених, на думку позивача, його особистих немайнових прав та при цьому позивачем не оспорюється виконання відповідачем публічно - владних управлінських функцій, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. До заперечень на відповідь на відзив було додано клопотання про закриття провадження у справі, розглянувши яке суд дійшов висновку про необґрунтованість.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Пунктом 17 Рішення Федерального суду Оттави, Онтаріо (Канада) від 11.12.2018, номер в реєстрі судових справ Т-1689-17, 2018 FC 1248, за заявою ОСОБА_1 до Міністра закордонних справ Канади про визнання протиправним рішення канадської влади щодо введення відносно ОСОБА_1 санкцій в 2014 році встановлено, що "Відповідач припускає, що, незважаючи на значні докази, надані Заявником у листах-запитах, Міністр отримав чотири листа від посольства України в Канаді: перше в березні 2016 року і останнє в червні 2018 року, які запевнили Міністра в тому, що в Україні продовжуються розслідування у відношенні Заявника".

З листів Посольства України в Канаді, направлених Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади від 15.03.2016 № 611422-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70, копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається, що вони були направлені Посольством України в Канаді у відповідь на запити Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади стосовно необхідності збереження імені ОСОБА_1 у Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (України) від 05.03.2014 (Freezing Assets of Corrupt Foreign Officials (Ukraine) Regulations, SOR/2014-44).

Зі змісту наведених листів вбачається, що Посольство України в Канаді повідомило Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади про розслідування Генеральною прокуратурою України двох кримінальних проваджень, пов'язаних з ОСОБА_1, про те, що позивач підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень та про те, що Генеральною прокуратурою України здійснюється перевірка інформації щодо причетності ОСОБА_1 до вчинення кримінальних правопорушень. У зв'язку з чим, як вказано в листах Посольства України в Канаді, Генеральна прокуратура України продовжує вважати, що ім'я ОСОБА_1 повинно залишатися у Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (України) від 05.03.2014 (Freezing Assets of Corrupt Foreign Officials (Ukraine) Regulations, SOR/2014-44).

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо направлення до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади у період з березня 2016 року по липень 2018 року інформації про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1, яка не відповідає дійсності, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним діям відповідача та доказам наявним у матеріалах справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини мали місце в період з період з березня 2016 року по липень 2018 року, а отже до них мають застосовуватись норми права чинні на момент їх існування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про дипломатичну службу» систему органів дипломатичної служби складають: Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України.

Частинами другою, четвертою та сьомою статті 6 зазначеного Закону передбачено, що Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує здійснення зовнішньої політики держави і координацію діяльності органів державної влади у сфері зовнішніх зносин. Міністерство закордонних справ України здійснює свої повноваження безпосередньо та через інші органи дипломатичної служби. Міністерство закордонних справ України здійснює керівництво системою органів дипломатичної служби України.

Згідно з частинами восьмою та десятою статті 6 Закону України «Про дипломатичну службу» дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основним завданням яких є представництво України в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном. Статус, завдання та функції дипломатичного представництва України за кордоном, постійного представництва України при міжнародній організації визначаються цим Законом, Положенням про дипломатичне представництво України в іншій державі та Положенням про постійне представництво України при міжнародній організації, які затверджуються Президентом України.

Відповідно до пункту 2 Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженого Розпорядженням Президента України від 22.10.1992 №166/92-рп, керівництво дипломатичним представництвом здійснює Міністерство закордонних справ України, діяльність дипломатичного представництва базується на положеннях Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961, двосторонніх та інших багатосторонніх міжнародних договорів України, законодавства України та держави перебування, а також цього Положення.

Відповідно до частини 1 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 №281 Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МЗС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

Статтею 3 Закону України «Про дипломатичну службу» встановлено, що основними принципами дипломатичної служби є, зокрема, відстоювання національних інтересів України; пріоритет прав і свобод людини та громадянина; демократизм і законність; професіоналізм, компетентність, ініціативність, об'єктивність, чесність, відданість справі.

Відповідно до статті 4 зазначеного Закону, до основних завдань дипломатичної служби, зокрема, віднесено забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про дипломатичну службу» основними функціями дипломатичної служби, зокрема, є: забезпечення підтримання дипломатичних зносин з іншими державами, представництво України у міжнародних організаціях та спеціальних місіях; сприяння органам законодавчої, виконавчої та судової влади у здійсненні ними міжнародних зв'язків, надання їм відповідної методичної, консультаційної та інформаційної допомоги; розповсюдження інформації про Україну за кордоном;

Посольство України в Канаді, як закордонна дипломатична установа України, у своїй діяльності повинно не лише виконувати функції та завдання, передбачені статтями 4 та 5 Закону України «Про дипломатичну службу», Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 №281 що полягають, зокрема, у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, розповсюдженні інформації про Україну за кордоном, а також неухильно додержуватися принципів дипломатичної служби, що наведені у статті 3 вказаного Закону, щодо пріоритету прав та свобод людини і громадянина, законності та об'єктивності.

Принцип законності, яким повинні неухильно керуватися у своїй діяльності закордонні дипломатичні установи України безпосередньо закріплений статтею 19 Конституції України та передбачає здійснення діяльності органами державної влади виключно на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень.

Статтею 28 цього Закону передбачено, що інформація, не може бути використана, крім іншого, для посягання на права і свободи людини.

Відповідач, як суб'єкт інформаційних відносин, у своїй діяльності при повідомленні офіційної інформації про Україну та її громадян, повинен дотримуватися принципів інформаційних відносин, встановлених статтею 2 Закону України «Про інформацію».

З наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що дії відповідача по направленню у період з березня 2016 року по липень 2018 року Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади інформації про наявність в провадженні Генеральної прокуратури України двох кримінальних проваджень, пов'язаних з позивачем, про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень, та про те, що позивач підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень стали підставою для збереження обмежувальних заходів у відношенні Позивача, застосованих відповідно до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (України) від 05.03.2014 (Freezing Assets of Corrupt Foreign Officials (Ukraine) Regulations, SOR/2014-44).

Наведена обставина щодо підстав збереження обмежувальних заходів у відношенні позивача встановлена рішенням Федерального суду Канади.

Так, пунктом 17 рішення Федерального суду Канади встановлено наступне: «Відповідач припускає, що, незважаючи на значні докази, надані Заявником у листах-запитах, Міністр отримав чотири листа від посольства України в Канаді: перше в березні 2016 року і останнє в червні 2018 року, які запевнили Міністра в тому, що в Україні продовжуються розслідування у відношенні Заявника».

В листах відповідача, направлених Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, у період з березня 2016 року по липень 2018 року, а саме від 15.03.2016 № 611422-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70, вказано про те, що за інформацією Генеральної прокуратури України проводяться два розслідування, які пов'язані з позивачем, він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та Генеральною прокуратурою України здійснюється перевірка інформації про причетність позивача до вчинення кримінального правопорушення.

Отже, зміст наведеної інформації, що повідомлена у листах відповідача, вказує, що у відношенні позивача здійснюються досудові розслідування, позивач є підозрюваним і причетним до вчинення кримінальних правопорушень.

Позивач, як на підтвердження того, що інформація викладена в листах від 15.03.2016 № 611422-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70 не відповідає дійсності посилається на наступні документи, копії яких наявні в матеріалах справи.

Постанову прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціального розслідувань Генеральної прокуратури України від 01.03.2016 відповідно до якої кримінальне провадження № 42014100000000209 від 06.03.2014 за підозрою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України було закрите, у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Лист Головного підрозділу детективів Національної антикорупційного бюро України від 10.11.2017 № 04-252/40787, яким адвокату позивача повідомлено, що детективами Головного підрозділу детективів про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 не повідомлялося, кримінальні провадження за підозрою ОСОБА_1 детективами Національного бюро не розслідувалися та до суду не направлялися.

Лист Головного слідчого управління Служби безпеки України від 02.04.2018 № 6/14-687/2, яким адвокату позивача повідомлено, що за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, станом на 02.04.2018, у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органів безпеки, повідомлення про підозру у вчиненні злочинів громадянину України ОСОБА_1 не здійснювалось.

Лист Прокуратури Автономної Республіки Крим від 17.04.2018 № 04/2-1432-18, яким адвокату позивача повідомлено, що у СВ ГУ СБУ в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон) відсутні кримінальні провадження, у яких оголошено підозру ОСОБА_1, або останній є учасником провадження на стороні захисту.

Лист Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон) від 20.04.2018 № 76/М-25/8, яким адвокату позивача повідомлено, що Головним управлінням СБ України в АР Крим (з дислокацією в м. Херсон) кримінальні провадження за підозрою ОСОБА_1 не розслідуються та не розслідувались. Обвинувальні акти стосовно вказаної особи слідчими Головного управління не складались.

Лист Головного слідчого управління Служби безпеки України від 07.08.2018 № 6/Л-1890/2, яким адвокату позивача повідомлено, що за даними Єдиного реєстру розслідувань, станом на 07.08.2018, у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими органів безпеки, повідомлення про підозру у вчиненні злочинів громадянину ОСОБА_1 не здійснювалось, обвинувальний акт стосовно нього до суду не направлявся.

Крім того, відповідно до Довідок департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ серії ІАА № 0744374 (номер 18243539920530279864) станом на 31.08.2018, серії ІАА №0687362 (номер 18211404280230202805) станом на 30.07.2018, серії ААА №0501602 (номер 18330601070790031625) станом на 26.11.2018 р., копії яких містяться в матеріалах справи, за обліками МВС громадянин України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Луганськ Луганська область Україна на території України до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Таким чином, до матеріалів справи позивачем надано докази, якими спростовується інформація викладена в листах відповідача, направлених Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади від 15.03.2016 №611422-012-21, від 06.03.2017 №611422-012-17, від 11.01.2018 №611422-012-2, від 10.07.2018 №611422-012-70 з огляду на що суд приходить до висновку, що дії відповідача по направленню Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади такої інформації вказують на повідомлення відповідачем інформації про неіснуючі факти та вказують на їх неправомірність, у зв'язку з порушенням відповідачем принципу законності, закріпленому статтею 19 Конституції України, статті 5 Закону України «Про дипломатичну службу» та принципу достовірності і повноти інформації, що встановлений статтею 2 Закону України «Про інформацію».

Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Частиною другою статті 62 Конституції України та частиною другою статті 2 Кримінального кодексу України закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно пунктом 19 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України сторонами кримінального провадження, зокрема, з боку захисту є: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Відповідно до частини першої статті 276 Кримінального процесуального кодексу України в разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення йому обов'язково здійснюється повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, Кримінальним процесуальним кодексом України чітко визначено коло сторін кримінального провадження та до них віднесено з боку захисту: підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого, виправданого, при цьому будь-яких інших сторін кримінального провадження, з боку захисту, та процесуальних статусів, зокрема, які особа могла б мати до повідомлення їй про підозру і які б одночасно підтверджували правовий зв'язок з досудовим розслідуванням, зокрема, процесуального статусу, як особи відносно якої здійснюється розслідування, Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено. Водночас за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення відповідній особі обов'язково здійснюється повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано суду висновок Національної академії внутрішніх справ щодо тлумачення окремих положень Кримінального процесуального законодавства України, направлений адвокату позивача супровідним листом від 30.11.2017 № 46/5446.

У вказаному висновку зазначено наступне: «особу, яка не є підозрюваним або обвинуваченим (підсудним) в рамках конкретного кримінального провадження не можна вважати такою, яка притягається до кримінальної відповідальності, або такою, у відношенні якої здійснюється розслідування. Правовий зв'язок конкретної особи з конкретним досудовим розслідуванням можливий лише шляхом наділення його правовим статусом, передбаченим Кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України на стадії досудового розслідування особа, яка є дієздатною і такою, що досягла віку кримінальної відповідальності, ідентифікується, як особа, яка має відношення до кримінального провадження в силу своєї можливої причетності до скоєння злочину, шляхом присвоєння їй процесуального статусу «підозрюваного». На стадії судового провадження така особа отримує процесуальний статус «обвинуваченого (підсудного)» або «засудженого/виправданого».

Будь-яких інших учасників кримінального провадження та процесуальних статусів, зокрема, які особа могла б мати до повідомлення їй про підозру і які б одночасно підтверджували правовий зв'язок з досудовим розслідуванням, Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.

Таким чином, з огляду на зазначені вище положення кримінального процесуального законодавства, а також на конституційний принцип презумпції невинуватості, не можна стверджувати, що дієздатна особа, яка досягала віку кримінальної відповідальності, і яка не перебуває в статусі підозрюваного (обвинуваченого / підсудного / засудженого) має хоч якийсь стосунок до злочину, за фактом якого здійснюється кримінальне провадження.

Права і законні інтереси такої особи не можуть піддаватися будь-яким обмеженням у зв'язку з його можливою причетністю до скоєння злочину, що розслідується».

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що на час направлення відповідачем листів до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади позивач не мав статусу підозрюваного або обвинуваченого у наведених у листах кримінальних провадженнях, а кримінальне провадження №42014100000000209 від 06.03.2014 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України, було закрите постановою від 01.03.2016, тобто до направлення першого з листів відповідача, а саме від 15.03.2016 № 611422-012-21.

Відповідно до частин першої та другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною першою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його дій.

Відповідачем та Міністерством закордонних справ України доказів на підтвердження достовірності інформації викладеної в листах від 15.03.2016 №611422-012-21, від 06.03.2017 №611422-012-17, від 11.01.2018 №611422-012-2, від 10.07.2018 №611422-012-70 у період з березня 2016 року по липень 2018 року суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

З огляду на зазначене, оскільки матеріалами справи спростовується повідомлена відповідачем листами від 15.03.2016 № 611422-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70 інформація, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача, що полягають у повідомленні такої інформації Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади.

Доводи третьої особи з приводу того, що наведена у листах Посольства України в Канаді інформація не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідача, оскільки така інформація відноситься до відносин, на які не поширюється предметна юрисдикція адміністративних судів суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Пунктом другим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суд вважає, що під час направлення до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади офіційних листів про наявність кримінальних проваджень на території України стосовно позивача, про перебування позивача у статусі підозрюваного у таких кримінальних провадженнях, відповідач здійснював функції із представництва України та поширення інформації про становище в Україні.

Тобто, відповідач здійснював владно-управлінські функції, а тому позивач вірно обрав спосіб захисту порушеного права та даний спір є адміністративним в силу пункту 2 частини першої 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2017 у справі 757/20627/17-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації.

Вказаним рішенням суду: «визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1, інформацію, викладену у листі Генеральної прокуратури України від 03.03.2014 року за підписом виконуючого обов'язки Генерального прокурора України О.Махніцького на ім'я Прем'єр Міністра Канада С. Гарпера наступного змісту: «Правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених зазначеними нижче колишніми високопосадовцями. (…) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, колишній Радник Президента України; (…). У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України (…)».

Також, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2017 у справі 757/20627/17-ц, зобов'язано Генеральну прокуратуру України з метою спростування недостовірної інформації направити лист в Офіс Прем'єр-міністра Канади, в якому повідомити про прийняте у цій справі рішення з викладенням його резолютивної частини протягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання таким рішенням законної сили.

Відповідно до листа Генеральної прокуратури України від 06.06.2017 № 14/2/1-30473-14, копія якого міститься в матеріалах справи, який був направлений на адресу Офісу Прем'єр-міністра Канади, Генеральна прокуратура України виконала наведене рішення Печерського районного суду м.Києва від 23.05.2017 у справі № 757/20627/17-ц і повідомила про недостовірність поширеної нею інформації у листі від 03.03.2014 р.

Таким чином, встановленими рішенням Печерського районного суду м.Києва від 23.05.2017 у справі № 757/20627/17-ц, є обставини про недостовірність інформації, повідомленої у листі Генеральної прокуратури України від 03.03.2014 стосовно проведення правоохоронними органами України кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених ОСОБА_1, а саме привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України.

Як вбачається з пункту 9 Рішення Федерального суду Оттави, Онтаріо (Канада) від 11.12.2018, номер в реєстрі судових справ Т-1689-17, 2018 FC 1248, за заявою ОСОБА_1 до Міністра закордонних справ Канади про визнання протиправним рішення канадської влади щодо введення відносно ОСОБА_1 санкцій в 2014 році, 03.03.2014 Генеральний прокурор України направив лист Прем'єр-міністру Канади, в якому вказувалося, що правоохоронними органами в Україні розпочато розслідування злочинів, вчинених високопосадовцями колишнього уряду, включаючи Заявника, і що в результаті цих розслідувань «були встановлені факти розкрадання державних коштів у значних розмірах та їх подальше протиправне переведення за межі території України». У листі від 03.03.2014 Прем'єр-міністра Канади просили надати допомогу у поверненні незаконно привласнених активів шляхом «сприяння прийняттю відповідного політичного рішення».

Відповідно до пункту 10 наведеного Рішення Федерального суду Оттави, 05.03.2014 Положення були введені в дію у відповідності з Законом «Про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб», SC 2011, с.10 (Закон). Дія Положення полягає у заморожуванні активів 18-ти фізичних осіб, перелічених у Списку до Положення. Заявник вказаний у пункті 9 Списку.

З наведеного вбачається, що наведені обмежувальні заходи було застосовано до позивача на підставі листа Генеральної прокуратури України, який містив недостовірну інформацію про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень.

При цьому, через повідомлення Посольством України в Канаді державному органу Канади інформації, яка не відповідала дійсності про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1, було порушено принцип презумпції невинуватості та збережено обмежувальні заходи щодо позивача, які він оспорював у Федеральному суді Канади.

Суд вважає слушними доводи позивача, що задоволення його позову та визнання неправомірними дій відповідача про направлення до Департаменту закордонних справ, торгівлі і розвитку Канади у період з березня 2016 по липень 2018 року інформації про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 відновить його порушені права та законні інтереси, оскільки забезпечить можливість довести перед Урядом Канади, що відсутні правові підстави для збереження обмежувальних заходів на підставі повідомленої відповідачем інформації, яка не відповідає дійсності та не підтверджена належними і допустимими доказами.

Наявними у справі доказами підтверджується, що інформація, повідомлена відповідачем у чотирьох листах, направлених у період з березня 2016 р. по липень 2018 р. Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, не відповідала принципу достовірності та повноти, що встановлений статтею 2 Закону України «Про інформацію», а дії відповідача по направленню такої інформації призвели до порушення прав та інтересів позивача, оскільки сприяли збереження обмежувальних заходів стосовно ОСОБА_1, застосованих Урядом Канади 05.03.2014 р. (Freezing Assets of Corrupt Foreign Officials (Ukraine) Regulations, SOR/2014-44).

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 241, 243 - 246, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Посольства України в Канаді (310 Somerset Street West, Ottawa, Ontario, K2P 0J9 Canada), третя особа Міністерство закордонних справ України (01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1, код ЄДРПОУ 00026620), про визнання протиправними дій - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Посольства України в Канаді по направленню до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади у період з березня 2016 року по липень 2018 року інформації про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_1

3. Присудити за рахунок Посольства України в Канаді (310 Somerset Street West, Ottawa, Ontario, K2P 0J9 Canada) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов