Рішення № 80103995, 26.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2019 року № 826/11434/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., при секретарі Ксендзов А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1ДоДержавної фіскальної служби України Львівської митниці ДФСпровизнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітку, За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

Від відповідачів: Кавунець В.В.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної фіскальної служби України та Львівської митниці ДФС про визнання неправомірним та скасування наказу відповідача 1 від 25.06.2018 р. № 1065-0 «Про припинення державної служби»; визнання неправомірним та скасування наказу відповідача 2 від 26.06.2018 р. № 1195-кв «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС від 16.04.2018 р. № 1192-кв»; визнання неправомірним та скасування наказу відповідача 2 від 26.06.2018 р. № 425-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України»; поновлення позивача з 26.06.2018 р. на посаді у структурі Державної фіскальної служби України, рівнозначну тій, яку він обіймав у Львівській митниці ДФС (посада першого заступника начальника Львівської митниці ДФС); зобов'язання відповідача 1 або відповідача 2 виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 26.06.2018 р. по день поновлення на роботі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.07.2018 р. відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.09.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю винесення спірних наказів, оскільки, позивачу не було запропоновану іншу рівнозначну посаду; крім того відповідачем не враховано норму ст. 40 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Відповідачі подали відзиви на позов, в яких вказали на відповідність оскаржуваних наказів вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

Наказом Державної фіскальної служби України від 18.09.2017 р. № 2183-о, ОСОБА_1 переведено з посади заступника начальника Херсонської митниці ДФС з 18.09.2017 р. на рівнозначну посаду першого заступника начальника Львівської митниці ДФС.

Наказом Львівської митниці ДФС від 05.03.2018 р. № 782-кв «Про надання відпустки», ОСОБА_1, першому заступнику начальника Львівської митниці ДФС надано відпустку без збереження заробітної плати на 61 календарний день з 12.03.2018 р. по 11.05.2018 р.

Наказом Львівської митниці ДФС від 16.04.2018 р. № 1192-кв «Про надання відпустки», ОСОБА_1, першому заступнику начальника Львівської митниці ДФС надано відпустку без збереження заробітної плати на 100 календарних днів з 12.05.2018 р. по 19.08.2018 р.

Накозом Державної фіскальної служби України від 25.06.2018 р. № 1065-о «Про припинення державної служби» ОСОБА_1, першому заступнику начальника Львівської митниці ДФС припинено державну службу у зв'язку із поновленням на посаді державної служби особи, яка раніше її займала, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до наказу Львівської митниці ДФС від 26.06.2018 р. № 1195-кв «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС від 16.04.2018 р. № 1192-кв» внесено зміни до наказу Львівської митниці ДФС від 16.04.2018 р. № 1192-кв «Про надання відпустки» ОСОБА_1, першому заступнику начальника Львівської митниці ДФС, а саме цифру « 100» замінити цифрою « 46», дату « 19 серпня 2018 року» замінено датою « 26 червня 2018 року».

Наказом Львівської митниці ДФС від 26.06.2018 р. № 425-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України» оголошено наказ Державної фіскальної служби України від 25.06.2018 р. № 1065-о «Про припинення державної служби» про припинення державної служби ОСОБА_1, першому заступнику начальника Львівської митниці ДФС та встановлено вважати останнім робочим днем ОСОБА_1 26.06.2018 р.

Не погоджуючись із оскаржуваними наказами, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Митного кодексу України, посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема, Кодексу законів про працю України.

Вказане спростовує доводи відповідачів про неможливість застосування до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державна служба припиняється у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88 цього Закону).

Підставами для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є зокрема, поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала.

Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 40 Кодексу законів про працю України, яка регламентує процедуру розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Згідно з п. 6. ч. 1 цієї статті , трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Нормою ч. 2 ст. 40 Кодексу Законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав визначених у п. 1,2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Отже, з урахуванням положень ст. 40 Кодексу Законів про працю України та ст. 88 Закону України «Про державну службу» звільнення працівника допускається лише після пропозиції працівникові всіх вакансій на тому ж підприємстві, в установі, організації та у разі відмови працівника від такої.

Під поняттям «перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації» розуміється переведення на рівнозначну посаду тій, на якій робітник перебував до звільнення.

Згідно положень ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про державну службу» керівник державної служби: забезпечує планування службової кар'єри, планове заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі; забезпечує своєчасне оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, інформації про вакантні посади державної служби з метою формування єдиного переліку вакантних посад державної служби, який оприлюднюється; призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій «Б» і «В», звільняє з таких посад відповідно до цього Закону; створює належні для роботи умови та їх матеріально-технічне забезпечення; здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Головою Державної фіскальної служби не запропоновано позивачу рівнозначної посади, оскільки роботодавцем є Голова Державної Фіскальної служби України, так як посади перших заступників начальника митниці відносяться до його номенклатури. Призначення і звільнення з цих посад здійснюється на підставі наказів Голови служби.

З матеріалів справи вбачається, що на запит позивача щодо надання інформації про наявність вакантних посад в органах Львівської митниціДФС, останнім надано відповідь від 03.07.2018 р. № 286/Ч/13-70-04/28, якою повідомлено, що станом на 26.06.2018 р. є три вакантні посади заступника начальника митниці.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 Кодексу Законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже, при прийнятті рішення Державною фіскальною службою України, як роботодавцем, не виконано вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника, оскільки не запропоновано позивачу рівнозначну посаду у тій же установі, більше того згідно з долученею копією відповіді на запит позивача, була можливість перевести працівника з його згоди на іншу роботу, однак відблось порушення його трудових гарантій як працівника, що є підставою для визнання протиправними та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 25.06.2018 р. № 1065-о «Про припинення державної служби».

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 19.06.2018 р. по 04.07.2018 р. перебував на лікарняному у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, що підтверджується листком непрацездатності серії АГС № 469532.

Згідно ч.3 ст.40 Кодексу Законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з державної служби у період його тимчасової непрацездатності, а саме, з 26.06.2018 р., що є порушенням норм чинного законодавства.

Враховуючи, що наказ Державної фіскальної служби України від 25.06.2018 р. № 1065-о «Про припинення державної служби», який слугував підставою для винесення спірних наказів від 26.06.2018 р. № 1995-кв та від 26.06.2018 р. № 425-о, прийнятий відповідачем 1 протиправно, підлягають і скасуванню накази Львівської митниці ДФС від 26.06.2018 р. № 1995-кв та від 26.06.2018 р. № 425-о.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача зі займаної до такого звільнення посади, він підлягає поновленню саме на ній з 27.06.2018 р. (наступного дня після незаконного звільнення), а не як заявлено позивачем - 26.06.2018 р., так як саме 26.06.2018 р. є останнім робочим днем позивача.

Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.06.2018 р. по день ухвалення судового рішення.

За припасами частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При визначенні суми заробітної плати, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, суд виходить з вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а саме з пунктів 5 та 8 зазначеного Порядку, відповідно до яких основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні дні) на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у наданій довідці від № 13-70-05/40-206 не визначено середньомісячної та середньоденної заробітної плати згідно з Порядком та кількості фактично відпрацьованих днів, що унеможливлює визначити суму заробітної плати за час вимушеного прогулу, яку належить стягнути на користь позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги у цій частині та стягнути з відповідача 1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу без зазначення конкретної суми.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (03148, АДРЕСА_1) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 25.06.2018 р. № 1065-0 «Про припинення державної служби».

Визнати протиправним та скасувати наказ Львівській митниці ДФС від 26.06.2018 р. № 1195-кв «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС від 16.04.2018 р. № 1192-кв».

Визнати протиправним та скасувати наказ Львівській митниці ДФС від 26.06.2018 р. № 425-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України».

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Львівської митниці ДФС з 27.06.2018 р.

Зобов'язати Державну фіскальну служби України виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Львівської митниці ДФС та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2019 року